Що таке біологічна терапія?

Біологічна терапія — це метод лікування, який полягає у застосуванні лікарських засобів, створених із використанням живих організмів або їхніх компонентів. На відміну від традиційних медикаментів, які здебільшого мають хімічне походження, біологічні препарати розробляються з урахуванням механізмів розвитку хвороби на клітинному рівні, тому впливають на конкретні ланки патологічного процесу.

Для кого ця методика?

Біологічна терапія призначається пацієнтам із серйозними хронічними захворюваннями, коли традиційне лікування виявляється неефективним або має значні побічні ефекти. Зазвичай до біотерапії вдаються, якщо:

• Базові методи лікування не приносять полегшення
• Захворювання має агресивний перебіг
• Пацієнт не переносить стандартні препарати
• Необхідно швидко досягти ремісії для запобігання розвитку незворотних змін у тканинах і органах.

Як працює?

Механізм дії полягає у таргетному впливі на специфічні молекули чи клітини, що беруть участь у розвитку захворювання. Біопрепарати блокують дію запальних білків (цитокінів), пригнічують активність певних клітин імунної системи, запобігають взаємодії між різними компонентами патологічного процесу, модифікують сигнальні шляхи, що відповідають за розвиток запалення.

Завдяки такій вибірковості дії досягається висока ефективність лікування при мінімальному впливі на здорові тканини організму.

Чи безпечна?

Питання безпеки біологічної терапії викликає занепокоєння у багатьох пацієнтів. Варто зазначити, що кожен біологічний препарат проходить багаторічні клінічні дослідження перед виходом на ринок. Проте, як і будь-яке потужне лікування, біотерапія має свої ризики. Саме тому вона проводиться виключно під наглядом кваліфікованого спеціаліста та після ретельного обстеження пацієнта. 

Що таке біологічні препарати?

Біологічні препарати — це складні білкові молекули, які отримують з використанням технології рекомбінантної ДНК або моноклональних антитіл. Вони здатні вибірково взаємодіяти з конкретними мішенями в організмі, що робить їх надзвичайно ефективними при лікуванні ряду захворювань.

Принцип роботи

Принцип роботи біопрепаратів ґрунтується на їхній здатності розпізнавати та блокувати молекули, які сприяють розвитку захворювання. Наприклад, при псоріазі та ревматоїдному артриті це будуть запальні цитокіни, такі як фактор некрозу пухлин альфа (TNF-α), інтерлейкіни та інші. Біологічні препарати здатні специфічно зв’язуватися з цими молекулами, нейтралізуючі їхню дію та перериваючи ланцюг патологічних реакцій.

Відмінності від традиційних медикаментів

На відміну від класичних лікарських засобів, біологічні медикаменти мають ряд унікальних характеристик:

• Висока молекулярна маса (від 18 000 до 150 000 дальтон порівняно з 200-500 дальтон у традиційних ліків)
• Складна тривимірна структура
• Отримання шляхом біотехнологічних процесів, а не хімічного синтезу
• Висока специфічність дії
• Менша кількість побічних ефектів шляхом цільового впливу
• Неможливість прийому перорально

Чому вони вважаються інноваційними?

Біологічні препарати вважаються інноваційними з кількох причин:

1. Вони діють на конкретні мішені в патогенезі захворювання, а не просто пригнічують симптоми.
2. Забезпечують високу ефективність у випадках, коли традиційне лікування виявляється безсилим.
3. Демонструють меншу токсичність для організму завдяки селективності дії.
4. Дозволяють досягти тривалої ремісії при хронічних захворюваннях.
5. Постійно вдосконалюються, з’являються нові покоління препаратів із покращеними характеристиками.

Основні типи біологічних препаратів

Існує кілька основних груп біологічних препаратів:

1. Інгібітори фактора некрозу пухлин (TNF-α) — найбільш поширені біологічні препарати, що застосовуються при аутоімунних захворюваннях.
2. Інгібітори інтерлейкінів — блокують різні типи інтерлейкінів (IL-1, IL-6, IL-12, IL-17, IL-23), які є ключовими медіаторами запалення.
3. Інгібітори ко-стимуляції Т-клітин — впливають на активацію Т-лімфоцитів, які сприяють розвитку аутоімунних процесів.
4. Інгібітори В-клітин — зменшують кількість В-лімфоцитів, які продукують антитіла, що атакують власні тканини.
5. Блокатори молекул адгезії — перешкоджають міграції запальних клітин у тканини.

Які хвороби лікує біологічна терапія?

Біологічна терапія застосовується при широкому спектрі системних захворювань, які характеризуються хронічним запаленням та порушенням імунної регуляції. Розглянемо основні групи захворювань, при яких доведена ефективність цього методу лікування.

Дерматологічні захворювання

У дерматології біологічна терапія псоріазу стала справжнім проривом. Псоріаз — хронічне імуноопосередковане захворювання шкіри, що характеризується прискореним оновленням клітин епідермісу та утворенням характерних висипань. При тяжких формах псоріазу біологічні препарати дозволяють досягти значного покращення стану шкіри вже через кілька тижнів після початку лікування.

Крім псоріазу, біологічна терапія ефективна при:

• Атопічному дерматиті середньої та тяжкої форми
• Гнійному гідраденіті
• Хронічній кропив’янці, резистентній до антигістамінних препаратів

Ревматологічні захворювання

Біологічна терапія при ревматоїдному артриті змінила підходи до лікування цього виснажливого захворювання. Ревматоїдний артрит — хронічне запальне захворювання суглобів, що призводить до їх деформації та втрати функціональності. Біопрепарати не лише зменшують біль та запалення, але й уповільнюють або зупиняють структурні пошкодження суглобів.

У галузі ревматології біологічні препарати також застосовуються при:

• Анкілозивному спондиліті (хворобі Бехтерева)
• Псоріатичному артриті
• Ювенільному ідіопатичному артриті
• Системному червоному вовчаку

Інші аутоімунні стани

Спектр застосування біологічних препаратів постійно розширюється. Сьогодні вони успішно використовуються при:

• Запальних захворюваннях кишківника (хворобі Крона, виразковому коліті)
• Розсіяному склерозі
• Увеїті (запаленні судинної оболонки ока)
• Васкулітах (запаленні судин)

Показання до лікування

Рішення про призначення біологічної терапії приймається лікарем індивідуально для кожного пацієнта після ретельної оцінки тяжкості перебігу захворювання, ефективності попереднього лікування, наявності протипоказань.

Зазвичай біологічні препарати призначаються, коли:

• Традиційна терапія не дає бажаного ефекту або перестає діяти з часом
• Пацієнт не переносить стандартні препарати через побічні ефекти
• Захворювання має швидкопрогресуючий характер з високим ризиком незворотних ускладнень
• Потрібно швидко досягти контролю над захворюванням

Діагностика перед біологічною терапією

Перед початком лікування необхідно пройти комплексне обстеження, яке дозволить виключити протипоказання та встановити початковий стан різних систем організму.

Чому важливо пройти обстеження перед початком лікування?

Ретельне обстеження перед початком біотерапії має кілька важливих цілей:

• Виключення латентних інфекцій, які можуть загострюватися на фоні імуносупресії
• Оцінка вихідного стану органів і систем для відстеження можливих змін під час лікування
• Визначення індивідуальних особливостей пацієнта, які можуть вплинути на вибір конкретного препарату
• Встановлення базових лабораторних показників для моніторингу ефективності та безпеки терапії

Які аналізи необхідно здавати?

Перед призначенням біологічної терапії пацієнту необхідно пройти комплексне обстеження, яке включає:

1. Загальноклінічні дослідження:
   • Загальний аналіз крові
   • Загальний аналіз сечі
   • Біохімічний аналіз крові
   • Коагулограма
2. Специфічні дослідження:
   • Скринінг на гепатити В і С
   • Тест на ВІЛ
   • Діагностика туберкульозу
   • Визначення антинуклеарних антитіл (ANA)
   • Ревмопроби (РФ, АЦЦП) при ревматичних захворюваннях
3. Інструментальні дослідження:
   • ЕКГ
   • УЗД органів черевної порожнини
   • Додаткові дослідження

Де можна здати аналізи?

Пройти необхідні обстеження можна у відділенні клініки Complimed на Пастера або в лабораторії CSD, яка забезпечує високу точність результатів. Всі необхідні дослідження доступні в одному місці, що дозволяє пацієнту заощадити час та отримати комплексну оцінку стану здоров’я.

Хто проводить консультації?

Призначенням та контролем лікування займаються вузькі спеціалісти з великим досвідом роботи у відповідній галузі. У нашій клініці проводять консультації висококваліфіковані фахівці:

• Дерматолог Живилко В.В. — фахівець із лікування псоріазу, екземи та інших дерматологічних захворювань із використанням біологічних препаратів.
• Ревматолог Панова Я.С. — спеціаліст у галузі лікування ревматоїдного артриту, анкілозивного спондиліту та інших ревматологічних станів.

Огляд у ревматолога перед початком дозволяє не лише оцінити активність захворювання, але й отримати детальну консультацію щодо особливостей лікування та прогнозу можливих результатів.

Як проходить лікування біологічними препаратами?

Залежно від виду препарату та захворювання, схема лікування може відрізнятися, але загальні принципи залишаються спільними.

Більшість біологічних препаратів вводяться підшкірно (самостійно пацієнтом за допомогою спеціальних шприц-ручок або автоін’єкторів) або внутрішньовенно (у медичному закладі під наглядом лікаря).

Процедура проходить у кілька етапів:

1. Стартова фаза з більш частими введеннями препарату.
2. Підтримуюча фаза з регулярними, але менш частими введеннями.

Перше введення препарату зазвичай проводиться під наглядом медичного персоналу для оцінки можливих реакцій. Пацієнти також проходять навчання щодо самостійного введення препарату, якщо це передбачено схемою лікування.

Під час терапії проводиться регулярний моніторинг клінічних симптомів захворювання, лабораторних показників та побічних ефектів.

При необхідності схема лікування може коригуватися, можлива зміна дозування або заміна препарату.

Як довго триває лікування?

Тривалість лікування індивідуальна для кожного пацієнта і залежить від:

• Типу захворювання
• Реакції організму
• Переносимості препарату
• Ризику рецидиву при припиненні терапії

У багатьох випадках біотерапія є довгостроковим лікуванням, яке може тривати роки. Питання про припинення терапії розглядається індивідуально при досягненні стійкої ремісії захворювання.

Основні типи біологічної терапії

Залежно від механізму дії, біологічні препарати можна розділити на кілька основних груп:

1. Інгібітори TNF-α — перше покоління біологічних медикаментів, які блокують фактор некрозу пухлин альфа — ключовий медіатор запалення при багатьох аутоімунних захворюваннях. Застосовуються при ревматоїдному артриті, анкілозивному спондиліті, псоріазі, псоріатичному артриті, хворобі Крона та виразковому коліті.
2. Інгібітори інтерлейкінів — блокують різні типи інтерлейкінів, залежно від конкретного препарату:
   • Інгібітори IL-1 — для лікування ревматоїдного артриту та кріопірин-асоційованих періодичних синдромів
   • Інгібітори IL-6 — переважно для ревматоїдного артриту
   • Інгібітори IL-12/23 та IL-17 — для псоріазу, псоріатичного артриту та хвороби Крона
   • Інгібітори IL-4/13 — для атопічного дерматиту та бронхіальної астми
3. Блокатори ко-стимуляції Т-клітин — впливають на активацію Т-лімфоцитів, застосовуються при ревматоїдному артриті.
4. Анти-В-клітинні препарати — призводять до деплеції В-лімфоцитів, які відіграють важливу роль у патогенезі ревматоїдного артриту, системного червоного вовчака та деяких форм васкуліту.
5. Блокатори інтегринів — перешкоджають міграції запальних клітин у тканини, застосовуються переважно при запальних захворюваннях кишківника та розсіяному склерозі.
6. Інгібітори JAK-кінази — відносно нова група препаратів, що блокують внутрішньоклітинні сигнальні шляхи, застосовуються при ревматоїдному артриті, псоріазі та виразковому коліті.

Як швидко настає ефект від терапії?

Час появи терапевтичного ефекту варіюється залежно від типу препарату, захворювання та індивідуальних особливостей пацієнта. Загалом можна виділити кілька часових проміжків:

• Ранній ефект — у деяких пацієнтів покращення може спостерігатися вже через 1-2 тижні після початку лікування. Зокрема, це характерно для інгібіторів TNF-α при псоріазі.
• Середньостроковий ефект — більшість пацієнтів відзначають значне покращення через 1-3 місяці терапії. 
• Довгостроковий ефект — максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається через 3-6 місяців з початку лікування. Саме на цьому етапі можна оцінити, наскільки успішною є обрана стратегія терапії.

Важливо розуміти, що відсутність швидкого ефекту не означає неефективність препарату. Деякі біологічні агенти, особливо при ревматологічних захворюваннях, можуть проявляти свою дію поступово.

Переваги лікування біологічними препаратами

Біологічна терапія має ряд суттєвих переваг порівняно з традиційними методами лікування:

• Висока ефективність у боротьбі із захворюваннями
• Цільовий вплив на конкретні ланки запального процесу.
• Зниження ризику пошкодження органів 
• Покращення якості життя пацієнта
• Зниження потреби в кортикостероїдах 
• Довгострокова ремісія 
• Зручні схеми введення 

Можливі ускладнення

Як і будь-яке потужне лікування, біологічна терапія може викликати певні побічні ефекти та ускладнення, про які пацієнт повинен бути поінформований:

• Інфекційні ускладнення
• Реакції в місці ін’єкції (почервоніння, свербіж, біль або набряк)
• Інфузійні реакції (підвищення температури, озноб, висип, задишка, зниження артеріального тиску)
• Алергічні реакції 
• Аутоімунні реакції
• Гематологічні порушення — зміни в показниках крові (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія).
• Підвищення ризику злоякісних новоутворень 
• Порушення з боку серцево-судинної системи

Висновок

Біотерапія — це не просто черговий метод лікування, а принципово новий підхід до контролю над хронічними захворюваннями, який дозволяє змінити їх природний перебіг та запобігти розвитку незворотних змін в організмі. Саме тому вона заслужено вважається однією з найбільш перспективних галузей сучасної медицини.

Дуоденіт є одним із поширених захворювань травної системи, яке часто супроводжується іншими патологіями шлунково-кишкового тракту. Згідно з дослідженнями, близько 15-20% населення планети страждає від різних форм запалення дванадцятипалої кишки.

Своєчасне виявлення цієї патології та правильно підібране лікування дуоденіту дозволяють уникнути серйозних ускладнень та покращити якість життя пацієнта.

Що таке дуоденіт?

Дуоденіт — це запальний процес, який вражає слизову оболонку дванадцятипалої кишки. Дванадцятипала кишка є початковим відділом тонкої кишки, що  безпосередньо з’єднується зі шлунком. Саме тут відбувається змішування їжі з жовчю та панкреатичним соком, що забезпечує подальше засвоєння поживних речовин.

При запаленні дванадцятипалої кишки порушується її моторна функція, секреція травних ферментів та всмоктування поживних речовин. Слизова оболонка кишки набрякає, червоніє, на ній можуть з’являтися ерозії та виразки. Це призводить до порушення процесу травлення, виникнення больового синдрому та інших неприємних симптомів.

Чим небезпечний?

Без належного лікування ця недуга може призвести до цілої низки ускладнень:

• Захворювання може набути хронічної форми, яка важко піддається лікуванню;
• На тлі цієї хвороби часто розвиваються ерозії та виразки, які можуть призвести до кровотечі та перфорації стінки кишки;
• Тривалий запальний процес підвищує ризик виникнення онкологічних захворювань кишківника;
• Порушується всмоктування поживних речовин, що може призвести до авітамінозу та інших метаболічних порушень;
• Хронічне запалення здатне спровокувати рубцеві зміни тканин, що призводить до звуження просвіту кишки та порушення прохідності.

Особливу небезпеку становить ерозивний дуоденіт , при якому на слизовій оболонці утворюються множинні ерозії, що підвищує ризик виникнення кровотечі.

Види

Залежно від характеру перебігу та патологічних змін вказане захворювання класифікують на кілька видів:

1. Гострий дуоденіт – характеризується раптовим початком, вираженими симптомами та швидким розвитком запального процесу. Зазвичай виникає внаслідок харчового отруєння, інфекції або прийому певних медикаментів.
2. Хронічний дуоденіт – має тривалий перебіг із періодами загострення та ремісії. Формується внаслідок недолікованого гострого процесу або через постійний вплив негативних факторів.
3. Ерозивний дуоденіт – супроводжується утворенням ерозій на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки.
4. Катаральний – характеризується запаленням та набряком поверхневого шару слизової без глибоких пошкоджень.
5. Атрофічний – призводить до поступового витончення та атрофії слизової оболонки кишки, що порушує її функції.
6. Гастродуоденіт – комбіноване запалення шлунка і дванадцятипалої кишки, яке часто діагностується як єдиний патологічний процес через анатомічну близькість цих органів.

Окремо слід відзначити вторинний дуоденіт, який розвивається на тлі інших захворювань (панкреатиту, холециститу, гастриту) та може мати специфічні особливості перебігу.

