Що таке міокардит?

Міокардит (за МКХ 10) — це запальне захворювання серцевого м’яза (міокарда). При цьому в м’язових волокнах серця розвивається запальний процес, який може порушувати нормальну роботу серця.

Запалення міокарда призводить до порушення скоротливої здатності серцевого м’яза і може спричинити цілу низку симптомів — від легкої задишки і серцебиття до вираженої серцевої недостатності у важких випадках.

Недуга може розвинутися в будь-якому віці, зокрема в дітей і молодих людей. У деяких випадках захворювання може протікати безсимптомно і з часом проходити. 

Види міокардиту

Існує кілька типів цієї патології, які розрізняються за причиною виникнення та клінічною картиною:

1. Вірусний міокардит — найпоширеніша форма, спричинена вірусними інфекціями, такими як ентеровіруси (Коксакі), віруси грипу, аденовіруси, парвовірус В19 тощо. Може мати гостру або хронічну форму.
2. Бактеріальний — виникає при поширенні бактеріальної інфекції (стрептококи, стафілококи, хламідії та ін.) з інших вогнищ на міокард. Часто розвивається після ендокардиту.
3. Гігантоклітинний міокардит — рідкісна форма, за якої в міокарді виявляються гігантські багатоядерні клітини. Причини цього явища незрозумілі, але припускають, що воно виникає внаслідок аутоімунного генезу. Протікає гостро і важко.
4. Еозинофільний — характеризується інфільтрацією міокарда еозинофілами. Може бути викликаний ліками, паразитами, васкулітами.
5. Аутоімунний — розвивається за системних аутоімунних захворювань (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак тощо).
6. Токсичний — викликається токсичним впливом речовин: алкоголю, протипухлинних препаратів, кокаїну тощо.
7. Перипартальний (післяпологовий) — рідкісна форма, що виникає в останньому триместрі вагітності або в перші місяці після пологів, причини виникнення до кінця не вивчені.

Класифікація міокардиту

Існує кілька класифікацій міокардиту, які допомагають систематизувати це захворювання і вибрати правильну тактику лікування.

1. За етіологією (причиною виникнення):

• вірусний (найчастіша причина) — ентеровіруси, віруси грипу, аденовіруси, парвовірус В19, ВІЛ;
• бактеріальний — стрептококи, стафілококи, хламідії, мікобактерії, рикетсії;
• грибковий — кандиди, криптококи, аспергіли та інші грибки;
• паразитарний — токсоплазмоз, трихінельоз, лейшманіоз;
• аутоімунний — за ревматоїдного артриту, системного червоного вовчака, саркоїдозу, хвороби Кавасакі;
• токсичний — алкоголь, кокаїн, протипухлинні препарати (доксорубіцин та ін.), важкі метали;
• ідіопатичний — причина залишається невстановленою.

2. За патогенезом:

• інфільтративна форма характеризується рясною запальною інфільтрацією серцевого м’яза різними клітинами (лімфоцитами, макрофагами, еозинофілами);
• дегенеративна форма — на перший план виходять дистрофічні та некробіотичні зміни кардіоміоцитів.

3. За клінічним перебігом:

• гострий міокардит розвивається раптово, триває до 4 тижнів;
• підгострий має хвилеподібний перебіг протягом 4 тижнів – 3 місяців;
• хронічний міокардит триває понад 3 місяці, може мати рецидивний характер.

4. За тяжкістю:

• легка форма протікає малосимптомно;
• за середньотяжкої форми є виражені симптоми (задишка, набряки, аритмії);
• важка форма може ускладнюватися кардіогенним шоком, набряком легенів, вимагати інтенсивної терапії.

Окремо виділяють гігантоклітинний та еозинофільний міокардити як особливі гістологічні варіанти.

5. За локалізацією запалення:

• дифузний (ураження всього міокарда);
• вогнищевий (локальні ділянки);
• перипортальний (розвиток в останньому триместрі вагітності/після пологів).

Точна класифікація міокардиту важлива для вибору оптимальних методів діагностики та призначення відповідної терапії.

Причини розвитку міокардиту

Міокардит може бути спричинений різними чинниками, серед яких найчастішою причиною є вірусні інфекції. Ентеровірус (віруси Коксакі та ECHO), а також вірус грипу, аденовіруси, парвовірус В19, цитомегаловірус, герпес, вірус Епштейна-Барр і ВІЛ здатні вражати серцевий м’яз і призводити до розвитку запального процесу. Рідше захворювання може бути спричинене бактеріальними інфекціями, такими як стрептококова, стафілококова, хламідійна або мікобактеріальна інфекції.

