Літня прогулянка в лісі, пікнік на природі, робота в саду можуть обернутися неприємною зустріччю з кліщем. Ці крихітні членистоногі здатні передавати небезпечні інфекції. Одна з них – бореліоз. Хвороба розвивається поступово, людина може навіть не пов’язати погіршення самопочуття з тим самим укусом, який стався кілька тижнів тому.

З цього матеріалу ви дізнаєтеся все про цю патологію: як відбувається зараження, які симптоми й чи можна її вилікувати.

Що таке хвороба Лайма?

Хвороба Лайма – це інфекція, що спровокована бактеріями роду Borrelia. Мікроорганізми потрапляють в організм людини при укусі зараженого кліща. Назву патологія отримала в 1975 році після спалаху артритів у дітей в містечку Лайм, штат Коннектикут, США. Саме тоді лікарі встановили зв’язок між укусами кліщів і розвитком характерних симптомів.

Збудник хвороби Лайма – спірохета Borrelia burgdorferi. Належить до групи бактерій зі спіралеподібною формою. Інфекція Лайма вражає шкіру, нервову систему, суглоби й серце. Кліщовий бореліоз відноситься до природно-осередкових інфекцій, які поширені в регіонах з помірним кліматом.

Як відбувається зараження?

Укус кліща як основний шлях передачі

Інфекція від кліща передається через слину членистоногого під час смоктання крові. Не кожен кліщ – переносник борелій. Зараженими виявляються від 10 до 50% кліщів в залежності від регіону. Чим довше комаха знаходиться на тілі людини, тим вище ризик передачі інфекції. Для зараження потрібно, щоб кліщ харчувався кров’ю мінімум 24-36 годин. Тому потрібно регулярно оглядати тіло під час перебування на природі.

Де найчастіше можна заразитися

Кліщі мешкають в листяних і змішаних лісах, на узліссях, у високій траві, чагарниках. Вони не підіймаються вище одного метра від землі, а прикріплюються до ніг. Потім переміщаються по тілу в пошуках зручного місця для укусу. Комахи найбільш активні навесні й на початку літа, але зустріти їх можна з квітня по жовтень. Зони підвищеного ризику – приміські ліси, паркові зони, дачні ділянки, що межують з лісосмугою.

Основні симптоми хвороби Лайма

Ранні симптоми (перші тижні)

Термін появи перших симптомів хвороби Лайма – 3-30 днів після укусу. Найхарактерніша ознака – поява на шкірі специфічного висипу.

Симптоми після укусу кліща нагадують звичайну застуду: підвищується температура після укусу кліща до 38 градусів, з’являється слабкість, головний біль, ломота в м’язах. Можливе збільшення лімфовузлів, озноб, нудота.

Ці прояви легко сплутати з ГРВІ, тому хворий не поспішає звертатися до лікаря.

Симптоми на пізніх стадіях

Якщо хворобу не лікувати, через кілька тижнів розвивається друга стадія. Симптоми хвороби Лайма на цьому етапі пов’язані з ураженням нервової системи й серця. Виникають сильні головні болі, менінгіт, параліч лицьового нерва, порушення серцевого ритму.

Третя стадія може настати через місяці й навіть роки. Для неї характерні: артрити колінних суглобів, хронічні ураження шкіри, ураження нервової системи.

Хронічний бореліоз призводить до неврологічних розладів, проблем з пам’яттю і концентрацією уваги.

Як виглядає висип при хворобі Лайма

Мігруюча еритема – ознака, яка зустрічається у 70-80% заражених.

Спочатку в місці укусу з’являється червона пляма після укусу кліща. Поступово вона збільшується в розмірах, досягаючи 10-20 см в діаметрі. Центр плями блідне, створюючи характерний вигляд «мішені» або «бичачого ока». Краї еритеми чіткі, яскраво-червоні, трохи підняті над шкірою. Пляма тепла на дотик, не болить, не свербить.

Еритема може мігрувати – звідси така назва. Вона з’являється на одній ділянці тіла, а потім зникає і виникає на іншій.

Стадії розвитку хвороби Лайма

Стадії хвороби Лайма розмежовані за часом і клінічними проявами.

1. Перша стадія (рання локалізована інфекція) триває 3-30 днів. З’являється мігруюча еритема, розвиваються лихоманка, слабкість, головний біль, болі в м’язах. Лімфатичні вузли поблизу місця укусу збільшуються, стають болючими. На цій стадії лайм хвороба лікується легко, при правильній терапії вдається повністю позбутися інфекції без наслідків.
2. Друга стадія (рання дисемінована інфекція) настає через кілька тижнів або місяців. Збудник поширився по організму з кровотоком. Уражається центральна нервова система, суглоби, серцевий м’яз. Можуть з’явитися еритеми на різних ділянках тіла. Пацієнт відчуває головний біль, запаморочення, порушення сну, емоційну лабільність. Може розвинутися енцефаліт з порушенням свідомості, судомами, парезами. У рідкісних випадках розвивається міокардит або перикардит. Без лікування симптоми другої стадії тривають кілька місяців, потім частково регресують, створюючи помилкове враження одужання.
3. Третя стадія (пізня персистуюча інфекція) розвивається при відсутності лікування через 6-24 місяці після зараження. Виявляється хронічним артритом, енцефалопатією, полінейропатією. У колінному суглобі розвивається стійкий набряк, біль, обмежуються його рухи. Усередині суглоба накопичується запальна рідина, що призводить до деформації і руйнування хряща. Полінейропатія проявляється онімінням, поколюванням, печінням в кінцівках, зниженням чутливості, м’язовою слабкістю. У важких випадках розвивається атаксія – порушення координації рухів.

Як відрізнити хворобу Лайма від інших захворювань?

Пацієнти цікавляться, як проявляється хвороба Лайма на ранніх стадіях і як відрізнити її від інших недуг.

Підвищена температура, слабкість, головний біль характерні для вірусних інфекцій. Болі в суглобах можуть навести на думку про ревматоїдний артрит. Неврологічні симптоми іноді приймають за наслідки стресу або вегетосудинної дистонії.

Ключова відмінність цієї патології – наявність мігруючої еритеми, зв’язок з перебуванням на природі. Хвороби від укусу кліща включають не тільки бореліоз, але і кліщовий енцефаліт, анаплазмоз, ерліхіоз. Всі вони вимагають диференціальної діагностики в кабінеті лікаря.

Діагностика хвороби Лайма

Діагностика хвороби Лайма починається зі збору анамнезу та огляду пацієнта. Лікар з’ясовує, чи був укус кліща, чи відвідувала людина ліси або парки.

Аналізи після укусу кліща включають серологічні дослідження. Це визначення антитіл IgM і IgG до борелій методом ІФА. Антитіла з’являються не відразу, а через 2-4 тижні після зараження. Тому негативний результат в перші дні після укусу не виключає інфекції. Для підтвердження діагнозу використовують імуноблотинг – більш специфічний метод.

При підозрі на нейробореліоз проводять люмбальну пункцію, досліджують спинномозкову рідину. Визначають кількість клітин (лімфоцитарний плеоцитоз), білок (помірне підвищення), обчислюють індекс антитіл до борелій у лікворі та сироватці.

Внутрішньотекальна продукція специфічних антитіл підтверджує ураження центральної нервової системи. ПЛР-діагностика (визначення ДНК борелій) інформативна при аналізі синовіальної рідини з уражених суглобів або біоптатів шкіри з еритемою.

Діагностика бореліозу також не виключає інструментальні методи:

• ЕКГ і холтерівське моніторування при підозрі на кардит
• МРТ головного мозку при неврологічних симптомах
• УЗД або МРТ суглобів при артриті.

Лікування хвороби Лайма

Антибактеріальна терапія

Лікування хвороби Лайма в обов’язковому порядку включає антибіотики. На ранній стадії курс лікування становить 14-21 день. При ураженні нервової системи або серця потрібне внутрішньовенне введення антибіотиків (цефтріаксон) протягом 2-4 тижнів.

Раннє лікування бореліозу підвищує шанси на повне одужання без наслідків. Те, як лікувати хворобу Лайма, вирішує лікар-інфекціоніст індивідуально. Він враховує стадію захворювання, симптоми, загальний стан пацієнта.

Симптоматичне лікування

Крім антибіотиків, хворому призначають препарати для полегшення симптомів.

• при високій температурі використовують жарознижувальні засоби
• при болях в суглобах – нестероїдні протизапальні препарати
• для підтримки нервової системи можуть бути призначені вітаміни групи B, нейропротектори
• при серцевих порушеннях потрібне спостереження кардіолога і відповідна терапія.

Бореліоз у дітей лікується за тими ж принципами, але з коригуванням доз препаратів залежно від віку та ваги дитини.

Реабілітація після перенесеної хвороби

Наслідки бореліозу можуть зберігатися навіть після успішного лікування. Людина може відчувати хронічну втому, болі в м’язах і суглобах, проблеми з концентрацією уваги. Цей стан називають синдромом після лаймової хвороби.

Реабілітація включає фізіотерапію, лікувальну фізкультуру, масаж, санаторно-курортне лікування. Відновлення може зайняти кілька місяців.

Чи можна повністю вилікувати хворобу Лайма?

При ранньому початку лікування прогноз сприятливий – більшість пацієнтів повністю одужують. Ускладнення хвороби Лайма розвиваються у випадках пізньої діагностики або неадекватного лікування.

Після хвороби Лайма наслідки можуть включати хронічні артрити, порушення серцевого ритму, енцефалопатію, периферичну нейропатію. Ці стани складніше піддаються лікуванню і можуть вимагати тривалої терапії.

Чим небезпечна хвороба Лайма – саме можливістю переходу в хронічну форму з ураженням життєво важливих органів. Однак антибіотики дозволяють успішно боротися з інфекцією на будь-якій стадії.

Що робити після укусу кліща?

Виявивши на тілі кліща, потрібно акуратно видалити його пінцетом або спеціальним пристосуванням. Захопіть його максимально близько до шкіри і повільно викручуйте.

Не можна тиснути кліща або різко смикати – це може призвести до розриву і потрапляння інфікованого вмісту в ранку.

Після видалення місце укусу обробіть антисептиком. Кліща бажано помістити в щільно закриту ємність і відвезти в лабораторію для дослідження на борелії і вірус кліщового енцефаліту.

Навіть якщо кліщ виявився чистим, спостерігайте за станом здоров’я протягом місяця. При появі будь-яких симптомів потрібна консультація сімейного лікаря або інфекціоніста.

Коли потрібно терміново звернутися до лікаря?

Негайна консультація інфекціоніста потрібна при появі мігруючої еритеми в місці укусу кліща. Це показання для початку антибактеріальної терапії без лабораторного підтвердження діагнозу.

Ознаки хвороби Лайма у вигляді неврологічних симптомів (параліч лицьового нерва, сильні головні болі, порушення чутливості) вимагають термінового звернення до лікаря.

Ознаки бореліозу можуть проявитися не відразу. Повідомте лікаря про будь-який контакт з кліщами протягом останніх двох місяців. Хворобу бореліоз легше лікувати відразу. Не відкладайте візит до фахівця при появі підозрілих симптомів.

Профілактика

Профілактика хвороби Лайма включає захист від укусів кліщів. При виході на природу одягайте закритий одяг світлих тонів (на ньому легше помітити кліща), заправляйте штани в шкарпетки, використовуйте репеленти. Віддавайте перевагу тканині без ворсу. Плащівка – один з кращих варіантів.

Після прогулянки ретельно огляньте тіло й одяг. Кліщі прикріплюються в місцях з тонкою шкірою – за вухами, на шиї, в пахвових западинах, в паху.

Специфічної вакцини від бореліозу не існує, на відміну від кліщового енцефаліту.

Вірус лайма не передається від людини до людини, тому хворі не становлять небезпеки для оточуючих.

Особливу увагу слід приділити домашнім улюбленцям, які гуляють на вулиці. Собаки та коти можуть приносити кліщів у будинок на своїй шерсті. Після кожної прогулянки в парку або лісі ретельно оглядайте тварину, особливо ділянки за вухами, між пальцями, на животі. 

Дотримуйтесь запобіжних заходів на природі. Це найкраща профілактика інфекції.

Висновок

Характерний для бореліозу кліщового висип у вигляді мігруючої еритеми допомагає запідозрити захворювання на ранній стадії.

Антибіотикотерапія, що розпочата вчасно, дозволяє повністю позбутися інфекції і уникнути поширених для хвороби лайма ускладнень.

Пам’ятайте про заходи обережності при відвідуванні лісів і парків, оглядайте тіло після прогулянок на природі. При підозрілих симптомах після укусу кліща не займайтеся самолікуванням – зверніться до лікаря.

Кожен другий дорослий хоча б раз у житті стикався з болем у спині. Більшість таких випадків — дискомфорт, пов’язаний із незручним положенням тіла, фізичним навантаженням або стресом. Але за звичними симптомами може ховатися небезпечна патологія. Ім’я їй анкілозуючий спондиліт, відомий як хвороба Бехтерева.

Як зрозуміти, коли варто насторожитися? Чому важливо не відкладати візит до лікаря? Чи можна зупинити хворобу на ранніх стадіях? Розберемося детально в цьому матеріалі.

Що таке хвороба Бехтерева?

Хвороба Бехтерева – це хронічне ревматичне захворювання. При наявності недуги розвивається запалення хребта, а також крижово-клубових суглобів. З плином часу хребці зростаються між собою.

Це аутоімунна патологія. Імунна система помилково атакує власні тканини організму. Найчастіше страждають молоді чоловіки у віці 20-40 років.

Для позначення захворювання ревматологи використовують міжнародний термін «анкілозуючий спондилоартрит». Але традиційна назва, як і раніше, залишається в ужитку.

Основні симптоми хвороби Бехтерева

Симптоми хвороби Бехтерева розвиваються непомітно. Спочатку людина помічає тільки легкий дискомфорт у попереку вранці. Через кілька місяців або років приєднується скутість, потім – обмеження рухливості. Хворий може роками списувати біль у хребті на втому, наслідки тренувань.

Нижче наводимо типові прояви захворювання.

Біль у спині та скутість вранці

Характерна ознака – біль у попереку. Звичайний біль спини посилюється до вечора після навантажень, стихає в спокої. При патології він посилюється в другій половині ночі та рано вранці. Хворий скаржиться на біль у спині після сну. Людині потрібно 30-40 хвилин, щоб «розходитися». При цьому фізична активність полегшує стан.

Якщо вас мучить постійний біль у спині, який не проходить місяцями, не пов’язаний з травмами – варто відвідати кабінет ревматолога.

Порушення постави й рухливості

У міру прогресування хвороби відбувається деформація хребта. Постава змінюється необоротно, якщо не почати лікування вчасно. Людина сутулиться, голова нахиляється вперед, спина округлюється. Стає важко повернути голову, нахилитися, дістати до підлоги руками. 

Грудна ділянка хребта і ребра теж залучаються до процесу. Через це зменшується об’єм грудної клітки, стає важче дихати на повні груди. Пацієнти починають дихати переважно животом, а не грудьми. Це може призводити до частих респіраторних інфекцій, задишки при фізичному навантаженні.

Супутні симптоми

Хворобі Бехтерева властиві й інші прояви. У 40% пацієнтів розвивається запалення суглобів – колінних, тазостегнових, плечових. Суглоби набрякають, болять. Ця картина характерна для ранкового часу.

Скарги при хворобі Бехтерева включають також проблеми з очима. Виникає ірит або увеїт (запалення судинної оболонки ока).

Очі червоніють, болять, з’являється світлобоязнь. Можлива підвищена стомлюваність, субфебрильна температура, зниження ваги.

Звичайний біль у спині або хвороба Бехтерева: як відрізнити?

Ключові ознаки хвороби Бехтерева, які допомагають відрізнити цю патологію від звичайного болю в спині:

• Хронічний біль у спині тривалістю понад три місяці без видимих причин. Якщо болить хребет переважно вночі та вранці, а рух приносить полегшення – це прояв анкілозуючого спондиліту.
• Початок хвороби припадає на вік до 40 років. Остеохондроз, грижі розвиваються після 45-50 років.
• Скутість вранці тримається більше пів години.
• Сильний біль у спині не зменшується в спокої, а посилюється при тривалому лежанні або сидінні.
• Знеболюючі майже не дають ефекту, а нестероїдні протизапальні препарати (ібупрофен, диклофенак) полегшують стан.

Причини та фактори ризику розвитку хвороби

Вчені з’ясували, що головну роль відіграє генетична схильність. У 90-95% пацієнтів виявляється специфічний ген HLA-B27. Однак його наявність не гарантує хворобу. Більшість носіїв цього гена залишаються здоровими.

Провокуючими моментами можуть бути інфекції (кишкові або сечостатеві), травми хребта, сильний стрес, переохолодження.

Хронічне запалення розвивається через збій в роботі імунної системи. Організм починає сприймати власні тканини суглобів як чужорідні й атакує їх. Запальний процес призводить до розростання кісткової тканини, поступового зрощення хребців.

Чоловіки хворіють у 2-3 рази частіше за жінок. Хвороба проявляється в діапазоні віку 20-40 років.

Як діагностують хворобу Бехтерева?

При хворобі Бехтерева діагностика – тривалий процес. На ранніх стадіях симптоми неспецифічні, схожі на звичайні проблеми зі спиною.

Діагностика хребта починається з ретельного огляду, збору анамнезу. Лікар звертає увагу на характер болю, час його появи, наявність ранкової скутості. Проводяться тести на рухливість хребта, грудної клітки.

Іноді потрібне спостереження в динаміці. Повторні обстеження через 3-6 місяців дозволяють побачити прогресування змін.

Лікар направляє на додаткові процедури візуалізації:

• Рентгенографія хребта і крижово-клубових зчленувань проводиться на більш пізніх стадіях. На знімках видно характерні зміни: запалення в області крижів, зрощення хребців («бамбукова палиця»).
• МРТ виявляє запалення до появи кісткових змін.
• УЗД суглобів допомагає оцінити стан периферичних суглобів, якщо вони залучені в процес.

Аналіз крові показує ознаки запалення: підвищення ШОЕ і С-реактивного білка. Генетичний тест на HLA-B27 підтверджує схильність, але не є абсолютним доказом хвороби.

Обстеження хребта повинен проводити фахівець – ревматолог. Цей лікар спеціалізується на аутоімунних захворюваннях суглобів. При будь-яких підозрах на цю недугу запишіться на консультацію ревматолога в приватну клініку Cоmplimed.

Лікування хвороби Бехтерева

Пацієнти цікавляться, як лікувати хворобу Бехтерева. Терапія спрямована на три основні цілі: зменшити біль і запалення, зберегти рухливість хребта, запобігти деформаціям.

Медикаментозне лікування

Лікування при хворобі Бехтерева включає медикаментозну терапію. Основа – нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Вони уповільнюють запальний процес.

При недостатній ефективності НПЗП призначають базисні протизапальні препарати (сульфасалазин, метотрексат). Вони показані при ураженні периферичних суглобів.

При загостреннях коротким курсом застосовують глюкокортикостероїди – всередину або як ін’єкції в суглоби.

Фізична активність і реабілітація

Вправи при хворобі Бехтерева – обов’язкова частина лікування. Регулярна гімнастика допомагає зберегти гнучкість хребта, зміцнити м’язовий корсет, запобігти деформаціям.

Добре підходять плавання, йога, пілатес, лікувальна фізкультура. Заняття повинні бути щоденними, по 30-40 хвилин. Корисні вправи на розтяжку, дихальна гімнастика.

Фізична активність зберігає рухливість, покращує настрій, допомагає боротися з втомою. Займатися потрібно щодня. Пропуски швидко призводять до посилення скутості.

Реабілітація при хворобі Бехтерева включає фізіотерапію: масаж, магнітотерапію, лазеротерапію. Корисні бальнеологічні процедури, грязелікування, радонові ванни.

Рекомендується спати на жорсткій поверхні без подушки або з тонкою подушкою, стежити за положенням тіла при роботі за комп’ютером, уникати тривалого перебування в одній позі.

Зміна способу життя

Відмовтеся від куріння. Нікотин посилює запалення, погіршує функцію легенів.

Підтримуйте нормальну вагу. Зайві кілограми створюють додаткове навантаження на хребет і суглоби. Харчування має бути збалансованим, багатим на омега-3 жирні кислоти (риба, горіхи, лляна олія). Вони мають протизапальну дію.

Уникайте контактних видів спорту, вправ з ударним навантаженням на хребет. Протипоказані важка атлетика, бокс, футбол. Вітаються плавання, скандинавська ходьба, велосипед.

Психологічний аспект лікування не можна недооцінювати. Хронічний біль і обмеження в русі можуть призводити до депресії, тривожності. Попрацюйте з психологом, запишіться в групу підтримки. Позитивний настрій, розуміння, що хвороба контрольована, покращують результати лікування і загальне самопочуття.

Чи можна повністю вилікувати хворобу Бехтерева?

Повністю позбутися захворювання неможливо. Анкілозуючий спондилоартрит – хронічна патологія.

Медикаменти дозволяють контролювати хворобу, уповільнити її прогресування, домогтися стійкої ремісії. При ранньому початку терапії можна зберегти рухливість хребта.

Пацієнти з хворобою Бехтерева ведуть активний спосіб життя, займаються спортом, будують кар’єру, створюють сім’ї. Виконуйте рекомендації лікаря, приймайте призначені препарати, не пропускайте лікувальну гімнастику.

Прогноз залежить від віку початку хвороби, швидкості прогресування, наявності ураження периферичних суглобів, позасуглобових проявів. Жінки переносять захворювання легше за чоловіків.

Коли обов’язково потрібно звернутися до лікаря?

Не ігноруйте тривожні симптоми, не займайтеся самолікуванням. Лікування болю в спині при підозрі на анкілозуючий спондилоартрит повинно починатися якомога раніше.

Обов’язково запишіться до ревматолога, якщо больові відчуття зберігаються понад три місяці. Особливо це актуально, якщо вам менше 40 років. Також повинна насторожити ранкова скутість, яка триває більше півгодини, зменшується під час руху.

Негайно зверніться до фахівця при появі почервоніння, болю в очах, різкому обмеженні рухливості хребта, поширенні болю на інші суглоби, незрозумілій слабкості, підвищенні температури.

Терапія біологічними препаратами може практично повністю зупинити руйнування суглобів.

Висновок

Хвороба Бехтерева – серйозне захворювання. Головна небезпека – звернутися до лікаря занадто пізно, коли вже відбулися незворотні зміни в хребті.

Якщо вас турбує хронічний біль у спині запального характеру, не відкладайте візит до ревматолога. Медицина має в своєму розпорядженні методи діагностики та лікування. У нашій клініці приймає ревматолог з багаторічним досвідом роботи. Він допоможе зберегти ваше здоров’я, полегшить стан.

Раптова припухлість обличчя, утруднене дихання, відчуття розпирання в горлі – ці симптоми можуть вказувати на стан, що вимагає негайної реакції. Йдеться про гострий алергічний прояв, який розвивається стрімко і може загрожувати життю.

Що таке набряк Квінке

Набряк Квінке – це гостра реакція організму, при якій в глибоких шарах шкіри і підшкірній клітковині накопичується рідина. На відміну від звичайної кропив’янки, тут в процес залучаються більш глибокі тканини.

За статистикою, близько 15-20% людей хоча б раз у житті переживають епізод ангіоневротичного набряку. У деяких він виникає одноразово, у інших повторюється регулярно.

Симптоми ангіоневротичного набряку

При набряку Квінке симптоми розвиваються раптово і швидко. Людина може помітити перші зміни вже через кілька хвилин після контакту з тригером. Як виглядає набряк Квінке:

• щільна, безболісна припухлість, яка не залишає ямки при натисканні
• шкіра – нормального кольору або злегка блідне
• в ураженій області виникає відчуття напруги, розпирання, поколювання або печіння
• свербіж виражений менше, ніж при кропив’янці.

При ангіоневротичному набряку симптоми часто поєднуються з іншими ознаками алергічної реакції. Може з’явитися головний біль, загальна слабкість, підвищення температури тіла, нудота.

Як починається набряк Квінке і через скільки проявляється

Перші ознаки ангіоневротичного набряку Квінке – поколювання, оніміння, відчуття стягування, розпирання. Шкіра стає натягнутою, щільною. Іноді з’являється легке печіння або свербіж.

Якщо розвинувся набряк Квінке, через скільки проявляється цей стан – часте питання. І відповідь така: зазвичай від 5-10 хвилин до 2-3 годин. Швидкість розвитку залежить від типу алергену, шляху його потрапляння в організм і індивідуальної чутливості.

При харчовій алергії набряк зазвичай розвивається через 15-30 хвилин після вживання продукту. При лікарській реакції – від декількох хвилин до декількох годин. Укуси комах викликають реакцію протягом 5-15 хвилин.

Як довго тримається набряк Квінке – питання індивідуальне. При своєчасному лікуванні прояви починають зменшуватися через кілька годин. Повне зникнення набряку зазвичай займає від 24 до 72 годин. У рідкісних випадках прояви зберігаються до тижня.

Як виглядає і де частіше з’являється

Типові зони ураження – це обличчя (80-90% випадків). Рідше – кінцівки, статеві органи, область живота.

• Ангіоневротичний набряк обличчя проявляється асиметричною або симетричною припухлістю, яка надає рисам обличчя опухлості, спотворює зовнішність.
• Ангіоневротичний набряк губ – зустрічається в 60-70% випадків. Губи збільшуються в розмірах у кілька разів, стають щільними, натягнутими, іноді асиметричними. Людині стає складно говорити, приймати їжу, змикати губи. Аналогічно може виглядати алергічний набряк повік – очі стають вузькими щілинками або повністю закриваються через сильну припухлість.
• Набряк Квінке ока супроводжується сльозотечею, відчуттям тиску, тяжкості. Зір при цьому не страждає.
• Ангіоневротичний набряк горла – потерпілому важко говорити, ковтати, дихати.
• Набряк Квінке шиї – припухлість в цій області може поширюватися на гортань і трахею.
• Набряк Квінке на руках виглядає як щільна припухлість кистей, пальців або передпліч. Шкіра натягується, стає блискучою, прикраси на пальцях починають здавлювати тканини.

Небезпечні ознаки — коли потрібна швидка

Ангіоневротичний набряк гортані  – критичний стан, при якому рахунок йде на хвилини. Ознаки ураження дихальних шляхів: зміна голосу (осиплість, хрипота), «гавкаючий» кашель, утруднене дихання з подовженим гучним вдихом, наростаюча задишка.

Шкіра обличчя стає синюшною або блідою через нестачу кисню. З’являється паніка, виражений страх смерті.

Набряк Квінке може призвести до повної обструкції дихальних шляхів із зупинкою дихання і подальшою зупинкою серця. Можливе різке падіння артеріального тиску, втрата свідомості, судоми, інтенсивні болі в животі з напруженням черевної стінки.

Поєднання набряку з генералізованою кропив’янкою, бронхоспазмом, падінням тиску вказує на розвиток анафілактичного шоку. Без негайної допомоги він може призвести до смерті протягом декількох хвилин.