Стадії

Процес розвитку цієї патології проходить кілька послідовних стадій:

1. Початкова стадія – характеризується незначним запаленням слизової оболонки, набряком та гіперемією (почервонінням). Симптоми виражені слабко, можуть виникати періодичні болі та дискомфорт.
2. Стадія виражених змін – запальний процес поглиблюється, з’являються більш виражені структурні зміни слизової оболонки. Симптоматика стає яскравішою, больові відчуття посилюються.
3. Стадія ускладнень – виникають ерозії, виразки, можливі кровотечі. При хронічній формі може розвиватися атрофія слизової оболонки.
4. Стадія рубцевих змін – при тривалому перебігу захворювання формуються рубці, які можуть призводити до деформації та звуження просвіту дванадцятипалої кишки.

Важливо зазначити, що гострий дуоденіт та хронічний дуоденіт мають відмінності у стадіях розвитку. При гострій формі процес розвивається швидше і може швидко прогресувати при адекватному лікуванні, тоді як хронічна форма характеризується тривалим перебігом із чергуванням періодів загострення та ремісії.

Причини виникнення

При дуоденіті причини його виникнення різноманітні, і часто захворювання розвивається під впливом кількох факторів одночасно. 

1. Інфекційні фактори:
   • Бактерія Helicobacter pylori;
   • Кишкові інфекції (сальмонельоз, дизентерія, ротавірусна інфекція);
   • Паразитарні інвазії (лямбліоз, аскаридоз).
2. Хімічні фактори:
   • Тривалий прийом нестероїдних протизапальних препаратів (аспірин, ібупрофен);
   • Зловживання алкоголем та міцною кавою;
   • Вплив токсичних речовин, що надходять з їжею або ліками.
3. Аліментарні фактори:
   • Нерегулярне та неправильне харчування;
   • Зловживання гострою, жирною, смаженою їжею;
   • Надмірне споживання консервантів та харчових добавок.
4. Механічні фактори:
   • Травми слизової оболонки кишки під час інструментальних досліджень;
   • Великі частки неперетравленої їжі.
5. Супутні захворювання травної системи:
   • Виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки;
   • Гастрит;
   • Панкреатит;
   • Холецистит та жовчнокам’яна хвороба, що порушують відтік жовчі.
6. Ендокринні та метаболічні порушення:
   • Цукровий діабет;
   • Захворювання щитоподібної залози;
   • Порушення обміну речовин.
7. Нервово-психічні фактори:
   • Хронічний стрес та нервове перенапруження;
   • Депресивні стани.
8. Генетична схильність:
   • Спадкова слабкість захисних бар’єрів слизової оболонки.
   • Особливості будови та функціонування травної системи.

Розуміння основних причин дуоденіту дозволяє правильно підібрати лікування та розробити ефективну програму профілактики рецидивів захворювання.

Симптоми дуоденіту

При дуоденіті симптоми можуть варіюватися залежно від форми, стадії та індивідуальних особливостей організму пацієнта. Загальна клінічна картина запалення дванадцятипалої кишки наступна:

• Біль у правому підребер’ї або навколо пупка, який виникає через 1,5-2 години після прийому їжі та може посилюватися вночі або натщесерце. Після прийому їжі або антацидних препаратів може тимчасово зменшуватися.
• Диспепсичні розлади: ранкова нудота, відрижка кислим або гірким, печія,  метеоризм та здуття живота, діарея або закреп.
• Слабкість та швидка втомлюваність.
• Зниження апетиту.
• Зниження маси тіла при тривалому перебігу захворювання.

Залежно від форми захворювання, воно може супроводжуватися такими проявами:

• Гострий дуоденіт характеризується інтенсивним болем, вираженою нудотою, можливим блюванням та підвищенням температури тіла.
• Хронічний дуоденіт має менш виражені, але більш тривалі симптоми, які періодично загострюються. Характерні тупі болі, періодичні розлади травлення.
• Ерозивний дуоденіт може супроводжуватися кров’ю в калі (чорний, дьогтеподібний кал) або блювотних масах, анемією через хронічну крововтрату.
• Гастродуоденіт поєднує симптоми запалення шлунка і дванадцятипалої кишки – біль виникає як відразу після їжі, так і через певний час, спостерігаються різноманітні диспепсичні розлади.

Ускладнення

Без своєчасного та адекватного лікування ця патологія може призвести до серйозних ускладнень:

• Формування виразок 
• Розвиток ерозивного дуоденіту, який є передвісником виразкової хвороби.
• Кровотечі
• Перфорація стінки дванадцятипалої кишки
• Стеноз (звуження) просвіту дванадцятипалої кишки
• Малабсорбція – порушення всмоктування поживних речовин, вітамінів та мінералів, що призводить до розвитку авітамінозу, анемії, дистрофічних змін у тканинах.
• Панкреатит.
• Холецистит і холангіт – порушення відтоку жовчі внаслідок набряку слизової оболонки в ділянці великого дуоденального сосочка.
• Дуоденостаз – порушення моторики дванадцятипалої кишки.
• Онкологічні захворювання.
• Психоемоційні розлади.

Діагностика дуоденіту

Для встановлення точного діагнозу та визначення його форми необхідне комплексне обстеження, яке включає лабораторні та інструментальні методи дослідження. Діагностичний процес зазвичай починається з детального збору анамнезу та фізикального обстеження пацієнта.

Основні методи діагностики цієї патології наступні:

• Лабораторні дослідження:
  • Загальний аналіз крові;
  • Біохімічний аналіз кров;
  • Аналіз калу на приховану кров;
  • Аналіз на Helicobacter pylori;
  • Копрограма.
• Ендоскопічні методи:
  • Езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС);
  • Хромоендоскопія – дослідження з використанням барвників для виявлення змін слизової;
  • Ендоскопічна ультрасонографія – комбінація ендоскопії та ультразвукового дослідження для оцінки глибини ураження стінки кишки.

• Біопсія – дозволяє визначити характер запального процесу, виявити атрофічні зміни, метаплазію, дисплазію та наявність H. pylori.
• Рентгенографія з контрастуванням.
• Комп’ютерна томографія.
• Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини..

• pH-метрія – вимірювання кислотності шлункового соку.
• Манометрія – оцінка моторної функції дванадцятипалої кишки та тиску в її порожнині.
• Дуоденальне зондування – дослідження жовчі та секрету підшлункової залози.

Для диференційної діагностики дуоденіту з іншими захворюваннями травної системи (виразкова хвороба, пухлини, функціональні розлади) може знадобитися проведення додаткових специфічних досліджень.

Комплексний підхід до діагностики дозволяє не лише підтвердити наявність дуоденіту, але й встановити його форму, стадію, виявити причини виникнення та супутні захворювання, що має вирішальне значення для призначення ефективного лікування.

Методи лікування дуоденіту

Лікування дуоденіту повинно бути комплексним і спрямованим не лише на усунення симптомів, але й на ліквідацію причин, що викликали захворювання. Терапевтичний підхід залежить від форми та стадії захворювання, наявності ускладнень та наявності супутніх патологій.

Основними напрямками в лікуванні запалення дванадцятипалої кишки є:

Медикаментозне лікування

Етіотропна терапія спрямована на усунення причини захворювання. До неї належать антибактеріальні препарати при виявленні Helicobacter pylori, такі як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол.

Антисекреторні препарати зменшують секрецію соляної кислоти в шлунку, що знижує кислотне навантаження на дванадцятипалу кишку. До цієї групи належать інгібітори протонної помпи, як-от омепразол, пантопразол та езомепразол, а також блокатори H2-гістамінових рецепторів – ранітидин та фамотидин.

Антациди та обволікаючі засоби нейтралізують соляну кислоту та захищають слизову оболонку від агресивного впливу.

Гастроцитопротектори підвищують захисні властивості слизової оболонки. До них належать сукральфат, ребаміпід та препарати цинку.

Ферментні препарати покращують процеси травлення та знижують навантаження на травну систему. Це панкреатин та його комбінації, а також комбіновані ферментні препарати з жовчними кислотами.

Прокінетики нормалізують моторику шлунка та дванадцятипалої кишки.

Спазмолітики зменшують больовий синдром за рахунок розслаблення гладкої мускулатури. 

Препарати для відновлення мікрофлори кишківника включають пробіотики, пребіотики і синбіотики.

Гепатопротектори застосовуються при супутніх захворюваннях печінки та жовчного міхура. До них належать урсодезоксихолева кислота, силімарин та фосфоліпіди.

Вітамінотерапія особливо важлива при хронічному перебігу хвороби з порушенням всмоктування. Вона включає вітаміни групи В, вітамін С та комплексні полівітамінні препарати.

Хірургічне лікування

Хірургічні методи лікування дуоденіту застосовуються при розвитку ускладнень, які неможливо усунути консервативним шляхом. До таких методів терапії належать:

1. Ендоскопічні методи — зупинка кровотечі з ерозій та виразок за допомогою ендоскопічних методів (коагуляція, кліпування, ін’єкційний гемостаз), бужування або ендоскопічне розширення ділянок стенозу та ендоскопічна поліпектомія при виявленні поліпів.
2. Класичні хірургічні втручання — резекція частини дванадцятипалої кишки при множинних виразках, що не піддаються консервативному лікуванню, ушивання перфоративних отворів, операції на жовчовивідних шляхах при порушенні відтоку жовчі, ваготомія.

Реабілітація

Після успішного лікування пацієнту необхідний період реабілітації, спрямований на відновлення нормального функціонування травної системи та профілактику рецидивів захворювання:

• Підтримуюча медикаментозна терапія: прийом гастропротекторів, ферментні препарати.
• Фізіотерапевтичні методи: електрофорез з протизапальними препаратами, магнітотерапія, лазеротерапія, озокеритотерапія.
• Санаторно-курортне лікування.
• Психотерапія та методи релаксації.
• Лікувальна фізкультура.

Дієта

При дуоденіті дієта є одним із найважливіших компонентів лікування та реабілітації. Дієта при запаленні дванадцятипалої кишки повинна бути спрямована на зменшення подразнення слизової оболонки, нормалізацію секреторної та моторної функції кишківника.

Пацієнту потрібно регулярно харчуватися 4-6 разів на день, споживати їжу невеликими порціями. 

Слід уникати дуже гарячої та дуже холодної їжі. Оптимальна температура страв — 37-40°C.

При загостренні захворювання страви мають бути протертими, вареними або приготованими на пару. У період ремісії можна поступово вводити подрібнену їжу.

Необхідно виключити продукти, що стимулюють секрецію шлункового соку, такі як міцні бульйони, консерви та копченості. Слід обмежити вживання солі, спецій та кислих продуктів, а також повністю виключити алкоголь, міцну каву та газовані напої.

Рекомендовані продукти: нежирні сорти м’яса та риби, кисломолочні продукти з низьким вмістом жиру, каші на воді або розведеному молоці, некислі фрукти та овочі в печеному, вареному або тушкованому вигляді. Корисними є супи на овочевому відварі, яйця, нерафіновані рослинні олії та неміцний чай з трав’яними відварами.

Слід повністю виключити з раціону жирні сорти м’яса та риби, смажені та копчені страви, консерви, ковбаси, маринади, гострі приправи, солоні та мариновані овочі, кислі фрукти та ягоди, здобне тісто, свіжу випічку, алкогольні та газовані напої, міцна кава та чай, шоколад, какао та морозиво.

Профілактика захворювання

Правильний підхід до профілактики дозволяє знизити ризик розвитку запалення та ускладнень:

• Раціональне харчування з дотриманням режиму харчування (регулярні прийоми їжі, відсутність переїдання). Збалансований раціон з достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінералів..
• Відмова від вживання алкоголю, куріння, обмеження вживання міцної кави та чаю.

Уникнення безконтрольного прийому нестероїдних протизапальних препаратів.

• Своєчасне лікування супутніх захворювань шлунка (гастрит), жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, підшлункової залози (панкреатит).
• Уникнення стресових ситуацій.
• Регулярне проходження профілактичних медичних оглядів, консультація гастроентеролога при появі перших симптомів захворювань травної системи.
• Підтримка нормальної маси тіла.
• Зміцнення імунітету шляхом загартовування, приймання вітамінів.
• Санаторно-курортне лікування.

Ефективна профілактика захворювання можлива лише за умови комплексного підходу та постійного дотримання здорового способу життя.

Дуоденіт – це серйозне захворювання травної системи, яке потребує уважного ставлення як з боку пацієнта, так і з боку лікаря. Запалення дванадцятипалої кишки може суттєво погіршувати якість життя та призводити до серйозних ускладнень, якщо вчасно не діагностувати та не лікувати його.

Комплексний підхід, що включає медикаментозне лікування патології, дієтотерапію, корекцію способу життя та усунення етіологічних факторів, дозволяє досягти стійкої ремісії навіть при хронічному дуоденіті.

Сьогодні пацієнтів з діагнозом гастрит можна зустріти значно частіше, ніж протягом останніх 5 років. Виною тому сучасний спосіб життя і темпи урбанізації, що дало змогу «омолодити» середній вік хвороби до 18-35 років. Ба більше, останнім часом захворювання стало серйозно прогресувати навіть у дітей віком від 8 до 13 років.

Розберімося, що таке гастрит, який він буває і що робити в разі його виявлення.

Говорячи науковими термінами, гастрит — це запалення слизової оболонки шлунку, які призводять до порушення роботи його основних функцій. Наявність у людини цієї хвороби вказує на погану перероблюваність їжі, що надходить, що безпосередньо впливає на всмоктуваність корисних речовин організмом. Іншими словами, уражений шлунково-кишковий тракт (ШКТ) людини не може нормально функціонувати.

Причини та види гастриту

У сучасній медичній практиці існує два види гастритів:

• Гострий гастрит 
• Хронічний гастрит

Поділ на такі категорії пов’язаний із причинами гастриту виникнення того чи іншого захворювання.

Так, гостра форма характеризується різким запалення шлунку, яке спричиняють сильні подразники. До останніх належать неякісна та заражена мікроорганізмами їжа, хімічно активні речовини (луги та кислоти), а також деякі лікарські препарати (НПЗЗ та Преднізолон).

Найпоширенішим типом гострого гастриту є катаральний або простий. Виникає він унаслідок неправильного харчування та харчових отруєнь. Його характерними рисами є дистрофічні зміни епітелію, запальна гіперемія, а також інфільтрація лейкоцитів у слизову оболонку шлунка.

Водночас прояви гастриту залежать від великої кількості чинників. Ключові з них іменуються екзогенними. До них належать:

• Паління і вживання алкогольних напоїв у не нормованій кількості
• Наявність хронічного стресу та емоційного перенапруження
• Систематичне порушення режиму харчування при гастриті
• Приймання препаратів, що подразнюють слизову оболонку шлунка
• Бактерії Helicobacter pylori

Крім екзогенних чинників, виникнення хронічного гастриту також може залежати й від ендогенних (внутрішніх). Такими є такі:

• Недостатня кількість вітамінів в організмі (гіповітаміноз)
• Наявність хронічних інфекційних захворювань
• Схильність на генетичному рівні
• Наявність ендогенних інтоксикацій
• Рефлюкторний вплив на шлунок інших захворювань шлунково-кишкового тракту (хронічний холецистит, панкреатит тощо)
• Наявність порушень обміну речовин в організмі

Класифікація гастриту досить широка. Виділяють:

• Атрофічний гастрит — стоншення слизової оболонки та скорочення числа функціонуючих клітин (атрофія)
• Рефлюкс гастрит — потрапляння в шлунок лізолецитину і жовчних кислот 
• Неатрофічний гастрит — утворення невеликих ерозій на слизовій шлунка 
• Гіпоацидний — знижена секреторна функція залоз
• Гіперацидний — гастрит із підвищеною кислотністю 
• Антральний — спричинений діяльністю бактерій Helicobacter pylori
• Поверхневий гастрит — підвищена секреторна функція залоз
• Аутоімунний гастрит — утворення антитіл в обкладочних клітинах шлунка
• Анацидний — гастрит зі зниженою кислотністю.
• Гіперпластичний гастрит — розростання слизової оболонки з розростанням кіст і аденом (патологічний процес)

Варто зазначити, що хронічний гастрит потенційно є передраковим захворюванням, тому вчасна та кваліфікована допомога дає змогу запобігти можливості більш сумного діагнозу.

Загострення гастриту може призвести до запального захворювання пілоричної зони шлунка та дванадцятипалої кишки. У наукових колах воно відоме під назвою гастродуоденіт.

Симптоми гастриту

Симптоми при гастриті не менш різноманітні.

Найчастіше він проявляється зниженням апетиту, неприємним присмаком у роті (навіть гіркотою), нудотою і постійною печією через виділення шлункового соку (особливо в ранкові та нічні години). Усі ці основні симптоми гастриту супроводжуються ниючим слабким або інтенсивним болем при гастриті в ділянці живота, що виникає після вживання їжі або натщесерце. Температура при гастриті може досягати 37-37.3°C.

Водночас присутня важкість безпосередньо після їжі, а також відчуття швидкого наповнення шлунка. Досить рідко, але захворювання може супроводжуватися блювотою шлунковим вмістом.