Крім цього, причиною міокардиту можуть ставати інші патогенні мікроорганізми — грибки (кандиди, криптококи) або паразити (токсоплазма, трихінела). Токсичний вплив різних речовин також може призвести до запалення серцевого м’яза. Серед таких речовин слід відзначити алкоголь, важкі метали, деякі хіміотерапевтичні препарати, що використовуються для лікування онкологічних захворювань, а також кокаїн та інші наркотичні засоби.

У пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, саркоїдоз або хвороба Кавасакі, може розвиватися аутоімунний міокардит. Деякі лікарські препарати, вакцини або сироватки також здатні викликати алергічну або гіперчутливу реакцію, яка також може призвести до запалення міокарда. 

Цукровий діабет — у таких пацієнтів підвищується ризик розвитку інфекцій, зокрема вірусних, які можуть призвести до міокардиту. Крім того, під час діабету відбувається ураження дрібних судин, зокрема судин серця, що може сприяти важчому перебігу міокардиту.

Фізичні чинники, такі як травми грудної клітки або вплив електричного струму, іноді стають причиною міокардиту. 

Тиреотоксикоз або гіпертиреоз також можуть спричинити розвиток тиреотоксичної кардіоміопатії, за якої відбувається ураження і запалення серцевого м’яза. Цей стан близький до міокардиту і часто супроводжується симптомами, подібними до міокардиту.

І нарешті, в окрему групу виділяють перипортальний або післяпологовий міокардит, що розвивається в жінок в останньому триместрі вагітності або в перші місяці після пологів, причини його виникнення остаточно не з’ясовано, але припускають роль автоімунних і вірусних чинників, а також порушень обміну речовин.

До факторів ризику виникнення цієї патології належать перенесені вірусні інфекції, особливо ентеровірусні, віруси грипу, ВІЛ, наявність у людини аутоімунних захворювань (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак), перенесені операції на серці, особливо трансплантація серця.

Зловживання алкоголем, наркотиками, вагітність і післяпологовий період також збільшують ризик розвитку цієї недуги.

Симптоми міокардиту

Ознаки патології можуть варіювати від легких до важких залежно від ступеня запалення і пошкодження серцевого м’яза. Розглянемо основні прояви цієї хвороби докладно:

1. Біль у грудях або дискомфорт: це один із найчастіших симптомів, який може мати різний характер — стискаючий, колючий, пекучий. Біль зазвичай посилюється під час фізичного навантаження.
2. Задишка: пацієнти часто відчувають утруднене дихання, особливо під час фізичних навантажень. Це пов’язано зі зниженням скоротливої здатності серця.
3. Стомлюваність і слабкість: через порушення роботи серцевого м’яза організм відчуває кисневе голодування, що проявляється загальною слабкістю і швидкою стомлюваністю.
4. Серцебиття і порушення ритму серця (аритмії): за міокардиту часто виникають відчуття прискореного або неритмічного серцебиття.
5. Набряки: порушення роботи серця може призводити до затримки рідини та розвитку набряків на ногах, щиколотках, з поширенням на живіт.
6. Кашель і задишка під час фізичного навантаження: ці симптоми пов’язані з підвищеним тиском у малому колі кровообігу.
7. Запаморочення, непритомність: можуть розвиватися внаслідок зниження серцевого викиду.
8. Лихоманка: за гострого міокардиту серця, спричиненого інфекцією, може бути підвищена температура.
9. Відчуття серцебиття в горлі: деякі пацієнти відзначають незвичайні відчуття «пульсації» в горлі.

У важких випадках міокардит може призвести до розвитку серцевої недостатності з вираженою задишкою, набряками, застоєм у легенях та інших симптомів.

Ускладнення міокардиту

Ця патологія може мати низку серйозних ускладнень, які залежать від ступеня запалення і пошкодження серцевого м’яза.

Серцева недостатність — одне з найчастіших і найнебезпечніших ускладнень. Запалення призводить до порушення скорочувальної здатності серця, що може призвести до розвитку застійної серцевої недостатності з набряками, задишкою, застоєм у легенях та іншими симптомами. У тяжких випадках можливий розвиток кардіогенного шоку.