Причини — від чого буває набряк Квінке

При набряку Квінке причини різноманітні й не завжди очевидні навіть для фахівців. Набряк Квінке від чого буває в більшості випадків? Механізм розвитку пов’язаний з вивільненням біологічно активних речовин — гістаміну і брадикініну. Ці медіатори різко збільшують проникність судинної стінки і розширюють судини, що призводить до масивного виходу рідини в навколишні тканини.

Алергічні тригери

Цей стан пов’язаний з імунологічною реакцією організму на певну речовину, що сприймається як чужорідна і небезпечна. Набряк горла при алергії може виникнути при контакті з такими алергенами:

• харчові продукти (арахіс, морепродукти, соя, коров’яче молоко, пшениця)
• лікарські препарати (антибіотики пеніцилінового ряду, сульфаніламіди, нестероїдні протизапальні засоби, препарати для зниження артеріального тиску, вітаміни групи В)
• укуси комах
• пилок рослин
• пил, епідерміс тварин

Неалергічні причини

Такий стан виникає не через контакт з алергеном, а з генетичних або інших причин. Набутий ангіоневротичний набряк Квінке може розвиватися на тлі:

• аутоімунних захворювань (системний червоний вовчак, лімфопроліферативні захворювання)
• онкологічних процесів
• хронічних інфекцій
• прийому деяких ліків

Холод, тиск на шкіру, вібрація, фізичне навантаження, сонячне світло – можуть спровокувати реакцію. Існує навіть психогенний ангіонабряк, пов’язаний з сильним емоційним стресом.

Перша та невідкладна допомога — що робити

При набряку Квінке перша допомога починається з швидкої оцінки стану потерпілого та негайного виклику швидкої медичної допомоги при будь-якій підозрі на ураження дихальних шляхів або розвиток важкої системної реакції.

Нижче наводимо план, якою має бути при набряку Квінке невідкладна допомога:

1. Перший і найважливіший крок — припинити контакт з імовірним алергеном. Якщо реакція розвинулася після прийому їжі або ліків — прополощіть рот водою, спробуйте викликати блювоту. При укусі комахи — обережно видаліть жало, прикладіть холод до місця укусу.
2. Заспокойте людину. Посадіть або покладіть потерпілого в зручне положення з піднятим узголів’ям. Відкрийте вікна, розстебніть тісний одяг, послабте краватку, ремінь.
3. Якщо в домашній аптечці є антигістамінні препарати – дайте їх негайно, не чекаючи прибуття медиків.
4. Прикладіть холод до області набряку – лід, загорнутий в тканину, холодний компрес.
5. Рясне пиття (чиста вода кімнатної температури) допомагає прискорити виведення алергену з організму і запобігти зневодненню.
6. Дайте прийняти активоване вугілля з розрахунку 1 грам на кілограм ваги, ентеросгель.
7. При розвитку анафілаксії негайно введіть адреналін у зовнішню поверхню стегна через одяг.Це зупинить прогресування набряку, допоможе запобігти розвитку загрозливих для життя ускладнень.

Особливі випадки та ризики

Спадковий ангіоневротичний набряк — коли запідозрити

Спадковий ангіоневротичний набряк проявляється в дитинстві або підлітковому віці. Характерні повторювані епізоди набряків без явного зв’язку з алергенами, їжею або ліками.

Типові провокуючі фактори — травми, стоматологічні процедури, операції, емоційний стрес, фізичне перевтома, інфекції.

При набряку Квінке наслідки можуть бути досить серйозними. Близько 50% пацієнтів з цією формою хоча б раз у житті переживають набряк гортані з загрозою асфіксії. Ще одна характерна особливість – часте ураження органів черевної порожнини.

Набряк Квінке у дітей зі спадковою формою проявляється рецидивуючими болями в животі нез’ясованого походження.

При цьому типі набряку Квінке протокол лікування принципово відрізняється від терапії алергічних варіантів. Використовуються специфічні препарати – концентрат інгібітора C1-естерази для внутрішньовенного введення, блокатори брадикінінових рецепторів, інгібітори калікреїну.

Набутий ангіоневротичний набряк і діагностика

Цей тип захворювання розвивається в дорослому віці, зазвичай після 40 років. Пов’язаний з онкологією, аутоімунними захворюваннями, хронічними інфекціями. Механізм розвитку схожий зі спадковою формою – недостатність інгібітора C1-естерази.

Для встановлення ангіоневротичного набряку, причин цього стану діагностика починається з ретельного збору анамнезу. Лікар з’ясовує, коли з’явилися перші симптоми, як часто повторюються епізоди, що провокує їх розвиток, які продукти, ліки.

Для диференціальної діагностики призначаються специфічні аналізи крові. При алергічних формах проводять шкірні проби, визначення специфічних IgE-антитіл до різних алергенів.

Звернутися до сімейного лікаря варто при першому епізоді набряку для загальної оцінки стану і отримання направлення до вузьких фахівців – алерголога-імунолога, дерматолога. Консультація дерматолога може знадобитися для диференціальної діагностики.

Профілактика

Профілактика набряку Квінке – це комплекс заходів, спрямованих на запобігання повторних епізодів.

Як уникнути набряку Квінке:

• Після встановлення алергену уникайте будь-яких контактів з ним.
• Майте при собі аптечку невідкладної допомоги – антигістамінні препарати швидкої дії, глюкокортикоїди в таблетках, автоін’єктор з адреналіном.
• При частих рецидивах алерголог може призначити профілактичний прийом антигістамінних препаратів тривалими курсами.
• Уникайте стресу, перевтоми, переохолодження, інтенсивних фізичних навантажень.

Висновок

Ангіоневротичний набряк – потенційно небезпечний для життя стан, що вимагає швидкого розпізнавання і грамотних дій. Знання про те, як виглядають перші ознаки набряку Квінке, розуміння механізмів його розвитку і володіння алгоритмом невідкладної допомоги може врятувати життя – своє власне або близької людини.

Гормони відіграють найважливішу роль у підтримці нормального функціонування нашого організму. Але якщо їх стає недостатньо, страждають усі системи, у людини розвивається гіпотиреоз. Більш детально про цей стан поговоримо в цій статті.

Що таке гіпотиреоз?

Гіпотиреоз це стан, який виникає, якщо щитоподібна залоза виробляє недостатню кількість гормонів або знижується їх біологічний ефект. Коли тироксину (Т4) і трийодтироніну (Т3) стає менше, всі процеси в організмі сповільнюються.

Людина відчуває постійну втому, сонливість, у неї збільшується вага при звичайному харчуванні.

Гіпотиреоз (гіпотиреоїдизм) виникає в будь-якому віці. Найчастіше до нього схильні жінки старше 40 років.

Види і форми гіпотиреозу

Для гіпотиреозу класифікація ґрунтується на локалізації, ступені тяжкості, причинах виникнення патологічного процесу.

За місцем виникнення

• первинний – розвивається, коли уражена безпосередньо щитоподібна залоза. Руйнування тканини відбувається через аутоімунні захворювання, запалення, хірургічне втручання, вплив радіоактивного йоду.
• вторинний – виникає при патології гіпофіза. Це орган в головному мозку, який виробляє тиреотропний гормон. Коли його виробляється недостатньо, щитоподібна залоза не отримує сигнал працювати активніше. Причини такого стану – пухлини гіпофіза, травми голови.
• третинний – пов’язаний з порушеннями роботи гіпоталамуса. Це структура головного мозку, яка керує гіпофізом. Виникає рідко, поєднується з іншими гормональними порушеннями.
• периферичний – виникає при резистентності тканин до гормонів, які виробляє щитоподібна залоза. Орган виробляє речовини в потрібній кількості, але організм не сприймає їх.

За ступенем вираженості

• субклінічний гіпотиреоз – початкова стадія. На цьому етапі симптоми гіпотиреозу можуть бути відсутніми або незначними;
• маніфестний (явний) – рівень ТТГ підвищується, а вільний Т4 знижується;
• клінічний гіпотиреоз – симптоми яскраво виражені, це впливає на повсякденне життя хворого. Необхідна термінова терапія;
• важкий гіпотиреоз – супроводжується порушеннями в роботі інших органів і систем організму. Без належного лікування людина може впасти в кому.

За походженням (етіологією)

• вроджений гіпотиреоз – присутній з народження. Може бути пов’язаний з аномаліями розвитку щитовидної залози, дефектами синтезу гормонів;
• набутий – розвивається протягом життя під впливом певних факторів;
• післяопераційний гіпотиреоз – виникає після повного або часткового видалення щитоподібної залози;
• аутоімунний – наслідок хронічного аутоімунного тиреоїдиту. Власні клітини організму атакують щитовидну залозу. Її тканини руйнуються.

Симптоми і ознаки гіпотиреозу

Основні ознаки гіпотиреозу можуть розвиватися протягом декількох років. Людина часто може не помічати цих ознак, посилаючись на втому, стрес.

Основні симптоми

• постійна безпричинна втома, слабкість
• зниження фізичної та розумової працездатності
• уповільнення мовлення
• гальмування
• порушення пам’яті
• постійне відчуття холоду
• зміни шкірного покриву (лущення, жовтуватий відтінок)
• проблеми з волоссям, нігтями
• уповільнення серцевого ритму
• зниження артеріального тиску

Випадіння волосся при гіпотиреозі посилюється, волосся стає тусклим, ламким, може випадати навіть зовнішня третина брів. Температура при гіпотиреозі знижується, тіло не виробляє достатньо тепла через уповільнений метаболізм.

Гіпотиреоз і вага тісно пов’язані. При захворюванні маса тіла збільшується. Це відбувається навіть при звичному раціоні, спробах дотримуватися дієти. Метаболізм уповільнюється, вода в організмі затримується.

Супутні прояви

• порушення травної системи (запори, метеоризм, важкість у животі)
• порушення менструального циклу
• зниження лібідо
• еректильна дисфункція у чоловіків
• депресивні стани, апатія

Безсоння при гіпотиреозі може здатися парадоксальним явищем, адже хворі відчувають постійну сонливість. Але порушення сну дійсно виникають через гормональний дисбаланс і можуть супроводжуватися нічними пробудженнями.

Якщо діагностували гіпотиреоз – на що впливає ще це захворювання? У пацієнта голос стає хрипким, сповільнюється мова, знижується слух. Можуть турбувати судоми, біль у м’язах. З’являється відчуття оніміння і поколювання в кінцівках.

Діагностика захворювання

При підозрі на гіпотиреоз важливо звернутися на консультацію ендокринолога, пройти огляд і здати необхідні аналізи. Гіпотиреоз як виявити на ранніх стадіях? Ключовою є лабораторна діагностика, оскільки симптоми можуть бути неспецифічними.

Щоб встановити гіпотиреоз діагностика ґрунтується на комплексній оцінці симптомів і результатах лабораторних досліджень.

Спочатку ендокринолог запитує вас про можливі для гіпотиреозу скарги – їх інтенсивність і тривалість. Також оцінить фактори ризику, які цьому сприяють – спадкова схильність, лікування йодом, перенесені операції, прийом медикаментів.

Потім лікар переходить до огляду: оцінка шкірних покривів, набряклості, густоти волосся. Під час пальпації щитоподібної залози лікар перевіряє її розміри, консистенцію, наявність вузлів.

Лабораторна діагностика дуже важлива. Рівень ТТГ при гіпотиреозі має ключове значення для встановлення діагнозу. При первинному гіпотиреозі ТТГ підвищений, часто значно перевищує норму.

Обов’язково призначаються аналізи на:

• вільний Т4, Т3
• антитіла до тиреопероксидази
• антитіла до тиреоглобуліну
• загальний аналіз крові

Також необхідне інструментальне обстеження: УЗД щитоподібної залози, сцинтиграфія.

Після всіх діагностичних процедур лікар бачить всю клінічну картину. На основі цих даних він складає план лікування.

Причини гіпотиреозу

При гіпотиреозі причини його виникнення різноманітні. Розглянемо найпоширеніші:

• хронічний аутоімунний тиреоїдит
• йододефіцит
• хірургічне видалення щитоподібної залози
• лікування радіоактивним йодом
• проходження курсу променевої терапії
• аномалії розвитку щитовидної залози
• ендокринні захворювання гіпофіза і гіпоталамуса
• гострі інфекційні процеси щитоподібної залози

Лікування гіпотиреозу

У разі гіпотиреозу лікування розробляє ендокринолог після повної діагностики. Як позбутися гіпотиреозу повністю? На жаль, у більшості випадків це неможливо, адже захворювання потребує довічної підтримки. Але правильна терапія дозволяє жити повноцінним життям без симптомів. В основному використовуються препарати замісної гормональної терапії.

При гіпотиреозі протокол лікування передбачає призначення левотироксину натрія. Доза підбирається виходячи з віку, ваги пацієнта, занедбаності процесу, наявності супутніх захворювань.

Орієнтовно через два місяці після початку терапії пацієнт приходить на контрольний огляд.

У більшості випадків гормональна терапія призначається довічно. Тільки так організм може заповнити нестачу необхідних речовин.

Хірургічне видалення органу, застосування радіоактивного йоду не застосовуються.

Дієта і харчування

Правильно організоване при гіпотиреозі харчування сприяє поліпшенню стану, контролює вагу, покращує засвоєння ліків.

Основні правила дієти при гіпотиреозі:

• достатній вміст білка
• обмежене споживання цукру
• підрахунок калорій, щоб утримувати вагу
• достатнє споживання йоду (йодована сіль, морепродукти, морська капуста)
• споживання селену (морепродукти, м’ясо, яйця)
• включення в раціон продуктів, багатих цинком (бобові, м’ясо, насіння, горіхи)

Що не можна їсти при гіпотиреозі і яку їжу слід обмежити? Заборонені продукти при гіпотиреозі:

• хрестоцвіті овочі – всі види капусти
• соя
• просо
• грейпфрутовий сік
• препарати кальцію
• надмірне споживання трансжирів, фастфуду, алкоголю

Обговоріть протипоказання при гіпотиреозі в харчуванні з ендокринологом або дієтологом.

Наслідки та ускладнення

Чим небезпечний гіпотиреоз для організму? Тривалий дефіцит необхідних гормонів призводить до важких захворювань систем організму.

Гіпотиреоз при вагітності становить особливу небезпеку, оскільки може призвести до порушення розвитку плода, викидня або передчасних пологів. Некомпенсований гіпотиреоз після видалення щитовидки розвивається, якщо не призначена або неправильно підібрана замісна терапія після операції.

Наслідки гіпотиреозу можуть бути такими:

З боку серцево-судинної системи:

• підвищення рівня холестерину
• накопичення рідини в перикарді
• порушення скорочувальної функції міокарда
• кардіоміопатія
• серцева недостатність

З боку репродуктивної системи:

• порушення овуляції
• зростає ризик передчасних пологів, викидня
• порушення розумового розвитку плода
• еректильна дисфункція у чоловіків
• зниження якості сперматозоїдів

З боку нервової системи:

• депресія
• когнітивні порушення
• розвиток деменції
• периферична нейропатія

Найнебезпечніший стан, який загрожує життю – гіпотиреоїдна кома. Розвивається в крайньому ступені складності. Таким ускладненням гіпотиреозу можна запобігти лише при своєчасному лікуванні та регулярному контролі гормонів.

Профілактика гіпотиреозу

Профілактика гіпотиреозу спрямована на запобігання йододефіциту у населення – використання йодованої солі. Прийом препаратів йоду.

Якщо у ваших родичів були захворювання щитоподібної залози, вам також варто приділяти підвищену увагу здоров’ю цього органу. Регулярно проходьте обстеження у ендокринолога, здавайте аналіз на рівень ТТГ в організмі.

Якщо вам була проведена операція з видалення щитоподібної залози, ви потребуєте довічного контролю рівня гормонів і прийому препаратів, які заповнюють їх дефіцит.

Якщо захворювання вже діагностовано, профілактика ускладнень полягає в суворому дотриманні режиму прийому препарату, контролі рівня ТТГ, корекції терапії за необхідності.

До профілактичних заходів також відносяться:

• щорічні перевірки в ендокринолога
• правильне харчування
• відмова від куріння
• уникнення радіоактивного опромінення
• дотримання режиму сну і відпочинку

Пам’ятайте, що раннє виявлення захворювання і початок лікування допомагають уникнути важких станів і полегшити життя пацієнта.

FAQ

Аутоімунний тиреоїдит і гіпотиреоз: у чому різниця?

Аутоімунний тиреоїдит – це процес, при якому організм атакує клітини щитоподібної залози, викликаючи її запалення і руйнування. Гіпотиреоз – стан, коли гормонів, які виробляє щитоподібна залоза, недостатньо для нормального функціонування організму.

Що буде, якщо самостійно припинити прийом Еутироксу при гіпотиреозі?

Якщо самостійно припинити приймати Еутирокс, всі симптоми повернуться, можуть розвинутися ускладнення. Спочатку у людини наростає слабкість, сонливість, з’являється мерзлякуватість. Згодом сповільнюється серцевий ритм, погіршується пам’ять. Шкіра стає сухою, випадає волосся.

При тривалому скасуванні препарату зростає ризик гіпотиреоїдної коми.

Чи можна пити каву при гіпотиреозі?

При захворюванні каву пити можна. Але не споживайте її одночасно з прийомом левотироксину або протягом години після нього. Таким чином порушується засвоєння препарату.

Одне з перших місць серед причин смертності займають серцево-судинні захворювання. До таких належить й інфаркт міокарда. У цій статті ми розберемося, що таке інфаркт, чому виникає і що робити, якщо ви зіткнулися з такою ситуацією.

Що таке інфаркт міокарда

Інфаркт серця – це відмирання ділянки серцевого м’яза. Це відбувається через різке зниження кровообігу. Щоб міокард (серцевий м’яз) працював належним чином, йому необхідне постійне живлення – кисень. Доставляють кисень коронарні артерії. Якщо одна з цих артерій блокується тромбом або бляшкою, одна з ділянок м’яза перестає отримувати живлення.

Якщо протягом наступних 20 хвилин кровотік не відновлюється, тканини починають відмирати. Такий гострий інфаркт міокарда вимагає невідкладної медичної допомоги. Чим довше міокард перебуває без живлення, тим більше клітин гине, і зростає ризик смерті від інфаркту.

Відмерлі тканини не відновлюються. На їх місці утворюється рубець. Це загрожує зниженням скорочувальної функції, розвитком серцевої недостатності.

Види і форми інфаркту міокарда

Залежно від локалізації ушкодження, клінічної картини виділяють наступні види інфарктів.

Типові форми

При типовій ангінозній формі людина відчуває інтенсивний біль за грудиною. Його характер – пекучий, тиснучий або стискаючий. Типові форми інфаркту міокарда характеризуються тим, що біль також може віддавати в лопатку, шию, плече або нижню щелепу.

Тривалість больового синдрому – більше 30 хвилин, не проходить після прийому нітрогліцерину або відпочинку. Багато пацієнтів запитують, як болить серце при інфаркті — це інтенсивний, тривалий біль, який не зникає в стані спокою.

Атипові форми

Атипові форми інфаркту міокарда можуть маскуватися під інші захворювання. І в цьому їх особлива небезпека. Розглянемо найбільш поширені: 

• астматична форма – задишка, напади задухи. Виражений біль у грудях відсутній; 
• гастралгічна форма – імітує патології шлунково-кишкового тракту. У людини спостерігаються нудота, блювота, здуття, біль у верхній частині живота; 
• церебральна форма – характеризується порушеннями з боку нервової системи. Характерні прояви: запаморочення, непритомність, проблеми з мовленням і координацією; 
• аритмічна форма – проявляється порушеннями серцевого ритму

Також існує безболісний тип. Цей різновид особливо небезпечний, оскільки людина може навіть не підозрювати про напад, що стався.

Локалізація інфаркту

Локалізація інфаркту міокарда визначає особливості клінічної картини та прогноз. При інфаркті міокарда типи його такі: 

• Нижній напад виникає при ураженні правої коронарної артерії, зачіпає нижню стінку лівого шлуночка. 
• Передній – розвивається при оклюзії передньої низхідної артерії. 
• Бічний – вражає бічну стінку лівого шлуночка. 
• Обширний. Що таке обширний інфаркт — це ураження, яке зачіпає одночасно кілька зон. Має більш важкий перебіг, високий ризик ускладнень, тривалий період відновлення. 
• Трансмуральний – проникає через всю товщину серцевої стінки. 
• Субендокардіальний – зачіпає тільки внутрішній шар м’яза.

STEMI і NSTEMI

Форми інфаркту міокарда за даними електрокардіограми виділяють два типи.

1. SТЕМІ інфаркт (напад з підйомом сегмента ST) – відбувається повна закупорка коронарної артерії, на ЕКГ видно підняття сегмента ST.
2.  NSTEMI (напад без підйому сегмента ST) – розвивається при частковій оклюзії артерії або тимчасовому припиненні кровотоку. На ЕКГ відсутнє підняття ST, але визначаються інші зміни – депресія ST або інверсія зубця T.

Симптоми інфаркту міокарда

Симптоми не завжди можуть бути яскраво виражені. Деякі підтипи цього захворювання не мають характерних клінічних проявів.

Розберемося детально, на які симптоми слід звернути особливу увагу, щоб зрозуміти, як розпізнати інфаркт.

Основні ознаки

Найбільш поширені прояви цього небезпечного стану: раптова сильна біль у грудях — класична ознака патологыъ. Больовий синдром триває більше 20 хвилин, не купірується нітрогліцерином; слабкість у тілі наявність холодного липкого поту блідість шкіри задишка, відчуття нестачі повітря нудота, блювота запаморочення, втрата свідомості порушення серцевого ритму

Кардіограма при інфаркті показує характерні зміни, які допомагають підтвердити діагноз.

Атипові ознаки

Як зрозуміти за атиповими ознаками, що стався напад? Це може бути складно зробити, оскільки такі прояви можуть маскуватися під інші захворювання. У людини можливі такі прояви: незрозуміла втома біль у спині, щелепі, шиї дискомфорт у верхній частині живота панічний страх холодний піт

При наявності перерахованих вище симптомів якомога швидше викликайте швидку допомогу. Кожна втрачена хвилина очікування згубна для серцевого м’яза. Серцевий приступ розвивається дуже швидко.

Передвісники інфаркту

Передвісники інфаркту можуть з’явитися за кілька днів або тижнів до нападу. На майбутній розвиток недуги вказують такі тривожні сигнали: почастішання, посилення нападів стенокардії поява болю в грудях при найменшому фізичному навантаженні порушення сну безпричинна тривога дискомфорт у грудній клітці набряк ніг виникнення задишки, нестачі повітря перебої в роботі серця.

Для уточнення діагнозу та вибору лікування рекомендуємо звернутися на консультацію кардіолога.

Діагностика інфаркту міокарда

Звернення до лікаря і діагностика повинні відбутися якомога швидше після початку нападу. Від цього залежить подальший прогноз і відновлення пацієнта.

Як визначити інфаркт в перші години

Діагностика гострого нападу та інших його форм проводиться кардіологом. Спочатку лікар робить кардіограму (ЕКГ). Характерні зміни в малюнку підтверджують або спростовують діагноз. На основі даних лікар робить висновки про локалізацію, площу ураження.

Лікар також призначає аналіз на кардіоспецифічні маркери. Ехокардіографія (УЗД серця) – ще одне необхідне дослідження. Воно дає можливість відстежити скорочуваність різних ділянок серцевого м’яза.

При необхідності проводиться коронароангіографія. Це рентген коронарних артерій. Результати точно показують, в якому місці і на скільки звузилась судина.

Стадії інфаркту міокарда

Стадії захворювання можна розділити на такі: 

1. Найгостріший період – перші 6 годин. Біль найбільш інтенсивний, зростає ризик аритмії і раптової смерті. 
2. Гострий – триває до 2 тижнів. Вогнище некрозу остаточно сформоване, навколо цієї зони розвивається запальний процес. 
3. Підгострий період – до 2 місяців. На місці некрозу формується рубець, стан пацієнта поступово відновлюється.

Перебіг захворювання може спричинити такі ускладнення: аритмія, серцева недостатність, розрив серцевого м’яза, тромбоемболія, перикардит.

Перша допомога при інфаркті

Надання допомоги до приїзду медиків підвищує шанси на успішне одужання хворого. Якщо у людини стався інфаркт міокарда, перша допомога при інфаркті повинна бути надана негайно.

Що робити при інфаркті: відразу викликайте швидку допомогу. При інфаркті міокарда невідкладної допомоги алгоритм дій такий:

1. До приїзду медиків покладіть хворого в напівсидяче положення, підніміть голову і зігніть ноги в колінах. Це зменшить навантаження на серце. Розстебніть тісний одяг, послабте краватку, ремінь.
2. Покладіть хворому під язик таблетку нітрогліцерину. Для запобігання згортання крові дайте також одну таблетку аспірину.
3. Якщо людина втратила свідомість або у неї відсутній пульс, негайно починайте серцево-легеневу реанімацію – непрямий масаж серця, штучне дихання.
4. Коли приїдуть медики, розкажіть їм про всі проведені дії.

Причини інфаркту міокарда

Основна причина цього стану – атеросклероз коронарних артерій. Коли на внутрішній стінці судини відкладаються холестеринові бляшки, просвіт для циркуляції крові звужується. Згодом ця бляшка може розірватися. Відбувається утворення тромбу і повна закупорка судини.

Як відбувається гострий інфаркт міокарда: коли розривається бляшка, активуються тромбоцити. Формується згусток крові, який перекриває судину. Результат – міокард перестає отримувати живлення.

Інші причини недуги: 

• куріння 
• зловживання алкоголем 
• цукровий діабет 
• високий рівень холестерину в крові ожиріння 
• малорухливий спосіб життя
• вік 
• генетична схильність

Лікування захворювання

Основна мета терапії – швидке відновлення кровотоку, збереження функції серця.

У перші години лікар вводить пацієнту препарати, які розчиняють тромб. А також препарати, які запобігають появі нових тромбів. Для зниження рівня холестерину вводять статини, для зменшення навантаження на серце – бета-блокатори.

Можливі ускладнення: гостра серцева недостатність кардіогенний шок аритмія перикардит розрив стінки серця тромбоемболія.

Відновлення після інфаркту

Відновлення після інфаркту – це тривалий процес. Реабілітація хворих спрямована на відновлення фізичної активності та запобігання рецидивам. Програма реабілітації після захворювання складається з кількох важливих етапів.

1. Стаціонарний етап – починається відразу після стабілізації стану. Пацієнт перебуває під наглядом медиків. Поступово людина починає перевертатися в ліжку, вставати на ноги і ходити. 
2. Санаторний етап – під контролем фахівців пацієнт виконує фізичні вправи, проводиться фізіотерапія, навчання здоровому способу життя. 
3. Амбулаторний етап – в режим життя після інфаркту входять контрольні відвідування лікаря, прийом препаратів, поступове збільшення фізичної активності.

Фізичні навантаження після інфаркту повинні збільшуватися поступово, під контролем лікаря.

Дієта після інфаркту не менш важлива. Обмежте споживання насичених жирів, трансжирів, солі. Більше їжте фруктів і овочів, цільнозернових продуктів, жирної риби. Багато пацієнтів запитують, що можна їсти після інфаркту — лікар складає індивідуальний раціон з урахуванням вашого стану здоров’я.