Важливо зазначити, що симптоми можуть варіюватися залежно від типу захворювання. При гострій формі прояви більш яскраві та інтенсивні – різкий біль, сильна нудота, можлива багаторазова блювота, діарея та різке підвищення температури. Натомість хронічна форма часто має стерті ознаки гастриту шлунку – тупий біль, періодична печія, відрижка, метеоризм та загальне відчуття дискомфорту.

Прояви гастриту можуть також включати відчуття пекучого болю у верхній частині живота, що посилюється при фізичних навантаженнях або в положенні лежачи. У пацієнтів можуть спостерігатись порушення сну, швидка втомлюваність та загальна слабкість – ці симптоми є наслідком поганого засвоєння поживних речовин через порушення функцій шлунка.

Діагностика гастриту

Щоб визначити наявність патології, необхідно пройти низку діагностичних процедур. Крім загального клінічного аналізу (кров, сеча, кал) не зайвим стане процес біохімічного аналізу крові на наявність лужної фосфатази, печінкових проб і холестерину.

Детальнішу картину може дати ендоскопічна діагностика шлунку. До того ж можуть знадобитися рентгенографії шлунка, стравоходу та органів грудної клітки у двох проєкціях, а також ультразвукове дослідження (УЗД) черевної порожнини та заочеревинного простору.

Тест на наявність бактерії Helicobacter pylori є невід’ємною частиною діагностики гастриту. Існує кілька методів виявлення цієї бактерії: дихальний тест, аналіз калу на антиген, серологічний аналіз крові та пряме виявлення бактерій під час біопсії. Позитивний результат тесту часто вказує на необхідність антибактеріальної терапії в схемі лікування.

Для диференційної діагностики та виключення інших захворювань шлунково-кишкового тракту, які можуть маскуватися під гастрит, можуть бути призначені додаткові дослідження: рН-метрія (визначення кислотності шлункового соку), манометрія (вимірювання тиску в різних відділах шлунка), сцинтиграфія шлунка (оцінка швидкості спорожнення). При підозрі на аутоімунний тип захворювання важливим є аналіз на антитіла до парієтальних клітин шлунка та внутрішнього фактора Касла.

Комплексний підхід до діагностики дозволяє не лише встановити точний діагноз, але й визначити тип захворювання (атрофічний, рефлюкс, поверхневий тощо), що має вирішальне значення для призначення ефективного лікування та прогнозування перебігу хвороби.

Лікування гастриту

Ключовим моментом у лікування гастриту гострої та хронічної форми захворювання є дотримання раціонального харчування при гастриті та підтримання здорового способу життя. Для цього хворому необхідно:

• Виключити вживання їжі при гастриті в пізні години та у великих кількостях
• Відмовитися від вживання сильногазованих і алкогольних напоїв
• Відмовитися від тютюнопаління
• Знизити масу тіла в разі ожиріння

У разі відсутності прогресу за цих методів немедикаментозного лікування ухвалюють рішення про застосування лікарських препаратів. До останнього рекомендується вдаватися при виникненні перших ознак гастриту.

Наявність у слизовій оболонці шлунка бактерій Helicobacter pylory передбачає застосування схеми медикаментозне лікування гастриту за участю антибактеріальних препаратів. При цьому підбір тієї чи іншої процедури лікування відбувається індивідуально, оскільки багато що залежить від загального стану організму пацієнта та наявності супутніх захворювань.

До стандартних методів лікування належать препарати вісмуту, антибіотики пеніцилінового ряду, а також інгібітори протонної помпи.

Профілактика гастриту

З огляду на зростання темпів «омолодження» захворюваності, питання профілактики гастриту необхідно вирішувати ще в ранньому віці. Ключовою в цьому плані має стати нормалізація процесу харчування, а саме:

• Відмова від вживання продуктів, насичених хімікатами
• Дотримання певного режиму в прийомі їжі
• Дробове харчування — частіше і потроху
• Відмова від звички довгого жування жувальної гумки

При цьому введення порційної дієти при гастриті з пропусканням сніданку або вечері також не доцільне.

Якщо вже проявляються перші симптоми при гастриті запалення слизової оболонки шлунка, ліпше вживати менше (або взагалі відмовитися) смаженої та гострої їжі при гастриті, шоколаду й кави.

Ба більше, фахівцями гастроентерології рекомендується регулярна перевірка на наявність паразитарних інвазій. Через часті атаки на травну систему їх виявлення має підкріплюватися якісним і своєчасним лікуванням.

Допомогти у вирішенні цієї проблеми покликаний фахівець — гастроентеролог який досконально обізнаний про симптоми та причини патології. Однак підібрати якісного експерта не так просто, особливо в місті Одеса.

Клініка Complimed володіє як кваліфікованими лікарями, так і сучасним обладнанням для вирішення проблем абсолютно будь-якого ступеня тяжкості.

Панічні атаки – це раптові епізоди сильного страху, які можуть виникнути навіть без очевидної причини. Вони супроводжуються фізичними та емоційними симптомами та впливають на якість життя людини. У цій статті ми розглянемо основні причини виникнення панічних атак, та як їм запобігти.

Що таке панічна атака?

Панічна атака є нападом інтенсивного страху, дискомфорту, що супроводжується сильними фізичними та емоційними симптомами. Вона може виникнути без очевидних причин, навіть у спокійній обстановці, і тривати від кількох хвилин до пів години. Часто панічні атаки плутають із серцевими нападами через схожість симптомів, таких як прискорене серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, пітливість і відчуття втрати контролю.

Причини виникнення панічних атак різноманітні: стрес, хронічне перевтомлення, травматичні події або навіть генетична схильність. У деяких випадках напади можуть бути спровоковані певними медичними станами, як гормональний дисбаланс чи порушення роботи нервової системи.

Чи небезпечні панічні атаки?

Панічні атаки самі по собі не становлять загрози для життя, проте їх вплив на фізичне та психічне здоров’я не варто недооцінювати. Ознаками панічної атаки є: сильне серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, біль у грудях та навіть відчуття втрати контролю чи страх смерті. 

Такі симптоми можуть викликати сильний дискомфорт, але фізично вони не завдають шкоди організму. Важливо розуміти: панічна атака сама по собі не є небезпечною для життя, але її регулярне повторення може значно впливати на психологічний стан та знижувати якість життя. Люди, що стикаються з цим явищем, часто уникають певних місць або ситуацій, побоюючись повторення приступу паніки. Це може призвести до розвитку тривожного розладу або агорафобії. 

Основна небезпека панічних атак полягає у психологічних наслідках. Часті напади можуть призводити до розвитку тривожних розладів, депресії або фобій, зокрема страху повторення нападів (панічний розлад).

Види панічних атак

Панічні атаки класифікують за кількома критеріями залежно від їхніх проявів, тригерів і особливостей перебігу. 

1. Спонтанні панічні атаки. Цей вид виникає без видимої причини або конкретного тригера. Приступ може трапитися в будь-який момент, навіть коли людина перебуває у спокійній обстановці чи займається повсякденними справами. Спонтанні панічні атаки часто пов’язані із внутрішніми факторами, як стрес чи гормональні коливання.
2. Ситуаційні панічні атаки. Вони виникають у відповідь на конкретну ситуацію чи тригер, наприклад, перебування у закритому просторі, натовпі чи під час авіаперельоту. Ситуаційні атаки часто мають зв’язок із минулим досвідом, коли певна подія викликала сильний страх або тривогу.
3. Умовно-ситуаційні панічні атаки. Такі напади провокуються певними факторами, що не завжди очевидні, наприклад, прийомом алкоголю, кофеїну або певних медикаментів. Умовно-ситуаційні атаки залежать від індивідуальних особливостей організму та реакції на зовнішні подразники.
4. Нічні панічні атаки. Виникають під час сну або одразу після пробудження. Людина може прокинутися від відчуття сильного страху, серцебиття та задухи. Нічні панічні атаки – нерідко наслідок хронічного стресу або підсвідомого страху.

Що викликає панічні атаки?

Панічні атаки виникають через сукупність біологічних, психологічних і зовнішніх факторів. 

• Однією з головних причин є хронічний стрес, що виснажує нервову систему та знижує здатність організму до адаптації. 
• Генетична схильність також відіграє важливу роль: якщо у родині були випадки панічних атак, ризик їх виникнення зростає. 
• Травматичні події, такі як втрата близької людини, фізичне або емоційне насильство, можуть залишити глибокий слід у психіці та спричиняти напади. 
• Гормональний дисбаланс, наприклад, під час вагітності, менопаузи або через порушення роботи щитоподібної залози, також може бути тригером. 
• Фізичні фактори, як-от вживання алкоголю, кофеїну або певних медикаментів, здатні посилювати схильність до панічних атак. 
• Навіть такі зовнішні обставини, як перебування у натовпі або в замкнутому просторі, можуть викликати раптовий напад.

Фактори ризику

Панічні атаки можуть розвиватися під впливом різних факторів ризику, які збільшують ймовірність їх виникнення. Якщо в родині були випадки тривожних розладів або панічних атак, ризик для інших членів зростає. Вплив мають й психологічні травми та стресові ситуації, як втрата близької людини, насильство чи серйозні життєві зміни.

Фізіологічні чинники: гормональний дисбаланс, порушення роботи нервової системи, також збільшують ймовірність нападів. Хронічне перевтомлення, недосипання та виснаження послаблюють здатність організму справлятися зі стресом. Вживання стимулюючих речовин, як кофеїн чи алкоголь  – це все створює сприятливе середовище для розвитку панічних атак.

Деякі медичні стани, наприклад, серцево-судинні або ендокринні захворювання, також можуть виступати факторами ризику. Зверніть увагу на зовнішні обставини: життя в постійній напрузі, соціальний тиск або часті конфлікти збільшують ймовірність панічних атак.

Симптоми панічних атак

Панічна атака супроводжується інтенсивними фізичними, емоційними та когнітивними симптомами, що виникають раптово та досягають піку протягом декількох хвилин. 

Фізичні симптоми

Серед фізичних проявів найпоширенішими є прискорене серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, тремтіння, пітливість та біль у грудях. Часто людина може відчувати приливи жару або холоду, нудоту, слабкість чи поколювання в кінцівках.

Психологічні симптоми

Емоційні симптоми включають сильний страх, відчуття втрати контролю чи страх смерті. У деяких випадках виникає відчуття нереальності того, що відбувається, або відсторонення від власного тіла (дереалізація та деперсоналізація). Когнітивні симптоми панічної атаки характеризуються плутаністю думок, нездатністю зосередитися та відчуттям неминучої небезпеки. Людина може помилково сприймати фізичні прояви панічної атаки як ознаки серйозного захворювання, наприклад, серцевого нападу, що ще більше підсилює тривогу.

Тест виявлення панічних атак

Тест на панічні атаки базується на аналізі симптомів, їхньої інтенсивності та частоти. Його слід проводити лише під наглядом кваліфікованого спеціаліста, такого як психіатр чи клінічний психолог.

Тест складається з опитування пацієнта, під час якого оцінюються:

1. Фізичні симптоми: частота появи прискореного серцебиття, пітливості, задишки, відчуття задухи, тремтіння або слабкості.
2. Психоемоційний стан: раптовий страх, тривога, відчуття втрати контролю, дереалізація.
3. Тривалість нападів (зазвичай 10–30 хвилин) та частота їх виникнення.
4. Тригери: визначення ситуацій або умов, які провокують напади (наприклад, перебування у натовпі, стресові події чи фізичне виснаження).
5. Соматичні виключення: перевірка можливості інших медичних станів, таких як серцево-судинні або ендокринні захворювання.

Для точнішої діагностики можуть бути використані стандартизовані шкали, наприклад, Panic Disorder Severity Scale (PDSS) або Beck Anxiety Inventory (BAI). Вони допомагають кількісно оцінити рівень тривожності та інтенсивність панічних атак. 

Самодіагностика панічних атак не рекомендується. Якщо у вас виникають підозри на панічний розлад, необхідно звернутися до сімейного лікаря для проходження детального медичного обстеження та виключення органічних причин симптомів. 

Як відрізнити панічну атаку від інших хвороб? 

Панічні атаки зазвичай супроводжуються раптовим і сильним страхом, що досягає піку протягом 10–20 хвилин. Водночас інші хвороби, наприклад, серцево-судинні, мають подібні симптоми, проте зазвичай виникають у відповідь на фізичне навантаження чи хронічні стани.

Різниця між панічною атакою та інсультом

Для виключення соматичних захворювань, таких як інфаркт міокарда, аритмія, тиреотоксикоз або гіпервентиляційний синдром, необхідно провести медичне обстеження під наглядом кардіолога. Результати електрокардіограми (ЕКГ), аналізів крові та інших фізіологічних тестів залишаються у межах норми при панічній атаці. На відміну від інших хвороб, панічна атака часто супроводжується сильним відчуттям страху смерті, втрати контролю чи реальності. 

Панічна атака та інсульт мають деякі схожі симптоми, але їх причини, механізми розвитку та наслідки суттєво відрізняються. Такі симптоми, як дереалізація та деперсоналізація є характерними саме для панічних розладів. Інсульт же виникає через порушення кровообігу в мозку (ішемічний інсульт через тромбоз або геморагічний через розрив судини). Інсульт завжди супроводжується фізичними пошкодженнями мозкової тканини, а панічний напад часто має раптовий початок і зникає самостійно без структурного пошкодження мозку.

Різниця між панічною атакою та гіпертонією

Панічні атаки зазвичай тривають від 10 до 30 хвилин, а симптоми поступово зникають самостійно. Для порівняння, гіпертонія має довготривалий стан, що потребує постійного контролю та лікування і може призвести до серйозних ускладнень.

Панічна атака часто виникає у відповідь на стресові ситуації, емоційне виснаження або тривогу. Якщо симптоми з’являються без чіткої причини, регулярно повторюються у певних умовах – це може вказувати на тривожний розлад. Гіпертонія – це хронічне захворювання, спричинене порушенням роботи серцево-судинної системи. Основними факторами є генетична схильність, нездоровий спосіб життя (надмірна вага, малорухливість, неправильне харчування), стрес та супутні захворювання (наприклад, діабет). 

Наслідки

Панічні атаки самі по собі не становлять прямої загрози для життя, але їхній вплив на фізичний, психологічний та соціальний стан може бути серйозним. Паніка сприяє розвитку розладу, при якому людина живе у постійному страху повторення епізодів.

На фізичному рівні панічні атаки викликають виснаження організму через постійне навантаження на нервову і серцево-судинну системи. Часті панічні атаки супроводжуються безсонням, головним болем, підвищеним тиском і загальним погіршенням самопочуття. Соціальні наслідки панічних атак включають зниження працездатності, втрату концентрації, труднощі у професійному та особистому житті. Люди, що страждають від панічних атак, часто змушені витрачати значні фінансові ресурси на медичне обстеження та терапію. Без належного лікування панічні атаки можуть значно обмежити життєві можливості людини, проте своєчасна допомога спеціаліста дозволяє повернути контроль над своїм життям і запобігти серйозним ускладненням.

Як впоратися з панічною атакою самостійно?

Панічна атака навіть у дорослих може здатися неконтрольованою, серйозно налякати, проте є ефективні способи впоратися з нею самостійно. Перш за все, важливо усвідомити, що панічна атака не загрожує життю, а її симптоми є тимчасовими. 

Медитації

Медитація – ефективний інструмент для зменшення симптомів панічної атаки. Вона допомагає знизити рівень тривоги та відновити контроль над власним станом. Людина може зосередитися на моменті «тут і зараз», заспокоїти розум і тіло. Ці вправи допомагають відновити рівне дихання, зменшуючи фізичні прояви тривоги при панічній атаці. Для цього:

• Знайдіть зручне місце для сидіння або ляжте, якщо є можливість.
• Закрийте очі та почніть повільно вдихати через ніс, рахуючи до чотирьох.
• Затримайте дихання на кілька секунд, а потім повільно видихайте через рот, також рахуючи до чотирьох.
• Зосередьте всю увагу на відчуттях дихання: як повітря входить і виходить із тіла.
  Продовжуйте вправу 5-10 хвилин або до відчуття полегшення.

Дихальні вправи

Зосередження на диханні – один із найефективніших методів. Повільне, глибоке вдихання через ніс і видихання через рот допомагає знизити частоту серцебиття та зменшити відчуття задухи. Щоб заспокоїтись, можна використовувати метод «дихання у квадраті»: вдих на 4 секунди, затримка дихання на 4 секунди, видих на 4 секунди, знову затримка на 4 секунди.

Як допомогти людині з панічною атакою?

Коли людина переживає панічну атаку, важливо залишатися спокійним і підтримувати її емоційний стан. Що включає перша допомога при панічних атаках:

1. Спочатку переконайте її, що напад не є небезпечним для життя і мине найближчим часом. 
2. Говоріть спокійно, використовуючи короткі й заспокійливі фрази, щоб допомогти людині відчути вашу підтримку. 
3. Спрямуйте її увагу на контроль дихання: попросіть повільно вдихати через ніс на чотири секунди, затримати дихання на кілька секунд і видихнути через рот на чотири секунди. Це допоможе стабілізувати серцебиття та зменшити відчуття задухи. 
4. Спробуйте відволікти людину, попросивши її описати предмети навколо або зосередитися на чомусь приємному. 
5. Якщо ви перебуваєте у людному місці, знайдіть спокійний куточок, де можна уникнути зайвих подразників. 
6. Не применшуйте почуттів людини і не змушуйте її “заспокоїтися”, адже це може погіршити стан. 
7. Дайте їй час, щоб відчути себе краще, і залишайтеся поруч, поки напад не мине. 