Порушення серцевого ритму (аритмія) — міокардит часто супроводжується різними порушеннями ритму серця, такими як екстрасистолія, миготлива аритмія, блокади серця. Деякі аритмії можуть загрожувати життю пацієнта.

Тромбоемболічні ускладнення — за наявності цієї недуги в пацієнта підвищується ризик формування тромбів у порожнинах серця з подальшою можливістю їхнього відриву та розвитку тромбоемболії легеневої артерії, артерій кінцівок або судин головного мозку.

Розрив серцевого м’яза — у важких випадках міокардиту з великим ушкодженням м’язових волокон може статися розрив серця, що призводить до смерті.

Аневризма серця — ділянки рубцевих змін міокарда можуть сприяти утворенню аневризматичних випинань стінки серцевого м’яза.

Кардіосклероз — ускладнення, за якого м’язові волокна заміщуються сполучною тканиною.

Синдром порушення кровообігу — при гострому міокардиті може розвинутися синдром малого викиду з низьким серцевим викидом і системною гіпоперфузією.

Раптова серцева смерть — у випадках гострого важкого міокардиту можлива раптова зупинка серця і летальний наслідок внаслідок різкого порушення скорочувальної здатності серця.

Своєчасна діагностика та адекватна терапія міокардиту вкрай важливі для запобігання розвитку небезпечних ускладнень, що загрожують життю пацієнта.

Діагностика міокардиту

Діагностика міокардиту є досить складним завданням, оскільки симптоми цього захворювання можуть бути неспецифічними та схожими з іншими серцевими патологіями. Для постановки правильного діагнозу потрібен комплексний підхід з використанням різних методів обстеження:

• Збір анамнезу і скарг. Лікар ретельно збирає інформацію про симптоми (біль у грудях, задишку, серцебиття тощо), перенесені нещодавно інфекції, прийом ліків, наявність аутоімунних захворювань;
• Фізикальне обстеження — передбачає вислуховування серцевих тонів, виявлення шумів, набряків та інших можливих ознак серцевої недостатності;
• Пацієнту також призначають лабораторні аналізи, які включають у себе загальний і біохімічний аналіз крові, маркери запалення (СРБ, ШОЕ), тропоніни — маркери пошкодження міокарда, а також вірусологічне дослідження для виявлення вірусів;
• ЕКГ — допомагає виявити порушення ритму, провідності, зміни зубців та інтервалів, характерні для міокардиту;
• Ехокардіографія (УЗД серця) — оцінює скоротливу функцію органу, наявність зон гіпо/акінезії, випоту в порожнині перикарда;
• МРТ серця — високоінформативний метод для візуалізації запальних змін у міокарді, набряку, рубців, порушення перфузії;
• Коронароангіографія — дає змогу виключити ішемічну хворобу серця як причину симптомів;
• Катетеризація серця — вимірює тиск у порожнинах серця, оцінює скоротливу функцію;
• Біопсія міокарда — інвазивний метод для гістологічного підтвердження міокардиту, виявлення його причини (вірусної, аутоімунної).

Нерідко потрібне динамічне спостереження і повторне обстеження для оцінки ефективності лікування і виключення інших захворювань серця. Точна діагностика міокардиту має вирішальне значення для призначення адекватної терапії та профілактики розвитку небезпечних ускладнень.

Лікування міокардиту

Лікування міокардиту залежить від причини, що викликала запалення серцевого м’яза, ступеня тяжкості захворювання і наявності ускладнень. 

Терапія спрямована на усунення причини виникнення захворювання. Для цього пацієнту призначають противірусні препарати за вірусної етіології, антибіотики за бактеріальної інфекції, протигрибкові засоби за грибкового міокардиту, протипаразитарні препарати в разі паразитарних інвазій.

Також може застосовуватися протизапальна терапія, яка полягає в прийомі нестероїдних протизапальних препаратів (ібупрофен, диклофенак). За тяжкого перебігу хвороби може знадобитися прийом глюкокортикоїдів: преднізолон, метилпреднізолон. За аутоімунної форми захворювання можуть бути призначені цитостатики: азатіоприн, циклоспорин. 

У разі розвитку серцевої недостатності лікар виписує прийом таких медикаментів:

• Діуретики: фуросемід, торасемід (для зниження навантаження на серце);
• Інгібітори АПФ: еналаприл, раміприл (покращують скоротливість);
• Бета-блокатори: метопролол, бісопролол (знижують навантаження);
• Серцеві глікозиди: дигоксин (посилюють скоротливість).

