Людське вухо є складним і багаторівневим органом, що складається з трьох основних зон: зовнішньої, середньої та внутрішньої.

Зовнішня зона включає слуховий апарат і барабанну перетинку. Вона відповідає за затримання звукових хвиль та їх трансляцію в область середнього вуха. Там знаходяться три слухові кісточки, з’єднані послідовно й розташовані в повітряній порожнині всередині скроневої кістки. Під впливом звукових хвиль відбувається коливання барабанної перетинки, що передаються через кісточки до внутрішньої частини вуха.

Внутрішня зона складається зі специфічної системи каналів, що називається равликом. Усередині неї знаходиться рідина та волоскові клітини, які конвертують механічні коливання в нервові сигнали.

За відсутності чи недостатнього лікування цих зон існує ризик прояву такого запального процесу як отит, який може поширитися на інші структури, включаючи не тільки ті, що належать до слухової системи.

Що таке отит — визначення

Отит є запальним захворюванням, що виникає у різних частинах вуха. Існує безліч різновидів цієї хвороби, які різняться з причин, симптоматики та можливих наслідків. Лікування такої патології зазвичай здійснюється за допомогою консервативних методів.

Класифікація отиту

Сучасна оториноларингологія виділяє кілька видів захворювання. Насамперед вони поділяються на три типи залежно від місця виникнення патологічного процесу:

1. Зовнішній отит вражає зовнішній слуховий канал, а іноді й барабанну перетинку. Найчастіше зустрічається у пацієнтів старшого віку. Ділиться на дифузний (дифузна інфекція всього слухового проходу) та обмежений (локалізований фурункул) отит.
2. Середній отит — запалення відбувається у порожнині середнього вуха, де розташовані слухові кісточки. Є найчастішим видом отиту, особливо в дітей віком до 5 років: це пов’язано з анатомічними особливостями євстахієвої труби, що з’єднує середнє вухо з носогорлом. Має гостру (катаральний і гнійний отит) та хронічну (мезо- та епітимпаніт) форми прояву.
3. Лабіринтит або внутрішній отит (AB30.1 по МКХ-11) — зачіпає структури внутрішнього вуха, а також іноді орган рівноваги, що знаходиться поблизу вушного равлика. Кваліфікується на серозний та гнійний (циркумскрибний, дифузний) лабіринтит.

Залежно від тривалості запального процесу хвороба класифікується на:

• гострий отит — тривалістю до 3 тижнів;
• підгострий отит — від 3 тижнів до 3 місяців;
• хронічний отит — понад 3 місяці.

Залежно від причини виникнення отит може бути бактеріальним, грибковим, вірусним, алергічним і т. п. Якщо враховувати зону ураження, то існують односторонній та двосторонній отит.

Симптоми отиту

Симптоматика захворювання багато в чому визначається його різновидом. При ураженні зовнішнього вуха найчастішими проявами є:

• біль у вусі, що пульсує, відчуття різі, що відбивається у шиї, очах або зубах;
• посилення больових відчуттів під час приймання їжі, спілкування чи змикання щелепи;
• почервоніння слухового проходу та вушної раковини;
• погіршення слуху, якщо гній виділяється у районі слухового проходу.

Гострий середній отит починається з підвищення температури у поєднанні з пронизливим болем у вусі. Біль посилюється в міру накопичення секрету та гною в порожнині, через 2-3 дні барабанна перетинка розривається, гній витікає з вуха і стан пацієнта покращується: температура знижується, а біль зменшується. Надалі розрив барабанної перетинки гоїться без слідів.

При хронічній формі може розвинутися мезотимпаніт — запалення, що локалізується в області євстахієвої труби та нижньої середньої частини барабанної порожнини. У перетинці утворюється отвір, проте сама перетинка залишається натягнутою.

Основні ознаки отиту такі:

• зниження слухової функції;
• періодичне виділення гною з вуха;
• дзвін у вусі;
• запаморочення;
• під час загострення — хворобливість та підвищення температури.

При розвитку епітимпаніту спостерігається різке погіршення слуху, виділення гнійного секрету, що неприємно пахне, тиск у вусі, біль у скроневій ділянці та запаморочення. Періоди загострення чергуються з ремісіями, проте слух не повністю відновлюється.

Симптоми внутрішнього отиту переважно пов’язані з порушеннями функціонування вестибулярного апарату: сильні запаморочення, нудота, блювання. У деяких пацієнтів також спостерігається незначне зниження слуху.

Причини розвитку отиту

Найбільш поширеними причинами зовнішнього отиту є травмування, інфекційні процеси у шкірному покриві та навколишніх тканин у районі слухового каналу. Також можливі хімічні пошкодження вуха, подразнення та запалення через сірчані пробки, потрапляння води у вухо чи утворення фурункулів.