Коли звертатися по професійну допомогу?

Звернутися до спеціаліста слід, якщо панічні атаки повторюються регулярно, заважають повсякденному життю або супроводжуються постійним страхом їх повторення. Якщо симптоми, такі як прискорене серцебиття, задуха, запаморочення чи біль у грудях, з’являються без очевидної причини і не зникають навіть після застосування технік самозаспокоєння, це може свідчити про розвиток панічного розладу. 

Важливо отримати професійну допомогу, якщо людина починає уникати певних місць або ситуацій через страх нападів, що може призвести до соціальної ізоляції або агорафобії. У випадках, коли гостра панічна атака супроводжується депресією, постійною тривогою, безсонням або думками про самозаподіяння шкоди, звернення до лікаря є обов’язковим. 

Діагностика

Діагностика панічних атак спрямована на визначення їх причин, виключення інших захворювань і розробку ефективного плану лікування. Першим етапом є детальний збір анамнезу пацієнта: опис симптомів, їхню частоту, тривалість та обставини виникнення.

Який лікар лікує панічні атаки?

Психіатр займається діагностикою та лікуванням панічних атак, часто призначаючи медикаментозну терапію, якщо симптоми є інтенсивними або значно впливають на життя. Це можуть бути антидепресанти, заспокійливі засоби чи інші препарати, що регулюють роботу нервової системи. При приступах паніки можна пройти діагностику у невролога.

Психотерапевт працює з пацієнтом, використовуючи немедикаментозні методи, такі як когнітивно-поведінкова терапія, яка допомагає змінити сприйняття тривожних ситуацій і навчитися контролювати симптоми. У випадках, коли панічні атаки пов’язані із психологічними травмами, ефективною може бути гештальт-терапія або методи психоаналізу.

Лікування

Психотерапія – основний метод лікування. Найефективнішою вважається когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Вона допомагає виявити й змінити негативні думки та поведінкові патерни, що провокують панічні атаки. Застосовуються методи експозиційної терапії, що вчать поступово долати страх перед тригерними ситуаціями.

Медикаментозне лікування панічних атак призначається лікарем у випадках, коли панічні атаки впливають на якість життя або супроводжуються іншими розладами, такими як депресія чи генералізована тривога. 

Медикаменти підбираються індивідуально та вимагають суворого дотримання рекомендацій лікаря.

Профілактика

Профілактика панічних атак спрямована на зменшення ризику їх виникнення, збереження емоційної стабільності та підтримку психічного здоров’я. Основний спосіб профілактики – ведення здорового способу життя. Регулярний сон, збалансоване харчування та фізична активність знижують рівень стресу, підтримують стабільну роботу нервової системи. Необхідно уникати стимуляторів: кофеїн, нікотин і алкоголь. Вони підвищують рівень тривоги.

Намагайтеся керувати стресом. Використовуйте практики релаксації: медитація, йога, дихальні вправи та прогулянки на свіжому повітрі. Не нехтуйте розвитком емоційного інтелекту та навичок саморегуляції: завдяки ним справлятися зі стресовими ситуаціями стає простіше.

Підвищений рівень холестерину є поширеною причиною серцево-судинних захворювань. В сьогоднішньому матеріалі розповімо про фактори ризику, на які ознаки високого холестерину необхідно звернути увагу, та розберемо, що яку роль виконує холестерин в людському організмі.

Що таке холестерин?

Холестерин є органічною речовиною, яка належить до групи ліпідів. Це – життєво необхідний компонент для нормального функціонування організму. Холестерин входить до складу клітинних мембран та формує їхню міцність, гнучкість, бере участь у виробленні деяких гормонів, як тестостерон, естрогени та кортизол. Сполука необхідна для синтезу жовчних кислот, що допомагають перетравлювати жири, і утворення вітаміну D під впливом сонячного світла.

Джерела холестерину в організмі – це дві основні групи:

• Ендогенний холестерин, що виробляється печінкою (близько 80% від загальної кількості).
• Екзогенний холестерин, що надходить з їжею (близько 20%). Продукти, багаті насиченими жирами та трансжирами, як-от жирне м’ясо, масло, фастфуд, підвищують рівень «поганого» холестерину.

Чим небезпечний високий рівень холестерину у крові?

Високий рівень холестерину, особливо ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), призводить до накопичення жирових відкладень на стінках артерій, відомих як атеросклеротичні бляшки. Це призводить до звуження просвіту судин, погіршує кровотік та постачання кисню до органів та тканин. 

• Головна небезпека – підвищення ризику серцево-судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця, що може проявлятися у вигляді стенокардії або закінчитися інфарктом міокарда. Якщо бляшка розривається, це провокує утворення тромбу, який може повністю перекрити артерію. Такий механізм також лежить в основі розвитку ішемічного інсульту, коли тромб блокує кровопостачання мозку. 
• Звуження судин у кінцівках спричиняє захворювання периферичних артерій, які супроводжуються болем, слабкістю та поганим загоєнням ран. 
• Гіперхолестеринемія стимулює хронічні запальні процеси в організмі.

 Норма холестерину у крові в жінок та чоловіків

Нормальні показники залежать від віку, статі та загального стану організму, тому важливо знати рекомендовані межі.

Загальний холестерин у дорослих повинен бути нижче 5,2 ммоль/л. Для «поганого» холестерину (ЛПНЩ) оптимальні значення становлять до 3,0 ммоль/л, а рівень «хорошого» холестерину (ЛПВЩ) має бути не нижче 1,0 ммоль/л у чоловіків і 1,2 ммоль/л у жінок.

У жінок рівень холестерину може дещо коливатися через гормональні зміни, особливо під час вагітності чи менопаузи. Після 50 років ризик виявлення високого рівня холестерину в крові у жінок зростає через зниження рівня естрогенів, що допомагають регулювати ліпідний обмін. У чоловіків рівень холестерину зазвичай стабільніший, однак після 40 років також починає зростати.

Які захворювання можуть бути спричинені підвищеним холестерином?

Одним із найпоширеніших наслідків є атеросклероз. Іншим серйозним ускладненням є інсульт, що виникає через блокування кровопостачання мозку тромбом або звуженням мозкових судин. Розглянемо інші серйозні захворювання:

• Захворювання периферичних артерій, при якому погіршується кровотік у кінцівках, також пов’язане з підвищеним рівнем холестерину. 
• Підвищений холестерин впливає на розвиток гіпертонії, адже звуження судин збільшує навантаження на серце та здатне призвести до підвищення артеріального тиску. Ускладнення в роботі нирок виникають через погіршення кровопостачання.
• Проведені дослідження вказують на зв’язок між високим рівнем холестерину та підвищеним ризиком жовчнокам’яної хвороби. 
• Холестерин бере участь у формуванні каменів у жовчному міхурі. 
• Гіперхолестеринемія може сприяти хронічному запаленню, яке погіршує стан судин і тканин.

Різновиди холестерину

Холестерин у крові не існує в чистому вигляді, а транспортується у складі ліпопротеїнів – сполук, що складаються з жирів і білків. Загальна класифікація:

1. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) – «поганий» холестерин. Він переносить холестерин із печінки до тканин, але його надлишок може відкладатися на стінках судин. Це є основний чинник ризику розвитку серцево-судинних хвороб.
2. Ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ) – «хороший» холестерин. Він виводить надлишковий холестерин із тканин і судин, транспортує його до печінки для утилізації.
3. Ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ) – транспортують тригліцериди (інший тип жирів) і невелику кількість холестерину з печінки до тканин.
4. Тригліцериди – не є холестерином, але часто згадуються разом із ним. Це основний тип жирів, що організм використовує для зберігання енергії.

Здоровий баланс між ЛПНЩ і ЛПВЩ важливий для профілактики серцево-судинних захворювань. Низький рівень ЛПНЩ і тригліцеридів у поєднанні з високим ЛПВЩ зменшує ризик виникнення атеросклерозу. Водночас надлишок «поганого» холестерину може спричинити звуження судин, підвищуючи ризик інфаркту чи інсульту.

Причини високого рівня холестерину

Однією з основних причин є незбалансоване харчування з насиченими жирами та трансжирами, що містяться в жирному м’ясі, молочних продуктах високої жирності, “фастфуді” та випічці.

Фактори підвищення

• Недостатня фізична активність відіграє значну роль. Малорухливий спосіб життя уповільнює метаболізм та призводить до накопичення ліпідів у крові та ожиріння.
• Визначальними у розвитку гіперхолестеринемії можуть бути генетичні фактори. Сімейна (спадкова) гіперхолестеринемія викликана мутаціями генів, відповідальних за обмін холестерину, що призводить до високих рівнів ЛПНЩ з народження.
• Шкідливі звички – куріння та надмірне вживання алкоголю, негативно впливають на ліпідний профіль.
• Захворювання щитоподібної залози (гіпотиреоз), цукровий діабет другого типу, захворювання нирок і печінки впливають на ліпідний обмін і можуть збільшувати рівень «поганого» холестерину.
• З віком метаболізм сповільнюється, а рівень холестерину має тенденцію до зростання. 
• У жінок після менопаузи рівень підвищений холестерин може бути через зниження рівня естрогенів, які впливають на ліпідний обмін.
• Хронічний стрес впливає на гормональний баланс, а стресові ситуації часто призводять до нездорової поведінки, що додатково погіршує ситуацію.

Симптоми

Підвищений рівень холестерину зазвичай не має явних симптомів на початкових стадіях. Він може роками залишатися непоміченим, доки не виникнуть серйозні ускладнення. Які симптоми високого рівня холестерину не можна ігнорувати:

1. Поява жирових відкладень під шкірою, що можуть з’являтися у вигляді жовтуватих вузликів, зазвичай на ліктях, колінах, руках або повіках.
2. Больові відчуття у грудях (стенокардія).
3. Погіршення кровообігу у кінцівках. Часто проявляється болем, слабкістю або відчуттям холоду в ногах, особливо під час фізичної активності.
4. Підвищений артеріальний тиск.
5. Симптоми інсульту та інфаркту.

Наслідки

1. Ішемічна хвороба серця.
2. Інсульт.
3. Захворювання периферичних артерій.
4. Гангрена.
5. Гіпертонія. 
6. Аневризми судин. 
7. Хронічна ниркова недостатність.
8. Жовчнокам’яна хвороба.

Крім фізичних ускладнень, високий холестерин в крові може спричиняти хронічне запалення судин і тканин, що ще більше ускладнює стан здоров’я.

Діагностика

Основним методом визначення рівня холестерину є лабораторний аналіз крові, відомий як ліпідограма.

Ліпідограма надає детальну інформацію про такі показники:

• Загальний холестерин (TC) – відображає сумарну кількість холестерину в крові. Нормальний рівень становить ≤5,2 ммоль/л.
• Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ, LDL) – показник «поганого» холестерину. Оптимальне значення ≤3 ммоль/л.
• Ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ, HDL) – «хороший» холестерин, рівень якого має бути ≥1,0 ммоль/л для чоловіків і ≥1,2 ммоль/л для жінок.
• Тригліцериди (TG) – основний вид жирів у крові, нормальний рівень ≤1,7 ммоль/л.

Окрім ліпідограми, можуть застосовуватися додаткові методи діагностики:

1. Клінічне обстеження. Оцінка анамнезу пацієнта, із врахуванням факторів ризику (спадковість, дієта, фізична активність) та наявність супутніх захворювань (цукровий діабет, гіпертонія).
2. Ультразвукове дослідження судин (УЗД).
3. Коронарографія. Інвазивний метод, який використовується для візуалізації коронарних артерій з метою виявлення звуження.
4. Генетичні дослідження. Призначаються при підозрі на сімейну гіперхолестеринемію для виявлення мутацій у генах.
5. Індекс атерогенності (ІА). Розраховується як співвідношення ЛПНЩ до ЛПВЩ, дозволяє оцінити ризик атеросклерозу. Оптимальний ІА становить ≤3,0.

Регулярний скринінг ліпідного профілю рекомендований для всіх дорослих, починаючи з 20 років, принаймні раз на 4-6 років. Пацієнтам із факторами ризику або наявністю серцево-судинних захворювань ліпідограма виконується частіше. 

Як знизити рівень холестерину?

• Харчування є дуже важливим у регуляції рівня холестерину. Необхідно дотримуватися правильного харчування. 
• Регулярна фізична активність сприяє підвищенню рівня ЛПВЩ і зменшенню загального холестерину. Аеробні вправи, такі як ходьба, біг, плавання чи їзда на велосипеді, повинні виконуватися не менше 150 хвилин на тиждень.
• Зниження надмірної ваги, особливо абдомінального типу, покращує ліпідний профіль. Навіть втрата 5-10% маси тіла може знизити рівень ЛПНЩ.
• Куріння знижує рівень ЛПВЩ і сприяє пошкодженню судин. Відмова від цієї звички покращує ліпідний профіль і зменшує ризик серцево-судинних захворювань. Споживання алкоголю слід обмежити або виключити, оскільки великі дози підвищують рівень тригліцеридів.
• При значному підвищенні рівня холестерину в крові лікар може призначити статини – препарати, що блокують синтез холестерину в печінці. Інші медикаменти, такі як інгібітори абсорбції холестерину або фібрати, застосовуються залежно від клінічної ситуації.
• Важливо контролювати супутні захворювання. Цукровий діабет, гіпертонія та захворювання щитоподібної залози впливають на ліпідний обмін.

Лікування підвищеного холестерину

Лікування гіперхолестеринемії спрямоване на зниження рівня ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) та корекцію загального ліпідного профілю з метою зменшення ризику серцево-судинних ускладнень. Основою терапії є зміна способу життя. У пацієнтів із високим ризиком або при значному підвищенні холестерину застосовуються медикаментозні засоби.

Основними препаратами для лікування є статини, що інгібують фермент ГМГ-КоА редуктазу, який відповідає за синтез холестерину в печінці. Їх призначає виключно лікар кардіолог. Це призводить до зниження рівня ЛПНЩ і, відповідно – зменшення атерогенності. Статини мають плейотропні ефекти, протизапальну дію та стабілізацію атеросклеротичних бляшок, знижують ризик тромботичних ускладнень. При непереносимості статинів або недостатній їх ефективності можуть застосовуватися інгібітори абсорбції холестерину, як езетіміб, що блокують всмоктування холестерину в тонкому кишківнику.

У пацієнтів із високими рівнями тригліцеридів застосовують фібрати, що активують рецептори PPAR-α, знижують синтез тригліцеридів у печінці та підвищують рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ).

Дієта при високому рівні холестерину

Основу дієти при високому холестерині становлять продукти, багаті на харчові волокна, поліненасичені жири, антиоксиданти та фітостероли. Вони сприяють зменшенню абсорбції холестерину, покращують метаболічні процеси.

Рекомендується обмежити споживання насичених жирів, що містяться в жирному м’ясі, вершковому маслі, сирах та інших молочних продуктах високої жирності. Харчування при високому холестерині повністю передбачає виключення трансжирів, які присутні у фастфуді, кондитерських виробах і маргаринах.

Важливим компонентом меню при високому холестерині є рослинні продукти, багаті на розчинні волокна: вівсянка, ячмінь, бобові, яблука, цитрусові та морква. Подібні волокна зв’язують холестерин у кишківнику й виводять з організму. Поліненасичені жирні кислоти, зокрема Омега-3, що містяться в жирній рибі (лосось, скумбрія, сардини), горіхах та насінні льону, знижують рівень тригліцеридів.

Споживання червоного м’яса замінюється на нежирну птицю, рибу, рослинні білки (соя, нут тощо). Молочні вироби слід обирати з низьким рівнем жирності. Яйця можуть залишатися в раціоні, проте їх кількість варто обмежити: в жовтках міститься велика кількість холестерину.

Рекомендовано зменшене споживання солі для підтримки здоров’я серцево-судинної системи. Надлишок натрію здатний підвищувати артеріальний тиску.

Як підтримувати здоровий баланс холестерину?

Підтримання здорового балансу холестерину починається зі зміни способу життя. Передусім, збалансоване харчування має стати звичкою, аби контролювати вагу, та надавати організму всі необхідні поживні речовини. Особливо важливими є розчинні харчові волокна, які знижують абсорбцію холестерину, та фітостероли, що блокують його всмоктування.

Медикаментозна терапія може бути необхідною, якщо зміни способу життя недостатньо. Статини залишаються основними препаратами, що знижують ЛПНЩ, тоді як езетіміб або інгібітори PCSK9 застосовуються у складніших випадках. Для підтримки здоров’я усієї родини, варто звернутися до клініки сімейної медицини Complimed. 

Регулярний моніторинг рівня холестерину за допомогою ліпідограми дозволяє вчасно виявляти відхилення. Люди з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань мають перевіряти ліпідний профіль щороку. Таким чином, ви зможете вчасно виявити ознаки підвищеного холестерину, та запобігти розвитку хвороби.