Після захворювання наслідки можуть бути дуже серйозними. Тому відновлення – необхідний і важливий період. 

Що не можна робити після інфаркту: 

• піддаватися надмірним фізичним навантаженням
• палити
• зловживати алкоголем
• ігнорувати рекомендації лікаря.

Протягом першого року у чверті пацієнтів розвивається вторинний інфаркт міокарда. 1 рік після інфаркту міокарда є критичним періодом, коли особливо важливо дотримуватися всіх медичних рекомендацій. Підтримка здорового способу життя – вірний шлях для уникнення рецидиву.

Профілактика інфаркту міокарда

Як попередити інфаркт міокарда — питання, яке хвилює багатьох. Що ж потрібно робити: 

• відмовтеся від куріння 
• не зловживайте алкоголем 
• контролюйте артеріальний тиск 
• стежте за рівнем холестерину і цукром в крові 
• виконуйте фізичні вправи 
• правильно харчуйтеся 
• обмежте споживання жирного, смаженого і солодкого 
• щорічно проходьте медичні обстеження

FAQ

Чим відрізняється стенокардія від інфаркту міокарда?

Стенокардія – тимчасова ішемія міокарда без розвитку некрозу. Біль може виникати під час фізичного навантаження, проходить після відпочинку або прийому нітрогліцерину. Стенокардія, на відміну від інфаркту, не призводить до пошкодження серця.

Який тиск буває при інфаркті міокарда?

Який тиск при інфаркті? На початку через стрес тиск може різко зрости. При великому нападі, ускладненнях різко падає до значень 90-60 мм рт. ст. Але такі значення не є показником наявності нападу. Потрібно орієнтуватися на характер, тривалість болю.

Скільки живуть після інфаркту міокарда?

Тривалість життя пацієнта залежить від: величини процесу, наявності ускладнень, супутніх патологій, способу життя, швидкості та якості наданої медичної допомоги. Ті, хто веде здоровий, активний спосіб життя, дотримуються рекомендацій лікаря, можуть жити десятки років після нападу.

Алергія на деякі категорії продуктів сьогодні стала справжньою проблемою. У населення масово спостерігається патологічна реакція на їжу. І це вносить великі незручності в повсякденне життя таких людей.

Цей стан може проявлятися різноманітними симптомами — від легкого почервоніння до життєво небезпечних станів. Знання про особливості розвитку алергічного механізму допомагає запобігти серйозним ускладненням і зробити життя якомога комфортнішим.

Що таке харчова алергія простими словами

Харчова алергія – це реакція імунної системи на певні компоненти їжі. Найчастіше білкові. У нормі організм нормально сприймає їжу, але при алергії помилково вважає безпечні білки за загрозу і починає з ними боротися.

Алергія на їжу і харчова непереносимість – різні речі. Харчова непереносимість пов’язана з відсутністю в організмі людини певних ферментів. Наприклад, нестача ферментів для засвоєння лактози, глютену.

А ось при алергічній реакції організм виробляє антитіла, які провокують симптоми харчової алергії навіть при мінімальному контакті з алергеном. Харчова алергія – серйозний стан, який потребує уваги та правильного підходу до лікування.

Харчова алергія на обличчі та шкірі

При харчовій алергії симптоми можуть бути найрізноманітнішими. Прояви харчової алергії залежать від стану організму і кількості з’їденого продукту. Реакція може виникнути як в перші хвилини, так і через кілька годин після контакту з продуктом.

Як проявляється цей стан? Найпоширеніший симптом – шкірні прояви. При харчовій алергії висип проявляється у вигляді кропив’янки. Це сверблячі червоні пухирі, які схожі на опік від кропиви. Також на шкірі можуть з’являтися почервоніння, лущення, мокнучі плями.

Харчова алергія на обличчі проявляється у вигляді набряку губ, повік, почервонінням навколо рота. При алергії на їжу симптоми включають також реакції з боку дихальної системи. У людини можуть бути закладеність носа, чхання, закладеність носа. Особливу небезпеку становить набряк гортані, утруднення дихання, наявність свистячого кашлю. У цьому випадку терміново викликайте швидку.

З боку травної системи можливі блювота, нудота, спазми в животі, діарея.

Найнебезпечніший прояв цього стану – анафілаксія. У хворого стрімко падає артеріальний тиск, розвивається набряк дихальних шляхів, можлива втрата свідомості. Без невідкладної медичної допомоги анафілактичний шок призводить до летального результату. Тому при таких симптомах негайно викликайте медиків.

Харчова алергія у дітей та немовлят

Харчова алергія у дитини зустрічається частіше, ніж у дорослих. Проблеми починаються в дитинстві або в ранньому дитячому віці. Харчова алергія у немовлят має свої особливості та потребує особливої уваги батьків. Але хороша новина в тому, що більшість дітей переростають цей стан і в більш дорослому віці він вже не проявляється. 

Що робити при харчовій алергії у дитини? Перш за все спостерігайте за реакцією організму малюка при введенні прикорму. У дитини алергія харчова може виникнути вже при першому контакті з новим продуктом. У немовлят може розвинутися алергія на молочні продукти, зокрема на білок коров’ячого молока. У малюка починаються коліки, висипання, зригування, в калі можуть бути домішки крові.

Молодші діти часто страждають від реакцій на основні харчові групи. Батьки повинні знати, на які продукти може бути алергія, щоб вчасно розпізнати проблему. Скринінг харчової алергії fx5 – це комплексний аналіз, який допомагає виявити найпоширеніші алергени у дитини.

У дорослих рідко ця проблема рідко проходить сама по собі. Якщо реакція на їжу з’явилася вже в дорослому віці, швидше за все вона залишиться на все життя. Цікаво, що симптоми можуть розвинутися навіть у тому випадку, якщо людина десятиліттями вживала цю їжу і її нічого не турбувало. Таке часто відзначають жінки під час вагітності або після пологів.

Вагітність, менопауза, похилий вік, професійна діяльність – все це впливає на виникнення реакції на їжу. Організм дорослого частіше не переносить рибу, морепродукти, горіхи. Цікаво, що існує зв’язок між наявністю у людини алергії на пилок і реакцією на деякі фрукти. Останні можуть містити білки, які схожі на пилкові алергени.

Найпоширеніші харчові алергени

Патологічну реакцію організму може спровокувати будь-який продукт. Але існує перелік найпоширеніших алергенів:

• Молоко і молочні продукти – алергія на молоко найчастіше виникає у дітей. Це пов’язано з тим, що молоко містить білок казеїн і сироваткові протеїни. Алергія на молочні продукти може зберігатися протягом усього життя.
• Яйця – алергія на яйця виникає найчастіше через білок. На жовток організм в більшості випадків реагує нормально.
• Арахіс і горіхи – алергія на горіхи одна з найнебезпечніших. Чи може бути алергія на горіхи настільки серйозною? Так, вона здатна викликати симптоми, які можуть призвести до анафілаксії. При алергії на горіхи симптоми включають набряк обличчя, кропив’янку, ускладнене дихання. До алергенів відносяться кеш’ю, мигдаль, фундук, волоські горіхи.
• Риба і морепродукти – алергія на рибу дуже поширена і має виражені симптоми. За наявності алергії на рибу симптоми можуть проявитися вже через кілька хвилин після вживання. Алергія на червону рибу зустрічається особливо часто. Алергія на морепродукти також становить серйозну проблему для багатьох людей.
• Пшениця та інші злакові – наявність харчової реакції на злакові вимагає ретельного підбору раціону через широку поширеність злаків у продуктах.
• Соя – патологічна реакція на сою може виникати у дітей.
• Насіння кунжуту – відносно новий, але поширений алерген.
• Алергія на червоні продукти (томати, полуниця, червоний перець) також досить поширена, особливо у дітей.

Як діагностують харчову алергію

Коли після вживання деяких продуктів з’явилися симптоми харчової алергії, це привід для візиту до лікаря. Якщо у вас з’явилися висипи, свербіж шкіри чи інші дерматологічні проблеми — запишіться на консультацію дерматолога Complimed, щоб отримати професійну оцінку та лікування.

Спочатку лікар-алерголог збирає детальний анамнез. Він з’ясовує, після яких продуктів харчування і як швидко з’являється реакція, чи є спадкова схильність.

Потім лікар призначає додаткові тести: шкірні проби, аналізи крові на специфічні імуноглобуліни Е до різних харчових білків. Також алерголог може вдатися до методу, коли під його контролем пацієнт з’їдає продукт, а потім фахівець відстежує реакцію організму.

У повсякденному житті дуже ефективний харчовий щоденник. Ви записуєте в нього всі продукти, які вживаєте протягом дня. Вказується час прийому їжі, назву і склад страв, розмір порції. Паралельно відзначаємо будь-які симптоми – висипання, почервоніння, свербіж, проблеми з травленням, зміни дихання. Через кілька тижнів ведення такого обліку ви визначите продукт, який провокує появу симптомів. Таблиця продуктів при харчовій алергії, складена на основі щоденника, допомагає зрозуміти, яких інгредієнтів краще уникати в раціоні.

Як лікувати харчову алергію та яку дієту обрати

Лікування цього стану передбачає тільки комплексний підхід. Головний принцип терапії – повне виключення алергену з раціону. Препаратів, які допоможуть повністю позбавити від проблеми на сьогодні немає. Але деякі медикаменти здатні знизити прояви харчової алергії та запобігти ускладненням.

Пацієнту призначають антигістамінні препарати, які блокують вироблення гістаміну і знімають набряк, свербіж, почервоніння.

Людям, у яких в минулому були важкі реакції і анафілаксія, рекомендується носити з собою автоін’єктор з адреналіном. За допомогою цього пристрою можна швидко надати собі допомогу до приїзду швидкої.

Популярність набирає алерген-специфічна імунотерапія. Її суть – привчити організм не реагувати на продукт шляхом поступового збільшення доз алергену. Така терапія демонструє обнадійливі результати.

Елімінаційна дієта — основа лікування

Дієта при харчовій алергії – це основа успішного лікування. Основний принцип – повне виключення алергену з раціону. Елімінаційна дієта при харчовій алергії передбачає послідовне виключення потенційних алергенів для виявлення проблемного продукту. Для цього необхідно уважно читати склад, оскільки підступний продукт часто ховається у відомих нам стравах і напівфабрикатах.

Що їсти при харчовій алергії? Це залежить від того, який саме продукт викликає симптоми. При алергії на молочні продукти доведеться відмовитися не тільки від молока, але і від його похідних – сметани, сиру, сиру і вершкового масла. А також уважно читати етикетки. Альтернатива коров’ячому молоку – рослинне (вівсяне, мигдальне, кокосове).

Якщо ви виключаєте з раціону яйця, пам’ятайте, що вони входять до складу багатьох кондитерських виробів, майонезу. Алергія на продукти злакової групи вимагатиме переходу на безглютенову дієту. У випічці можна використовувати гречане, рисове, кукурудзяне борошно.

Попри виключення деяких продуктів, ваше харчування все одно повинно залишатися збалансованим і здоровим. Замініть алергени на продукти, рівноцінні за харчовою цінністю виключеним.

Рибу добре замінять насіння льону, чіа. Вони містять омега-три жирні кислоти, які є в рибі. Нестачу кальцію при відмові від молочних продуктів компенсують листові овочі, броколі, насіння кунжуту.

Поради лікарів і профілактика

Педіатри радять не відкладати знайомство немовляти з потенційно небезпечними продуктами. Їх правильне і поступове введення у віці від 4 до 6 місяців сприяє формуванню толерантності до таких інгредієнтів. Але перед введенням в раціон малюка риби, яєць, горіхів обов’язково проконсультуйтеся з лікарем.

Якщо у дорослого вже встановлена патологічна реакція, єдиний спосіб – це уникнення контакту з продуктом. Завжди носіть з собою антигістамінний препарат. При читанні етикеток звертайте увагу не тільки на очевидні назви, але і на похідні алергенів.

У ресторані завжди попереджайте офіціанта про особливості свого харчування.

Періодично відвідуйте алерголога. Тестування допомагає відстежувати реакції та по можливості розширювати раціон.

Дотримання рекомендацій, огляди лікаря і прийом медикаментів допомагають знизити ризик виникнення ускладнень. Головне – не ігноруйте симптоми та вчасно звертайтеся до фахівця.

Коли наш організм стикається з хвороботворними бактеріями і вірусами, на допомогу поспішає вірний помічник – імунітет. Його головне завдання – боротьба з небажаними для нашого організму клітинами і мікроорганізмами. У цій статті ми докладно розповімо, як працює ця система, як зміцнити імунітет, щоб рідше хворіти і чи потрібна вакцинація.

Що таке імунітет простими словами

Імунітет – це захисна система організму, яка розпізнає і знешкоджує чужорідні бактерії, віруси, власні патологічні і пошкоджені клітини. Імунітет людини – це складна мережа органів, клітин і білків, що працюють злагоджено.

Коли ви порізали палець, але рана не запалилася – це спрацював захисний імунітет. Коли всі навколо хворіють на грип, а ви залишаєтеся здоровим – це також його заслуга. Ця система дуже розумна – вона запам’ятовує ворогів, з якими стикалася, і наступного разу справляється з ними швидше і ефективніше.

Основні види: природний, набутий, специфічний і штучний

В імунний захист входять різні механізми, які по-різному формуються і діють. Знання про види імунітету допоможе вам зрозуміти, чому одні хворіють частіше і довше, а інші – майже не вразливі до патологічних мікроорганізмів. Розуміння різних форм імунітету допомагає обрати правильну стратегію підтримки імунітету.

За походженням:

• Вроджений імунітет – це той захист, який формується в утробі матері і дістається нам з народження. Він включає шкіру, слизові оболонки, спеціальні клітини, які атакують непроханих гостей нашого організму. Природний імунітет є першою лінією оборони організму.
• Набутий імунітет – формується протягом життя після контакту зі збудниками. Він є більш точним, тому що вчиться розпізнавати мікроорганізми і підбирає необхідний механізм боротьби з ними.

За способом формування набутого імунітету:

• Активний імунітет – розвивається, коли організм виробляє антитіла у відповідь на вакцинацію або збудників захворювання. Він формується кілька тижнів, але забезпечує надійний, а іноді і довічний захист. Природний активний імунітет формується після перенесених інфекційних захворювань.
• Пасивний імунітет – виробляється, коли людина отримує антитіла ззовні. Але такий ефект є короткостроковим, оскільки чужі антитіла з часом виводяться. Набутий пасивний імунітет може бути природним (через материнське молоко) або штучним пасивним імунітетом (через введення готових антитіл).

За спрямованістю дії:

• Неспецифічний імунітет – реагує однаково на всі чужорідні тіла, не розрізняючи мікроорганізми.
• Специфічний імунітет – атакує конкретні антигени. Організм «запам’ятовує» кожного непроханого гостя і формує захист проти кожного з них. Що таке специфічний імунітет? Це захист, спрямований на конкретного збудника хвороби. За таким механізмом працюють щеплення, і у людини формується несприйнятливість до конкретних хвороб.

За механізмом реакції:

• Клітинний імунітет – його основа – це спеціальні клітини – Т-лімфоцити, макрофаги. Вони знищують заражені клітини організму, не даючи інфекції поширюватися. Що забезпечує клітинний імунітет? Це Т-лімфоцити, які розпізнають і знищують заражені клітини безпосередньо.
• Гуморальний імунітет – це основний механізм захисту організму від бактерій і токсинів, які знаходяться поза клітинами. Він діє через рідини організму – кров, лімфу. В-лімфоцити виробляють спеціальні білки, які циркулюють по всьому тілу і нейтралізують чужорідні агенти.
• Стерильний імунітет – формується після деяких інфекцій. У такому випадку у людини відсутній збудник, а захист формується. Нестерильний імунітет означає, що збудник залишається в організмі, але контролюється імунною системою.
• Колективний імунітет – коли більша частина популяції має імунітет до захворювання і захищає тих, у кого його немає. Штучний імунітет – це захист, що створюється через вакцинацію або введення готових антитіл.

Причини ослаблення імунітету та як їх уникнути

Чому захисний механізм слабшає? Причин дуже багато, але в основному на це впливає спосіб життя. Хронічний стрес – його запеклий ворог. Організм не може справлятися з внутрішньою напругою і одночасно боротися з інфекціями.

Недосипання також не принесе користі – імунні клітини активно оновлюються саме під час глибокого сну. Якщо ви постійно недосипаєте, з часом кількість захисних клітин зменшується і ви, відповідно, стаєте вразливими до хвороб. Плюс додайте сюди ще незбалансоване харчування з дефіцитом вітамінів.

Ослаблений імунітет також спостерігається, якщо у вас є шкідливі звички – куріння, надмірне вживання алкоголю, постійний вплив токсичних речовин. Що знижує імунітет? Це стреси, недосипання, погане харчування, шкідливі звички та малорухливий спосіб життя.

Окрема проблема – безконтрольний прийом антибіотиків. Ці препарати знищують корисну мікрофлору кишечника, без якої наш організм не справлявся б з інфекціями. Як відновитися після антибіотиків? Тут у парі повинні працювати прийом пробіотиків і правильне харчування.

Ознаки слабкого імунітету: коли варто пройти перевірку

Перший тривожний дзвінок – якщо ви хворієте на застуду більш як чотири рази на рік. Затяжний перебіг захворювання також вказує на проблеми із захисною системою організму.

Зниження імунітету може проявлятися постійною втомою, яка не проходить навіть після тривалого відпочинку. Проблеми зі шкірою та травленням також вказують на те, що пора записатися на консультацію сімейного лікаря.

Алергічні реакції, яких раніше не було, тривалий час збільшені лімфатичні вузли – вагомий привід, щоб задуматися про те, як перевірити імунітет в кабінеті лікаря.

Як підвищити та зміцнити імунітет дорослому та дитині

Якщо вас цікавить, як підвищити імунітет вам і вашій дитині, продовжуйте читати цю статтю. Адже саме зараз ми про це і поговоримо. Пам’ятайте, що зміцнення захисних сил організму – це тривалий процес, який не відбувається за помахом чарівної палички. Дізнайтеся, як зміцнити імунітет та уникнути сезонних хвороб — отримайте поради сімейного лікаря у клініці Complimed. 

Насамперед нормалізуйте режим сну. Лягайте спати до 22:00 – починаючи з цього часу організм активно виробляє гормони, які впливають на формування імунної системи.

Один з найефективніших способів зміцнити захист організму – регулярна фізична активність. Помірні фізичні навантаження покращують циркуляцію крові.

Починати загартовуватися потрібно поступово. Контрастний душ, обтирання прохолодною водою позитивно позначаються на здоров’ї.

Вчіться контролювати стрес – виконуйте дихальні вправи, робіть невеликі перерви для відпочинку, проводьте більше часу на свіжому повітрі.

Вітаміни та продукти для імунітету

Правильне харчування – фундамент сильного імунітету. Які продукти підвищують імунітет найефективніше? Це цитрусові, ківі, болгарський перець. Вони багаті на вітамін С. Жирна риба (лосось, сардини, скумбрія) містить вітамін D і омега-3 жирні кислоти. Горіхи, насіння, олії – рослинні джерела вітаміну Е.

Що їсти, щоб підвищити імунітет? Для імунітету корисні ферментовані продукти – квашена капуста, йогурт. Часник, імбир і куркума мають протимікробні властивості. Зелені листові овочі багаті залізом і фолієвою кислотою. А фіолетові продукти (баклажани, чорниця, лохина, червона капуста) містять велику кількість антиоксидантів. Гарбуз, морква, абрикоси – важливі джерела вітаміну А.

Вітаміни для імунітету для дорослих і дітей – хороше доповнення до раціону. Вітаміни для підвищення імунітету для дорослих допомагають заповнити дефіцит корисних речовин в холодну пору року. Не призначайте вітаміни собі самостійно. Проконсультуйтеся з лікарем, він підбере вам необхідний комплекс.

Краще отримувати основну норму поживних речовин з їжі, а добавками – заповнювати нестачу корисних речовин. З приводу прийому вітамінних комплексів проконсультуйтеся зі своїм лікарем. На основі результатів проведених аналізів він призначить ті добавки, які необхідні вашому організму.

Як перевірити роботу імунної системи

Якщо ви запідозрили у себе проблеми з імунною системою, зверніться за консультацією до терапевта або сімейного лікаря. Лікар поговорить з вами, призначить аналіз на імунітет, який покаже стан вашого організму.

Сучасна медицина пропонує кілька способів діагностики. Найдоступніший – аналіз крові з лейкоцитарною формулою. Він показує співвідношення різних типів лейкоцитів і дає уявлення про стан імунної системи.

Імунограма – ще один дуже інформативний і більш детальний тест. Вона показує кількість Т- і В-лімфоцитів, їх підтипи, рівень імуноглобулінів. Таке дослідження показано, якщо у вас часті і тривалі застуди, алергії, аутоімунні захворювання.

Аналіз на рівень вітаміну D в крові дуже важливий. Саме нестача цього вітаміну безпосередньо пов’язана зі здатністю організму протистояти інфекціям. Також вам можуть бути призначені аналізи на феритин (запаси заліза), аналіз на оцінку стану мікробіоти.

Поради лікарів щодо підтримки імунітету щодня

Те, як працює імунітет, залежить від способу життя пацієнта і його звичок. Щоб його зміцнити, візьміть собі за правило починати день зі склянки води. Рідина запускає обмінні процеси в організмі, стимулює роботу кишечника, виводить токсини.

Повноцінно снідайте. Прийом їжі обов’язково повинен містити білки, жири і складні вуглеводи. Це насичує організм, забезпечує стабільний рівень енергії.

Регулярно провітрюйте приміщення, навіть у холодну пору року. Свіже повітря знижує концентрацію шкідливих бактерій і мікроорганізмів. Підтримуйте вологість повітря на рівні 40-60%. Так слизові не будуть пересихати і зможуть ефективно виконувати свою захисну функцію.

Одягайся відповідно до погоди, не переохолоджуватися. Після активного тренування не стійте спітнілими на вулиці – це вірний спосіб застудитися.

Для підвищення імунітету обмежити споживання шкідливих продуктів – цукру, смаженого, жирного, борошняного. Включіть у свій раціон продукти, багаті клітковиною.

Вакцинація – ефективний метод зміцнення організму. Щеплення вчить організм розпізнавати небезпечні хвороби. Якщо ви і захворієте, то цей процес проходить м’якше і без наслідків. Батькам важливо вакцинувати дітей згідно з календарем щеплень – так ваша дитина буде захищена від небезпечних вірусів.

Щоб поліпшити імунітет важлива систематичність і постійність. Впровадьте вищезазначені заходи у своє життя і ваш організм буде вам вдячний.

Що таке гемангіома

Гемангіома – доброякісне утворення на шкірі. Воно складається з кровоносних судин, що розрослися. Може виникати на будь-якій ділянці тіла.

На відміну від інших шкірних дефектів, у випадку гемангіоми причини її появи не вивчені повністю. У малюків вона з’являється через неправильний розвиток кровоносних судин в утробі. У дорослих – через гормональні зміни, травми, вік.

До новоутворень схильні недоношені діти, жінки, у яких була багатоплідна вагітність, і жінки, які вперше стали матерями після 35 років.

Види захворювання

Класифікація гемангіоми, види залежить від структури. Розглянемо поширені:

1. Капілярна гемангіома – утворена з дрібних капілярів. Ці утворення плоскі або злегка підносяться над шкірою. Яскраво-червоного або багряного кольору. Межі можуть бути чіткими або розмитими. Досягають діаметра до 15 сантиметрів. Поширені на слизових оболонках.
2. Кавернозна гемангіома – складається з каверн (порожнин), які заповнені кров’ю. У цих дефектів м’яка структура і трохи синюшний відтінок. При натисканні – зменшуються в розмірах. Розміри 20 сантиметрів і більше. Утворюються на внутрішніх органах, найчастіше на печінці.
3. Комбінована – вміщує в себе ознаки двох попередніх типів. На поверхні присутня капілярна сітка, в глибині – каверни.
4. Павукоподібна гемангіома – з кровоносного вузлика відходять лінії судин. Зовнішній вигляд цього утворення нагадує павука.
5. Змішана – в ній присутні не тільки судинна тканина, але можуть бути і нервова, лімфоїдна, сполучна). Такі утворення потрібно перевіряти на гістологію.

Також дефект поділяють за активністю росту:

• швидкозростаюча: за місяць збільшується більш ніж на половину від свого розміру;
• повільнозростаюча: збільшується поступово, не більше ніж на 20%;
• стабільна: не змінює своїх розмірів протягом пів року;
• регресуюча: відбувається зменшення її розмірів.

Гемангіома печінки

Це найпоширеніше доброякісне утворення на цьому органі. У жінок воно діагностується частіше, ніж у чоловіків.

Виділяють такі типи печінкових гемангіом:

• капілярна гемангіома печінки
• кавернозна гемангіома печінки

При гемангіомі печінки причини наступні:

• вроджені аномалії при порушенні формування судинної системи печінки в перші тижні вагітності;
• гормональні зміни
• генетична схильність
• травми печінки
• захворювання печінки (гепатити, хронічні патології)

Більша частина печінкових гемангіом ніяк себе не проявляє. Найчастіше про них стає відомо під час обстеження на УЗД або КТ. Клінічна картина стає яскраво вираженою лише в тих випадках, коли утворення має великий розмір і швидко росте, локалізується на поверхні органу. Прояви такі:

• Важкість, дискомфорт, тупий біль у правому підребер’ї
• Відчуття розпирання в епігастрії
• Нудота, особливо після вживання жирної їжі
• Швидке насичення, зниження апетиту
• Збільшення розмірів живота
• Пальпується утворення в правому підребер’ї (при розмірах більше 10 см)
• У рідкісних випадках при жовчних протоках можлива жовтяниця
• При внутрішньопухлинних крововиливах може виникнути анемія

Якщо при виражених симптомах ніяк не лікувати гемангіому, вона може спровокувати ускладнення.

Розрив гемангіоми – стан, що загрожує життю, при якому людина відчуває гострий біль у животі. Також присутня блідість шкіри, тахікардія, падіння тиску.

Тромбоз всередині гемангіоми – гострий біль у животі, підвищується температура, збільшується печінка.

Синдром Казабаха-Меррітта – рідкісний синдром, який виникає при гігантських розмірах утворення.

Компресійний синдром – розвивається при здавленні навколишніх печінки жовчних проток, шлунка, кишечника.

Багатьох пацієнтів хвилює питання: скільки живуть з гемангіомою печінки? У більшості випадків прогноз сприятливий. Це доброякісне утворення, яке рідко перероджується в злоякісне.

Гемангіома хребта

Вертебральна гемангіома (хребетна) – це судинне утворення тіла хребця. Зустрічається в основному у жінок після 40 років.

Найбільш поширені локалізації гемангіоми хребців:

• Гемангіома грудного відділу хребта — найчастіша. Локалізація болю — між лопатками, в грудній клітці.
• Гемангіома поперекового відділу хребта — виникає в 30% випадків. Може викликати хронічний біль у спині.
• Гемангіома в шийному відділі — найбільш рідкісна і потенційно небезпечна локалізація через близькість спинного мозку і хребетних артерій. Людина може відчувати слабкість у кінцівках, оніміння.