Середній отит є найпоширенішою формою захворювання. Зазвичай його викликають бактеріальні інфекції, рідше віруси, патогенні гриби чи змішана інфекція. Найпоширеніші збудники:

• пневмококк;
• гемофільна паличка;
• вірус грипу;
• різноманітні збудники гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ).

Ризик розвитку хвороби зростає через такі фактори, як сопіння носом, надлишок слизу в носогорлі, різкі перепади тиску при зануренні на глибину. Часто середній отит є ускладненням простудних захворювань, ЛОР-патологій (аденоїдит, тонзиліт, риніт, фарингіт). Ймовірність захворіти вище в осіб із наявністю імунодефіцитів.

Діагностика отиту

Для досягнення ефективності лікування важливо точно встановити локалізацію запалення, його ступінь та потенційні ускладнення. Це вимагає звернення до фахівця-отоларинголога.

Діагноз можна припустити на основі характерних симптомів, але спочатку ЛОР-лікар повинен провести детальне опитування, запитуючи про місце та характер болю у вусі, натискаючи на козелок і опускаючи мочку вуха вниз для визначення больових відчуттів. Крім того, оториноларинголог огляне вухо за допомогою спеціальних інструментів і підсвічування, щоб детально вивчити слуховий канал, барабанну перетинку та виявити наявність гною та перфорації. Для визначення чутливості до антибіотиків проводиться бактеріологічний посів. Також лікар може призначити:

1. Аналізи крові (загальний та біохімічний) для визначення типу запалення.
2. Рентген пазух носа при підозрі на зв’язок із синуситом.
3. Рентген скроневої кістки при хронічному отиті.

Всі ці дані необхідні для вибору правильної стратегії лікування, визначення необхідності застосування антибіотиків та хірургічних втручань (перфорація барабанної перетинки чи інші операції).

Лікування отиту

Вибір підходу до лікування отиту у дорослих та дітей залежить від причин і різновиду захворювання, вираженості симптоматики та ознак запалення, ступеня ураження окремих структур вуха та індивідуальних характеристик пацієнта. У більшості випадків застосовується консервативне лікування, що включає медикаментозні та немедикаментозні способи.

Залежно від конкретної ситуації ЛОР-фахівець може призначити такі препарати:

• вушні краплі з анальгетиком і місцевим анестетиком для полегшення болю та зниження запалення, за наявності виділень з вуха слід використовувати антибактеріальні краплі;
• вазоконстрикторні краплі в ніс для зменшення набряку слизової оболонки носогорла в районі отвору слухової труби;
• при неефективності місцевих засобів застосовуються анальгетики та нестероїдні протизапальні препарати;
• жарознижувальні засоби використовуються при температурі вище 38.5°C;
• антигістамінні препарати призначаються для зменшення набряку;
• антибактеріальні препарати широкого спектра дії.

Немедикаментозні методи лікування включають:

• процедури за рекомендацією лікаря-отоларинголога — промивання зовнішнього слухового проходу, катетеризація слухової труби, продування слухових труб Політцером, пневмомасаж барабанної перетинки;
• фізіотерапія: ультрафіолетове опромінення (УФО), мікрохвильова, ультрависокочастотна (УВЧ) терапія, електрофорез із протизапальними препаратами за призначенням спеціаліста-фізіотерапевта.

Немедикаментозні методи лікування допомагають усунути больовий синдром, відновити слух і запобігти розвитку ускладнень.

При ускладненому перебігу отиту чи неефективності консервативної терапії може бути показано хірургічне лікування (мірінготомія, шунтування барабанної порожнини, радикальна операція на середньому вусі), метою якого є санація вогнища інфекції, відновлення слуху та профілактика рецидивів.

Профілактика отиту

Для запобігання отиту слід уникати переохолодження, ретельно мити руки після прогулянок, займатися фізичною активністю, загартуванням організму та щодня споживати свіжі фрукти, овочі та кисломолочні продукти.

У випадку появи нежиті слід очищати порожнину свого носа від слизу обережно, звільняючи лише одну ніздрю, щоб запобігти попаданню виділень із носа через слухову трубу у вухо та виникнення отиту.

Важливо також дотримуватися правильної гігієни вух. Не варто використовувати ватні палички, оскільки вони можуть призвести до бактеріальної чи грибкової інфекції. Для догляду за вухами краще застосовувати краплі, що містять комбінацію поверхнево-активних речовин, які очищають, зволожують та захищають шкіру зовнішнього слухового проходу.

Реабілітація після отиту

У перші дні після хірургічного втручання на вухо вкрай важливо дотримуватись правил гігієнічного догляду: акуратно очищати слуховий канал, своєчасно змінювати ватні тампони в ньому. Зазвичай для усунення симптомів отиту фахівець призначає пацієнтові вушні краплі, які необхідно використовувати відповідно до медичних вказівок. На додаток до цього можуть бути прописані антибактеріальні препарати, протизапальні засоби тощо. До повного одужання варто уникати переохолодження та запобігати попаданню вологи в слуховий канал. Час відновлення залежить від типу проведеної операції.