Підозра на вагітність – це завжди хвилюючий момент, а тому тест на вагітність став надійним помічником для жінок, які хочуть дізнатися про свій стан якомога раніше. Сучасне визначення вагітності за допомогою тестів – це простий та доступний спосіб, який можна провести самостійно вдома. Проте важливо розуміти, що точність результату залежить від багатьох факторів: правильного вибору тесту, часу проведення та дотримання інструкції. 

У нашій статті ми детально розглянемо всі аспекти проведення тестування, щоб ви могли отримати максимально точний результат.

Як працює тест на вагітність?

Тест на вагітність  базується на виявленні гормону хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) в сечі. Цей гормон починає вироблятися після імплантації заплідненої яйцеклітини в стінку матки, що відбувається приблизно через 7-10 днів після овуляції. Концентрація ХГЛ подвоюється кожні 2-3 дні протягом перших тижнів вагітності, що дозволяє виявити її на ранніх термінах.

Сучасні тести здатні визначити навіть мінімальну кількість гормону. Чутливість тесту на вагітність вимірюється в міжнародних одиницях (мМО/мл) – чим менше це значення, тим раніше можна виявити вагітність. Найчутливіші тести реагують на концентрацію ХГЛ від 10 мМО/мл, що дозволяє визначити вагітність ще до затримки менструації.

Важливо розуміти, що після овуляції має пройти певний час для імплантації та початку вироблення гормону. Тому тест на вагітність з першого дня зачаття не дасть достовірного результату – організму потрібен час для продукування достатньої кількості гормону.

Основні етапи роботи тесту:

1. Реакція тестової смужки на наявність ХГЛ.
2. Поява контрольної лінії, що підтверджує справність тесту.
3. Формування результату (поява другої смужки або цифрового показника).

Як обрати тест на вагітність?

На ринку представлені різні види тестів на вагітність, кожен з яких має свої особливості. При виборі важливо враховувати не лише ціну, але й чутливість тесту, зручність використання та спосіб відображення результату.

1. Струменевий тест на вагітність є найбільш популярним варіантом завдяки простоті використання. Він не вимагає додаткового обладнання та може використовуватися в будь-яких умовах. Такі тести часто мають ергономічний дизайн та спеціальне покриття, що захищає від протікання.
2. Тест-смужка на вагітність залишається економічним варіантом, який при правильному використанні забезпечує високу точність результатів. Цей тип вимагає збору сечі в чисту ємність та точного дотримання часу занурення смужки. Основна перевага такого тесту — доступна ціна.
3. Цифровий та електронний тести на вагітність — це найсучасніші варіанти з максимально простою інтерпретацією результатів. Вони показують чіткий результат у вигляді слів “Вагітна”/”Не вагітна” або відповідних символів, що виключає можливість неправильного трактування. Деякі моделі навіть можуть орієнтовно визначити термін вагітності.

Коли тест на вагітність найточніший?

Точність тесту на вагітність суттєво залежить від декількох факторів. Найважливішим є правильний вибір часу для проведення дослідження. Оптимальним періодом вважається час після затримки менструації, коли концентрація гормону у сечі досягає рівня, який можуть виявити більшість тестів. У цей період точність тестування може сягати 99%.

Тест на вагітність на ранніх термінах можливий завдяки високочутливим тестам, які здатні виявити мінімальні концентрації ХГЛ. Їх можна використовувати вже через 7-10 днів після передбачуваного запліднення, проте важливо розуміти, що в цей період вірогідність хибних результатів значно вища. Це пов’язано з тим, що рівень гормону може бути недостатнім для достовірного визначення.

Міфом є можливість провести тест на вагітність з першого дня зачаття. Після запліднення яйцеклітини має пройти певний час для її імплантації в стінку матки та початку продукування ХГЛ. Цей процес зазвичай займає близько тижня, тому раннє тестування може призвести до хибно негативного результату.

Коли робити тест на вагітність?

Експрес-тест на вагітність найефективніший при використанні першої ранкової сечі, коли концентрація гормону максимальна. У цей час гормон накопичується в організмі протягом ночі, що підвищує шанси отримати достовірний результат. Якщо немає можливості провести тестування вранці, важливо утриматися від вживання рідини протягом 4 годин перед процедурою.

Швидкий тест на вагітність можна проводити в будь-який день після затримки менструації. Проте, якщо результат негативний, а симптоми вагітності присутні, рекомендується повторити тестування через 2-3 дні. Це пов’язано з тим, що рівень ХГЛ постійно зростає і може досягти визначального значення пізніше.

Для жінок, які спостерігаються з приводу безпліддя, особливо важливо проводити тестування під наглядом спеціалістів відділення гінекології. Це дозволить вчасно виявити можливі проблеми та розпочати необхідне лікування.

Як підготуватись до тесту?

Правильна підготовка до тестування значно впливає на його точність. Інструкція до тесту на вагітність містить важливі рекомендації, які необхідно уважно вивчити перед проведенням дослідження. Перед використанням важливо перевірити цілісність упаковки та термін придатності тесту, оскільки прострочений тест може давати недостовірні результати.

Для максимальної точності результату рекомендується:

• Використовувати першу ранкову сечу
• Дотримуватися температурного режиму зберігання тесту
• Не відкривати упаковку до моменту використання
• Проводити тест у спокійній обстановці, щоб уникнути помилок

Як правильно робити тест на вагітність?

Що робити, щоб тест показав максимально точний результат?

Проведення тесту на вагітність вимагає чіткого дотримання інструкції. Для струменевих тестів важливо тримати тест під струменем сечі саме стільки секунд, скільки вказано в інструкції. Для тестів-смужок необхідно дотримуватися вказаного часу занурення в сечу.

Після проведення тестування важливо покласти тест горизонтально на чисту суху поверхню та дочекатися вказаного в інструкції часу для інтерпретації результату. Передчасна або запізніла оцінка результату може призвести до неправильної інтерпретації.

Як зрозуміти, що тест на вагітність позитивний?

Позитивний результат тесту на вагітність визначається появою двох чітких смужок або відповідного цифрового показника. Навіть якщо друга смужка слабка або бліда, це може свідчити про вагітність, особливо на ранніх термінах. Важливо розуміти, що інтенсивність забарвлення другої смужки не вказує на термін вагітності чи стан здоров’я плоду – вона залежить від концентрації гормону у сечі.

При використанні цифрових тестів результат відображається у вигляді чітких символів або слів, що робить інтерпретацію максимально простою та однозначною. Деякі сучасні електронні тести можуть додатково показувати приблизний термін вагітності, базуючись на концентрації ХГЛ.

У випадку позитивного результату рекомендується провести повторне тестування через кілька днів та звернутися до лікаря-гінеколога для підтвердження вагітності та початку спостереження.

Коли результат тесту на вагітність може бути хибним?

Недійсний тест на вагітність може бути результатом різних факторів. Найчастіше це пов’язано з порушенням правил використання або зберігання тесту. Негативний тест на вагітність не завжди означає відсутність вагітності, особливо якщо тестування проведено занадто рано.

Точність результату залежить від багатьох факторів, включаючи якість тесту, правильність його зберігання та використання, час проведення тестування відносно передбачуваного запліднення, концентрацію ХГЛ в сечі та індивідуальні особливості організму жінки.

Причини помилкових результатів

Хибно позитивний результат

Хибно позитивний результат може виникнути при прийомі деяких лікарських препаратів, що містять ХГЛ, при певних захворюваннях, які впливають на гормональний фон, або при недотриманні інструкції з використання тесту. Також фальшиво позитивний результат може з’явитися при оцінці результату пізніше вказаного в інструкції часу.

Важливо враховувати, що деякі захворювання, зокрема пухлини трофобластичної тканини, можуть призводити до підвищення рівня ХГЛ в організмі. При отриманні позитивного результату без затримки менструації варто проконсультуватися з лікарем для виключення патологічних станів.

Хибно негативний результат

Найпоширенішою причиною хибно негативного результату є проведення тестування занадто рано, коли рівень гормону ще недостатній для визначення. Також на результат може вплинути надмірне розведення сечі при великій кількості випитої рідини або неправильне зберігання тесту.

Іноді хибно негативний результат може бути пов’язаний з індивідуальними особливостями перебігу вагітності, коли рівень гормону зростає повільніше звичайного. У таких випадках рекомендується повторити тестування через кілька днів.

Висновок

Сучасні тести на вагітність – це надійний інструмент для раннього виявлення вагітності, але важливо пам’ятати про фактори, які можуть вплинути на точність результату. Для отримання максимально достовірного результату необхідно:

• Правильно обрати час для проведення тестування
• Використовувати якісні тести з відповідним терміном придатності
• Чітко дотримуватися інструкції
• При необхідності провести повторне тестування

При будь-яких сумнівах або питаннях рекомендується звернутися до кваліфікованого лікаря-гінеколога для професійної консультації та подальшого спостереження. Тільки спеціаліст може достовірно підтвердити вагітність та оцінити стан здоров’я майбутньої мами.

Що таке понижена температура тіла?

Низька температура тіла або гіпотермія — це патологічний стан організму, при якому відбувається зниження температури тіла нижче 35°C. Він виникає внаслідок різних факторів та потребує серйозної уваги, оскільки може призвести до небезпечних наслідків для здоров’я. У нормі температура тіла людини коливається в межах 36,5-37,2°C, і такий діапазон забезпечує оптимальне функціонування всіх систем організму. При зниженні температури нижче норми порушуються важливі біохімічні процеси, що може призвести до серйозних порушень роботи внутрішніх органів та систем.

Понижена температура тіла у дитини є особливо небезпечним станом, оскільки дитячий організм має недосконалі механізми терморегуляції та більш чутливий до змін температури навколишнього середовища. У дітей процеси теплопродукції та тепловіддачі ще не повністю сформовані, що робить їх більш вразливими до переохолодження. Особливо це стосується новонароджених та дітей раннього віку, у яких площа поверхні тіла відносно велика порівняно з масою тіла, що призводить до швидшої втрати тепла. Крім того, у дітей менше підшкірного жиру, який виконує теплоізоляційну функцію.

Види

Знижена температура тіла класифікується за різними критеріями, що допомагає лікарям правильно оцінити стан пацієнта та призначити відповідне лікування. 

1. При первинній гіпотермії організм не може підтримувати нормальну температуру через вплив зовнішніх факторів, таких як холодне повітря, вода або вітер. Цей тип найчастіше зустрічається у людей, які потрапили в екстремальні погодні умови без належного захисту.
2. Вторинна гіпотермія розвивається як ускладнення різних захворювань або травм, які порушують механізми терморегуляції організму. Цей тип може виникнути навіть при нормальній температурі навколишнього середовища. Особливо небезпечною є вторинна гіпотермія у пацієнтів з ендокринними порушеннями, неврологічними захворюваннями або після серйозних травм. У таких випадках організм втрачає здатність правильно регулювати температуру тіла, що може призвести до серйозних ускладнень.

Залежно від механізму розвитку розрізняють наступні види гіпотермії:

• Екзогенна — виникає під впливом низьких температур навколишнього середовища;
• Ендогенна — розвивається внаслідок захворювань або травм;
• Штучна — викликається навмисно в медичних цілях.

Причини зниження

Найчастіше причини пониженої температури тіла людини пов’язані з переохолодженням організму внаслідок тривалого перебування на холоді або контакту з холодною водою. При цьому організм втрачає тепло швидше, ніж здатний його виробляти. Особливо небезпечним є поєднання низької температури повітря з високою вологістю та сильним вітром — це значно прискорює процес охолодження тіла.

Внутрішні причини зниження температури тіла часто пов’язані з порушеннями роботи ендокринної системи, зокрема хворобами щитовидної залози. Гіпотиреоз, при якому знижується вироблення тиреоїдних гормонів, може призвести до хронічного зниження температури тіла. Також причиною можуть стати порушення роботи гіпофіза, надниркових залоз та інших ендокринних органів. Крім того, знижена температура тіла, причини якої пов’язані з серцево-судинними захворюваннями, може виникати через погіршення кровообігу та порушення постачання кисню до тканин.

Фактори ризику

Особливо вразливими до зниження температури тіла є люди похилого віку, оскільки з віком знижується здатність організму регулювати температуру тіла та зменшується інтенсивність обміну речовин. Крім того, літні люди часто мають хронічні захворювання, які можуть погіршувати терморегуляцію. Також до групи підвищеного ризику належать маленькі діти, особливо новонароджені, через незрілість механізмів терморегуляції та відносно велику площу поверхні тіла порівняно з масою.

Важливим фактором ризику є вживання алкоголю, особливо в холодну погоду. Алкоголь розширює периферичні кровоносні судини, що призводить до підвищеної втрати тепла, при цьому створюючи хибне відчуття тепла. Це може призвести до того, що людина не помічає початкових ознак переохолодження. Крім того, алкоголь порушує здатність організму генерувати тепло через тремтіння м’язів, що є важливим механізмом терморегуляції.

Супутні симптоми

При розвитку цього стану спостерігається комплекс характерних ознак гіпотермії, які змінюються залежно від ступеня важкості стану. На початкових етапах організм намагається компенсувати втрату тепла через посилення м’язової активності, що проявляється тремтінням. Також спостерігається звуження периферичних кровоносних судин, що призводить до блідості шкіри та зниження температури кінцівок. 

При подальшому зниженні температури тіла можуть з’явитися порушення координації рухів, сплутаність свідомості та сонливість. Особливо небезпечним є те, що людина може не усвідомлювати серйозність свого стану через порушення когнітивних функцій.

При важкій гіпотермії симптоми стають більш вираженими та небезпечними. Сповільнюється частота серцевих скорочень та дихання, може розвинутися аритмія. Шкіра стає холодною та набуває синюшного відтінку через порушення кровообігу. У критичних випадках можлива втрата свідомості та розвиток коми. Важливо розуміти, що відсутність тремтіння при важкій гіпотермії є поганою прогностичною ознакою, оскільки це означає, що організм вже не здатний боротися з переохолодженням.

Наслідки низької температури

Загальне переохолодження може призвести до серйозних ускладнень, якщо вчасно не надати медичну допомогу. При тривалій гіпотермії порушується робота всіх органів та систем організму, що може призвести до незворотних змін. Особливо чутливою до зниження температури є центральна нервова система. При тривалому переохолодженні можуть розвинутися порушення пам’яті, концентрації уваги та інших когнітивних функцій. У важких випадках можливе пошкодження головного мозку через недостатнє кровопостачання та кисневе голодування.

Також до небажаних наслідків зниженої температури тіла відносяться:

• Порушення роботи серця;
• Проблеми з диханням;
• Неврологічні розлади;
• Пошкодження внутрішніх органів;
• Обмороження кінцівок.

Що робити коли низька температура?

Перша допомога при переохолодженні тіла повинна бути надана максимально швидко та правильно, оскільки від цього може залежати життя людини. 

1. Насамперед необхідно перемістити постраждалого в тепле приміщення, захищене від протягів. Якщо одяг мокрий, його слід обережно зняти, уникаючи різких рухів. Важливо пам’ятати, що при важкій гіпотермії різкі рухи можуть спровокувати порушення серцевого ритму. Постраждалого потрібно поступово зігрівати, починаючи з тулуба.
2. Особливу увагу слід приділити тому, як саме проводиться зігрівання. Не можна використовувати гарячу воду або розміщувати людину біля прямих джерел тепла, таких як обігрівач чи батарея. Різке зігрівання може призвести до термічного шоку та погіршення стану. Замість цього рекомендується використовувати теплі ковдри, термоковдри або спеціальні грілки, загорнуті в тканину. 
3. Якщо людина при свідомості, можна дати їй теплі напої, але категорично забороняється давати алкоголь, оскільки він може погіршити стан.

Коли необхідно підвищувати температуру тіла?

При виявленні низької температури тіла у дорослого нижче 35°C необхідно починати заходи щодо її підвищення. Особливо важливо звертати увагу на супутні симптоми, такі як порушення свідомості, сплутаність мислення, сильне тремтіння або, навпаки, його відсутність при явному переохолодженні. У дитини зниження температури тіла навіть на кілька десятих градуса нижче норми може бути приводом для занепокоєння та потребувати медичної консультації.

Слід пам’ятати, що причини пониженої температури тіла людини можуть бути різними, і не завжди переохолодження є основною причиною. Якщо знижена температура спостерігається протягом тривалого часу без явних причин, це може бути симптомом серйозних захворювань, таких як порушення роботи щитовидної залози, надниркових залоз або інших ендокринних органів. У таких випадках необхідно провести повне медичне обстеження для виявлення першопричини стану.

Як підняти знижену температуру тіла?

Підвищення температури тіла при гіпотермії повинно відбуватися поступово та контрольовано. Першим кроком є забезпечення теплого приміщення з температурою повітря близько 22-24°C. Важливо уникати протягів та забезпечити комфортну вологість повітря. Людину слід укрити теплою ковдрою, бажано використовувати багатошаровий принцип утеплення. Між шарами ковдр можна розмістити грілки або пляшки з теплою водою, але не гарячою, щоб уникнути опіків.