За ступенем агресивності можна виділити неагресивні та агресивні новоутворення. Перші ростуть повільно, не мають симптоматичної картини. Агресивна гемангіома  – викликає неприємні симптоми, швидко росте, займає більшу частину площі хребця.

При гемангіомі хребця симптоми, які можуть вказувати на цей стан, такі:

• біль у спині, яка посилюється при навантаженні
• оніміння, слабкість у кінцівках, порушення їх чутливості
• компресійні переломи хребців (у складних випадках)

Скільки живуть з гемангіомою хребта? Прогноз сприятливий. Більшість утворень залишаються стабільними, не ростуть і не турбують людину протягом життя. Ускладнення розвиваються при агресивних швидкозростаючих дефектах.

Чи може зникнути гемангіома хребта самостійно? На жаль, ні. У дорослих вони не регресують спонтанно. При цьому лікування потрібне рідко.

При гемангіомі хребців лікування, яке може порекомендувати лікар, таке:

• При безсимптомних формах – динамічне спостереження
• Вертебропластика — введення кісткового цементу в уражений хребець
• Склеротерапія
• Променева терапія
• Емболізація судин, що живлять
• Симптоматичне консервативне лікування
• Хірургічне видалення при компресії спинного мозку

Протипоказання при гемангіомі хребта: інтенсивний масаж в ураженій області, мануальна терапія, підйом важких предметів понад 5 кілограмів, прогріваючі процедури, скручування хребта, контактні види спорту, стрибки та біг.

Гемангіома шкіри

Шкірні новоутворення найпомітніші серед усіх типів цих утворень. Можуть розташовуватися на будь-якій ділянці тіла, але все ж мають типові місця прояву.

Гемангіома на шкірі виглядає як червона або багряно-синювата пляма, або вузол.

Гемангіома на обличчі – найбільш поширена форма. При великих розмірах може спричиняти психологічний дискомфорт. У такому випадку рекомендуємо звернутися до фахівця в галузі дерматології. Він порадить ефективні способи боротьби з цією проблемою.

Гемангіома на голові – часто непомітна через волосяний покрив.

Гемангіома на носі – вимагає уваги через можливий ризик порушення дихання або шкірного дефекту.

Гемангіома на губі – може створювати психологічний дискомфорт і заважати при прийомі їжі.

Гемангіома на спині, гемангіома на руці, гемангіома на нозі — менш проблематичні, але також вимагають спостереження.

Дитячі шкірні гемангіоми активно ростуть у перші півроку-рік життя дитини. До двох років вони стабілізуються, а більшість з них самостійно зникає до дев’яти років.

Гемангіоми внутрішніх органів (рідкісні локалізації)

Крім вищезазначених органів, судинна гемангіома може вражати й інші органи людського організму.

Гемангіома селезінки — одна з рідкісних локалізацій, яка часто протікає безсимптомно. Якщо вона досягає великих розмірів, то людина відчуває дискомфорт, тяжкість у правому підребер’ї, відчуття швидкого насичення через тиск на шлунок.

Також утворення може виникнути на таких органах:

• нирки
• наднирники
• органи шлунково-кишкового тракту
• головний мозок
• легені
• молочні залози

Дефекти на цих органах утворюються вкрай рідко. І, як правило, діагностуються випадково під час обстежень.

Діагностика та лікування

До якого лікаря звернутися з гемангіомою? Візит до дерматолога при гемангіомі шкіри – найправильніше рішення. Якщо на внутрішніх органах – до хірурга. Дітей рекомендується показати педіатру.

При обстеженні лікар призначає комплекс процедур, які допоможуть встановити природу і характер гемангіоми.

Для виявлення поверхневих форм лікар проводить візуальний огляд. Для діагностики утворень на внутрішніх органах проводять УЗД, МРТ використовується для візуалізації дефектів на хребті.

Для детальної оцінки структури проводять КТ з контрастуванням. При плануванні хірургічного лікування вдаються до ангіографії та біопсії.

Метод лікування гемангіоми залежить від її розміру, локалізації, віку пацієнта та особливостей організму.

При безсимптомних утвореннях достатньо спостереження лікаря. Медикаментозна терапія принесе результат при гемангіомах у дітей. Невеликі поверхневі форми підлягають заморожуванню рідким азотом (кріодеструкція) – клітини, які живлять утворення, відмирають і гемангіома зникає. При капілярних дефектах допомагає лазерна терапія. Променева терапія – крайній метод, до якого вдаються при неефективності інших способів.

Хірургічне лікування гемангіоми призначають при швидкому і агресивному зростанні, порушенні функціонування органів, загрозі появи ускладнень, косметичних недоліках.

Прогноз і профілактика

90% шкірних гемангіом у дітей самостійно зникають до 9 років. У дорослих також прогноз сприятливий при відсутності патологічних процесів. Вертебральні залишаються стабільними і не впливають на повсякденне життя. За новоутвореннями в інших місцях потрібно спостерігати.

Ускладнення розвиваються вкрай рідко. До них відносяться:

• кровотеча при травматизації
• інфікування поверхневих дефектів
• при великих розмірах – компресія сусідніх органів і структур
• при агресивних вертебральних формах – компресійні переломи

Специфічної профілактики немає. Але загальні рекомендації перелічимо далі.

Вагітним жінкам потрібно уникати впливу токсичних речовин, інфекцій в перший триместр вагітності, відмовитися від куріння і алкоголю.

Якщо у людини вже є дефект, то намагатися його не травмувати, проходити регулярні обстеження у дерматолога та інших фахівців. Агресивні форми ні в якому разі не лікувати самостійно і не робити косметичних процедур в цій зоні.

Багато з нас чули про радикуліт. Ним часто страждають люди старшого віку. Але що це таке? Звідки він виникає і чому доставляє стільки неприємностей? Розберемося в цій статті.

Що таке радикуліт

Радикуліт – це запалення корінців спинномозкових нервів. Виникає при здавлюванні або подразненні корінців там, де вони виходять з хребетного каналу.

Хронічний радикуліт – це стан, коли відбуваються періодичні загострення. Розвивається від неадекватного лікування або постійної компресії нервових корінців.

Причини радикуліту

Захворювання виникає через патологічні процеси в хребті та навколишніх структурах. Від чого з’являється радикуліт?

Першопричина – дегенеративні зміни в хребті. При остеохондрозі руйнуються міжхребцеві диски. Зменшується їх висота, утворюються кісткові розростання. Міжхребцеві грижі випинаються в міжхребцевий канал і таким чином здавлюють нервові корінці. Протрузії дисків – це початкова стадія формування грижі. Спондильоз з утворенням остеофітів травмує нервові структури.

Травми – компресійні переломи хребців внаслідок ударів і падінь, забиття хребта і підвивихи хребців також провокують патологію.

Наявність запальних процесів також впливає на виникнення цієї недуги. До цієї категорії входять інфекційні захворювання (туберкульоз хребта, остеомієліт), аутоімунні патології (артрит, хвороба Бехтерева), запалення м’яких тканин хребта.

Вроджені аномалії, пухлини хребта і спинного мозку, цукровий діабет, надмірні навантаження і підняття важких предметів, переохолодження організму, надмірна вага – додаткові провокатори запального процесу.

Симптоми радикуліту

При радикуліті симптоми залежать від локалізації ураження, ступеня залучення в це нервових структур.

Больовий синдром – основна ознака недуги. В області запалення людина може відчувати гострий, стріляючий або ниючий біль. Він іррадіює в сусідні області по ходу ураженого нерва – грудну клітку, кінцівки, голову. При чханні, кашлі, напруженні, інтенсивних рухах біль посилюється.

У зоні ураженого нерва у людини знижується або взагалі зникає чутливість. Може бути присутнє відчуття поколювання, мурашок. У сусідніх м’язах – слабкість. Відсутні або знижуються сухожильні рефлекси.

Там, де запалився нерв, може змінитися забарвлення шкіри – збліднення або почервоніння. Також може порушуватися процес потовиділення, змінюватися температура шкіри, відбуватися трофічні зміни.

У тому відділі, де постраждав хребет, спостерігається скутість рухів, обмеження їх амплітуди, порушується хода.

Гострий напад радикуліту розвивається раптово. Пацієнт відчуває інтенсивний біль, який може його знерухомити. У такому випадку допомога при радикуліті повинна бути негайною.

Характерні особливості гострого нападу:

• починається раптово, супроводжується гострим прострілюючим болем
• неможливість розігнутися, змінити положення тіла
• больовий синдром посилюється при найменших рухах

Скільки днів триває радикуліт в гострій фазі? Цей період триває від 3 до 10 днів при адекватній терапії. Повне відновлення триває до 1 місяця. Якщо не почати лікування в цей час, захворювання перейде в хронічну форму і буде періодично давати про себе знати.

При гострому нападі забезпечте потерпілому спокій, зручне положення тіла. Дайте прийняти знеболюючий засіб. Слідкуйте, щоб людина не робила різких рухів. Викличте лікаря для призначення комплексної терапії.

Види радикуліту

Різновиди радикуліту відрізняються за локалізацією запалення. Розглянемо найпоширеніші.

1. Радикуліт поперековий – найпоширеніша форма. При попереково-крижовому радикуліті симптоми розвиваються через підвищене навантаження на хребет в цій області. При цьому типі біль у попереку іррадіює в сідницю, задню поверхню стегна, гомілку і посилюється при нахилах, поворотах. Порушується чутливість у нозі, пацієнт відчуває слабкість у м’язах, змінюється хода.
2. Шийний радикуліт вражає корінці в шийному відділі хребта. Біль починається в шиї і віддає в голову, плече, руку. Поступово у людини з’являються запаморочення, німіють пальці рук. Виникають труднощі при поворотах і нахилах голови.
3. Грудний радикуліт – пацієнт відчуває оперізуючий біль по ходу міжребер’я, який посилюється при глибокому диханні, кашлі, пальпації міжреберних проміжків. При цьому типі патології біль схожий з серцевими болями. Також можливе оніміння шкіри в області грудної клітки.

Як лікувати радикуліт

При радикуліті лікування в першу чергу спрямоване на усунення запалення, зниження больового синдрому, відновлення функції нервових корінців, запобігання рецидивам.

При появі симптомів захворювання запишіться до терапевта або сімейного лікаря. Після консультації він направить вас до профільного фахівця – невропатолога, вертебролога, ортопеда.

Для встановлення діагнозу лікар проведе огляд, перевірить чутливість і рефлекси області, в якій сталося запалення. Також виявить больові точки і оцінить обсяг виконуваних рухів.

Для виявлення кісткових змін проводиться рентгенографія, УЗД хребта, магнітно-резонансна томографія дозволяє візуалізувати всі структури хребта, Електронейроміографія необхідна для оцінки прохідності нервових імпульсів.

Також пацієнту призначають ряд лабораторних досліджень: загальний і біохімічний аналіз крові, ревматологічні проби, аналіз на інфекції.

Також пацієнта направляють до мануального терапевта, масажиста, фізіотерапевта. Реабілітолог потрібен у тому випадку, коли необхідне відновлення після складного нападу. Якщо призначено курс голковколювання – до рефлексотерапевта.

Як лікується радикуліт? Це залежить від типу недуги, фази, вираженості симптомів. Не призначайте лікування собі самі – це може мати негативні наслідки. На консультації невролога лікар підбере вам ефективну терапію, яка матиме сприятливий ефект.

Існує два способи боротьби з проблемою: медикаментозне лікування радикуліту і немедикаментозне. Розглянемо обидва варіанти.

Медикаментозне лікування

Чим лікують радикуліт в першу чергу? Для лікування радикуліту препарати використовуються ті, які усувають запалення, зменшують біль, стимулюють відновлення корінців хребта.

Протизапальні засоби при радикуліті знижують запалення. Зменшують больовий синдром, полегшують стан пацієнта. Вони застосовуються в таких формах:

• таблетки від радикуліту – диклофенак, ібупрофен, німесулід, мелоксикам.
• уколи від радикуліту. Невролог призначає протизапальні уколи від радикуліту для зниження навантаження дії таблеток на шлунок.
• Мазь від радикуліту – диклофенак гель, індометацин гель, німесулід гель.
• Пластирі від радикуліту – вольтарен пластир, версатис, перцевий пластир для ефекту зігрівання.

Обезболюючі таблетки від радикуліту необхідні для усунення болю, який раптово наздогнав людину. У такому випадку можна прийняти парацетамол, Пенталгін, Солпадеїн.

Для відновлення нервової тканини допомагають Мільгама, Комбіліпен, вітаміни групи В. Для відновлення хрящової тканини міжхребцевих дисків – хондроїтин сульфат, глюкозамін, Терафлекс.

Схеми лікування радикуліту розробляє лікар, виходячи з поточного стану пацієнта.

Гострий напад купірується протягом 1-2 тижнів. Повне відновлення можливе через 1-1,5 місяця. Якщо терапія була проведена своєчасно і правильно, хронізація процесу зводиться до мінімуму.

Чим зняти біль при радикуліті, якщо він застав вас раптово? Хороший ефект дають ін’єкції НПЗП в поєднанні з місцевими анестетиками при блокадах.

Немедикаментозні методи 

Сучасні методи лікування радикуліту – це немедикаментозні рішення, які допомагають впоратися з наслідками нападу, запобігти подальшим загостренням.

• фізіотерапія – електрофорез, УВЧ-терапія. магнітотерапія, лазерна терапія для регенерації тканин, ультразвук, грязелікування в санаторіях;
• мануальна терапія;
• масаж;
• акупунктура;
• використання ортопедичних пристосувань – пояс від радикуліту;
• теплові процедури.

Вправи при радикуліті призначаються тільки після стихання нападу. Спочатку виконуйте їх під контролем лікаря. Далі комплекс можна виконувати самостійно, відстежуючи власні відчуття.

Хірургічне лікування патології показано у випадках, коли консервативна терапія не дає результату через 2-12 тижнів після початку курсу, при синдромі кісткового хвоста, якщо є виражена компресія спинного мозку.

Що не можна робити при радикуліті? При гострій фазі не підіймайте важке і не виконуйте інтенсивні фізичні вправи, не робіть різких рухів, поворотів, не приймайте гарячі ванни. Не ігноруйте біль – зверніться до фахівця за допомогою.

Прогноз і профілактика

Якщо пацієнт вчасно звернувся до лікаря і той призначив правильну терапію, то прогноз цілком сприятливий.

Несприятливий прогноз можливий у випадках, коли хворий занадто пізно звернувся за допомогою, у нього є грижі дисків та інші патології хребта, він не дотримувався приписів лікаря.

Захворювання також можна попередити. Від радикуліту профілактика така:

• регулярна фізична активність 2-3 рази на тиждень (плавання, йога, пілатес, ранкова гімнастика, піші прогулянки)
• правильно організуйте своє робоче місце і робочий процес: використовуйте ортопедичне крісло, кожну годину робіть перерви на розминку
• не підіймайте тяжкості вагою понад 5 кілограмів
• ведіть здоровий спосіб життя: не куріть, контролюйте масу тіла, не переохолоджуйтеся, носіть зручне взуття
• Спіть на ортопедичній подушці та ортопедичному матраці середньої жорсткості.

Якщо у вас хронічний перебіг хвороби, щорічно відвідуйте невролога. Лікар може призначити ліки від радикуліту – для профілактики загострень (курси хондропротекторів, вітаміни групи В, препарати кальцію).

Що таке ротавірусна інфекція?

Ротавірусна інфекція — це вірусне захворювання, внаслідок якого уражається шлунково-кишковий тракт. Це призводить до розвитку гострої кишкової інфекції з характерними проявами діареї, блювання та зневоднення.

Ротавірус (Rotavirus): основні факти

Що таке ротавірус з наукового погляду? Ротавірус належить до родини Reoviridae і є двониткованим РНК-вірусом. Цей мікроорганізм має колесоподібну форму вірусної частинки.

Існує сім груп ротавірусів (A-G). Найбільше клінічне значення має група A, яка відповідає за понад 90% випадків виникнення цієї недуги у людей. Вірус має високу стійкість до факторів зовнішнього середовища і може зберігати інфекційність протягом тижнів на поверхнях при кімнатній температурі.

Причини та механізм розвитку

Ротавірус причини виникнення інфекції пов’язані з проникненням вірусу в організм людини через рот. Після потрапляння в шлунково-кишковий тракт, вірус інфікує ентероцити – клітини слизової оболонки тонкого кишківника. Цей процес призводить до руйнування ворсинок кишківника, порушення всмоктування рідини та електролітів, що і обумовлює основні клінічні прояви захворювання.

Патогенез включає декілька механізмів:

• Пряме цитопатичне ушкодження ентероцитів
• Порушення активності дисахаридаз (особливо лактази)
• Підвищення секреції рідини в просвіт кишківника
• Розвиток осмотичної діареї внаслідок неповного всмоктування вуглеводів

Ротавірусний гастроентерит як різновид гострої кишкової інфекції

Ротавірусний гастроентерит — найпоширеніша форма прояву інфекції. За цієї хвороби відбувається одночасне ураження слизової оболонки шлунка та тонкого кишківника. Гостра кишкова інфекція, викликана ротавірусом, супроводжується характерними проявами, які відрізняють її від бактеріальних гастроентеритів.

Клінічна картина ротавірусного гастроентериту: 

• діарея
• блювання 
• лихоманка 

Як передається ротавірус?

При ротавірусі шляхи передачі наступні:

• Фекально-оральний: вірус потрапляє в організм через рот після контакту з контамінованими об’єктами або речовинами
• Контактно-побутовий шлях: через брудні руки, іграшки, предмети побуту, дверні ручки та інші поверхні, контаміновані вірусом
• Харчовий шлях: вживання молочних продуктів, овочів та фруктів, які не пройшли належну термічну обробку
• Водний шлях: споживання води з колодязів, відкритих водойм або неякісно очищеної водопровідної води
• Повітряно-краплинний шлях: вдихання аерозольних частинок, які утворюються під час блювання інфікованої особи

Ротавіруса заразність надзвичайно висока. Хворий виділяє до 10¹¹ вірусних частинок на грам фекалій. 

Інкубаційний період і перебіг хвороби

Інкубаційний період

При ротавірусі інкубаційний період – це час від моменту потрапляння вірусу в організм до появи перших клінічних симптомів. Інкубаційний період ротавірусної інфекції зазвичай становить від 1 до 3 діб, хоча в деяких випадках може скорочуватися до 15-20 годин або подовжуватися до 5-7 діб.

Його тривалість залежить від:

• Віку пацієнта (у дітей зазвичай коротший)
• Стану імунної системи
• Кількості вірусів, що потрапили в організм
• Наявності попереднього контакту з ротавірусом
• Загального стану здоров’я людини

Скільки триває хвороба і скільки часу людина залишається заразною

Гострий період захворювання триває 3-8 діб. Найтяжчі прояви спостерігаються в перші 2-4 дні від початку захворювання.

Скільки заразний ротавірус? Пацієнт залишається заразним з моменту появи перших симптомів і ще протягом 8-10 діб після їх зникнення. У дітей з імунодефіцитними станами, виділення вірусу може тривати до 3-4 тижнів. Протягом цього періоду варто обмежити контактування зі здоровими людьми. 

Фази перебігу ротавірусної інфекції:

1. Продромальний період (0-1 день): загальне нездужання, зниження апетиту.
2. Гострий період (1-4 день): розгорнута клінічна картина з діареєю, блюванням, лихоманкою.
3. Період одужання (5-8 день): поступове зменшення симптомів.
4. Період реконвалесценції (2-4 тижні): відновлення нормальної функції кишківника.

Симптоми у дітей та дорослих

При ротавірусі симптоми відрізняються залежно від віку пацієнта, стану імунної системи та загального здоров’я. Як проявляється ротавірус? Нижче розбираємо клінічну картину недуги залежно від вікової групи. 

Ознаки у дітей

Ротавірусна інфекція у дітей протікає тяжче, ніж у дорослих. За наявності ротавірусу симптоми у дітей більш виражені, мають вищий ризик розвитку ускладнень.

Як починається ротавірус у дітей? Спочатку різко підвищується температура тіла до 38-39°C. Дитинка відчуває загальне нездужання, біль у животі. З’являються в’ялість, капризність, дитина відмовляється від їжі.

При ротавірусі у дитини симптоми такі

• Діарея: водяниста, жовтувато-зеленого кольору, без домішок крові чи слизу, з різким кислим запахом
• Блювання: нерідко передує діареї, може бути багаторазовим і виснажливим
• Зневоднення: проявляється сухістю шкіри та слизових оболонок, зменшенням кількості сечовипускань
• Лихоманка: температура підіймається до 39-40°C і утримується 2-4 дні

Ротавірус у дитини може також супроводжуватися:

• Катаральними симптомами: нежить, кашель, почервоніння горла
• Болем у животі та метеоризмом
• Зниженням маси тіла внаслідок зневоднення

У такому випадку необхідно якомога скоріше звернутися до лікаря, аби запобігти розвитку ускладнень хвороби. 

Симптоми у дорослих

Ротавірус у дорослих протікає в легшій формі порівняно з дітьми. При ротавірусі симптоми у дорослих такі:

• Діарея
• Нудота та блювання
• Субфебрильна температура: 37-38°C
• Загальне нездужання: головний біль, слабкість
• Болі в епігастральній ділянці та навколо пупка

При ротавірусі лікування у дорослих часто не потребує госпіталізації, оскільки ризик розвитку тяжкого зневоднення нижчий, ніжу дітей.

Додаткові прояви: висип, зневоднення, температура

У випадку ротавірусної інфекції висип — рідкісний, але можливий прояв захворювання. Висипання з’являється у вигляді дрібних рожевих плям на тулубі та кінцівках. Не супроводжується свербінням, зникає самостійно через 2-3 дні.

Зневоднення — найнебезпечнішим ускладненням ротавірусної інфекції. На наявності цього симптому у людини  помітна сухість шкіри та слизових, знижений тургор шкіри, тахікардія, анурія, порушення свідомості. 

Температура при ротавірусній інфекції утримується 2-4 дні.

Діагностика ротавірусу

При перших проявах недуги слід звернутися за консультацією сімейного лікаря для комплексного обстеження та призначення оптимальної терапії. 

Клінічна діагностика цього стану базується на характерній симптоматиці:

• Гострий початок з лихоманкою
• Водяниста діарея без домішок крові
• Блювання
• Ознаки зневоднення

Для встановлення чіткого діагнозу лікар проводить лабораторні дослідження:

• Аналіз на ротавірус методом імуноферментного аналізу (ІФА)
• Експрес-тест на ротавірус
• Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)
• Електронна мікроскопія
• Загальний аналіз крові
• Біохімічний аналіз кров
• Копрограма

Лікування ротавірусної інфекції

При виявленому ротавірусі лікування базується на патогенетичній терапії. Вона спрямована на відновлення водно-електролітного балансу та симптоматичне лікування. 

Як лікувати у дітей

Як лікувати ротавірус у дітей? Необхідна регідратаційна терапію, дієтичне харчування та симптоматичне лікування.

Основні принципи лікування:

• Регідратаційна терапія — основа лікування. Мета – відновлення втраченої рідини та електролітів: розчини для пероральної регідратації, сольові та глюкозо-сольові розчини
• Дієтотерапія: виключення молочних продуктів на 7-14 днів, для дітей на штучному вигодовуванні – безлактозні або низьколактозні суміші
• Ентеросорбенти: смекта, ентеросгель
• Пробіотики для відновлення нормальної кишкової мікрофлори
• Симптоматична терапія: жарознижуючі препарати при температурі вище 38,5°C. протиблювотні засоби

Лікування у дорослих

Основні напрямки лікування цієї хвороби у дорослих:

• Регідратаційна терапія збільшення споживання рідини до 2-3 літрів на добу, розчини для пероральної регідратації
• Дієта: механічно та хімічно щадна їжа, виключення молочних продуктів
• Ентеросорбенти: активоване вугілля, смекта, ентеросгель
• Пробіотики для відновлення кишкової мікрофлори

Профілактика і вакцинація

Запобігти виникненню цієї недуги легко – достатньо дотримуватися правил гігієни та уникати контакту з хворими особами. При ротавірусі профілактика включає такі заходи запобігання інфікуванню:

• дотримання особистої гігієни
• використання антисептичних засобів на спиртовій основі
• споживання тільки кип’яченої або бутильованої води
• ретельне миття овочів та фруктів
• регулярне прибирання та дезінфекція поверхонь
• провітрювання приміщень

Одним з найефективніших заходів попередження виникнення хвороби є вакцинація. Для запобігання ротавірусу щеплення проводиться живими оральними вакцинами.

Висновки

Ротавірус залишається однією з найпоширеніших причин гострої кишкової інфекції у всьому світі, особливо серед дітей раннього віку. При своєчасній діагностиці та адекватному лікуванні прогноз досить сприятливий. 

Важливо пам’ятати, що ротавірус у дитини може призводити до серйозних ускладнень, тому при появі перших ознак необхідно негайно звернутися до лікаря. 

Читайте також: 

Як позбутися кашлю?

Що таке застуда — причини, симптоми та лікування

Соматотропін або гормон росту є одним із найважливіших гормонів людського організму. Цей складний білковий гормон контролює не лише процеси росту в дитячому та підлітковому віці, але й впливає на численні фізіологічні процеси протягом усього життя людини.

У цій статті ми розглянемо, що таке гормон росту, яка норма його продукування, наслідки його дефіциту та надлишку.

Що таке соматотропін?

Соматотропін — це поліпептидний гормон, який належить до родини гормонів гіпофіза. Він синтезується спеціальними клітинами (соматотрофами) передньої долі гіпофіза — невеликої залози в основі головного мозку. Виділяється імпульсами, особливо активно під час глибокого сну (перші 2-3 години після засинання).

Гормон росту соматотропін стимулює ріст, відтворення клітин та їх регенерацію. Відіграє неабияку роль в обміні білків, жирів та вуглеводів. Також впливає не лише на лінійний ріст у дитячому віці, але й на численні метаболічні, імунологічні та нейротрофічні функції протягом усього життя. 

Як виробляється гормон росту?

Залоза яка виробляє гормон росту — передня доля гіпофіза, також відома як аденогіпофіз. Ця невелика ендокринна залоза розташована в турецькому сідлі клиноподібної кістки черепа і з’єднана з гіпоталамусом за допомогою гіпофізарної ніжки.

Де виробляється гормон росту і яка залоза виробляє гормон росту? Соматотрофи – клітини передньої долі гіпофіза, що складають приблизно 40-50% всіх клітин аденогіпофіза. Вони відповідають за синтез та секрецію соматотропіну. 

Коли виробляється гормон росту найбільш активно? Максимальне вивільнення цієї речовини в перші 2-3 години після засинання та під час глибокого сну. 

Фізична активність, стрес, голодування та глибокий сон стимулюють секрецію цієї речовини. Високий рівень глюкози в крові, вільних жирних кислот та самого соматотропіну пригнічують його вивільнення.

Функції гормону росту в організмі

Гормон який визначає ріст організму в молодому віці відіграє набагато більшу роль, ніж просто стимуляція лінійного росту. Який гормон відповідає за ріст і які його основні функції в організмі? Соматотропін впливає на численні фізіологічні процеси на всіх етапах життя людини.