Антиаритмічні препарати можуть бути рекомендовані при порушеннях ритму: аміодарон, соталол, пропафенон.

У важких випадках, рефрактерних до медикаментозної терапії, може знадобитися імплантація кардіостимулятора, кардіовертера-дефібрилятора або трансплантація серця.

Профілактика міокардиту

Профілактика виникнення цієї недуги охоплює низку заходів, спрямованих на запобігання розвитку цього захворювання.

Своєчасна вакцинація проти вірусних інфекцій, таких як грип, а також профілактика і лікування бактеріальних та інших інфекційних захворювань знижують ризик розвитку запалення міокарда інфекційного генезу.

Контроль і адекватне лікування хронічних захворювань. Це стосується пацієнтів з аутоімунними розладами, такими як ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, а також хворих зі злоякісними новоутвореннями та іншими станами, що супроводжуються імунодефіцитом.

Також необхідне виключення або обмеження впливу токсичних речовин, здатних викликати токсичний міокардит. Йдеться про надмірне вживання алкоголю, наркотичних та інших психоактивних речовин, а також професійні шкідливості, пов’язані з впливом важких металів та інших токсичних сполук.

За появи симптомів, які можуть вказувати на розвиток цього захворювання (задишка, серцебиття, болі в грудях) необхідно звертатися до лікаря, не займаючись самолікуванням. 

За появи симптомів, які можуть вказувати на розвиток цього захворювання (задишка, серцебиття, болі в грудях) необхідно звертатися до лікаря, не займаючись самолікуванням. 

Дотримання здорового способу життя, що включає збалансоване харчування, достатню фізичну активність, відмову від шкідливих звичок, сприяє підтримці нормального функціонування серця і знижує ризик розвитку міокардиту серця.

FAQ:

Який тиск за міокардиту?

При цьому захворюванні артеріальний тиск може бути різним, залежно від ступеня і форми патології, а також від індивідуальних особливостей пацієнта. У деяких випадках тиск може залишатися нормальним, але часто він може знижуватися через зниження скорочувальної здатності серця. У важких випадках може розвинутися гіпотонія (знижений артеріальний тиск), що свідчить про серцеву недостатність.

Який пульс за міокардиту?

Пульс також може варіюватися. Можливі такі зміни:

• Тахікардія: прискорене серцебиття, яке часто супроводжує запальні процеси в серцевому м’язі;
• Брадикардія: рідкісне серцебиття, яке трапляється рідше, але можливе за певних форм міокардиту або під час прийому деяких ліків;
• Аритмії: порушення ритму серця можуть бути частим проявом міокардиту, включно з екстрасистолами, фібриляцією передсердь та іншими формами аритмій.

Де болить при міокардиті?

Біль зазвичай локалізується в ділянці грудей. Він може відчуватися як:

• Загрудинний біль, який може поширюватися в шию, плече або руку;
• Біль у лівому боці грудної клітки — може імітувати біль при ішемічній хворобі серця;
• Великий біль — може поширюватися на всю грудну клітку і навіть на спину.

Як болить серце при міокардиті?

Біль за міокардиту зазвичай описується як тупий і давлячий, спостерігаються відчуття, схожі на стенокардію. Також біль може мати гострий і колючий характер, а також бути безперервним або періодично посилюватися і вщухати.

Чи видно міокардит на ЕКГ?

ЕКГ (електрокардіограма) може показати такі зміни, як депресія або підйом ST-сегмента, інверсія T-хвилі, порушення ритму, блокаду ніжок пучка Гіса.

Які аналізи здавати за міокардиту?

Для діагностики та оцінки тяжкості міокардиту можуть знадобитися такі аналізи: кардіоспецифічні маркери — тропонін T і I, креатинфосфокіназа (КФК-МВ), загальний аналіз крові, аналіз на С-реактивний білок (CRP).

Для оцінки функції серця і виявлення структурних змін проводять ехокардіографію. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) застосовується для точної візуалізації запалених ділянок міокарда.

Міокардит скільки лікується?

Тривалість лікування міокардиту залежить від тяжкості захворювання та реакції пацієнта на терапію. Гостра форма потребує від кількох тижнів до кількох місяців для повного одужання. Хронічний може потребувати тривалого лікування і спостереження протягом декількох місяців або навіть років.

У будь-якому разі, лікування має бути індивідуально адаптоване і проводитися під наглядом лікаря-кардіолога.