Понижена температура тіла у дорослого потребує комплексного підходу до зігрівання. Важливим елементом є внутрішнє зігрівання через вживання теплих напоїв. Найкраще підходять трав’яні чаї, теплий бульйон або просто тепла вода. Напої не повинні бути гарячими, оптимальна температура – близько 36-37°C. Також важливо забезпечити легке вуглеводне харчування, оскільки організму потрібна енергія для відновлення нормальної температури. При можливості рекомендується легка фізична активність, наприклад, ходьба по кімнаті або нескладні фізичні вправи, якщо стан людини це дозволяє.

Діагностика гіпотермії

Гіпотермія, симптоми якої можуть варіюватися залежно від ступеня важкості, вимагає комплексного діагностичного підходу. У приватній клініці Complimed в Одесі діагностика починається з ретельного збору анамнезу та фізикального обстеження пацієнта. Важливо встановити обставини, що призвели до переохолодження, тривалість впливу низької температури та наявність супутніх захворювань. Особлива увага приділяється вимірюванню температури тіла, яке повинно проводитися спеціальними термометрами, здатними показувати низькі значення температури. Звичайні побутові термометри можуть бути недостатньо точними при гіпотермії.

Також лікар може призначити додаткові методи обстеження, наприклад, аналізи. Лабораторна діагностика включає розгорнутий аналіз крові, який може виявити зміни, характерні для переохолодження, такі як згущення крові, зміни електролітного балансу та кислотно-лужного стану. Також проводиться біохімічний аналіз крові для оцінки функції нирок, печінки та інших внутрішніх органів, оскільки загальне переохолодження може призвести до поліорганної недостатності. Обов’язковим є проведення ЕКГ для виявлення можливих порушень серцевого ритму, які часто супроводжують гіпотермію.

Лікування гіпотермії

Для лікування даного стану та запобігання виникненню можливих ускладнень слід звернутися до лікаря сімейної медицини. Після проведення детальної діагностики спеціаліст оцінює загальний стан пацієнта та призначає необхідну терапію. 

Методи лікування гіпотермії:

1. Пасивне та активне зігрівання проводиться при легкій гіпотермії (температура 35-32°C): перебування у теплому приміщенні, наявність сухого одягу та ковдр.
2. Інфузійна терапія — здійснюється за допомогою інфузій теплих розчинів та зігрітого зволоженого кисню.
3. Медикаментозна підтримка — пацієнту призначаються препарати для покращення кровообігу, підтримки серцевої діяльності та дихання. При необхідності проводиться корекція водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану. 
4. Лікування ускладнень. У важких випадках може знадобитися проведення реанімаційних заходів.

Профілактика

Профілактика загального переохолодження тіла включає комплекс заходів, спрямованих на запобігання розвитку гіпотермії. Основою профілактики є правильний підбір одягу відповідно до погодних умов та планованої активності. Одяг повинен бути багатошаровим, що дозволяє краще зберігати тепло. Верхній шар має бути водонепроникним для захисту від дощу та снігу. Особливу увагу слід приділяти захисту кінцівок та голови, оскільки через них відбувається значна втрата тепла.

Важливим аспектом профілактики є контроль за станом здоров’я, особливо щитовидної залози, оскільки її дисфункція може призвести до порушення терморегуляції. Також необхідно правильно харчуватися. Раціон повинен містити достатню кількість калорій та поживних речовин. Це допомагає організму підтримувати нормальну температуру тіла.

Що таке естрогени?

Естроген — це група стероїдних гормонів, які відіграють фундаментальну роль у розвитку та функціонуванні репродуктивної системи людини. Естрогени належать до категорії жіночі статеві гормони та синтезуються переважно в яєчниках під контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи. Ці гормони виробляються в меншій кількості надниркових залозах, жировій тканині та, у чоловіків, в яєчках.

Гормони жіночої статевої системи є складною біохімічною системою, де естрогени взаємодіють з іншими гормонами, такими як прогестерон та тестостерон, для підтримки оптимального гормонального балансу. Ця взаємодія забезпечує правильний розвиток та функціонування репродуктивної системи, підтримку здоров’я кісткової тканини, регуляцію метаболізму та багато інших важливих процесів в організмі.

Естрогени також відіграють важливу роль у формуванні вторинних статевих ознак під час статевого дозрівання, впливають на розподіл жирової тканини в організмі та беруть участь у регуляції водно-сольового балансу.

За що відповідають естрогени?

У жінок

Естрогени у жінок виконують широкий спектр життєво важливих функцій, які впливають на всі системи організму:

• Регулюють менструальний цикл та овуляцію
• Забезпечують розвиток та функціонування матки
• Підтримують здоров’я піхви та її слизової оболонки
• Впливають на якість цервікального слизу

• Стимулюють розвиток молочних залоз
• Впливають на розподіл жирової тканини за жіночим типом
• Регулюють ріст та дозрівання фолікулів у яєчниках

• Підтримують мінеральну щільність кісткової тканини
• Запобігають розвитку остеопорозу
• Регулюють процеси ремоделювання кісток
• Впливають на метаболізм кальцію

• Захищають судини від атеросклерозу
• Підтримують еластичність судин
• Регулюють рівень холестерину
• Впливають на кров’яний тиск

• Впливають на когнітивні функції та пам’ять
• Регулюють настрій та емоційний стан
• Покращують якість сну

• Підтримку здоров’я шкіри, покращення її еластичності
• Регулюють роботу сальних залоз
• Впливають на ріст та якість волосся, нігтів

У чоловіків

Естроген у чоловіків присутній у значно менших кількостях, але виконує важливі функції:

• Бере участь у регуляції сперматогенезу
• Впливає на якість сперматозоїдів
• Регулює лібідо та статеву функцію
• Підтримує здоров’я передміхурової залози

• Регулює жировий обмін
• Впливає на чутливість до інсуліну
• Бере участь у метаболізмі холестерину

• Впливає на формування та міцність кісток
• Бере участь у регуляції м’язової маси
• Сприяє правильному розвитку суглобів

Види естрогену

Існує три основні види естрогену, кожен з яких має свої особливості та функції:

1. Естрадіол (E2): найактивніша форма естрогену. Це основний естроген репродуктивного віку, який відповідає за розвиток жіночих статевих ознак.
2. Естрон (E1): менш активна форма естрогену, переважає в менопаузі. Утворюється переважно в жировій тканині, може конвертуватися в естрадіол, важливий для підтримки гормонального балансу.
3. Естріол (E3): найслабша форма естрогену, яка домінує під час вагітності. Виробляється плацентою, має захисні властивості для плоду. Сприяє правильному  розвитку молочних залоз.

Яка норма естрогенів в організмі?

Рівень естрогену значно варіюється залежно від багатьох факторів:

У жінок репродуктивного віку:

• Фолікулярна фаза: 30-120 пг/мл
• Овуляторна фаза: 130-370 пг/мл
• Лютеїнова фаза: 70-250 пг/мл
• Вагітність: до 7000 пг/мл
• Менопауза: менше ніж 30 пг/мл

У чоловіків:

• Нормальний рівень: 10-40 пг/мл
• Може змінюватися з віком
• Залежить від рівня тестостерону

До факторів що впливають на рівень естрогену належать вік, фаза менструального циклу, вага тіла, фізична активність, харчування, наявність супутніх захворювань.

Як дізнатися свій рівень естрогену?

Аналіз на жіночі статеві гормони проводяться в медичних лабораторіях натщесерце. У відділенні ендокринологія приватної клініки Complimed спеціалісти допоможуть визначити оптимальний час для здачі аналізів та інтерпретувати результати. Для отримання точних результатів важливо дотримуватися рекомендацій щодо підготовки до аналізу:

• Здавати кров натщесерце
• Не приймати гормональні препарати
• Уникати фізичних навантажень
• Не вживати алкоголь за кілька днів до здачі аналізів

Причини підвищеного естрогену

Підвищений естроген у жінок найчастіше пов’язаний із порушеннями в роботі ендокринної системи. Гормональний дисбаланс може виникати через надмірну активність яєчників, що призводить до надлишкового синтезу естрогену. Полікістоз яєчників, який характеризується утворенням множинних кіст, часто супроводжується підвищенням рівня естрогену в організмі.

Надмірна вага суттєво впливає на рівень естрогену, оскільки жирова тканина здатна синтезувати та накопичувати цей гормон. При ожирінні збільшується конверсія андрогенів у естрогени в жировій тканині. Метаболічний синдром та інсулінорезистентність також можуть призводити до порушення гормонального балансу.

Захворювання печінки порушують процес метаболізму естрогенів. При цирозі та інших хронічних захворюваннях печінки знижується здатність органу інактивувати надлишок естрогену. Порушення роботи ферментних систем печінки призводить до накопичення активних форм гормону в організмі.

Стрес активує надниркові залози, що може призвести до надмірного синтезу стероїдних гормонів. Хронічний стрес порушує нормальний баланс кортизолу та інших гормонів, що впливає на рівень естрогену. Психоемоційні перевантаження можуть спровокувати гормональні порушення через вплив на гіпоталамо-гіпофізарну систему.

Пухлини яєчників та надниркових залоз здатні автономно синтезувати естрогени. Гормонально-активні новоутворення призводять до значного підвищення рівня естрогену незалежно від регуляторних механізмів організму. Ендометріоз, при якому тканина ендометрію розростається за межами матки, також супроводжується підвищенням рівня естрогену.

Вплив ксеноестрогенів із зовнішнього середовища становить серйозну проблему. Ці речовини містяться в пластиковому посуді, косметиці, пестицидах та інших промислових продуктах. Потрапляючи в організм, ксеноестрогени імітують дію природних естрогенів та порушують гормональний баланс.

Деякі медикаменти, особливо гормональні контрацептиви та препарати для замісної гормональної терапії, можуть призводити до підвищення рівня естрогену. Безконтрольний прийом фітоестрогенів та біологічно активних добавок також здатен порушити природний баланс гормонів. Важливо приймати гормональні препарати тільки під наглядом лікаря.

Порушення роботи щитовидної залози впливає на метаболізм статевих гормонів. При гіпотиреозі сповільнюється виведення естрогенів з організму, що призводить до їх накопичення. Гіпертиреоз може стимулювати надмірний синтез естрогену через активацію периферичної конверсії гормонів.

Симптоми підвищеного естрогену

Надлишок рівня естрогену може проявлятися наступним чином: 

• Набряки
• Збільшення ваги
• Болючість грудей
• Головні болі
• Втома

• Болісні менструації
• Нерегулярний цикл
• Міома матки
• Ендометріоз

• Порушення сну
• Тривожність
• Депресивні стани
• Дратівливість
• Зниження лібідо

Причини зниження рівня естрогену

Дефіцит естрогену може розвиватися під впливом різноманітних фізіологічних та патологічних процесів. Природне старіння організму призводить до поступового зниження синтезу гормонів у яєчниках. Генетичні особливості можуть спричиняти передчасне виснаження яєчників та раннє настання менопаузи. Етнічні фактори також впливають на індивідуальні особливості гормонального фону.

Хірургічні втручання, особливо видалення яєчників, спричиняють різке падіння рівня естрогену в організмі. Променева терапія та хіміотерапія онкологічних захворювань негативно впливають на функцію яєчників. Травми органів малого тазу можуть порушувати нормальну роботу репродуктивної системи. Запальні процеси в яєчниках часто призводять до порушення синтезу гормонів.

Аутоімунні захворювання, такі як системний червоний вовчак та ревматоїдний артрит, можуть вражати яєчники та порушувати їх функцію. Хронічні запальні процеси виснажують резерви організму та знижують синтез гормонів. Ендокринні розлади, включаючи захворювання щитовидної залози, впливають на загальний гормональний баланс.

Надмірні фізичні навантаження, особливо у професійних спортсменок, можуть призвести до порушення менструального циклу та зниження рівня естрогену. Недостатнє харчування, суворі дієти та розлади харчової поведінки негативно впливають на гормональний фон. Хронічний стрес виснажує надниркові залози та порушує синтез стероїдних гормонів.

Екологічні фактори, включаючи вплив токсичних речовин та радіації, можуть пошкоджувати яєчники. Професійні шкідливості, зокрема робота з хімічними речовинами, підвищують ризик гормональних порушень. Вживання певних медикаментів, особливо антиестрогенних препаратів при лікуванні раку молочної залози, призводить до зниження рівня естрогену.

Метаболічні розлади, такі як цукровий діабет та ожиріння, порушують синтез та метаболізм естрогенів. Захворювання печінки впливають на інактивацію гормонів та їх циркуляцію в організмі. Порушення функції щитовидної залози змінюють загальний гормональний баланс та впливають на репродуктивну систему.

Як підвищити рівень естрогену?

При низькому рівні естрогену необхідно звернутися до ендокринолога, який проведе відповідне обстеження та призначить лікування. Підвищити рівень естрогену можна за допомогою лікарських препаратів, шляхом корекції способу життя та дотриманням дієти. Розглянемо кожен підхід більш детально.

Медикаментозна терапія включає в себе:

• Препарати для підвищення естрогену
• Гормонозамісну терапію
• Фітоестрогени
• Вітамінні комплекси
• Мінеральні добавки

До заходів зміни способу життя належать:

• Збалансоване харчування
• Помірні фізичні навантаження
• Нормалізація ваги
• Здоровий сон

Щодо рекомендацій з харчування, то пацієнтам слід включити в раціон продукти з фітоестрогенами, споживати достатню кількість білка, омега-3 жирних кислот, вітамінів групи В та вітаміну D.

Симптоми низького рівня естрогену

До симптомів дефіциту естрогену належать такі ознаки:

• Сухість шкіри та слизових
• Припливи
• Пітливість
• Прискорене серцебиття
• М’язова слабкість
• Нерегулярний менструальний цикл
• Зниження лібідо
• Проблеми з зачаттям
• Порушення метаболізму

Також можуть спостерігатися психоемоційні прояви: депресія, тривожність, дратівливість, порушення сну, зниження концентрації.

Як знизити рівень естрогену?

Знизити рівень цього гормону можна медикаментозно або за допомогою корекції способу життя. У будь-якому випадку необхідно звернутися до лікаря, який призначить ефективну терапію. Займатися самолікуванням не можна. 

До препаратів для зниження естрогену належать:

• Інгібітори ароматази
• Антиестрогенні препарати
• Модулятори естрогенових рецепторів
• Прогестерони
• Фітопрепарати

До немедикаментозних заходів зниження рівня естрогену належать наступні: контроль ваги, регулярні фізичні вправи, відмова від алкоголю, покращення якості сну.

Також ефективною може бути дієта, а саме:

• Обмеження продуктів з фітоестрогенами
• Збільшення споживання клітковини
• Включення у раціон овочів родини Хрестоцвітні, зеленого чаю
• Продукти, багаті на індол-3-карбінол

Як підтримувати нормальний рівень естрогену?

Для підтримання нормального рівня гормону слід дотримуватися наступних заходів:

• Збалансована дієта
• Достатнє споживання білка, вітамінів та мінералів

• Регулярні помірні тренування
• Силові вправи
• Йога
• Піші прогулянки

Що відбувається з естрогенами при клімаксі?

Під час клімаксу відбувається поступове зниження вироблення естрогенів яєчниками. Цей процес починається приблизно за 5-7 років до настання менопаузи та продовжується після неї. Яєчники поступово втрачають здатність виробляти достатню кількість естрогену, що призводить до різних симптомів: приливів, пітливості, зміни настрою, сухості слизових оболонок, остеопорозу та інших проявів клімактеричного синдрому. Рівень естрогену може коливатися протягом цього періоду, створюючи нестабільний гормональний фон.

До яких лікарів звертатися для діагностики та лікування?

У першу чергу необхідно звернутися до гінеколога. Цей спеціаліст проведе первинну діагностику, призначить необхідні аналізи на гормони та розробить індивідуальний план лікування. Також лікар може скерувати пацієнта до інших спеціалістів:

• Ендокринолог — для оцінки роботи щитовидної залози та інших ендокринних органів
• Мамолог — для контролю стану молочних залоз, особливо перед призначенням гормональної терапії
• Травматолог — для діагностики та профілактики остеопорозу
• Кардіолог — при наявності серцево-судинних симптомів
• Невролог — якщо турбують мігрені, безсоння, тривожність
• Психотерапевт — при виражених емоційних розладах

Коли потрібно приймати препарати з естрогеном?

Препарати з естрогеном (менопаузна гормональна терапія) призначаються при наявності виражених симптомів клімаксу, які значно погіршують якість життя жінки. Показаннями є сильні припливи, безсоння, перепади настрою, урогенітальні розлади, ранній початок менопаузи (до 45 років), а також для профілактики остеопорозу. Важливо, що терапія призначається тільки після ретельного обстеження та оцінки індивідуальних ризиків лікарем, оскільки існують протипоказання до застосування гормональних препаратів.

Продукти які містять естроген

Природними джерелами фітоестрогенів є соя та соєві продукти (особливо місо, темпе, соєве молоко), насіння льону, кунжут, гранат, яблука, морква, пшениця, рис, часник, цільнозернові продукти. Також естрогеноподібні речовини містяться в бобових (сочевиця, горох, квасоля), хмелі, червоній конюшині, солодці. 