Гормон росту кісток також впливає на ремоделювання кісткової тканини протягом усього життя. Він підвищує активність остеобластів (клітин, що формують кісткову тканину) та стимулює синтез колагену. 

Гормон росту людини також впливає на вуглеводний обмін, оскільки він здатен підвищувати рівень глюкози в крові.

Імунологічні функції соматотропіну включають стимуляцію проліферації та диференціації Т-лімфоцитів, підвищення активності природних клітин-кілерів та макрофагів.

Нейропротекторні властивості гормону полягають у стимуляції нейрогенезу, синаптогенезу та мієлінізації нервових волокон. 

Дефіцит і надлишок гормону росту

Порушення секреції цієї речовини може мати серйозні наслідки для здоров’я людини на різних етапах життя. Дефіцит гормону росту та його надлишок призводять до різноманітних клінічних синдромів, що потребують спеціалізованого лікування.

Дефіцит у дітей та дорослих

Дефіцит гормону росту у дитячому віці може бути вродженим або набутим. Вроджені форми пов’язані з генетичними мутаціями, що впливають на розвиток гіпофіза або синтез самого гормону. Набуті форми розвиваються внаслідок пухлин гіпоталамо-гіпофізарної ділянки, травм, інфекцій або опромінення.

Клінічні прояви дефіциту в дітей:

• затримка росту; 
• пропорційне зменшення розмірів тіла;
• затримка дозрівання кісток та статевого розвитку;
• лялькове обличчя з дрібними рисами;
• підвищена схильність до гіпоглікемії;
• затримка прорізування зубів.

У дорослих дефіцит проявляється зменшенням м’язової маси та збільшенням жирової тканини, особливо в абдомінальній ділянці. Знижується фізична витривалість, з’являється швидка втомлюваність, депресивні стани та погіршення якості життя.

Метаболічні порушення при дефіциті також можуть зустрічатися:

• дисліпідемія;
• підвищення холестерину та ліпопротеїдів; 
• інсулінорезистентність;
• підвищений ризик розвитку серцево-судинних захворювань;
• остеопороз.

Надлишок у ранньому віці та у дорослих

Надлишок гормону росту в ранньому віці спричиняє розвиток гігантизму – рідкісного захворювання, що характеризується надмірним лінійним ростом. 

Пацієнти з гігантизмом можуть досягати зросту понад 2 метри, але при цьому мають пропорційну будову тіла. Однак надлишок гормону призводить до численних ускладнень: деформації скелета, м’язова слабкість та порушення функції серцево-судинної системи.

У дорослих гіперсекреція гормону росту призводить до розвитку акромегалії — відбувається потовщення кісток, збільшення кистей та стоп, потовщення рис обличчя з випинанням надбрівних дуг та нижньої щелепи, збільшення носа та губ. 

Гормони, які впливають на ріст при гіперсекреції можуть призводити до вторинних ендокринних порушень. У людини часто розвивається цукровий діабет 2-го типу внаслідок інсулінорезистентності, артеріальна гіпертензія, кардіоміопатія та синдром апное сну.

Як перевірити рівень гормону росту?

Для виявлення ендокринних порушень та призначення результативної терапії необхідно звернутися за консультацією ендокринолога. Тільки кваліфікований спеціаліст здатен провести якісну діагностику та розробити дієвий план корекції патологічного стану. 

Найпростіший аналіз на гормон росту, який використовують лікарі — визначення випадкового рівня речовини в сироватці крові. 

Стимуляційні тести використовуються для діагностики дефіциту гормону: тест з інсуліном (індукція гіпоглікемії)

• тест з аргініном;
• тест з глюкагоном; 
• комбінований тест з аргініном та L-ДОФА. 

Супресивні тести застосовуються для діагностики надлишку гормону. Для діагностики акромегалії проводиться оральний глюкозотолерантний тест.

Спеціальні методи дослідження: 

• МРТ гіпоталамо-гіпофізарної ділянки для виявлення структурних аномалій; 
• рентгенографія кистей для визначення кісткового віку у дітей;
• ехокардіографія для оцінки стану серцево-судинної системи.

Генетичне тестування може бути показане при підозрі на спадкові форми дефіциту або в рамках сімейного скринінгу. 

Як збільшити рівень гормону росту?

Існує декілька підходів до стимуляції секреції соматотропіну — від природних методів до медикаментозної терапії. Нижче розглянемо найпопулярніші з них. 

1. Оптимізація сну. Глибокий сон, особливо в перші години після засинання, стимулює максимальний викид соматотропіну. Рекомендовано дотримуватися регулярного режиму сну та спати не менше як 7 годин на добу.
2. Фізична активність. Регулярні тренування високої інтенсивності, силові вправи та аеробні навантаження підвищують рівень соматотропіну на 10-20 разів.
3. Корекція харчування. Зменшення споживання простих вуглеводів та цукру допомагає підтримувати стабільний рівень інсуліну. Це сприяє оптимальній секреції гормону.
4. Амінокислоти, особливо аргінін, орнітин, глутамін та глицин — діють як природні стимулятори секреції.
5. Зменшення рівня стресу та кортизолу.
6. Медикаментозна терапія — застосовується при підтвердженому дефіциті соматотропіну.
7. Стимулятори секреції гормону росту — приймання препаратів, що стимулюють природну секрецію соматотропіну гіпофізом.

Пам’ятайте, що самолікування може бути небезпечним. Неконтрольоване використання препаратів може призвести до серйозних побічних ефектів та ускладнень. Регулярні консультації з ендокринологом, дотримання рекомендацій щодо способу життя та контроль лабораторних показників є запорукою успішного лікування.

Висновок

Соматотропін або гормон росту є надзвичайно важливим регулятором фізіологічних процесів людського організму.

Його дефіцит та надлишок можуть призводити до серйозних порушень фізичного розвитку, метаболічних розладів та зниження якості життя пацієнтів. 

Профілактика захворювань, пов’язаних з гормоном росту передбачає ведення здорового способу життя, проходження регулярних медичних оглядів та своєчасне виявлення факторів ризику. Особлива увага повинна приділятися дітям з обтяженою спадковістю або ознаками затримки фізичного розвитку.

Читайте також:

Що таке естрогени і як вони впливають на здоров’я

Аутоімунні захворювання: що це, причини, симптоми, лікування

Інсулінорезистентність – це порушення метаболічних процесів, за якого клітини організму втрачають чутливість до інсуліну. Це своєю чергою призводить до підвищення його рівня в крові. Цей стан є попередником цукрового діабету 2 типу та метаболічного синдрому, тому своєчасна діагностика та лікування є критично важливими для збереження здоров’я людини.

Симптоми та ознаки

При інсулінорезистентності симптоми часто розвиваються поступово і можуть бути непомітними на ранніх стадіях. 

Ранні появи:

• Постійне відчуття втоми та слабкості
• Підвищений апетит та тяга до солодкого
• Труднощі з концентрацією уваги
• Перепади настрою та дратівливість
• Сонливість після їжі

У пацієнта відбувається збільшення ваги, особливо в області живота (абдомінальне ожиріння), з’являються темні плями на шкірі – найчастіше на шиї, пахвах, між стегнами, підвищується артеріальний тиск, у жінок порушується менструальний цикл.

До пізніх проявів цього стану належать:

• Високий рівень інсуліну в крові при нормальному або підвищеному рівні глюкози
• Схильність до набору ваги, попри дієтичні обмеження
• Підвищена схильність до інфекційних захворювань
• Повільне загоєння ран та порізів

Важливо розуміти, що інсулінорезистентність впливає на весь організм. Це не просто порушення обміну вуглеводів, а комплексний метаболічний розлад.

Причини інсулінорезистентності

При інсулінорезистентності причини можна розділити на декілька основних категорій:

• Генетика: спадкова схильність до розвитку цукрового діабету 2 типу, поліморфізм генів, що відповідають за чутливість до інсуліну, належність по певних етнічних груп;
• Спосіб життя: надлишкова маса тіла та ожиріння, недостатня фізична активність, неправильне харчування з високим вмістом простих вуглеводів та насичених жирів, хронічний стрес та недостатня тривалість сну;
• Гормональні порушення: синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) у жінок, захворювання щитоподібної залози, підвищений рівень кортизолу (синдром Кушинга), менопауза та вікові гормональні зміни;
• Медичні причини: хронічні запальні процеси в організмі, метаболічний синдром, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія (порушення ліпідного обміну).

Вплив інсуліну на організм людини є багатогранним. Інсулін регулює не тільки рівень глюкози в крові, але й впливає на метаболізм жирів і білків, ріст клітин та запальні процеси. При розвитку резистентності цей складний механізм порушується.

Діагностика та аналізи

Під час консультації ендокринолога проводиться детальний тест на інсулінорезистентність для встановлення точного діагнозу. Він включає комплекс досліджень, у який входить перелік лабораторних досліджень, спеціальні тести.

При аналізі на інсулінорезистентність перевіряються наступні показники:

• Глюкоза натще: нормальні значення 3.3-5.5 ммоль/л
• Інсулін натще: нормальні значення 2.6-24.9 мкОд/мл
• C-пептид: показник ендогенної продукції інсуліну
• HbA1c (глікований гемоглобін): відображає середній рівень глюкози за 2-3 місяці

Також лікарі використовують спеціальні тести:

• Пероральний глюкозотолерантний тест (ПГТТ): для визначення реакції організму на навантаження глюкозою
• Індекс HOMA-IR
• Індекс QUICKI: альтернативний метод оцінки інсулінорезистентності

За необхідності 

• Ліпідограма (загальний холестерин, ЛПНЩ, ЛПВЩ, тригліцериди)
• Функція печінки (АЛТ, АСТ, білірубін)
• Функція нирок (креатинін, сечовина)
• Гормони щитоподібної залози (ТТГ, Т4)

Як перевірити інсулінорезистентність правильно? Важливо дотримуватися умов підготовки до аналізів: здавати кров натще після 8-12 годинного голодування, напередодні дослідження уникати стресу та фізичних навантажень.

Норми та показники

Якщо виявлений індекс нома підвищений — що робити – це питання, яке часто виникає у пацієнтів після отримання результатів аналізів. Правильно розшифрувати результати та надати рекомендації щодо подальших дій здатен тільки лікар. Але нижче приведемо величини нормальних показників та їх відхилень:

Індекс HOMA-IR:

• Норма: менше 2.7
• Помірна інсулінорезистентність: 2.7-5.0
• Виражена інсулінорезистентність: більше 5.0

Глюкоза крові:

• Натще: 3.3-5.5 ммоль/л
• Порушена глюкоза натще: 5.6-6.9 ммоль/л
• Порушена толерантність до глюкози: 7.8-11.0 ммоль/л через 2 години після ПГТТ

Інсулін:

• Натще: 2.6-24.9 мкОд/мл
• Підвищений рівень: понад 25 мкОд/мл

HbA1c:

• Норма: менше 5.7%
• Преддіабет: 5.7-6.4%
• Цукровий діабет: 6.5% і вище

Ліпідні показники:

• Загальний холестерин: менше 5.0 ммоль/л
• ЛПНЩ: менше 3.0 ммоль/л
• ЛПВЩ: більше 1.0 ммоль/л (чоловіки), більше 1.2 ммоль/л (жінки)
• Тригліцериди: менше 1.7 ммоль/л

Резистентність до інсуліну часто супроводжується порушеннями ліпідного обміну. Тому комплексна оцінка всіх показників — важлива складова правильної діагностики.

Лікування та зниження інсулінорезистентності

Як лікувати інсулінорезистентність? Це комплексний підхід, що включає модифікацію способу життя, дієту та медикаментозну терапію. Чи можна вилікувати інсулінорезистентність повністю? При правильному підході та дотриманні всіх рекомендацій можна значно покращити чутливість до інсуліну та нормалізувати метаболічні процеси.

Харчування та дієта

При інсулінорезистентності дієта — ключовий компонент успішного лікування. За наявності інсулінорезистентності харчування має базуватися на принципах низького глікемічного індексу та збалансованого надходження макронутрієнтів.

Що можна їсти при інсулінорезистентності:

• Білки: нежирне м’ясо (курка, індичка, телятина), риба, морепродукти, яйця, бобові
• Складні вуглеводи: цільнозернові крупи (гречка, вівсянка, бурий рис), кіноа, ячмінь
• Овочі: листяна зелень, броколі, цвітна капуста, кабачки, баклажани, помідори, огірки
• Здорові жири: авокадо, горіхи, насіння, оливкова олія, жирна риба
• Фрукти з низьким глікемічним індексом: ягоди, яблука, груші, цитрусові

Що не можна їсти при інсулінорезистентності:

• Цукор та солодощі
• Білий хліб та вироби з білого борошна
• Солодкі напої та соки
• Фастфуд та смажена їжа
• Оброблені продукти з високим вмістом трансжирів
• Алкогольні напої

Необхідно їсти 4-5 разів на день, уникання переїдання, споживати 1.5-2 літри водина день.

Фізична активність

Як знизити інсулінорезистентність за допомогою фізичних навантажень? Регулярна фізична активність є одним з найефективніших способів підвищення чутливості до інсуліну.

Рекомендовані види активності:

• Аеробні вправи: ходьба, біг, плавання, велосипед 
• Силові тренування
• Високоінтенсивні інтервальні тренування (HIIT)
• Йога та стретчинг

Препарати

Препарати для лікування інсулінорезистентності призначаються виключно лікарем після ретельного обстеження. 

Основні групи препаратів, які використовуються для корекції цього стану:

• Бігуаніди (Метформін): зменшують продукцію глюкози печінкою, покращують утилізацію глюкози периферичними тканинами, мають протизапальну дію
• Тіазолідиндіони (Піоглітазон): покращують чутливість тканин до інсуліну, мають протизапальну дію, використовуються при поєднанні з діабетом 2 типу
• Інгібітори альфа-глюкозидази (Акарбоза): сповільнюють всмоктування вуглеводів, знижують постпрандіальну глікемію

• Вітамін D
• Магній:
• Хром
• Омега-3 жирні кислоти:

Як вилікувати інсулінорезистентність ефективно? Найкращі результати досягаються при комбінованому підході: дієта + фізична активність + медикаментозна терапія під наглядом лікаря.

Наслідки інсулінорезистентності

Нелікована інсулінорезистентність може призвести до серйозних ускладнень:

• Метаболічні порушення: цукровий діабет 2 типу, ожиріння, гіпертензія, дисліпідемію, неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП);
• Серцево-судинні ускладнення: артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, інсульт, атеросклероз судин;
• Ендокринні порушення: синдром полікістозних яєчників у жінок, порушення фертильності, гормональні дисбаланси;

• Онкологічні захворювання (рак молочної залози, товстої кишки, простати);
• Деменція та хвороба Альцгеймера;
• Синдром сонного апное;
• Хронічні запалення.

Як подолати інсулінорезистентність? На ранніх стадіях критично важливо вчасно звернутися за медичною допомогою для запобігання розвитку цих серйозних ускладнень.

Профілактика резистентності до інсуліну

Профілактичні заходи є найкращим способом запобігання розвитку вказаного патологічного стану:

• Дотримання дієти: підтримання здорового співвідношення макронутрієнтів, обмеження споживання простих вуглеводів та цукру, контроль калорійності раціону
• Регулярна фізична активність

• Достатня тривалість сну (7-9 годин на добу)
• Уникання хронічного стресу
• Регулярні прогулянки на свіжому повітрі

• Підтримання індексу маси тіла в межах 18.5-24.9 кг/м²
• Регулярні медичні огляди

На інсулінорезистентність аналіз рекомендується проходити щороку людям з груп ризику.

Як знизити інсулінорезистентність природними методами? Необхідно дотримуватися всіх вищезазначених заходів профілактики.

Висновок

Інсулінорезистентність є серйозною медичною проблемою, яка потребує комплексного підходу до діагностики та лікування. Раннє виявлення та своєчасне втручання значно покращують прогноз та якість життя пацієнтів. Основу успішного лікування складають модифікація способу життя, правильне харчування, регулярна фізична активність та, за потреби, медикаментозна терапія під наглядом спеціаліста.

Пам’ятайте, що самолікування може бути небезпечним. При підозрі на інсулінорезистентність обов’язково зверніться до кваліфікованого ендокринолога для отримання професійної консультації та призначення відповідного лікування.

Читайте також:

Аутоімунні захворювання: що це, причини, симптоми, лікування

Цукровий діабет: що це таке, причини, симптоми, лікування

Що таке синусовий вузол і його функції

Синусовий вузол (синоатріальний вузол) – це природний “водій ритму” серця, розташований у правому передсерді. Він є найважливішою частиною провідної системи серця і відповідає за автоматичне керування серцевими скороченнями.

Основною функцією синусового вузла є генерація електричних імпульсів. Це відбувається завдяки спеціальним клітинам-пейсмейкерам, які мають унікальну здатність до спонтанної деполяризації. Ці клітини автоматично створюють електричні сигнали, які ініціюють кожне серцеве скорочення без зовнішньої стимуляції.

Синусовий вузол встановлює і підтримує нормальну частоту серцевих скорочень. У здорової людини він генерує 60-100 імпульсів на хвилину в стані спокою. Завдяки цьому забезпечується регулярний і ритмічне серцебиття, які необхідні для ефективної роботи серцево-судинної системи.

Що таке СССВ і як він пов’язаний із порушенням ритму серця

Синдром слабкості синусового вузла (СССВ) — це патологічний стан, що характеризується порушенням функції водія ритму серця. Синусовий вузол, розташований у правому передсерді, є природним пейсмейкером серця, що генерує електричні імпульси для координації серцевих скорочень.

Дисфункція синусового вузла проявляється в нездатності генерувати нормальні електричні імпульси з адекватною частотою і регулярністю. Це призводить до різних порушень серцевого ритму, включаючи брадикардію (уповільнення ритму), паузи в роботі серця, а також чергування епізодів брадикардії і тахікардії.

Дане захворювання найчастіше розвивається у літніх людей, але може зустрічатися і в молодшому віці при наявності певних факторів ризику. Слабкість синусового вузла може бути вродженою або набутою патологією.

Причини розвитку синдрому слабкості синусового вузла

Синдрому слабкості синусового вузла причини такі:

• Вікові зміни — найчастіша причина розвитку захворювання. Дегенеративні процеси в провідній системі серця особливо виражені в осіб старше 60 років.
• Ішемічна хвороба, інфаркт міокарда, особливо задньої стінки лівого шлуночка, може пошкоджувати провідну систему серця.
• Кардіоміопатії різного генезу, включаючи дилатаційну, гіпертрофічну та рестриктивну форми, можуть супроводжуватися розвитком СССВ. Запальні захворювання серця, такі як міокардит і перикардит, також можуть призводити до порушення функції водія ритму.
• Медикаментозні впливи відіграють важливу роль у розвитку дисфункції синусового вузла. Бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, дигоксин, антиаритмічні препарати можуть викликати або посилювати прояви синдрому.

Симптоми СССВ

При СССВ симптоми можуть варіювати від легких проявів до важких клінічних станів. Основні прояви захворювання включають:

• Запаморочення. Пацієнти скаржаться на відчуття нестійкості, потемніння в очах при зміні положення тіла або фізичному навантаженні.
• Синкопальні стани (непритомність). Розвиваються при значному уповільненні серцевого ритму або тривалих паузах в роботі серця.
• Слабкість і підвищена стомлюваність. Це пояснюється неадекватним прискоренням серцевого ритму при збільшенні потреби організму в кисні.
• Синдром тахі-бради характеризується чергуванням епізодів повільного і швидкого серцевого ритму. Пацієнти відчувають уповільнення і прискорення серцебиття.
• Задишка при фізичному навантаженні. Розвивається внаслідок нездатності серця адекватно збільшувати частоту скорочень при підвищених вимогах організму.

СССВ на ЕКГ: як виявити

При синдромі слабкості синусового вузла діагностика ґрунтується на комплексному обстеженні пацієнта. Воно охоплює збір і аналіз клінічних проявів, даних електрокардіографії та додаткових методів дослідження.

При синдромі слабкості синусового вузла ЕКГ ознаки включають різні порушення серцевого ритму і провідності. Електрокардіограма здатна розпізнати прояви зазначеної патології. У разі СССВ ЕКГ може демонструвати синусову брадикардію з частотою серцевих скорочень менш як 60 ударів на хвилину, а також синоатріальні блокади різного ступеня, зупинки синусового вузла з паузами понад 3 секунди.

Холтерівське моніторування ЕКГ є золотим стандартом діагностики цієї патології. Добовий запис електрокардіограми дозволяє виявити порушення ритму, які можуть не реєструватися при короткочасному записі. У пацієнта спостерігається неадекватне збільшення частоти серцевих скорочень у відповідь на фізичне навантаження.

Електрофізіологічне дослідження серця може знадобитися в складних діагностичних випадках. Вимірювання часу відновлення функції синусового вузла дозволяє об’єктивно оцінити ступінь його дисфункції.

Ехокардіографія необхідна для оцінки структурних змін серця і виключення інших причин порушень ритму. Дослідження дозволяє виявити ознаки кардіоміопатії, клапанних вад та інших захворювань серця.

Лікування

Лікування СССВ залежить від вираженості клінічних проявів, ступеня, наявності супутніх захворювань. Терапевтичний підхід включає як консервативні, так і інвазивні методи лікування.

Медикаментозне лікування СССВ має обмежені можливості. Основна мета консервативної терапії — усунення факторів, що сприяють розвитку дисфункції. Скасування або корекція дози препаратів, що пригнічують функцію синусового вузла, може призвести до поліпшення стану пацієнта.

Атропін та інші холінолітики використовуються для короткочасного збільшення частоти серцевих скорочень. Але їх застосування обмежене побічними ефектами і короткочасністю дії.

Імплантація штучного водія ритму (електрокардіостимулятора) є методом вибору при виражених проявах недуги. Постійна електрокардіостимуляція показана пацієнтам із симптомними брадиаритміями, синкопальними станами та синдромом тахі-бради.

Лікування брадиаритмії за допомогою електрокардіостимуляції дозволяє відновити адекватну частоту серцевих скорочень і поліпшити життя пацієнтів. Сучасні стимулятори мають функцію адаптації частоти стимуляції до фізичної активності пацієнта.

При наявності синдрому тахі-бради може знадобитися комбіноване лікування, що включає імплантацію стимулятора, призначення антиаритмічних препаратів для контролю епізодів тахікардії.

Клінічні рекомендації

У разі наявності синдрому слабкості синусового вузла клінічні рекомендації базуються на сучасних даних доказової медицини.

При СССВ рекомендації включають чіткі показання для імплантації електрокардіостимулятора. Клас I рекомендацій (повинна бути виконана) включає пацієнтів з симптоматичними брадиаритміями, задокументованими паузами більш як 3 секунд в стані неспання, хронотропною недостатністю з симптомами.

Регулярне спостереження у кардіолога необхідне всім пацієнтам з виявленою патологією. Моніторинг стану включає оцінку симптомів, контроль ЕКГ, при необхідності – холтерівське моніторування.

Пацієнтам з імплантованими електрокардіостимуляторами потрібне регулярне спостереження в спеціалізованих центрах для контролю функції пристрою, корекції параметрів стимуляції.

Профілактика тромбоемболічних ускладнень може знадобитися пацієнтам із синдромом тахі-бради, супутньою фібриляцією передсердь. Призначення антикоагулянтів проводиться з урахуванням індивідуального ризику розвитку інсульту та кровотеч.

Модифікація способу життя включає регулярну фізичну активність в межах переносимості, відмова від куріння, контроль артеріального тиску і рівня холестерину. Пацієнтам слід уникати препаратів, які можуть погіршити дисфункцію.

При підозрі або наявності симптомів порушення серцевого ритму рекомендується звернутися до фахівця. Зверніться до кардіолога для отримання кваліфікованої медичної допомоги та своєчасної діагностики захворювання.

Прогноз для пацієнтів залежить від своєчасності діагностики та адекватності лікування. При правильному підході до терапії якість життя хворих може бути значно поліпшена, а ризик серйозних ускладнень мінімізований.

Читайте також:

Що таке тахікардія — види симптоми, лікування

Що таке стенокардія – причини, симптоми, лікування

Аденоїди у дитини — одна з найпоширеніших проблем, з якою стикаються батьки дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Утруднене носове дихання, хропіння, часті застуди — все це характеризує дане захворювання. Розуміння природи цього захворювання допоможе прийняти правильне рішення про лікування.

Що таке аденоїди і чому вони збільшуються

Аденоїди де знаходяться і як виглядають? Це скупчення лімфоїдної тканини, яка знаходиться за піднебінними мигдаликами в носоглотці. Ця тканина — частина імунної системи дитини. Ці утворення виконують захисну функцію, затримують і знешкоджують патогенні мікроорганізми, що потрапляють через ніс і рот.

Для чого потрібні аденоїди в організмі дитини стає зрозуміло при вивченні їх анатомії та фізіології.

У аденоїдів функції — первинний захист від інфекцій верхніх дихальних шляхів, участь у формуванні місцевого імунітету. Рясна васкуляризація забезпечує швидку імунну відповідь, але одночасно сприяє розвитку набряку при запаленні.

Причини збільшення аденоїдів різноманітні, часто пов’язані з особливостями розвитку імунної системи дитини.

1. Спадкова схильність — визначає індивідуальні особливості імунної відповіді та схильність до гіперплазії лімфоїдної тканини.
2. Екологічні фактори (забруднення повітря, алергени, хімічні подразники) — створюють хронічне антигенне навантаження на аденоїдну тканину.
3. Вірусні інфекції, особливо викликані аденовірусами, вірусом Епштейна-Барра, цитомегаловірусом — викликають стійку гіперплазію лімфоїдної тканини.

Як зрозуміти, що у дитини аденоїди

Симптоми аденоїдів характерні, проте їх вираженість може варіюватися залежно від ступеня гіпертрофії, а також наявності супутніх запальних процесів.

Основні прояви збільшених аденоїдів включають насамперед порушення носового дихання, які можуть бути постійними або періодичними.

Утруднене носове дихання помітно в нічний час, коли дитина приймає горизонтальне положення. У цей період відбувається природне набрякання слизових оболонок. Хропіння під час сну — одна з ранніх ознак патології.

Часте дихання через рот стає компенсаторним механізмом при вираженій початковій обструкції. Це призводить до пересихання слизових оболонок ротової порожнини та створює передумови для розвитку гінгівітів і карієсу.

Запалені аденоїди можуть проявлятися підвищенням температури тіла, загальною слабкістю, зниженням апетиту. Локальні прояви — больові відчуття в горлі, особливо при ковтанні, відчуття стороннього тіла в носоглотці.

Гнійні аденоїди являють собою особливу форму, при якій спостерігається виділення гнійного вмісту з носа, поява неприємного запаху з рота, стікання патологічного виділення по задній стінці глотки.

Провести діагностику аденоїдів правильно може тільки кваліфікований отоларинголог. Сучасні методи обстеження включають передню і задню риноскопію, пальцеве дослідження носоглотки. Вони дозволяють оцінити консистенцію і рухливість аденоїдної тканини.

Ендоскопія аденоїдів — це золотий стандарт діагностики, що дозволяє точно оцінити ступінь розростання тканини, її топографію, наявність запальних змін і супутньої патології.

Ступені аденоїдів: детальна характеристика стадій захворювання

Патогенез аденоїдної хвороби є багатостадійним процесом, який починається з фізіологічної гіперплазії лімфоїдної тканини і може прогресувати до важких системних порушень.

1 ступінь — майже без симптомів

Ендоскопічна оцінка аденоїдів 1 і 2 ступеня дозволяє візуалізувати незначну гіперплазію тканини, яка не порушує аеродинаміку носового дихання в спокої.

Функція євстахієвих труб залишається збереженою, оскільки їх глоткові устя не перекриваються тканиною, що розрослася. Дихання через ніс зберігається, але може незначно утруднюватися під час сну або при фізичному навантаженні. Хропіння з’являється епізодично, частіше під час простудних захворювань. Порушується фізіологічний носовий цикл, але компенсаторні механізми ще справляються з підтриманням адекватної вентиляції.

2 ступінь — заважає дихати носом

Аденоїди 2 ступеня характеризуються більш вираженими симптомами. Лімфоїдна тканина досягає середини сошника, перекриваючи від 50% до 60% просвіту хоан. Порушується фізіологічний носовий цикл, розвивається компенсаторна гіпертрофія нижніх носових раковин. Це ускладнює носове дихання. Починають страждати дренажна і вентиляційна функції євстахієвих труб.

Дитина починає часто дихати через рот, особливо вночі. З’являється постійне хропіння, порушується якість сну. Голос набуває гугнявого відтінку, може знижуватися слух.

3 ступінь — вимагає втручання

Аденоїди 3 ступеня являють собою тотальну або субтотальну обструкцію носоглотки. Аденоїдна тканина досягає рівня задньої третини сосника або повністю перекриває хоани. Відбувається механічне здавлення глоткових євстахієвих труб. Розвивається ексудативний середній отит з кондуктивною туговухістю.

Носове дихання стає неможливим, дитина змушена постійно дихати через рот. Стадія ускладнень характеризується залученням суміжних анатомічних структур з розвитком вторинної імунної недостатності.

Лікування аденоїдів без операції

Батьки часто задаються питаннями: чим лікувати аденоїди і як зменшити аденоїди без хірургічного втручання? Консервативна терапія дасть результат тільки на ранніх стадіях захворювання.

Промивання носа сольовими розчинами — основа консервативної терапії. Вона забезпечує механічне видалення патогенних мікроорганізмів, алергенів, запальних медіаторів.

Антигістамінні препарати показані при алергічному компоненті аденоїдної патології. Вони блокують H1-рецептори гістаміну, запобігаючи розвитку алергічної реакції, зменшуючи набряк слизових оболонок.

Імуномодулююча терапія спрямована на відновлення балансу місцевого імунітету і підвищення резистентності до інфекцій. Препарати бактеріального походження стимулюють вироблення секреторного імуноглобуліну А та активують функцію альвеолярних макрофагів.

Ультрафіолетове опромінення носоглотки має бактерицидну дію і стимулює місцеві захисні механізми. Лазерна терапія покращує мікроциркуляцію в тканинах, має протизапальну та імуномодулюючу дію. Інгаляційна терапія з використанням муколітиків та антисептиків сприяє санації носоглотки та відновленню функції війчастого епітелію.

Дихальна гімнастика є невід’ємним компонентом консервативного лікування. Спеціальні вправи спрямовані на відновлення правильного носового дихання, зміцнення дихальної мускулатури і поліпшення вентиляції легенів.

Коли аденоїди треба видаляти

Чи потрібно видаляти аденоїди — рішення, яке приймається індивідуально для кожної дитини. Сучасна оториноларингологія дотримується принципу максимального збереження лімфоїдної тканини. Однак у ряді випадків хірургічне втручання стає єдиним способом запобігання серйозних ускладнень.

Видалення аденоїдів показано при повній відсутності носового дихання з розвитком обструктивного апное сну.

Деформація лицьового скелета (аденоїдне обличчя) розвивається при тривалому ротовому диханні. Характерне подовження нижньої третини обличчя, звуження верхньої щелепи, формування неправильного прикусу. Ці зміни можуть стати незворотними і вимагати складного ортодонтичного лікування в майбутньому.

Як видаляють аденоїди? Класична аденотомія виконується під ендотрахеальним наркозом під ендоскопічним контролем. Сучасні методики включають використання радіочастотної абляції, лазерної деструкції, коблації. Це дозволяє мінімізувати травматичність втручання.

Видалення аденоїдів в Одесі та не тільки виконується з використанням сучасного ендоскопічного обладнання високої роздільної здатності.

Як видаляють аденоїди в сучасній медицині? Втручання проводиться під загальним наркозом. Лікарі також використовують ендоскопічне обладнання. Це забезпечує точність і безпеку втручання. Видалення аденоїдів в Одесі та інших містах виконується в спеціалізованих ЛОР-відділеннях.

Що важливо знати після видалення

Після видалення аденоїдів наслідки операції мінімальні при дотриманні рекомендацій лікаря. Протягом 1-2 тижнів необхідно:

• Дотримуватися щадної дієти
• Уникати фізичних навантажень
• Регулярно проводити гігієну носової порожнини
• Виконувати дихальну гімнастику

Аденоїдна тканина може частково відновлюватися. Тому необхідне регулярне спостереження у отоларинголога і профілактика респіраторних інфекцій.

Читайте також:

Фарингіт — що це, симптоми, ‌причини‌ ‌виникнення‌ ‌та ‌лікування

Тонзиліт — що це, причини, симптоми та лікування

Гіпотонія – це медичний стан, коли артеріальний тиск опускається нижче нормальних показників. Що таке гіпотонія з медичної точки зору? Це патологічний стан серцево-судинної системи, який може мати як тимчасовий, так і хронічний характер. Низький тиск вважається патологічним, коли діастолічний становить – нижче 60 мм рт. ст., систолічний – нижче 90 мм рт. ст.

У медичній класифікації хвороб гіпотонія МКХ 10 має код I95, що відносить її до захворювань системи кровообігу. Цей стан вимагає уважного ставлення, оскільки може істотно впливати на якість життя людини і в деяких випадках становити серйозну загрозу для здоров’я. Знижений тиск зустрічається у людей різного віку, але частіше діагностується у молодих жінок астенічної статури і літніх людей.

Симптоми зниженого тиску

Ознаки гіпотонії можуть проявлятися по-різному в залежності від індивідуальних особливостей організму і ступеня вираженості захворювання. Симптоми гіпотонії включають запаморочення, особливо при різкій зміні положення тіла, загальну слабкість і швидку стомлюваність навіть при незначних фізичних навантаженнях.

При низькому тиску симптоми включають також головні болі, які часто носять тупий, тиснучий характер і локалізуються в потиличній або скроневій області. Пацієнти скаржаться на сонливість, апатію, зниження працездатності та концентрації уваги. Нерідко спостерігається підвищена чутливість до змін погоди.

Симптоми пониженого тиску можуть включати нудоту, особливо в ранкові години, холодність кінцівок, блідість шкірних покривів, прискорене серцебиття як компенсаторну реакцію організму. У деяких пацієнтів відзначається підвищена пітливість, дратівливість і емоційна лабільність.

Причини захворювання

Причини гіпотонії різноманітні та можуть бути пов’язані як зі спадковими факторами, так і з набутими станами. При низькому нижньому тиску причини часто криються в конституційних особливостях організму – у людей астенічної статури гіпотонія може бути варіантом фізіологічної норми.

Те, чому падає тиск може полягати в ендокринних порушеннях, таких як гіпотиреоз, недостатність надниркових залоз, цукровий діабет. Захворювання серцево-судинної системи – кардіоміопатії, аритмії, вади серця – також здатні призвести до розвитку даного стану.

Прийом деяких груп медикаментів: антигіпертензивних засобів, діуретиків, антидепресантів, протиаритмічних препаратів – також є причинами гіпотонії. Медикаментозна гіпотонія МКХ 10 має код Y57.9. Її розвиток спричинений побічними діями лікарських засобів. Зневоднення організму, крововтрата, інфекційні захворювання, анемія – все це може стати причиною зниження артеріального тиску.

Види гіпотонії

Гостра гіпотонія

Гостра гіпотонія являє собою раптове критичне зниження артеріального тиску, яке розвивається протягом декількох хвилин або годин.  Пацієнт потребує негайної допомоги медиків. Розвивається при шокових станах різної етіології: кардіогенному, гіповолемічному, септичному шоку.

Гіпотонія невідкладна допомога в гострих випадках включає:

• покладіть пацієнта в горизонтальне положення, підніміть йому ноги
• забезпечте хворому доступ свіжого повітря
• зігрійте потерпілого

Як підняти тиск при гострих станах? Негайно викличте швидку медичну допомогу і до її прибуття контролюйте життєво важливі функції.

Хронічна гіпотонія

Для хронічної форми захворювання характерний тривалий перебіг, періоди загострення і ремісії. Виражена гіпотонія може істотно обмежувати повсякденну активність пацієнта, знижувати якість життя і працездатність. Дана форма вимагає комплексного підходу до лікування і постійного медичного спостереження.

У чому полягає небезпека артеріальної гіпотензії?

Чим небезпечна гіпотонія для організму людини? Артеріальна гіпотензія це стан, при якому тривале зниження артеріального тиску призводить до порушення кровопостачання життєво важливих органів.

Чим небезпечна гіпотонія для пацієнтів будь-якого віку? В першу чергу недостатнім надходженням кисню і поживних речовин до головного мозку, серця, нирок.

Хронічна форма патології може призвести до розвитку ішемічних процесів в органах і тканинах, порушення їх функціонування. Особливо небезпечний цей стан для літніх людей, у яких вже є супутні захворювання серцево-судинної системи.

Наслідки гіпотонії

Після гіпотонії наслідки можуть бути досить серйозними за відсутності адекватного лікування. Тривалий перебіг захворювання може призвести до розвитку хронічної серцевої недостатності, порушень ритму серця, ішемічної хвороби серця.

Гіпотонія м’язів симптоми включають слабкість м’язового тонусу, що може призвести до порушення рухової активності та координації рухів. У пацієнтів з хронічною формою підвищується ризик травматизму внаслідок виникнення у пацієнта частих непритомностей і запаморочень.

Лікування та профілактика захворювання

Гіпотонія — як лікувати в першу чергу? Необхідно звернутися до лікаря для встановлення точного діагнозу і визначення причини захворювання. У відділенні сімейної медицини в нашій клініці Complimed лікарі проводять комплексну діагностику і лікування гіпотонії.

Діагноз гіпотонія встановлюється на підставі клінічних проявів, даних вимірювання артеріального тиску і додаткових методів обстеження.

Первинна діагностика починається з ретельного збору анамнезу. Лікар з’ясовує скарги пацієнта, тривалість симптомів, спадкову схильність, прийняті лікарські препарати, супутні захворювання.

Фізикальне обстеження включає:

• Вимірювання артеріального тиску в положенні лежачи, сидячи і стоячи для виявлення ортостатичної гіпотензії
• Підрахунок частоти серцевих скорочень
• Аускультація серця і легенів
• Оцінка стану шкірних покривів, наявності набряків
• Пальпація периферичних артерій

Інструментальні методи діагностики:

• ЕКГ для виключення порушень ритму і провідності
• Ехокардіографія для оцінки структури та функції серця
• Холтерівське моніторування для виявлення прихованих порушень ритму
• УЗД органів черевної порожнини та щитоподібної залози

Лабораторні дослідження:

• Загальний аналіз крові (для виключення анемії)
• Біохімічний аналіз крові (глюкоза, електроліти, функція нирок)
• Гормональні дослідження (гормони щитовидної залози, кортизол)
• Аналіз сечі

Додаткові методи можуть включати тілт-тест (проба з пасивним ортостазом) для діагностики нейрогенних непритомностей, дослідження варіабельності серцевого ритму.

Правильна діагностика дозволяє визначити тип захворювання і вибрати оптимальну тактику лікування.

Препарати при гіпотонії визначаються індивідуально і тільки лікарем. При гіпотонії застосовують адаптогени рослинного походження, аналептики, мінералокортикоїди. Чим підняти тиск медикаментозно? Впоратися з проблемою допоможуть такі групи препаратів як кофеїн-бензоат натрію, мезатон, ефедрин.

При гіпотонії лікування медикаментозне доповнюється нормалізацією режиму праці та відпочинку, регулярними фізичними вправами, контрастним душем, масажем.

За наявності гіпотонії лікування передбачає корекцію способу життя, дієтичні рекомендації, фізіотерапевтичні процедури.

Читайте також:

Артеріальний тиск: норми та можливі відхилення

Гіпертонія – що це, причини, симптоми та лікування

Кашель — один з найпоширеніших симптомів, з яким стикаються люди різного віку. Розуміння природи виникнення цього стану і правильний підхід до його лікування допоможуть швидко впоратися з проблемою і повернути комфорт у повсякденне життя. 

Причини та види кашлю

Це захисний рефлекс організму, спрямований на очищення дихальних шляхів від подразників, мокротиння або сторонніх частинок. Його типи розрізняються за характером, тривалістю і причинами виникнення. Основна класифікація поділяє його на гострий (до 3 тижнів), підгострий (3-8 тижнів) і хронічний (понад 8 тижнів).

За інтенсивністю розрізняють легке покашлювання, помірний і сильний кашель, який може значно порушувати повсякденну активність. За часом виникнення виділяють ранковий, денний і нічний, кожен з яких може вказувати на різні патологічні стани.Причини виникнення рефлексу різноманітні: вірусні та бактеріальні інфекції, алергічні реакції, захворювання серцево-судинної системи, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, куріння, прийом деяких лікарських препаратів. При постійному кашлі причини можуть включати серйозні захворювання і вимагають обов’язкової консультації фахівця.

При кашлі зранку причини часто пов’язують з накопиченням мокротиння за ніч, а нічний — може свідчити про серцеву недостатність або гастроезофагеальний рефлюкс.

Сухий кашель

Сухий кашель характеризується відсутністю мокротиння, супроводжується першінням у горлі, болісними відчуттями в грудях. Цей тип кашлю особливо виснажливий, оскільки не приносить полегшення, може виникати нападами. Багато хто шукає способи як зупинити сухий кашель, адже він нерідко порушує сон і значно знижує якість життя.

Тривалість нападів — від декількох хвилин до пів години, викликаючи подразнення горла, головний біль, блювотні позиви. Особливо болісним стає наявність симптому без зупинки в нічний час. І тоді питання як зупинити кашель вночі стає критично важливим, коли горизонтальне положення тіла сприяє посиленню кашльового рефлексу.

Поширені причини: початкова стадія простудних захворювань, алергічні реакції, вплив подразнюючих речовин в повітрі, прийом деяких лікарських препаратів, куріння, перебування в задимленому приміщенні. Важливо відзначити, що сухий кашель часто передує вологому в перебігу респіраторних захворювань.

Вологий кашель

Супроводжується виділенням мокротиння різного характеру і консистенції. Є більш продуктивним, оскільки сприяє очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету. Характер мокротиння може багато розповісти про природу захворювання: прозоре слизове мокротиння часто вказує на вірусну інфекцію, жовтувате або зеленувате — на бактеріальну, іржаве — свідчить про пневмонію.

Кількість виділеного мокротиння також має діагностичне значення. При гострому бронхіті кількість мокротиння зазвичай невелика, при хронічних захворюваннях легенів досягає значних обсягів, особливо в ранкові години після пробудження.

Цей тип частіше зустрічається при бронхітах, пневмонії, хронічній обструктивній хворобі легень, бронхоектазах. Важливо не придушувати його повністю, а навпаки — сприяти розрідженню, виведенню мокротиння з дихальних шляхів за допомогою муколітичних і відхаркувальних препаратів.

Як відрізнити сухий кашель від вологого?

Чим заспокоїти кашель? Це залежить від його характеру. Сухий — звучить уривчасто, «гавкаючи», не супроводжується відходженням мокротиння, часто викликає болісні відчуття в горлі та грудях. Людина відчуває постійне бажання відкашлятися, але це не приносить полегшення.

Вологий — має більш глибокий, «булькаючий» звук. Після нападу людина може відкашляти мокроту. У дихальних шляхах відчувається рух рідини, особливо вранці після нічного сну. Звук даного різновиду патології більш приглушений і резонуючий.

Додатковою ознакою для розрізнення служить відчуття в грудях: при сухому кашлі відчувається саднення, печіння, при вологому — тяжкість і закладеність. Важливо звертати увагу на час появи симптому: ранковий з мокротою часто вказує на хронічні захворювання легенів, нічний — може свідчити про серцеву недостатність або гастроезофагеальний рефлюкс.

Чи можна позбутись кашлю в домашніх умовах

Як позбутись кашлю в домашніх умовах — питання, яке турбує багатьох. Домашні методи ефективні при легкому кашлі на початкових стадіях захворювання.

Що допоможе від кашлю природним шляхом? Зволоження повітря до 50-60%, тепле пиття, інгаляції з содою або травами. Чим заспокоїти кашель вночі? Допоможе мед з молоком або теплий чай.

Що робити при кашлі з температурою, кровохарканням або задишкою? Негайно звертатися до лікаря, оскільки домашнє лікування має свої межі.

Ліків існує безліч, але правильний вибір може зробити тільки фахівець після комплексного обстеження.

Препарати для лікування кашлю: як вибрати ефективний засіб

Для усунення сухого застосовуються протикашльові препарати, що пригнічують рефлекс, а для вологого — відхаркувальні та муколітичні засоби.

Таблетки від кашлю представлені різними групами препаратів. Протикашльові засоби центральної дії блокують кашльовий центр в головному мозку, периферичної дії — знижують чутливість рецепторів в дихальних шляхах. Таблетки від сухого кашлю повинні застосовуватися строго за показаннями та під контролем лікаря.

Сироп від кашлю особливо популярний в педіатричній практиці завдяки зручності дозування і приємному смаку. Як зменшити кашель за допомогою сиропів? — приймати їх згідно з інструкцією, не перевищуючи рекомендовані дози.

Льодяники від кашлю забезпечують місцевий вплив, зволожуючи слизову оболонку горла, зменшують подразнення. Вони містять антисептичні, протизапальні та знеболюючі компоненти. Спреї діють аналогічно, але забезпечують глибше проникнення активних речовин.

Антибіотик від кашлю призначається тільки при підтвердженні бактеріальній інфекції. Самостійне застосування антибактеріальних препаратів неприпустимо і може призвести до розвитку стійкості мікроорганізмів, побічних ефектів.

Народні засоби від кашлю дорослим доповнюють основне лікування: тепле пиття, інгаляції з лікарськими травами, мед з молоком. Що допоможе від кашлю в домашніх умовах? — регулярне зволоження повітря, тепле пиття, інгаляції. Однак покладатися виключно на народні методи при серйозних захворюваннях не рекомендується — необхідна комплексна терапія під наглядом лікаря.

Сильний і тривалий кашель: коли варто звернутися до лікаря?

Якщо кашель не проходить протягом тривалого часу — це серйозний привід для медичного обстеження. Консультація терапевта необхідна при недузі, що триває понад 2-3 тижні.

Тривожні ознаки, що вимагають негайного звернення до лікаря:

• зміна характеру звичайного кашлю у курців
• поява прожилок крові в мокроті
• втрата ваги
• нічна пітливість
• тривала субфебрильна температура

Особливо тривожним симптомом є поява задишки в стані спокою або при мінімальному фізичному навантаженні.

Негайного звернення до лікаря вимагають такі ситуації:

• кровохаркання
• висока температура тіла більш як 3 дні
• виражена задишка
• болі в грудях
• серцевий кашель, симптоми якого включають напади в нічний час
• набряки нижніх кінцівок
• прискорене серцебиття

Особливої уваги вимагає наявність постійного кашльового рефлексу у дітей раннього віку, літніх людей і пацієнтів з хронічними захворюваннями. У дітей до року він є приводом для консультації педіатра. У літніх людей — може бути єдиним проявом пневмонії без підвищення температури тіла.

Засобів від кашлю існує безліч, але правильний вибір може зробити тільки фахівець після комплексного обстеження.

Читайте також:

Що таке застуда — причини, симптоми та лікування

Дізнайтесь, як підписати декларацію з сімейним лікарем

Що таке коліт кишечника?

Що таке коліт? Це запальне захворювання товстої кишки, яке може мати різну етіологію та патогенез. По суті, він являє собою запалення слизової оболонки товстого кишківника, яке може мати як гострий, так і хронічний характер. Залежно від причини коліту виникнення та характеру патологічного процесу розрізняють кілька видів даного захворювання.

Захворювання може вражати як окремі ділянки товстої кишки, так і всю її довжину. Патологічний процес може зачепити різні шари – від поверхневого ураження слизової оболонки до трансмурального запалення, що проникає через всі шари стінки кишки.

Більш докладно про причини розвитку цього стану, методи його діагностики та усунення поговоримо в цій статті.

Причини захворювання

Виникнення даного недугу обумовлюється такими факторами:

• Інфекційні агенти (бактерії, віруси, паразити)
• Аутоімунні процеси
• Порушення кровообігу в стінці кишківника
• Побічні ефекти прийому деяких лікарських препаратів
• Перенесена променева терапія
• Хронічні стреси і психоемоційні навантаження

При виразковому коліті причини мають переважно аутоімунну природу, коли організм атакує власні клітини товстої кишки. При спастичному коліті на нервовому ґрунті ключову роль відіграють психосоматичні фактори, такі як хронічний стрес.

Види коліту

Залежно від етіології та патогенезу виділяють такі форми захворювання:

• Неспецифічний виразковий коліт (НВК) – хронічне рецидивуюче аутоімунне захворювання. Виразковий коліт – це дифузне запалення слизової оболонки товстої кишки з утворенням виразок. Це патологія з прогресуючим перебігом, яка без адекватної терапії призводить до важких ускладнень і інвалідизації пацієнта.
• Псевдомембранозний коліт – провокується бактеріями Clostridium difficile. На слизовій оболонці утворюються фібринозні плівки (псевдомембрани). Виникає як ускладнення антибіотикотерапії.
• Ішемічний коліт – стан, викликаний недостатнім кровопостачанням стінки товстої кишки. Буває гострим і хронічним. Найчастіше уражаються селезінковий вигин, низхідна ободова кишка.
• Мікроскопічний коліт – група захворювань, що включає колагенозний і лімфоцитарний коліт. При ендоскопічному дослідженні слизова оболонка виглядає нормальною, але при мікроскопічному дослідженні виявляються характерні зміни: потовщення субепітеліального шару колагену, збільшення кількості внутрішньоепітеліальних лімфоцитів.
• Катаральний коліт – поверхневе запалення слизової оболонки з переважанням судинних порушень (гіперемія, набряк) без глибоких деструктивних змін.
• Спастичний коліт – функціональний розлад, що характеризується порушенням моторики і підвищеним тонусом кишкової стінки.
• Гострий коліт – характеризується раптовим початком, вираженими клінічними проявами, має інфекційну природу. При гострому коліті симптоми яскраві: різкий біль у животі, діарея з домішками крові і слизу, лихоманка, інтоксикація.
• Ентероколіт – вражає тонку і товсту кишки.
• Гастроентероколіт – комплексне запальне ураження органів шлунково-кишкового тракту.

Симптоми захворювання

Клінічна картина кишкового коліту може варіюватися в залежності від форми і тяжкості захворювання. Основні симптоми коліту кишечника:

• Абдомінальні болі, частіше в нижніх відділах живота
• Порушення стільця (діарея або запори)
• Виділення слизу, крові з калом
• Метеоризм, бурчання в животі
• Тенезми (помилкові позиви до дефекації)
• Загальна слабкість, зниження апетиту
• Підвищення температури тіла (при важких формах)

При спастичній формі характерні періодичні болі спастичного характеру, які можуть посилюватися після їжі або при стресі. Також відзначається чергування запорів і діареї.

Сучасні методи лікування

При коліті лікування вимагає комплексного підходу і залежить від форми захворювання:

1. Медикаментозна терапія:
   • Протизапальні препарати для лікування коліту (5-аміносаліцилова кислота та її похідні)
   • Гормональні препарати (глюкокортикостероїди)
   • Імуносупресори
   • Біологічна терапія (моноклональні антитіла)
   • Антибактеріальні препарати (при інфекційному коліті)
   • Пробіотики для нормалізації кишкової мікрофлори
2. Дієтотерапія:
   • Виключення подразнюючих продуктів
   • Дробове харчування
   • При необхідності – ентеральне харчування
3. Хірургічне лікування – при ускладненнях захворювання (перфорація, масивна кровотеча).

Багатьох пацієнтів цікавить питання «яка тривалість життя при виразковому коліті» – при адекватній сучасній терапії тривалість життя практично не відрізняється від такої у здорових людей.

Лікування коліту кишківника повинно проводитися під наглядом лікаря-гастроентеролога, оскільки самолікування може призвести до прогресування захворювання, розвитку ускладнень.

При лікуванні коліту протокол складається індивідуально з урахуванням форми захворювання, тяжкості стану пацієнта і наявності супутньої патології. У клініці Complimed діагностикою і терапією займаються професійні гастроентерологи. Дізнатися більше про нас і методи лікування різних видів коліту ви можете на офіційному сайті клініки.

Профілактика

Профілактичні заходи спрямовані як на попередження розвитку недуги, так і на профілактику загострень при хронічному коліті кишечника. Комплекс профілактичних заходів включає:

• Раціональне і здорове харчування
• Нормалізація режиму харчування
• Адекватна фізична активність
• Контроль стресових ситуацій
• Своєчасне лікування інфекційних захворювань ШКТ
• Раціональне застосування антибіотиків
• Регулярне спостереження у гастроентеролога

Особливу увагу слід приділити профілактиці загострень при хронічних формах Необхідно суворо дотримуватися приписів лікаря, проходити контрольні обстеження у гастроентеролога, уникати факторів, що провокують рецидиви.

У відділенні гастроентерології нашої клініки проводяться комплексні програми профілактики та лікування різних форм коліту з використанням індивідуального підходу до кожного пацієнта.

Читайте також:

Гастрит — що це, причини, симптоми та лікування

Хвороба Крона — що це, симптоми та лікування

Що таке інсульт? Це порушення кровопостачання мозку. Він розвивається через закупорку або розрив судини, що призводить до пошкодження тканин мозку. Це серйозний неврологічний стан, що вимагає негайного медичного втручання. Важливо знати, як розпізнати інсульт, щоб вчасно виявити симптоми і надати першу допомогу. У цій статті ми розповімо, що таке інсульт, які причини його виникнення, способи лікування. 

Як розпізнати інсульт. Перші ознаки

Те, як проявляється інсульт можна розпізнати за 5 ознаками:

1. На обличчі людини з’являється асиметрія: опущення куточка рота або повіки з одного боку. При інсульті лице стає асиметричним – попросіть людину посміхнутися або показати зуби – при наявності патології одна сторона обличчя залишається нерухомою.
2. Слабкість у кінцівках. У хворого спостерігається раптова слабкість або оніміння руки, ноги з одного боку тіла. При інсульті ліва сторона часто проявляється саме так, особливо при ураженні правої півкулі мозку.
3. Порушення мовлення. Людина може говорити невиразно, плутати слова або зовсім не здатна говорити і розуміти звернену до неї мовлення. Що є характерним для інсульту лівої півкулі у правші – це саме порушення мовлення, оскільки мовні центри розташовані в лівій півкулі у більшості правшів.
4. Погіршення зору — раптове затуманення, двоїння в очах або втрати зору на одне око.
5. Сильний головний біль — раптовий, сильний біль, виникає без виразної причини.