Продукти які підвищують та знижують рівень естрогену

Для підвищення рівня естрогену рекомендується вживати продукти, багаті фітоестрогенами, а також продукти з високим вмістом вітамінів групи B, D, E та цинку. Знижувати рівень естрогену можуть продукти, що містять індол-3-карбінол: капуста (всі види), броколі, цвітна капуста, брюссельська капуста. Також зниженню рівня естрогену сприяють продукти з високим вмістом клітковини, які прискорюють виведення надлишку гормонів з організму. До них відносяться цільнозернові крупи, овочі, фрукти та ягоди. Важливо пам’ятати, що будь-які дієтичн

Гепатит А, відомий також як «хвороба брудних рук», є одним із найпоширеніших типів вірусного гепатиту, що передається через забруднені харчові продукти, воду або контакт із зараженими поверхнями. Це захворювання може розвиватися поступово, тому важливо знати його симптоми, щоб виявити його на ранніх стадіях і уникнути ускладнень.

У цій статті ми розглянемо основні симптоми хвороби Боткіна, щоб допомогти вам розпізнати захворювання на ранніх етапах і вжити необхідних заходів.

Що таке гепатит А?

Гепатит А – це гостре вірусне захворювання, що вражає печінку і викликається вірусом гепатиту А (HAV). Дана хвороба передається фекально-оральним шляхом, тобто через споживання забрудненої їжі, води або при контакті з зараженими поверхнями.

Основною особливістю гепатиту А є його здатність викликати запалення печінки, що впливає на її функції, як-от детоксикація організму та синтез білків. Хвороба може проявлятися загальною слабкістю, нудотою, пожовтінням шкіри (жовтяницею) та болем у правому підребер’ї.

Гепатит А не переходить у хронічну форму, проте у важких випадках може призводити до гострої печінкової недостатності або тривалого холестазу. Протягом інкубаційного періоду симптоми часто непомітні. На ранніх стадіях гепатит А часто проявляється загальною слабкістю, втомою, нудотою, втратою апетиту, розладами травлення та субфебрильною температурою.

Як передається гепатит А?

Гепатит А передається переважно фекально-оральним шляхом, що робить це захворювання особливо поширеним у регіонах із недостатнім рівнем санітарії та гігієни. 

• Основним механізмом зараження є потрапляння вірусу в організм через забруднену їжу, воду або контакт із поверхнями, на яких є часточки вірусу. 
• Найчастіше інфікування відбувається через споживання немитих фруктів і овочів, сирої чи погано термічно обробленої їжі, зокрема морепродуктів, які могли контактувати із забрудненою водою. 
• Зараження може статися через питну воду, якщо вона не проходить належного очищення, або під час купання у забруднених водоймах. 
• Контакт із хворою людиною – частий шлях передачі вірусу, особливо якщо порушуються правила особистої гігієни. Інфекція може передаватися в побутових умовах через спільний посуд, рушники або інші предмети, до яких торкалася інфікована особа. 
• Ризик зараження зростає у місцях із високою концентрацією людей: у школах, дитячих садках, таборах чи гуртожитках.

Класифікація

Класифікація хвороби Боткіна здійснюється за різними критеріями, враховуючи клінічний перебіг, тяжкість захворювання, стадії та епідеміологію. Вірус гепатиту А має одну серологічну групу, хоч може проявлятися у різних клінічних формах. Багато залежить від стану імунної системи хворого, віку та супутніх захворювань.

Залежно від клінічного перебігу, гепатит А класифікується як:

• Типова форма – характеризується поетапним розвитком симптомів, таких як слабкість, нудота, жовтуха та збільшення печінки. Ця форма найчастіше спостерігається у дорослих.
• Атипова форма – проявляється без жовтяниці (аніктерична форма) або з мінімальними симптомами. Частіше зустрічається у дітей.

Залежно від стадії, гепатит А проходить такі фази:

1. інкубаційний період гепатиту А триває 14-28 днів, без виражених симптомів. Вірус активно розмножується.
2. Продромальний (початковий) період. Виникають неспецифічні симптоми, такі як слабкість, втома, втрата апетиту, нудота.
3. Іктеричний період. З’являється жовтяниця, темна сеча, знебарвлений кал, а також збільшення печінки.
4. Реконвалесценція. Симптоми поступово зникають, функції печінки відновлюються.

За ступенем тяжкості гепатит А поділяється на:

• Легкий перебіг;
• Середньо-тяжкий перебіг;
• Тяжкий перебіг.

Епідеміологічно гепатит А класифікується як антропоноз, який передається фекально-оральним шляхом. Найчастіше уражає дітей і підлітків, у яких перебіг хвороби здебільшого легкий, часто супроводжується сезонністю (осінь-зима). 

Причини розвитку гепатиту

Найпоширенішими причинами гепатиту є вірусні інфекції, які викликаються збудниками різних типів, таких як гепатит А, В, С, D та Е. Гепатит А поширюється фекально-оральним шляхом через забруднену їжу чи воду. Крім вірусних причин, вплив чинять токсини – алкоголь, який є основним фактором токсичного гепатиту. 

• Тривале надмірне споживання алкоголю руйнує клітини печінки, призводячи до її запалення. Велику роль відіграють аутоімунні порушення, коли імунна система починає атакувати клітини печінки, викликаючи хронічне запалення. 
• Метаболічні розлади, такі як гемохроматоз або хвороба Вільсона, спричиняють накопичення металів у печінці, порушують її функції. Інфекції, як лептоспіроз або бруцельоз, здатні уражати печінку, наслідком чого є вторинний гепатит. 
• Додаткові фактори – застій жовчі, тромбоз печінкових судин або серцева недостатність.

Шляхи зараження

Найбільш поширеними шляхами передачі гепатитами є фекально-оральний, контакт із зараженою кров’ю, статевий, вертикальний (від матері до дитини) та побутовий. 

• Для гепатиту А та Е характерний фекально-оральний шлях, коли вірус потрапляє в організм через забруднену їжу, воду або контакт із зараженими предметами. 
• Недотримання правил гігієни, споживання сирих продуктів чи купання у забруднених водоймах.
• Найбільшу небезпеку становлять процедури, пов’язані з використанням нестерильних медичних інструментів.
• Статевий шлях характерний для гепатиту В, особливо у випадках незахищеного статевого контакту або наявності інших інфекційних захворювань, що передаються статевим шляхом.
• Вертикальний шлях, коли вірус гепатиту передається від матері до дитини, можливий під час пологів або в період вагітності. Найчастіше, це стосується гепатиту В і рідше гепатиту С.

Хто в зоні ризику?

До зони ризику зараження гепатитом потрапляють різні групи людей. Насамперед уразливими є особи, що нехтують правилами гігієни. Діти, які часто не дотримуються гігієнічних норм, а також працівники дитячих установ, мають підвищений ризик зараження формами гепатиту А та Е. 

До зони ризику входять також люди, що ведуть активне статеве життя. Особливо – за умови частих змін партнерів, незахищених статевих контактів. 

Основні симптоми захворювання

Хвороба зазвичай має три стадії: продромальну, іктеричну та стадію одужання. Розберемо основні симптоми:

Продромальний період – це початкова стадія захворювання, коли з’являються неспецифічні симптоми. Їх можна сплутати із застудою або харчовим отруєнням. Цей період триває від декількох днів до одного тижня.

• загальна слабкість і швидка втомлюваність;
• нудота, іноді блювання;
• втрата апетиту та дискомфорт у животі;
• легка діарея або розлади травлення;
• підвищення температури до субфебрильних показників (37-38°C);
• головний біль та ломота в м’язах.

Іктеричний період – на цій стадії з’являються конкретні ознаки, пов’язані із порушенням роботи печінки:

• пожовтіння шкіри, слизових оболонок і білків очей, яке виникає через накопичення білірубіну в крові;
• через підвищений рівень білірубіну сеча набуває кольору темного;
• порушення відтоку жовчі призводить до блідо-сірого відтінку калу;
• біль або тяжкість у правому підребер’ї. Викликані збільшенням печінки (гепатомегалія);
• свербіж шкіри через накопичення жовчних кислот.

Жовтяниця зазвичай триває від одного до трьох тижнів, а її вираженість залежить від ступеня ураження печінки.

Стадія одужання – ця фаза характеризується поступовим зникненням симптомів і відновленням нормальної роботи печінки.

• Жовтяниця зникає, шкіра та слизові оболонки повертають природний колір.
• Поліпшується загальний стан, відновлюється апетит.
• Функції печінки нормалізуються.

Ускладнення

Гепатит А має гострий перебіг і не переходить у хронічну форму. Проте в окремих випадках, особливо у людей з ослабленою імунною системою, супутніми хронічними захворюваннями печінки або в літньому віці, можуть виникати ускладнення.

Гостра печінкова недостатність

Це рідкісне, але найбільш серйозне ускладнення гепатиту А. Воно виникає внаслідок масового ураження клітин печінки (гепатоцитів), призводить до порушення її основних функцій:

• підвищується рівень токсинів у крові (печінкова енцефалопатія);
• з’являється кровотеча через порушення синтезу білків, відповідальних за згортання крові;
• накопичується рідина в черевній порожнині (асцит).

Тривалий холестаз

У деяких пацієнтів гепатит А може викликати порушення відтоку жовчі, що супроводжується:

• затяжною жовтяницею;
• інтенсивним свербежем шкіри;
• порушенням травлення через недостатнє надходження жовчі в кишківник.

Рецидивуючий перебіг

Хоча гепатит А зазвичай протікає як одноразовий епізод, у рідкісних випадках можливий рецидив симптомів через кілька тижнів або місяців після одужання.

Вторинні інфекції

Порушення функції печінки та ослаблення імунітету можуть сприяти розвитку супутніх інфекцій:

• бактеріальні ураження жовчовивідних шляхів (холангіт);
• сепсис при тяжкому перебігу захворювання.
• холецистит.

Ускладнення у людей із хронічними захворюваннями печінки

У пацієнтів з уже наявним цирозом або хронічним гепатитом (наприклад, гепатитом В або С), гепатит А ускладнить стан і підвищить ризик розвитку печінкової недостатності.

Аби запобігти появі ускладнень, необхідно вчасно звернутися по медичну допомогу гастроентерологів.

Діагностика гепатиту А

Діагностика гепатиту А базується на клінічних симптомах, епідеміологічному анамнезі та лабораторних аналізів. 

• Визначають рівень печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), які сильно підвищуються при ураженні печінки. 
• Підвищений рівень білірубіну, порушення згортання крові та альбуміну, допомагають оцінити ступінь ураження печінки. 
• Для виключення інших типів гепатиту або супутніх патологій проводять диференціальну діагностику. 
• Ультразвукове дослідження печінки застосовують для оцінки її стану.

Диференціальна діагностика

Диференціальна діагностика хвороби Боткіна спрямована на виключення інших захворювань, що мають подібні клінічні прояви. Найбільш важливим є розмежування гепатиту А з іншими типами вірусного гепатиту (B, C, D, E), токсичним або медикаментозним гепатитом, аутоімунними ураженнями печінки та метаболічними захворюваннями, як жировий гепатоз чи хвороба Вільсона.

Для підтвердження гепатиту А проводиться серологічний аналіз крові на антитіла класу IgM до HAV, які специфічно вказують на цю інфекцію. Інші типи вірусних гепатитів виключаються за допомогою тестів на HBsAg (гепатит B), антитіла до HCV (гепатит C), маркери інших вірусів. 

Лікування хвороби

Більшість випадків гепатиту А лікується амбулаторно, але при тяжкому перебігу або загрозі ускладнень може знадобитися госпіталізація.

Основні принципи лікування:

1. Режим та дієта;
2. Підтримка водного балансу організму;
3. Медикаментозна терапія;
4. Контроль функцій печінки.

У більшості випадків гепатит А має сприятливий прогноз, і повне одужання настає вже через кілька тижнів або місяців.

Профілактика

Профілактика гепатиту А базується на запобіганні зараженню вірусом через дотримання правил гігієни, санітарних норм. Рекомендовано:

1. Регулярне миття рук із милом, особливо перед прийомом їжі та після відвідування туалету.
2. Вживання лише ретельно вимитих овочів і фруктів, достатньо термічно обробленої їжі та безпечної питної води.
3. Підтримка чистоти житлових і громадських приміщень, регулярна дезінфекція поверхонь і контроль якості питної води.
4. Вакцина проти гепатиту А – найбільш ефективний спосіб профілактики.
5. У разі виявлення хворого на гепатит А, важливо помістити його в карантин до повного одужання.

Вакцинація проти гепатиту A

Вакцинація – найбільш ефективний спосіб профілактики гепатиту A. Завдяки вакцинації, формується стійкий імунітет до цього вірусу. Вакцина містить інактивований вірус гепатиту A, що не викликає захворювання, проте стимулює імунну систему виробляти антитіла.

Вакцина від гепатиту А має високу ефективність: понад 95% вакцинованих вже після першої дози вже мають захист. Побічні ефекти, як правило, мінімальні. Вакциновані відчувають лише легкий біль у місці ін’єкції, незначне підвищення температури або втому.

Вітрянка або вітряна віспа — одне з найпоширеніших інфекційних захворювань, яке частіше зустрічається у дітей, але може вражати й дорослих. Вітрянка у дорослих зазвичай протікає важче і може призвести до серйозних ускладнень. Розглянемо детально особливості перебігу цього захворювання у дорослому віці.

Що таке вітрянка?

Вітряна віспа — це захворювання, що викликається вірусом Varicella-zoster. Збудник вітряної віспи належить до сімейства герпесвірусів і характеризується здатністю залишатися в організмі людини протягом усього життя. Вірус вітряної віспи особливо небезпечний для дорослих, оскільки їхня імунна система реагує на інфекцію більш агресивно, що може призвести до серйозніших симптомів та ускладнень.

Особливістю вірусу є його здатність швидко поширюватися в організмі через кровотік та лімфатичну систему, що призводить до системного ураження. В результаті виникає характерний поліморфний висип на шкірі та слизових оболонках, який проходить кілька стадій розвитку. Важливо розуміти, що вірус може вражати не тільки шкіру, але й внутрішні органи.

Статистика показує, що близько 90% населення переносить вітрянку в дитячому віці, однак приблизно 10% дорослих залишаються вразливими до цієї інфекції. У дорослому віці захворювання характеризується більш тяжким перебігом та вищим ризиком розвитку ускладнень. Особливо небезпечною вітрянка в дорослих може бути для людей з ослабленим імунітетом, вагітних жінок та осіб із хронічними захворюваннями.

Як передається?

Шляхи передачі вітрянки включають повітряно-краплинний та контактний механізми. Заразність вітрянки надзвичайно висока — вірус легко поширюється через кашель, чхання та навіть звичайне дихання інфікованої людини. Період зараження починається за 1-2 дні до появи висипу і триває до повного загоєння всіх елементів висипу.

Важливо відзначити, що вірус може зберігати життєздатність у зовнішньому середовищі протягом кількох годин, особливо в умовах високої вологості та помірної температури. Це створює додаткові ризики зараження через контаміновані предмети побуту, особливо в закритих приміщеннях з великим скупченням людей, таких як офіси, навчальні заклади чи громадський транспорт.

Особливу небезпеку становить контакт з хворим у період, коли симптоми ще не проявилися, але вірус вже активно виділяється в навколишнє середовище. В цей час людина може не підозрювати про свою заразність і продовжувати вести звичайний спосіб життя, що сприяє поширенню інфекції серед оточуючих.

Види вітряної віспи

Форми вітряної віспи можуть суттєво відрізнятися за тяжкістю перебігу. 

1. Легка форма вітрянки характеризується помірною температурою та незначним висипом. Цей різновид захворювання зустрічається приблизно у 25% випадків серед дорослих пацієнтів. При цьому спостерігається помірне підвищення температури до 38°C, незначний свербіж та відносно невелика кількість елементів висипу. Загальний стан пацієнта залишається задовільним, а період одужання настає швидше порівняно з іншими формами захворювання.
2. Тяжка форма вітряної віспи характеризується високою температурою тіла (понад 39°C), вираженою інтоксикацією, рясним висипом, який може з’являтися на слизових оболонках рота, очей та статевих органів. У таких випадках часто спостерігаються порушення роботи внутрішніх органів та підвищується ризик розвитку серйозних ускладнень.

Стадії хвороби

Стадії вітрянки включають кілька послідовних етапів розвитку захворювання. 

1. Початкова стадія вітрянки характеризується підвищенням температури та загальним нездужанням. Перебіг вітрянки має чітку періодизацію та особливості на кожному етапі розвитку захворювання.
2. На продромальному етапі пацієнти відчувають перші неспецифічні симптоми: підвищення температури, загальну слабкість, головний біль та зниження апетиту. Цей період триває 24-48 годин і часто може бути прийнятий за звичайну застуду, що ускладнює ранню діагностику захворювання.
3. Період висипань характеризується появою типових елементів на шкірі та слизових оболонках. Висип з’являється поетапно, нові елементи можуть виникати протягом 4-5 днів, що створює характерну картину “зоряного неба”, коли на шкірі одночасно присутні елементи висипу різних стадій розвитку.

Який вигляд має висип при вітрянці?

Висип при вітрянці має характерний вигляд: спочатку з’являються червоні плями, які швидко перетворюються на везикули (пухирці), наповнені прозорою рідиною. Елементи висипу проходять послідовні стадії розвитку.