Як починається інсульт? Це можна помітити за 6 ознаками, які проявляються за кілька годин або днів до крововиливу:

• Порушення мовлення
• Короткочасна слабкість у кінцівках
• Дзвін або шум у вухах
• Запаморочення, проблеми з координацією
• Нудота, блювота
• Сонливість або сплутаність свідомості

Як перевірити чи був інсульт? Можна використати абревіатуру УДАР:

• У — посмішка (попросіть людину посміхнутися)
• Д — рух (попросіть підняти обидві руки)
• А – артикуляція (попросіть повторити просте речення)
• Р – рішення (якщо помітили хоча б один симптом, негайно викликайте швидку допомогу)

Тиск і інсульт тісно пов’язані – гіпертонія є одним з провідних факторів ризику. Від чого інсульт трапляється найчастіше – саме від підвищеного тиску та порушень в судинах.

Що є характерним для інсульту правої півкулі у правші – порушення просторової орієнтації, неспроможність впізнавати обличчя та предмети, а також емоційна лабільність.

Стрес — один з факторів ризику. В організмі підвищується рівень кортизолу — підвищується артеріальний тиск, збільшується згортання крові. Медитація, йога допомагають знизити негативний вплив стресу на організм.

Недостатня фізична активність збільшує ризик виникнення патології приблизно на 50%. Помірна активність, така як 30-хвилинна щоденна прогулянка швидким кроком, здатна значно знизити цей ризик. Фізична активність допомагає контролювати вагу, знижує артеріальний тиск, покращує еластичність судин і чутливість до інсуліну.

Види інсульту

Які є інсульти? Існує два основних типи — ішемічний та геморагічний. Види інсультів розрізняються за механізмом розвитку, симптомами, методами лікування.

1. Що таке ішемічний інсульт — це найпоширеніший тип, становить 85% всіх випадків. Виникає через закупорку кровоносної судини тромбом і емболом. Це призводить до порушення кровопостачання ділянки мозку. Причини цього стану — атеросклероз, фібриляція передсердь, цукровий діабет, гіпертонія. Обширний ішемічний інсульт може призвести до серйозних неврологічних порушень або летального результату.
2. Що таке геморагічний інсульт (гемороїдальний інсульт) – це крововилив в мозок внаслідок розриву кровоносної судини. Причини – високий артеріальний тиск, аневризми судин мозку, артеріовенозні мальформації.
3. Міні інсульт  або транзиторна ішемічна атака (ТІА), – це стан, коли ознаки мікроінсульту тривають менше ніж 24 години і зазвичай не залишають постійних ушкоджень.

Тихі інсульти відбуваються без явних симптомів, але виявляються під час МРТ. Приблизно 25% людей старше 80 років мали такі безсимптомні напади, не здогадуючись про це. Ці «тихі» пошкодження можуть накопичуватися і з часом призводити до когнітивних порушень і деменції.

Види інсульту мозку також включають інсульт потиличної частини, що вражає потиличну частину мозку і часто викликає зорові порушення.

Інсульти види також включають патологію центрального стовбура, що зачіпає стовбур мозку і може бути особливо небезпечним через те, що там розташовані центри, що відповідають за дихання і серцеву діяльність.

Перша допомога

Допомога при інсульті повинна бути надана якомога швидше, оскільки «золота година» після початку симптомів є критично важливою для порятунку життя і мінімізації ушкоджень мозку.

Перша допомога при інсульті:

1. Негайно викличте швидку допомогу.
2. Покладіть хворого на спину, підніміть йому голову і плечі.
3. Забезпечте доступ свіжого повітря – розстебніть комір, відкрийте вікно.
4. Виміряти артеріальний тиск.
5. Запам’ятайте або запишіть час появи перших симптомів.

Допомога при гострому мозковому інсульті — перевірка прохідності дихальних шляхів, поворот потерпілого на бік для запобігання аспірації блювотних мас.

Домедична допомога при інсульті та перша допомога при інсульті в домашніх умовах повинна полягати в забезпеченні спокою потерпілому, контролі його стану до приїзду швидкої допомоги та підтримці життєво важливих функцій. Медична допомога при інсульті надається в перші 4-6 годин після нападу.

Що робити при мікроінсульті? Допомога аналогічна – необхідно терміново викликати швидку допомогу і звернутися до відділення неврології, де фахівці проведуть необхідну діагностику і призначать лікування.

Що робити при інсульті правильно? Насамперед викликати швидку та забезпечити спокій.

За наявності недуги не можна робити такі дії:

• Не приймайте ніяких ліків, особливо аспірин або кроворозріджувальні засоби;
• Не давайте пити і їсти;
• Не намагайтеся транспортувати потерпілого самостійно – викличте швидку допомогу;
• Не залишайте людину одну, контролюйте її стан;
• Не намагайтеся «розбудити» потерпілого при втраті свідомості фізичними впливами.

Тривалість гострої фази – від декількох годин до декількох днів. Відновний період і повернення до повноцінного життя може зайняти місяці або роки.

Профілактика

Для попередження інсульту профілактика відіграє одну з головних ролей у запобіганні цього серйозного захворювання. Як попередити інсульт? Це комплексний підхід, який передбачає ведення здорового способу життя, контроль факторів ризику.

• Вимірювання артеріального тиску
• Здорове харчування
• Регулярні фізичні навантаження
• Відмова від куріння, вживання алкоголю
• Вимірювання рівня холестерину, цукру в крові

Симптоми геморагічного інсульту та його профілактика спрямована на виявлення аневризм судин мозку.

Харчування — вживайте продукти, багаті антиоксидантами, омега-3 жирними кислотами та калієм (ягоди, жирна риба, горіхи, насіння, овочі, фрукти).

У профілактику входять аналізи крові на рівень холестерину, глюкози, ультразвукове дослідження судин шиї. Також необхідно проходити щорічні профілактичні огляди у лікаря.Зробити це можна в нашій клініці Complimed.

Мелодична інтонаційна терапія допомагає пацієнтам з афазією (порушенням мовлення) відновлювати мовленнєві функції через спів і ритмічні вправи. Музичні та мовленнєві центри в мозку частково перекриваються, і коли ушкоджено ділянки, що відповідають за звичайне мовлення, музичні центри можуть «перейняти» ці функції.

Реабілітація після перенесеного захворювання – складний і багатогранний процес, який займає від кількох місяців до кількох років. Він передбачає фізіотерапію, заняття з логопедом, ерготерапію, психологічну підтримку. Найбільш інтенсивне відновлення відбувається в перші 3-6 місяців, але позитивні зміни можуть спостерігатися і через роки за умови регулярних реабілітаційних заходів.

Читайте також:

Артеріальний тиск: норми та можливі відхилення

Що таке рефлюкс-езофагіт?

Рефлюкс-езофагіт — запальне ураження слизової оболонки стравоходу. Є одним із проявів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

ГЕРХ — це хронічна рецидивуюча патологія, за якої відбувається закидання шлункового або дуоденального вмісту в стравохід. Це призводить до пошкодження дистального відділу стравоходу з розвитком у ньому запальних і дистрофічних змін.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – це стан, який серйозно впливає на якість життя пацієнтів, спричиняючи неприємні симптоми та потенційно небезпечні ускладнення.

Існує також не ерозивний рефлюкс-езофагіт, за якого візуальні зміни слизової оболонки стравоходу відсутні, незважаючи на наявність характерних симптомів захворювання.

Причини рефлюксу

Розвиток рефлюкс-езофагіту та ГЕРХ зумовлений порушенням рівноваги між захисними механізмами стравоходу й агресивними чинниками рефлюктату. Причини гастроезофагеального рефлюксутакі:

• Зниження тонусу нижнього стравохідного сфінктера (НПС). НПС – це м’язове кільце, розташоване на межі стравоходу і шлунка, яке перешкоджає зворотному току шлункового вмісту.
• Грижа стравохідного отвору діафрагми (ГПОД)
• Психоемоційні чинники — рефлюкс-езофагіт на нервовому ґрунті розвивається внаслідок стресу, який впливає на моторику шлунково-кишкового тракту і секрецію соляної кислоти
• Генетична схильність
• Інфекція Helicobacter pylori

Симптоми та прояви гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

При рефлюкс-езофагіті симптоми та прояви такі:

• Печія — основний і найчастіший симптом. У хворого виникає відчуття печіння за грудиною, що поширюється вгору від епігастральної ділянки до шиї. Печія виникає після приймання їжі, під час нахилу тулуба вперед, у горизонтальному положенні
• Регургітація — мимовільне закидання шлункового вмісту в порожнину рота, що не супроводжується нудотою і блювотними рухами
• Дисфагія — утруднення під час ковтання
• Одинофагія — болісне ковтання
• Відчуття клубка в горлі
• Відрижка повітрям або їжею
• Біль у грудній клітці — може імітувати стенокардію, що часто призводить до помилкової діагностики захворювань серцево-судинної системи

Рефлюксний кашель — поширений прояв, за якого у пацієнта присутній хронічний кашель. Виникає ночами після прийому їжі.

Який вигляд має язик за ГЕРХ: часто відзначається обкладеність язика білим або жовтуватим нальотом, іноді спостерігаються відбитки зубів по краях язика.

Ускладнення рефлюкс-езофагіту

Серед найбільш значущих ускладнень виділяють:

• Стриктура (звуження) стравоходу
• Стравохід Барретта
• Аденокарцинома стравоходу
• Кровотеча з ерозій і виразок стравоходу
• Перфорація стравоходу
• Аспіраційна пневмонія
• Хронічні захворювання дихальних шляхів
• Дентальні ерозії
• Хронічний синусит, отит

Класифікація

Рефлюкс-езофагіт і ГЕРХ класифікуються за різними критеріями, що допомагає лікарям визначити тяжкість захворювання, вибрати оптимальну тактику лікування і прогнозувати результат хвороби.

Класифікація за морфологічними змінами:

1. Катаральний рефлюкс-езофагіт — гіперемія і набряк слизової без порушення її цілісності.
2. Ерозивний — наявність ерозій на слизовій.
3. Виразковий — формування виразкових дефектів слизової оболонки стравоходу.
4. Геморагічний — наявність крововиливів у слизову стравоходу.

Класифікація за характером перебігу:

1. Легкий перебіг: симптоми проявляються 1-2 рази на тиждень, усуваються після прийому медикаментів, не впливають життя.
2. Середньотяжкий перебіг: прояви турбують 3-4 рази на тиждень, потребують постійної медикаментозної терапії.
3. Важкий перебіг: симптоми виникають практично щодня, погано піддаються медикаментозній корекції.

Особливо виділяють рефлюкс-езофагіт типу А. Запальні зміни слизової локалізуються в ділянці кардії, і не поширюються вище на стравохід.

Рекомендації при появі симптомів рефлюксної хвороби

За появи при рефлюксу симптомів слід вжити низку заходів, які полегшать стан і запобігатимуть прогресуванню захворювання.

Зміна способу життя та дієтичні рекомендації

Дієта при рефлюксі спрямована на зниження внутрішньочеревного тиску та зменшення вироблення соляної кислоти в шлунку.

Необхідно виключити продукти, що сприяють зниженню тонусу нижнього стравохідного сфінктера: жирні та смажені страви, шоколад, каву, алкоголь, газовані напої, цитрусові, томати, м’яту, часник, цибулю. Обмежити вживання продуктів, що підвищують кислотність шлункового соку: гострі страви, маринади, консерви, копченості.

Дієта за ГЕРХ стіл 1 — це лікувальне харчування, яке передбачає механічне, хімічне і термічне щадіння слизової оболонки стравоходу і шлунка. Їжа має бути теплою (не гарячою і не холодною), приготованою на парі, відвареною або запеченою.

Медикаментозна терапія:

• антациди — нейтралізують соляну кислоту в шлунку і знижують її агресивний вплив на слизову оболонку стравоходу

• альгінати — створюють захисний бар’єр на поверхні вмісту шлунка
• за регулярних симптомів слід звернутися до лікаря для призначення більш ефективних препаратів: інгібіторів протонної помпи, блокаторів Н2-гістамінових рецепторів, прокінетиків

Також важливо не приймати горизонтальне положення одразу після їжі, необхідно почекати щонайменше 1,5-2 години та уникати надмірного фізичного напруження.

Діагностика рефлюкс-езофагіту

Діагностика складається з таких етапів:

1. Клінічна оцінка. Під час консультації гастроентеролог збирає скарги пацієнта, аналізує фактори ризику та провокуючі фактори.

2 Інструментальні методи дослідження: езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС), рентгенологічне дослідження стравоходу і шлунка з барієм, добова pH-метрія стравоходу, багатоканальна внутрішньопросвітна імпедансометрія з pH-метрією, манометрія стравоходу, біліметрія, сцинтиграфія.

3 Лабораторні методи дослідження: загальний і біохімічний аналізи крові для виявлення анемії та запальних змін, дослідження калу на приховану кров, діагностика інфекції H. pylori.

4. Додаткові методи: бронхоскопія, ларингоскопія, ЕКГ, холтерівське моніторування, стрес-тести за кардіальних проявів для виключення захворювань серця, стоматологічне обстеження за дентальних ерозій.

5. Морфологічне дослідження біоптатів слизової оболонки стравоходу – для підтвердження діагнозу стравоходу Барретта і визначення ступеня дисплазії. Допомагає диференціювати ГЕРХ від інших захворювань стравоходу.

Особливості діагностики у різних груп пацієнтів:

Важливо зазначити, що за наявності недуги в людини спостерігається характерна зміна язика за ГЕРХ — обкладеність білим або жовтуватим нальотом, особливо біля кореня, іноді з відбитками зубів по краях.

Лікування рефлюксу

Ймовірно у вас виникло запитання: “якщо є рефлюкс — як лікувати цю патологію?”. Терапевтична стратегія лікування рефлюкс-езофагіту та ГЕРХ охоплює кілька ключових напрямів.

Немедикаментозне лікування

Зміна способу життя і харчових звичок: дотримання при рефлюксі дієти, дробове харчування — 5-6 прийомів їжі, зниження маси тіла, відмова від тютюнопаління і вживання алкоголю, техніки релаксації.

Медикаментозна терапія

Передбачає прийом груп препаратів, що впливають на різні ланки патогенезу захворювання. Як лікувати рефлюкс і чим лікувати ГЕРХ — питання, дати правильну відповідь на які можна під час консультації гастроентеролога з урахуванням тяжкості захворювання, наявності ускладнень і супутніх патологій у пацієнта.

Для усунення цього стану призначають:

• Антациди й альгінати. Таблетки від рефлюкс-езофагіту з цієї групи підходять для симптоматичного лікування при епізодичних проявах захворювання
• Інгібітори протонної помпи (ІПП). Від рефлюкс-езофагіту таблетки з групи ІПП ефективні для загоєння ерозій і виразок стравоходу
• Блокатори H2-гістамінових рецепторів
• Прокінетики
• Засоби, що підвищують захисні властивості слизової оболонки
• Урсодезоксихолева кислота

Хірургічне лікування

Хірургічні методи лікування ГЕРХ і рефлюкс-езофагіту розглядаються в таких випадках:

• Неефективність консервативної терапії
• Необхідність постійного прийому високих доз ІПП
• Наявність ускладнень
• Поєднання з великою грижею стравохідного отвору діафрагми
• Атипові форми з респіраторними проявами, резистентними до терапії

Ендоскопічні методи

Малоінвазивні ендоскопічні методи представляють альтернативу хірургічному лікуванню:

• Ендоскопічна фундоплікація з використанням спеціальних пристроїв
• Радіочастотна абляція нижнього стравохідного сфінктера (процедура Stretta)
• Ін’єкційна терапія в область нижнього стравохідного сфінктера
• Ендоскопічне накладення швів на кардію

Після лікування рефлюкс-езофагіту відгуки пацієнтів свідчать про високу ефективність терапії, яка передбачає прийом медикаментів, зміну способу життя. Пацієнти відзначають значне поліпшення якості життя вже в перші дні лікування ІПП, а через 4-8 тижнів регулярної терапії у 80-90% пацієнтів настає повне загоєння ерозій і виразок стравоходу.

Однак ГЕРХ і рефлюкс-езофагіт — хронічні недуги, мають тенденцію до рецидиву. Пацієнтам необхідно дотримуватися рекомендацій і регулярно відвідувати гастроентеролога навіть за відсутності симптомів.

Читайте також: 

Хвороба Крона — що це, симптоми та лікування

Виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки — що це, причини, симптоми, лікування

Гемоглобін — це білок, який транспортує кисень з легень до всіх тканин організму. Коли його рівень знижується нижче нормальних показників, виникає стан, відомий як анемія.

Нижче ми розглянемо популярні питання про те, чим підняти гемоглобін, симптоми його нестачі, можливі наслідки дефіциту, а також способи боротьби з проблемою.

Причини низького гемоглобіну

Чому низький гемоглобін розвивається в людини? Існує безліч чинників, які можуть призвести до зниження рівня білка в крові:

• дефіцит заліза і вітамінів
• генетичні особливості
• хронічні патології
• велика крововтрата
• вплив токсичних речовин
• аутоімунні процеси, що призводять до руйнування еритроцитів
• гіперспленізм (підвищена деструкція еритроцитів у селезінці)
• порушення кістковомозкового кровотворення
• ендокринні захворювання (гіпотиреоз, гіпопітуїтаризм)

Симптоми низького гемоглобіну в дорослих і дітей

Як зрозуміти що в тебе низький гемоглобін? Прояви анемії залежать від ступеня зниження цього білка, швидкості розвитку стану і наявності супутніх захворювань. При зниженому гемоглобіну симптоми такі:

• Блідість шкіри та слизових оболонок
• Підвищена стомлюваність, слабкість
• Зниження працездатності, концентрації уваги
• Запаморочення
• Головний біль
• Задишка при фізичному навантаженні
• Прискорене серцебиття (тахікардія)
• Відчуття холоду в кінцівках
• Підвищена сприйнятливість до інфекцій

Коли темніє в очах — це характерний симптом. Недостатнє кровопостачання головного мозку сприяє його виникненню.

Низький гемоглобін при вагітності також має деякі специфічні прояви: затримка внутрішньоутробного розвитку плода, підвищена втомлюваність, задишка за незначних фізичних навантажень, прискорене серцебиття.

У дітей за низького гемоглобіну симптоми такі:

• Затримка фізичного і психомоторного розвитку
• Зниження успішності в школі
• Підвищена дратівливість або апатія
• Зниження апетиту
• Блідість шкіри, особливо помітна на вушних раковинах, долонях
• Часті інфекційні захворювання
• Поїдання неїстівних речовин — крейди, землі, льоду

Класифікація (ступені)

Анемія класифікується за ступенем тяжкості залежно від рівня білка в крові. У відповідь на запитання: «скільки це низький гемоглобін у вагітних, дітей та чоловіків» — наводимо нормальні показники для всіх вікових груп.

Для дорослих жінок:

• Легкий ступінь: 90-110 г/л
• Середній ступінь: 70-90 г/л
• Важкий ступінь: 50-70 г/л
• Вкрай важкий ступінь: менше ніж 50 г/л

Для дорослих чоловіків:

• Легкий ступінь: 100-130 г/л
• Середній ступінь: 80-100 г/л
• Важкий ступінь: 60-80 г/л
• Вкрай важкий ступінь: менше ніж 60 г/л

Легкий ступінь низького гемоглобіну у дітей діагностують у разі зниження рівня білка не більше ніж на 20 г/л від нижньої межі норми, середній — на 20-40 г/л, важкий — понад 40 г/л.

Дуже низький гемоглобін — менше 70 г/л. За такого стану потрібен контроль стану з боку лікаря, а також можлива госпіталізація.

Наслідки низького гемоглобіну

Чим шкідливий низький гемоглобін і які наслідки може спричинити тривале зниження рівня гемоглобіну в крові? За низького гемоглобіну наслідки залежать від ступеня тяжкості та тривалості стану.

У пацієнтів часто спостерігаються:

• Зниження фізичної працездатності
• Порушення когнітивних функцій
• Підвищена стомлюваність
• Зниження якості життя
• Запаморочення, непритомність

На що впливає, якщо гемоглобін низький у довгостроковій перспективі? Хронічна анемія становить серйозну загрозу для всіх систем організму. Внаслідок цього стану в людини можуть розвинутися:

• Тахікардія
• Ризик розвитку серцевої недостатності
• Стенокардія
• Підвищена дратівливість
• Депресія
• Порушення сну
• Зниження імунітету
• Порушення менструального циклу
• Еректильна дисфункція у чоловіків
• Атрофія слизової оболонки шлунка та кишківника
• Зниження активності травних ферментів

Якщо своєчасно не записатися на прийом до лікаря, то анемія призведе до розвитку серйозних системних порушень.

Діагностика низького гемоглобіну

Для визначення причини анемії та призначення адекватного лікування необхідна комплексна діагностика. У нашій приватній клініці Complimed тест на низький гемоглобін охоплює в себе етапи:

1. Анамнез і фізикальне обстеження.
2. Лабораторні дослідження.
3. Інструментальні методи.
4. Додаткові дослідження.

Норми гемоглобіну для жінок і чоловіків

Нормальні значення різняться залежно від статі, віку, фізіологічного стану організму.

Норми для дорослих:

• Чоловіки: 130-160 г/л (13-16 г/дл)
• Жінки: 120-140 г/л (12-14 г/дл)

Норми для дітей:

• Новонароджені: 145-225 г/л
• 1 тиждень – 1 місяць: 135-215 г/л
• 1-6 місяців: 95-135 г/л
• 6 місяців – 2 роки: 105-145 г/л
• 2-6 років: 110-150 г/л
• 6-12 років: 115-155 г/л
• 12-18 років: поступово досягає норм дорослої людини.

Норми під час вагітності:

• I триместр: 110-140 г/л
• II триместр: 105-130 г/л
• III триместр: 100-130 г/л

Як підняти гемоглобін?

Низький гемоглобін як підняти — питання, яке хвилює багатьох людей. Методи лікування залежать від причини анемії, її ступеня тяжкості та наявності супутніх порушень.

У боротьбі з цією проблемою допоможуть:

1. Медикаментозне лікування — прийом препаратів заліза, вітамінів, еритропоетину.
2. Хірургічне лікування — спленектомія (видалення селезінки), переливання крові, трансплантація кісткового мозку.

Спосіб усунення анемії підбирається тільки після консультації сімейного лікаря, оцінки показників обстежень і аналізів.

Продукти, які підвищують гемоглобін

У пацієнтів часто виникає питання: «чим підняти гемоглобін в домашніх умовах?». Впоратися з анемією допоможуть такі продукти:

• продукти, багаті на залізо тваринного і рослинного походження (яловича печінка, телятина, яловичина, молюски, риба, яєчний жовток, бобові, гарбузове насіння, кунжут, горіхи, зелень, вівсянка, морська капуста)
• продукти, що поліпшують засвоєння заліза (цитрусові, квашена капуста, натуральний йогурт)
• продукти, багаті на фолієву кислоту (листові овочі, спаржа, броколі, авокадо, дріжджі)
• продукти, багаті міддю (морепродукти, горіхи, насіння соняшнику, бобові, гриби, какао)

Підіб’ємо підсумки — що треба їсти щоб підняти гемоглобін? Потрібно споживати продукти, що містять велику кількість заліза.

Профілактичні заходи

Запобігання розвитку анемії включає комплекс заходів, спрямованих на підтримку нормального рівня білка. Що робити, якщо низький гемоглобін уже був діагностований раніше? Як профілактика ефективні такі методи:

• раціонально харчуватися
• своєчасно лікувати хронічні захворювання
• під час вагітності – приймати препарати заліза як профілактику, додатково приймати фолієву кислоту. Вагітність і низький гемоглобін тісно пов’язані через підвищену потребу в залізі

Чим небезпечний низький гемоглобін — хронічна анемія призводить до серйозних порушень роботи серцево-судинної та нервової систем, погіршення якості життя й ускладнень у разі супутніх захворювань.

Зрозуміти що в тебе низький гемоглобін без медичного обстеження складно. Тільки фахівець може визначити, від чого може виникнути анемія у кожному конкретному випадку і призначити адекватне лікування.

Читайте також:

Високий холестерин: головні причини та як цьому запобігти

Анемія: що це, причини, симптоми та лікування

Що таке біологічна терапія?

Біологічна терапія — це метод лікування, який полягає у застосуванні лікарських засобів, створених із використанням живих організмів або їхніх компонентів. На відміну від традиційних медикаментів, які здебільшого мають хімічне походження, біологічні препарати розробляються з урахуванням механізмів розвитку хвороби на клітинному рівні, тому впливають на конкретні ланки патологічного процесу.

Для кого ця методика?

Біологічна терапія призначається пацієнтам із серйозними хронічними захворюваннями, коли традиційне лікування виявляється неефективним або має значні побічні ефекти. Зазвичай до біотерапії вдаються, якщо:

• Базові методи лікування не приносять полегшення
• Захворювання має агресивний перебіг
• Пацієнт не переносить стандартні препарати
• Необхідно швидко досягти ремісії для запобігання розвитку незворотних змін у тканинах і органах.

Як працює?

Механізм дії полягає у таргетному впливі на специфічні молекули чи клітини, що беруть участь у розвитку захворювання. Біопрепарати блокують дію запальних білків (цитокінів), пригнічують активність певних клітин імунної системи, запобігають взаємодії між різними компонентами патологічного процесу, модифікують сигнальні шляхи, що відповідають за розвиток запалення.

Завдяки такій вибірковості дії досягається висока ефективність лікування при мінімальному впливі на здорові тканини організму.

Чи безпечна?

Питання безпеки біологічної терапії викликає занепокоєння у багатьох пацієнтів. Варто зазначити, що кожен біологічний препарат проходить багаторічні клінічні дослідження перед виходом на ринок. Проте, як і будь-яке потужне лікування, біотерапія має свої ризики. Саме тому вона проводиться виключно під наглядом кваліфікованого спеціаліста та після ретельного обстеження пацієнта. 

Що таке біологічні препарати?

Біологічні препарати — це складні білкові молекули, які отримують з використанням технології рекомбінантної ДНК або моноклональних антитіл. Вони здатні вибірково взаємодіяти з конкретними мішенями в організмі, що робить їх надзвичайно ефективними при лікуванні ряду захворювань.

Принцип роботи

Принцип роботи біопрепаратів ґрунтується на їхній здатності розпізнавати та блокувати молекули, які сприяють розвитку захворювання. Наприклад, при псоріазі та ревматоїдному артриті це будуть запальні цитокіни, такі як фактор некрозу пухлин альфа (TNF-α), інтерлейкіни та інші. Біологічні препарати здатні специфічно зв’язуватися з цими молекулами, нейтралізуючі їхню дію та перериваючи ланцюг патологічних реакцій.

Відмінності від традиційних медикаментів

На відміну від класичних лікарських засобів, біологічні медикаменти мають ряд унікальних характеристик:

• Висока молекулярна маса (від 18 000 до 150 000 дальтон порівняно з 200-500 дальтон у традиційних ліків)
• Складна тривимірна структура
• Отримання шляхом біотехнологічних процесів, а не хімічного синтезу
• Висока специфічність дії
• Менша кількість побічних ефектів шляхом цільового впливу
• Неможливість прийому перорально

Чому вони вважаються інноваційними?

Біологічні препарати вважаються інноваційними з кількох причин:

1. Вони діють на конкретні мішені в патогенезі захворювання, а не просто пригнічують симптоми.
2. Забезпечують високу ефективність у випадках, коли традиційне лікування виявляється безсилим.
3. Демонструють меншу токсичність для організму завдяки селективності дії.
4. Дозволяють досягти тривалої ремісії при хронічних захворюваннях.
5. Постійно вдосконалюються, з’являються нові покоління препаратів із покращеними характеристиками.

Основні типи біологічних препаратів

Існує кілька основних груп біологічних препаратів:

1. Інгібітори фактора некрозу пухлин (TNF-α) — найбільш поширені біологічні препарати, що застосовуються при аутоімунних захворюваннях.
2. Інгібітори інтерлейкінів — блокують різні типи інтерлейкінів (IL-1, IL-6, IL-12, IL-17, IL-23), які є ключовими медіаторами запалення.
3. Інгібітори ко-стимуляції Т-клітин — впливають на активацію Т-лімфоцитів, які сприяють розвитку аутоімунних процесів.
4. Інгібітори В-клітин — зменшують кількість В-лімфоцитів, які продукують антитіла, що атакують власні тканини.
5. Блокатори молекул адгезії — перешкоджають міграції запальних клітин у тканини.

Які хвороби лікує біологічна терапія?

Біологічна терапія застосовується при широкому спектрі системних захворювань, які характеризуються хронічним запаленням та порушенням імунної регуляції. Розглянемо основні групи захворювань, при яких доведена ефективність цього методу лікування.

Дерматологічні захворювання

У дерматології біологічна терапія псоріазу стала справжнім проривом. Псоріаз — хронічне імуноопосередковане захворювання шкіри, що характеризується прискореним оновленням клітин епідермісу та утворенням характерних висипань. При тяжких формах псоріазу біологічні препарати дозволяють досягти значного покращення стану шкіри вже через кілька тижнів після початку лікування.

Крім псоріазу, біологічна терапія ефективна при:

• Атопічному дерматиті середньої та тяжкої форми
• Гнійному гідраденіті
• Хронічній кропив’янці, резистентній до антигістамінних препаратів

Ревматологічні захворювання

Біологічна терапія при ревматоїдному артриті змінила підходи до лікування цього виснажливого захворювання. Ревматоїдний артрит — хронічне запальне захворювання суглобів, що призводить до їх деформації та втрати функціональності. Біопрепарати не лише зменшують біль та запалення, але й уповільнюють або зупиняють структурні пошкодження суглобів.

У галузі ревматології біологічні препарати також застосовуються при:

• Анкілозивному спондиліті (хворобі Бехтерева)
• Псоріатичному артриті
• Ювенільному ідіопатичному артриті
• Системному червоному вовчаку

Інші аутоімунні стани

Спектр застосування біологічних препаратів постійно розширюється. Сьогодні вони успішно використовуються при:

• Запальних захворюваннях кишківника (хворобі Крона, виразковому коліті)
• Розсіяному склерозі
• Увеїті (запаленні судинної оболонки ока)
• Васкулітах (запаленні судин)

Показання до лікування

Рішення про призначення біологічної терапії приймається лікарем індивідуально для кожного пацієнта після ретельної оцінки тяжкості перебігу захворювання, ефективності попереднього лікування, наявності протипоказань.

Зазвичай біологічні препарати призначаються, коли:

• Традиційна терапія не дає бажаного ефекту або перестає діяти з часом
• Пацієнт не переносить стандартні препарати через побічні ефекти
• Захворювання має швидкопрогресуючий характер з високим ризиком незворотних ускладнень
• Потрібно швидко досягти контролю над захворюванням

Діагностика перед біологічною терапією

Перед початком лікування необхідно пройти комплексне обстеження, яке дозволить виключити протипоказання та встановити початковий стан різних систем організму.

Чому важливо пройти обстеження перед початком лікування?

Ретельне обстеження перед початком біотерапії має кілька важливих цілей:

• Виключення латентних інфекцій, які можуть загострюватися на фоні імуносупресії
• Оцінка вихідного стану органів і систем для відстеження можливих змін під час лікування
• Визначення індивідуальних особливостей пацієнта, які можуть вплинути на вибір конкретного препарату
• Встановлення базових лабораторних показників для моніторингу ефективності та безпеки терапії

Які аналізи необхідно здавати?

Перед призначенням біологічної терапії пацієнту необхідно пройти комплексне обстеження, яке включає:

1. Загальноклінічні дослідження:
   • Загальний аналіз крові
   • Загальний аналіз сечі
   • Біохімічний аналіз крові
   • Коагулограма
2. Специфічні дослідження:
   • Скринінг на гепатити В і С
   • Тест на ВІЛ
   • Діагностика туберкульозу
   • Визначення антинуклеарних антитіл (ANA)
   • Ревмопроби (РФ, АЦЦП) при ревматичних захворюваннях
3. Інструментальні дослідження:
   • ЕКГ
   • УЗД органів черевної порожнини
   • Додаткові дослідження

Де можна здати аналізи?

Пройти необхідні обстеження можна у відділенні клініки Complimed на Пастера або в лабораторії CSD, яка забезпечує високу точність результатів. Всі необхідні дослідження доступні в одному місці, що дозволяє пацієнту заощадити час та отримати комплексну оцінку стану здоров’я.

Хто проводить консультації?

Призначенням та контролем лікування займаються вузькі спеціалісти з великим досвідом роботи у відповідній галузі. У нашій клініці проводять консультації висококваліфіковані фахівці:

• Дерматолог Живилко В.В. — фахівець із лікування псоріазу, екземи та інших дерматологічних захворювань із використанням біологічних препаратів.
• Ревматолог Панова Я.С. — спеціаліст у галузі лікування ревматоїдного артриту, анкілозивного спондиліту та інших ревматологічних станів.

Огляд у ревматолога перед початком дозволяє не лише оцінити активність захворювання, але й отримати детальну консультацію щодо особливостей лікування та прогнозу можливих результатів.

Як проходить лікування біологічними препаратами?

Залежно від виду препарату та захворювання, схема лікування може відрізнятися, але загальні принципи залишаються спільними.

Більшість біологічних препаратів вводяться підшкірно (самостійно пацієнтом за допомогою спеціальних шприц-ручок або автоін’єкторів) або внутрішньовенно (у медичному закладі під наглядом лікаря).

Процедура проходить у кілька етапів:

1. Стартова фаза з більш частими введеннями препарату.
2. Підтримуюча фаза з регулярними, але менш частими введеннями.

Перше введення препарату зазвичай проводиться під наглядом медичного персоналу для оцінки можливих реакцій. Пацієнти також проходять навчання щодо самостійного введення препарату, якщо це передбачено схемою лікування.

Під час терапії проводиться регулярний моніторинг клінічних симптомів захворювання, лабораторних показників та побічних ефектів.

При необхідності схема лікування може коригуватися, можлива зміна дозування або заміна препарату.

Як довго триває лікування?

Тривалість лікування індивідуальна для кожного пацієнта і залежить від:

• Типу захворювання
• Реакції організму
• Переносимості препарату
• Ризику рецидиву при припиненні терапії

У багатьох випадках біотерапія є довгостроковим лікуванням, яке може тривати роки. Питання про припинення терапії розглядається індивідуально при досягненні стійкої ремісії захворювання.

Основні типи біологічної терапії

Залежно від механізму дії, біологічні препарати можна розділити на кілька основних груп:

1. Інгібітори TNF-α — перше покоління біологічних медикаментів, які блокують фактор некрозу пухлин альфа — ключовий медіатор запалення при багатьох аутоімунних захворюваннях. Застосовуються при ревматоїдному артриті, анкілозивному спондиліті, псоріазі, псоріатичному артриті, хворобі Крона та виразковому коліті.
2. Інгібітори інтерлейкінів — блокують різні типи інтерлейкінів, залежно від конкретного препарату:
   • Інгібітори IL-1 — для лікування ревматоїдного артриту та кріопірин-асоційованих періодичних синдромів
   • Інгібітори IL-6 — переважно для ревматоїдного артриту
   • Інгібітори IL-12/23 та IL-17 — для псоріазу, псоріатичного артриту та хвороби Крона
   • Інгібітори IL-4/13 — для атопічного дерматиту та бронхіальної астми
3. Блокатори ко-стимуляції Т-клітин — впливають на активацію Т-лімфоцитів, застосовуються при ревматоїдному артриті.
4. Анти-В-клітинні препарати — призводять до деплеції В-лімфоцитів, які відіграють важливу роль у патогенезі ревматоїдного артриту, системного червоного вовчака та деяких форм васкуліту.
5. Блокатори інтегринів — перешкоджають міграції запальних клітин у тканини, застосовуються переважно при запальних захворюваннях кишківника та розсіяному склерозі.
6. Інгібітори JAK-кінази — відносно нова група препаратів, що блокують внутрішньоклітинні сигнальні шляхи, застосовуються при ревматоїдному артриті, псоріазі та виразковому коліті.

Як швидко настає ефект від терапії?

Час появи терапевтичного ефекту варіюється залежно від типу препарату, захворювання та індивідуальних особливостей пацієнта. Загалом можна виділити кілька часових проміжків:

• Ранній ефект — у деяких пацієнтів покращення може спостерігатися вже через 1-2 тижні після початку лікування. Зокрема, це характерно для інгібіторів TNF-α при псоріазі.
• Середньостроковий ефект — більшість пацієнтів відзначають значне покращення через 1-3 місяці терапії. 
• Довгостроковий ефект — максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається через 3-6 місяців з початку лікування. Саме на цьому етапі можна оцінити, наскільки успішною є обрана стратегія терапії.

Важливо розуміти, що відсутність швидкого ефекту не означає неефективність препарату. Деякі біологічні агенти, особливо при ревматологічних захворюваннях, можуть проявляти свою дію поступово.

Переваги лікування біологічними препаратами

Біологічна терапія має ряд суттєвих переваг порівняно з традиційними методами лікування:

• Висока ефективність у боротьбі із захворюваннями
• Цільовий вплив на конкретні ланки запального процесу.
• Зниження ризику пошкодження органів 
• Покращення якості життя пацієнта
• Зниження потреби в кортикостероїдах 
• Довгострокова ремісія 
• Зручні схеми введення 

Можливі ускладнення

Як і будь-яке потужне лікування, біологічна терапія може викликати певні побічні ефекти та ускладнення, про які пацієнт повинен бути поінформований:

• Інфекційні ускладнення
• Реакції в місці ін’єкції (почервоніння, свербіж, біль або набряк)
• Інфузійні реакції (підвищення температури, озноб, висип, задишка, зниження артеріального тиску)
• Алергічні реакції 
• Аутоімунні реакції
• Гематологічні порушення — зміни в показниках крові (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія).
• Підвищення ризику злоякісних новоутворень 
• Порушення з боку серцево-судинної системи

Висновок

Біотерапія — це не просто черговий метод лікування, а принципово новий підхід до контролю над хронічними захворюваннями, який дозволяє змінити їх природний перебіг та запобігти розвитку незворотних змін в організмі. Саме тому вона заслужено вважається однією з найбільш перспективних галузей сучасної медицини.

Дуоденіт є одним із поширених захворювань травної системи, яке часто супроводжується іншими патологіями шлунково-кишкового тракту. Згідно з дослідженнями, близько 15-20% населення планети страждає від різних форм запалення дванадцятипалої кишки.

Своєчасне виявлення цієї патології та правильно підібране лікування дуоденіту дозволяють уникнути серйозних ускладнень та покращити якість життя пацієнта.

Що таке дуоденіт?

Дуоденіт — це запальний процес, який вражає слизову оболонку дванадцятипалої кишки. Дванадцятипала кишка є початковим відділом тонкої кишки, що  безпосередньо з’єднується зі шлунком. Саме тут відбувається змішування їжі з жовчю та панкреатичним соком, що забезпечує подальше засвоєння поживних речовин.

При запаленні дванадцятипалої кишки порушується її моторна функція, секреція травних ферментів та всмоктування поживних речовин. Слизова оболонка кишки набрякає, червоніє, на ній можуть з’являтися ерозії та виразки. Це призводить до порушення процесу травлення, виникнення больового синдрому та інших неприємних симптомів.

Чим небезпечний?

Без належного лікування ця недуга може призвести до цілої низки ускладнень:

• Захворювання може набути хронічної форми, яка важко піддається лікуванню;
• На тлі цієї хвороби часто розвиваються ерозії та виразки, які можуть призвести до кровотечі та перфорації стінки кишки;
• Тривалий запальний процес підвищує ризик виникнення онкологічних захворювань кишківника;
• Порушується всмоктування поживних речовин, що може призвести до авітамінозу та інших метаболічних порушень;
• Хронічне запалення здатне спровокувати рубцеві зміни тканин, що призводить до звуження просвіту кишки та порушення прохідності.

Особливу небезпеку становить ерозивний дуоденіт , при якому на слизовій оболонці утворюються множинні ерозії, що підвищує ризик виникнення кровотечі.

Види

Залежно від характеру перебігу та патологічних змін вказане захворювання класифікують на кілька видів:

1. Гострий дуоденіт – характеризується раптовим початком, вираженими симптомами та швидким розвитком запального процесу. Зазвичай виникає внаслідок харчового отруєння, інфекції або прийому певних медикаментів.
2. Хронічний дуоденіт – має тривалий перебіг із періодами загострення та ремісії. Формується внаслідок недолікованого гострого процесу або через постійний вплив негативних факторів.
3. Ерозивний дуоденіт – супроводжується утворенням ерозій на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки.
4. Катаральний – характеризується запаленням та набряком поверхневого шару слизової без глибоких пошкоджень.
5. Атрофічний – призводить до поступового витончення та атрофії слизової оболонки кишки, що порушує її функції.
6. Гастродуоденіт – комбіноване запалення шлунка і дванадцятипалої кишки, яке часто діагностується як єдиний патологічний процес через анатомічну близькість цих органів.

Окремо слід відзначити вторинний дуоденіт, який розвивається на тлі інших захворювань (панкреатиту, холециститу, гастриту) та може мати специфічні особливості перебігу.

Стадії

Процес розвитку цієї патології проходить кілька послідовних стадій:

1. Початкова стадія – характеризується незначним запаленням слизової оболонки, набряком та гіперемією (почервонінням). Симптоми виражені слабко, можуть виникати періодичні болі та дискомфорт.
2. Стадія виражених змін – запальний процес поглиблюється, з’являються більш виражені структурні зміни слизової оболонки. Симптоматика стає яскравішою, больові відчуття посилюються.
3. Стадія ускладнень – виникають ерозії, виразки, можливі кровотечі. При хронічній формі може розвиватися атрофія слизової оболонки.
4. Стадія рубцевих змін – при тривалому перебігу захворювання формуються рубці, які можуть призводити до деформації та звуження просвіту дванадцятипалої кишки.

Важливо зазначити, що гострий дуоденіт та хронічний дуоденіт мають відмінності у стадіях розвитку. При гострій формі процес розвивається швидше і може швидко прогресувати при адекватному лікуванні, тоді як хронічна форма характеризується тривалим перебігом із чергуванням періодів загострення та ремісії.

Причини виникнення

При дуоденіті причини його виникнення різноманітні, і часто захворювання розвивається під впливом кількох факторів одночасно. 

1. Інфекційні фактори:
   • Бактерія Helicobacter pylori;
   • Кишкові інфекції (сальмонельоз, дизентерія, ротавірусна інфекція);
   • Паразитарні інвазії (лямбліоз, аскаридоз).
2. Хімічні фактори:
   • Тривалий прийом нестероїдних протизапальних препаратів (аспірин, ібупрофен);
   • Зловживання алкоголем та міцною кавою;
   • Вплив токсичних речовин, що надходять з їжею або ліками.
3. Аліментарні фактори:
   • Нерегулярне та неправильне харчування;
   • Зловживання гострою, жирною, смаженою їжею;
   • Надмірне споживання консервантів та харчових добавок.
4. Механічні фактори:
   • Травми слизової оболонки кишки під час інструментальних досліджень;
   • Великі частки неперетравленої їжі.
5. Супутні захворювання травної системи:
   • Виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки;
   • Гастрит;
   • Панкреатит;
   • Холецистит та жовчнокам’яна хвороба, що порушують відтік жовчі.
6. Ендокринні та метаболічні порушення:
   • Цукровий діабет;
   • Захворювання щитоподібної залози;
   • Порушення обміну речовин.
7. Нервово-психічні фактори:
   • Хронічний стрес та нервове перенапруження;
   • Депресивні стани.
8. Генетична схильність:
   • Спадкова слабкість захисних бар’єрів слизової оболонки.
   • Особливості будови та функціонування травної системи.

Розуміння основних причин дуоденіту дозволяє правильно підібрати лікування та розробити ефективну програму профілактики рецидивів захворювання.

Симптоми дуоденіту

При дуоденіті симптоми можуть варіюватися залежно від форми, стадії та індивідуальних особливостей організму пацієнта. Загальна клінічна картина запалення дванадцятипалої кишки наступна:

• Біль у правому підребер’ї або навколо пупка, який виникає через 1,5-2 години після прийому їжі та може посилюватися вночі або натщесерце. Після прийому їжі або антацидних препаратів може тимчасово зменшуватися.
• Диспепсичні розлади: ранкова нудота, відрижка кислим або гірким, печія,  метеоризм та здуття живота, діарея або закреп.
• Слабкість та швидка втомлюваність.
• Зниження апетиту.
• Зниження маси тіла при тривалому перебігу захворювання.

Залежно від форми захворювання, воно може супроводжуватися такими проявами:

• Гострий дуоденіт характеризується інтенсивним болем, вираженою нудотою, можливим блюванням та підвищенням температури тіла.
• Хронічний дуоденіт має менш виражені, але більш тривалі симптоми, які періодично загострюються. Характерні тупі болі, періодичні розлади травлення.
• Ерозивний дуоденіт може супроводжуватися кров’ю в калі (чорний, дьогтеподібний кал) або блювотних масах, анемією через хронічну крововтрату.
• Гастродуоденіт поєднує симптоми запалення шлунка і дванадцятипалої кишки – біль виникає як відразу після їжі, так і через певний час, спостерігаються різноманітні диспепсичні розлади.

Ускладнення

Без своєчасного та адекватного лікування ця патологія може призвести до серйозних ускладнень:

• Формування виразок 
• Розвиток ерозивного дуоденіту, який є передвісником виразкової хвороби.
• Кровотечі
• Перфорація стінки дванадцятипалої кишки
• Стеноз (звуження) просвіту дванадцятипалої кишки
• Малабсорбція – порушення всмоктування поживних речовин, вітамінів та мінералів, що призводить до розвитку авітамінозу, анемії, дистрофічних змін у тканинах.
• Панкреатит.
• Холецистит і холангіт – порушення відтоку жовчі внаслідок набряку слизової оболонки в ділянці великого дуоденального сосочка.
• Дуоденостаз – порушення моторики дванадцятипалої кишки.
• Онкологічні захворювання.
• Психоемоційні розлади.

Діагностика дуоденіту

Для встановлення точного діагнозу та визначення його форми необхідне комплексне обстеження, яке включає лабораторні та інструментальні методи дослідження. Діагностичний процес зазвичай починається з детального збору анамнезу та фізикального обстеження пацієнта.

Основні методи діагностики цієї патології наступні:

• Лабораторні дослідження:
  • Загальний аналіз крові;
  • Біохімічний аналіз кров;
  • Аналіз калу на приховану кров;
  • Аналіз на Helicobacter pylori;
  • Копрограма.
• Ендоскопічні методи:
  • Езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС);
  • Хромоендоскопія – дослідження з використанням барвників для виявлення змін слизової;
  • Ендоскопічна ультрасонографія – комбінація ендоскопії та ультразвукового дослідження для оцінки глибини ураження стінки кишки.

• Біопсія – дозволяє визначити характер запального процесу, виявити атрофічні зміни, метаплазію, дисплазію та наявність H. pylori.
• Рентгенографія з контрастуванням.
• Комп’ютерна томографія.
• Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини..

• pH-метрія – вимірювання кислотності шлункового соку.
• Манометрія – оцінка моторної функції дванадцятипалої кишки та тиску в її порожнині.
• Дуоденальне зондування – дослідження жовчі та секрету підшлункової залози.

Для диференційної діагностики дуоденіту з іншими захворюваннями травної системи (виразкова хвороба, пухлини, функціональні розлади) може знадобитися проведення додаткових специфічних досліджень.

Комплексний підхід до діагностики дозволяє не лише підтвердити наявність дуоденіту, але й встановити його форму, стадію, виявити причини виникнення та супутні захворювання, що має вирішальне значення для призначення ефективного лікування.

Методи лікування дуоденіту

Лікування дуоденіту повинно бути комплексним і спрямованим не лише на усунення симптомів, але й на ліквідацію причин, що викликали захворювання. Терапевтичний підхід залежить від форми та стадії захворювання, наявності ускладнень та наявності супутніх патологій.

Основними напрямками в лікуванні запалення дванадцятипалої кишки є:

Медикаментозне лікування

Етіотропна терапія спрямована на усунення причини захворювання. До неї належать антибактеріальні препарати при виявленні Helicobacter pylori, такі як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол.

Антисекреторні препарати зменшують секрецію соляної кислоти в шлунку, що знижує кислотне навантаження на дванадцятипалу кишку. До цієї групи належать інгібітори протонної помпи, як-от омепразол, пантопразол та езомепразол, а також блокатори H2-гістамінових рецепторів – ранітидин та фамотидин.

Антациди та обволікаючі засоби нейтралізують соляну кислоту та захищають слизову оболонку від агресивного впливу.

Гастроцитопротектори підвищують захисні властивості слизової оболонки. До них належать сукральфат, ребаміпід та препарати цинку.

Ферментні препарати покращують процеси травлення та знижують навантаження на травну систему. Це панкреатин та його комбінації, а також комбіновані ферментні препарати з жовчними кислотами.

Прокінетики нормалізують моторику шлунка та дванадцятипалої кишки.

Спазмолітики зменшують больовий синдром за рахунок розслаблення гладкої мускулатури. 

Препарати для відновлення мікрофлори кишківника включають пробіотики, пребіотики і синбіотики.

Гепатопротектори застосовуються при супутніх захворюваннях печінки та жовчного міхура. До них належать урсодезоксихолева кислота, силімарин та фосфоліпіди.

Вітамінотерапія особливо важлива при хронічному перебігу хвороби з порушенням всмоктування. Вона включає вітаміни групи В, вітамін С та комплексні полівітамінні препарати.

Хірургічне лікування

Хірургічні методи лікування дуоденіту застосовуються при розвитку ускладнень, які неможливо усунути консервативним шляхом. До таких методів терапії належать:

1. Ендоскопічні методи — зупинка кровотечі з ерозій та виразок за допомогою ендоскопічних методів (коагуляція, кліпування, ін’єкційний гемостаз), бужування або ендоскопічне розширення ділянок стенозу та ендоскопічна поліпектомія при виявленні поліпів.
2. Класичні хірургічні втручання — резекція частини дванадцятипалої кишки при множинних виразках, що не піддаються консервативному лікуванню, ушивання перфоративних отворів, операції на жовчовивідних шляхах при порушенні відтоку жовчі, ваготомія.

Реабілітація

Після успішного лікування пацієнту необхідний період реабілітації, спрямований на відновлення нормального функціонування травної системи та профілактику рецидивів захворювання:

• Підтримуюча медикаментозна терапія: прийом гастропротекторів, ферментні препарати.
• Фізіотерапевтичні методи: електрофорез з протизапальними препаратами, магнітотерапія, лазеротерапія, озокеритотерапія.
• Санаторно-курортне лікування.
• Психотерапія та методи релаксації.
• Лікувальна фізкультура.

Дієта

При дуоденіті дієта є одним із найважливіших компонентів лікування та реабілітації. Дієта при запаленні дванадцятипалої кишки повинна бути спрямована на зменшення подразнення слизової оболонки, нормалізацію секреторної та моторної функції кишківника.

Пацієнту потрібно регулярно харчуватися 4-6 разів на день, споживати їжу невеликими порціями. 

Слід уникати дуже гарячої та дуже холодної їжі. Оптимальна температура страв — 37-40°C.

При загостренні захворювання страви мають бути протертими, вареними або приготованими на пару. У період ремісії можна поступово вводити подрібнену їжу.

Необхідно виключити продукти, що стимулюють секрецію шлункового соку, такі як міцні бульйони, консерви та копченості. Слід обмежити вживання солі, спецій та кислих продуктів, а також повністю виключити алкоголь, міцну каву та газовані напої.

Рекомендовані продукти: нежирні сорти м’яса та риби, кисломолочні продукти з низьким вмістом жиру, каші на воді або розведеному молоці, некислі фрукти та овочі в печеному, вареному або тушкованому вигляді. Корисними є супи на овочевому відварі, яйця, нерафіновані рослинні олії та неміцний чай з трав’яними відварами.

Слід повністю виключити з раціону жирні сорти м’яса та риби, смажені та копчені страви, консерви, ковбаси, маринади, гострі приправи, солоні та мариновані овочі, кислі фрукти та ягоди, здобне тісто, свіжу випічку, алкогольні та газовані напої, міцна кава та чай, шоколад, какао та морозиво.

Профілактика захворювання

Правильний підхід до профілактики дозволяє знизити ризик розвитку запалення та ускладнень:

• Раціональне харчування з дотриманням режиму харчування (регулярні прийоми їжі, відсутність переїдання). Збалансований раціон з достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінералів..
• Відмова від вживання алкоголю, куріння, обмеження вживання міцної кави та чаю.

Уникнення безконтрольного прийому нестероїдних протизапальних препаратів.

• Своєчасне лікування супутніх захворювань шлунка (гастрит), жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, підшлункової залози (панкреатит).
• Уникнення стресових ситуацій.
• Регулярне проходження профілактичних медичних оглядів, консультація гастроентеролога при появі перших симптомів захворювань травної системи.
• Підтримка нормальної маси тіла.
• Зміцнення імунітету шляхом загартовування, приймання вітамінів.
• Санаторно-курортне лікування.

Ефективна профілактика захворювання можлива лише за умови комплексного підходу та постійного дотримання здорового способу життя.

Дуоденіт – це серйозне захворювання травної системи, яке потребує уважного ставлення як з боку пацієнта, так і з боку лікаря. Запалення дванадцятипалої кишки може суттєво погіршувати якість життя та призводити до серйозних ускладнень, якщо вчасно не діагностувати та не лікувати його.

Комплексний підхід, що включає медикаментозне лікування патології, дієтотерапію, корекцію способу життя та усунення етіологічних факторів, дозволяє досягти стійкої ремісії навіть при хронічному дуоденіті.