Характерною особливістю є поліморфізм висипу, коли на шкірі одночасно присутні елементи різних стадій розвитку. Розташування висипу може бути генералізованим, але частіше спостерігається більша концентрація елементів на тулубі та волосистій частині голови.

Важливою діагностичною ознакою є свербіж, який супроводжує появу висипу. Інтенсивність свербежу може варіюватися від помірної до дуже сильної, що часто призводить до розчухування елементів висипу та підвищує ризик бактеріального інфікування та утворення рубців після загоєння.

Причини виникнення вітрянки

Хвороба вітрянка виникає внаслідок інфікування вірусом Varicella-zoster. Інкубаційний період триває від 10 до 21 дня, протягом якого відбувається активне розмноження вірусу в організмі людини, хоча симптоми ще відсутні.

Потрапляючи в організм, вірус спочатку розмножується в клітинах слизової оболонки верхніх дихальних шляхів та регіональних лімфатичних вузлах. Через 4-6 днів відбувається первинна віремія – проникнення вірусу в кровотік, що призводить до його поширення по всьому організму та інфікування внутрішніх органів.

Після завершення гострої фази захворювання вірус не покидає організм повністю, а переходить у латентний стан, зберігаючись у нервових гангліях. При ослабленні імунітету можлива його реактивація, що призводить до розвитку оперізувального герпесу – іншої форми прояву цієї вірусної інфекції.

Шляхи зараження

Шляхи зараження вітряною віспою різноманітні, але основним є повітряно-краплинний механізм передачі. Вірус здатний поширюватися на значні відстані з потоками повітря, що робить його надзвичайно контагіозним збудником.

Контактно-побутовий шлях передачі реалізується через предмети побуту, іграшки, постільну білизну, які були заражені вірусом від хворої людини. Особливо важливо враховувати цей шлях передачі в сімейних осередках та організованих колективах, де ризик зараження суттєво підвищується.

Існує також можливість внутрішньоутробного інфікування плода при захворюванні вагітної жінки. Особливо небезпечним є інфікування в перші місяці вагітності, коли вірус може викликати серйозні порушення розвитку плода або призвести до переривання вагітності.

Симптоми

Симптоми вітрянки у дорослих та дітей проявляються комплексно і мають певну послідовність розвитку. Ознаки вітрянки можуть варіювати за інтенсивністю, але загальна клінічна картина досить характерна.

Захворювання починається з підвищення температури тіла до 38-39°C, появи загальної слабкості, головного болю та зниження апетиту. Біль у горлі при вітрянці часто супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів, особливо шийної та потиличної груп. Ці симптоми можуть з’явитися за 1-2 дні до появи характерного висипу.

На тлі загальних проявів починає з’являтися висип, який швидко поширюється по всьому тілу. 

Ускладнення захворювання

Ускладнення вітряної віспи у дорослих зустрічаються значно частіше, ніж у дітей. Наслідки вітрянки у дорослих можуть бути досить серйозними та потребувати тривалого лікування і реабілітації.

Одним з найчастіших ускладнень є бактеріальне інфікування внаслідок порушення цілісності шкіри при розчухуванні. Це може призвести до розвитку місцевих гнійних процесів, формування глибоких рубців та тривалого загоєння уражених ділянок шкіри. У важких випадках можливий розвиток флегмони або бешихового запалення.

Особливо небезпечним ускладненням є вітряночна пневмонія, яка розвивається приблизно у 20% дорослих пацієнтів. Вона характеризується важким перебігом, вираженою дихальною недостатністю та може потребувати інтенсивної терапії. У вагітних жінок це ускладнення особливо небезпечне і може становити загрозу для життя.

Методи діагностики

Діагностика вітряної віспи включає оцінку клінічної картини, лабораторні дослідження та інструментальні методи обстеження. Для встановлення точного діагнозу слід звернутися до клініки сімейної медицини, де лікар проведе повне обстеження та призначить відповідне лікування.

У більшості випадків діагноз встановлюється на підставі характерної клінічної картини: наявності типового висипу, що проходить всі стадії розвитку, та відповідних симптомів інтоксикації. Однак у складних випадках або при атиповому перебігу захворювання можуть знадобитися додаткові методи діагностики.

До лабораторної діагностики належать: загальний аналіз крові, який показує характерні зміни (лімфоцитоз, помірна лейкопенія), визначення специфічних антитіл до вірусу методом ІФА та виявлення ДНК вірусу за допомогою ПЛР. Ці дослідження особливо важливі при нетиповому перебігу захворювання або при необхідності диференційної діагностики.

Лікування вітрянки

Лікування вітряної віспи вимагає комплексного підходу, який враховує тяжкість перебігу захворювання та наявність ускладнень. Терапія повинна бути спрямована як на боротьбу з вірусом, так і на полегшення симптомів.

Противірусна терапія є обов’язковою складовою лікування вітрянки у дорослих. Застосовуються препарати ацикловір або валацикловір, які призначаються в перші 24-48 годин від початку захворювання. 

Симптоматичне лікування передбачає застосування жарознижуючих препаратів при високій температурі, антигістамінних засобів для зменшення свербежу, а також місцеве лікування елементів висипу спеціальними розчинами та мазями. 

Який вигляд має вітрянка при одужанні?

При правильному лікуванні елементи висипу поступово підсихають і утворюють кірочки. Тривалість хвороби зазвичай становить 2-3 тижні до повного одужання, хоча цей період може варіюватися залежно від імунного статусу пацієнта та тяжкості перебігу захворювання.

Процес загоєння елементів висипу відбувається поступово, в тій же послідовності, в якій вони з’являлися. Спочатку везикули починають каламутніти, потім підсихають і перетворюються на кірочки коричневого кольору. Важливо не зривати кірочки, оскільки це може призвести до формування рубців. На місці загоєних елементів висипу можуть залишатися тимчасові пігментні плями, які поступово зникають протягом кількох місяців. 

Профілактика

Профілактика вітрянки передбачає застосування комплексу заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекції та захист вразливих груп населення. Протиепідемічні заходи при вітряній віспі мають особливе значення в організованих колективах.

Основним методом специфічної профілактики є вакцинація проти вітряної віспи. Вона особливо рекомендована особам, які не хворіли на вітрянку в дитинстві, працівникам медичних та освітніх закладів, а також жінкам, які планують вагітність. 

Неспецифічна профілактика включає ізоляцію хворих, регулярне провітрювання приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів. Особливу увагу слід приділяти гігієні рук та уникненню контакту з хворими на вітрянку, особливо вагітним жінкам та особам з імунодефіцитними станами.

Вакцинація проти вітряної віспи

Щеплення від вітрянки проводиться як дітям, так і дорослим, які не хворіли на цю хворобу та не мають протипоказань до вакцинації.

Сучасні вакцини містять живий ослаблений вірус, який стимулює формування стійкого імунітету. Вакцинація проводиться за схемою, яка включає введення двох доз препарату з інтервалом 6-8 тижнів для дорослих. Імунітет формується протягом 4-6 тижнів після завершення курсу вакцинації.

Ефективність вакцинації досягає 95% при проведенні повного курсу. У рідкісних випадках можливе захворювання вакцинованих осіб, але воно протікає в легкій формі та з меншим ризиком розвитку ускладнень.

Тиреотропний гормон – це гормон, що виконує важливу роль у розвитку внутрішніх органів людини, бере участь в процесах росту самого організму. Під час порушення синтезування цього гормону, необхідно якомога швидше звернутися до ендокринолога за консультацією. 

Що таке ТТГ (тиреотропний гормон)?

ТТГ, або тиреотропін, – це гормон, який відіграє важливу роль у регуляції роботи щитоподібної залози. Він виробляється гіпофізом – маленькою залозою, розташованою в головному мозку. Основна функція ТТГ – це стимуляція щитоподібної залози до вироблення двох гормонів: тироксину (T4) і трийодтироніну (T3), що здатні впливати на обмін речовин, енергетичний баланс, серцево-судинну систему, функцію нервової системи та загальний стан організму.

Рівень ТТГ у крові змінюється залежно від потреб організму. Якщо рівень тироксину та трийодтироніну в крові знижується – гіпофіз підвищує вироблення ТТГ, щоб стимулювати щитоподібну залозу. І навпаки: коли рівень гормонів перевищує норму, вироблення ТТГ зменшується. Таким чином, між ТТГ та гормонами щитоподібної залози існує тісний взаємозв’язок.

Аналіз крові на ТТГ – один з дуже важливих інструментів для діагностики захворювань щитоподібної залози, таких як гіпотиреоз (знижена функція залози) або гіпертиреоз (підвищена активність залози). Підвищений рівень ТТГ може свідчити про недостатність функції щитоподібної залози, тоді як низький рівень часто вказує на її гіперактивність.

Дослідження рівня ТТГ є швидким, безболісним і рекомендованим при підозрі на порушення роботи ендокринної системи. Своєчасна діагностика та УЗД щитоподібної залози – ключ до успішного усунення проблеми.

Вплив на щитовидну залозу?

Гормон ТТГ безпосередньо впливає на роботу щитоподібної залози, виконуючи роль головного регулятора її функцій. Під дією ТТГ збільшується активність і розмір клітин щитоподібної залози, завдяки чому вона ефективніше виконує свої функції. Механізм зворотного зв’язку між ТТГ і тиреоїдними гормонами забезпечує підтримку їхнього рівня в межах норми. При дефіциті Т3 і Т4 рівень ТТГ підвищується, тому стимулює залозу до активної роботи, а при надлишку – знижується. Отже, тиреотропний гормон відіграє важливу роль у підтримці здоров’я щитоподібної залози та всього організму в цілому.

Які функції виконує тиреотропний гормон в організмі?

Тиреотропний гормон виконує в організмі декілька важливих функцій, основна з яких – регуляція роботи щитоподібної залози. ТТГ забезпечує синтез і секрецію тироксину (T4) і трийодтироніну (T3) – гормонів, які впливають на обмін речовин, енергетичний баланс, ріст і розвиток клітин, роботу нервової, серцево-судинної й травної систем. ТТГ також стимулює розмір і активність клітин щитоподібної залози, а отже – забезпечує її нормальне функціонування. 

Він здатний підтримувати оптимальний рівень гормонів у крові завдяки механізму зворотного зв’язку. Гормон впливає на терморегуляцію, психоемоційний стан, рівень енергії та загальну життєздатність організму.

Як здавати аналіз на тиреотропний гормон?

Аналіз на ТТГ – важливий інструмент під час діагностики захворювань щитоподібної залози та оцінки роботи ендокринної системи загалом. Особливість аналізу полягає в тому, що цей гормон впливає на всі основні процеси в організмі, включно метаболізм, ріст клітин і функцію органів. Щоб здати аналіз на тиреотропний гормон з максимальною точністю, дотримуйтесь нескладних рекомендацій:

• Аналіз проводиться вранці, з 7:00 до 11:00, оскільки концентрація ТТГ у крові найбільша в цей період.
• Перед забором крові не можна їсти протягом 8-12 годин. Можна пити лише чисту воду, а от чай, кава та інші напої – виключаються.
• Якщо ви приймаєте препарати, особливо гормональні або йодовмісні, обговоріть їх тимчасове припинення з лікарем за 48 годин до здачі аналізу.
• Напередодні аналізу уникайте фізичних навантажень і стресових ситуацій, які можуть вплинути на рівень гормону.
• Відмовтеся від алкоголю за 48 годин до аналізу, а курити не можна за 2-3 години до забору крові.
• Якщо ви вже лікуєтеся від захворювань щитоподібної залози, кров для аналізу здається до приймання ранкової дози ліків.
• Для жінок час циклу не має значного впливу на результати аналізу, але лікар може рекомендувати певний день залежно від специфіки обстеження.

Відхилення рівня ТТГ від норми може свідчити про гіпотиреоз (знижену функцію щитоподібної залози) або гіпертиреоз (підвищену активність). Цей аналіз рекомендується здавати при симптомах, таких як хронічна втома, зміни ваги, випадіння волосся, дзвін у вухах, проблеми зі шкірою, перепади настрою, безсоння, зниження концентрації уваги. 

Для максимально точного результату, аналіз проводиться натщесерце вранці, оскільки рівень ТТГ змінюється протягом доби. Аналіз ТТГ можуть доповнювати дослідженнями рівня T4, T3, антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО), щоб отримати повну картину роботи щитоподібної залози. Додаткові аналізи допомагають точно визначити причини порушення гормонального фону: аутоімунні захворювання, дефіцит йоду чи інші патології. 

Норми тиреотропного гормону

Норми тиреотропного гормону – показник, що дасть змогу оцінити стан ендокринної системи та роботу щитоподібної залози. Норми аналізу ТТГ варіюються залежно від вікових і фізіологічних чинників, як-от вагітність, і навіть від методів дослідження, що використовуються в лабораторії.

Відхилення від нормального рівня ТТГ можуть свідчити про різні патології. Підвищений рівень ТТГ, що перевищує 4,0 мМО/мл у дорослих, зазвичай вказує на гіпотиреоз – стан, при якому щитоподібна залоза працює недостатньо активно і не виробляє достатньої кількості гормонів Т3 і Т4. Причинами підвищення ТТГ можуть бути аутоімунний тиреоїдит, дефіцит йоду, пухлини гіпофіза, хронічні захворювання або навіть побічні ефекти деяких ліків. У важких випадках гіпотиреоз може призвести до серйозних ускладнень, включаючи мікседему.

Низький ТТГ, що менший за 0,4 мМО/мл, зазвичай сигналізує про гіпертиреоз або тиреотоксикоз – стани, коли щитоподібна залоза виробляє вже надмірну кількість гормонів. Часто причини виникнення – це вузловий токсичний зоб, хвороба Грейвса, запальні процеси у щитоподібній залозі або передозуванням гормональних препаратів. Симптоми ТТГ нижче норми – це прискорене серцебиття, втрата ваги, тривожність, підвищене потовиділення та безсоння.

ТТГ у жінок

Тиреотропний гормон у жінок особливо впливає на основні системи організму: метаболізм, енергетичний баланс, серцево-судинну, нервову, репродуктивну функції та стан шкіри, волосся й нігтів. Норма ТТГ у жінок становить 0,4–4,0 мМО/мл, але цей показник може варіюватися залежно від віку, фізіологічного стану (вагітність, менопауза) тощо.

ТТГ у чоловіків

У чоловіків рівень ТТГ стабільніший порівняно з жінками. Це можна пояснити відсутністю кількох чинників: відсутністю менструального циклу чи вагітності. Однак рівень ТТГ може змінюватися під впливом віку, фізичної активності, стресу або захворювань. Норма становить 0,4–4,0 мМО/мл. 

У молодих чоловіків рівень ТТГ зазвичай знаходиться у нижній межі норми, що свідчить про активну роботу щитоподібної залози. У чоловіків же старшого віку рівень ТТГ може зростати через зниження функції щитоподібної залози або інших вікових змін у гормональному фоні.

ТТГ у дітей

У новонароджених рівень ТТГ найвищий і становить 1,1–17,0 мМО/мл. Це обумовлено інтенсивним розвитком організму в перші тижні життя. Протягом першого місяця рівень ТТГ поступово знижується, і до року він становить 0,4–7,0 мМО/мл. Тиреотропний гормон у дітей від 1 до 6 років зменшується до 0,4–6,0 мМО/мл, у віці 7–12 років – до 0,4–5,0 мМО/мл. У підлітків і дорослих людей рівень стабілізується і зазвичай знаходиться в межах 0,4–4,0 мМО/мл.

При вагітності

Для вагітних жінок характерні знижені показники ТТГ – від 0,2 до 3,5 мМО/мл. Це пов’язано з впливом хоріонічного гонадотропіну (ХГЛ), який стимулює вироблення тироксину для підтримки розвитку плода. Особливо низький рівень ТТГ спостерігається в першому триместрі вагітності. Це – нормальне фізіологічне явище. Надмірно низький або високий рівень ТТГ під час вагітності може сигналізувати про проблеми зі щитоподібною залозою і вимагає медичного втручання.

Важливо враховувати, що рівень ТТГ може змінюватися під впливом таких чинників, як стрес, фізичне навантаження, зміна часу доби, прийняття ліків чи гормональні зміни в організмі. Тому перед здачею аналізу варто утриматися від інтенсивних фізичних вправ, шкідливих звичок і приймання ліків, які можуть вплинути на результат. 

Симптоми підвищеного ТТГ

Коли тиреотропний гормон підвищений – це часто ознака гіпотиреозу – стану, при якому щитоподібна залоза виробляє недостатню кількість гормонів. Це призводить до уповільнення багатьох процесів в організмі. Симптоми підвищеного ТТГ можуть бути як загальними, так і специфічними. Усе залежить від ступеня порушення функцій щитоподібної залози. Ось основні симптоми:

• Людина постійно відчуває хронічну втому і слабкість, навіть після тривалого відпочинку. Знижена енергійність пов’язана із порушенням сну та сповільненням метаболізму.
• При підвищеному ТТГ часто спостерігається неконтрольоване збільшення ваги, яке важко коригується дієтою чи фізичною активністю.
• Люди з високим рівнем ТТГ часто мерзнуть навіть при комфортній температурі, оскільки знижується терморегуляція.
• Шкіра стає грубою, сухою, може тріскатися. Волосся стає ламким, випадає, а нігті слабшають і розшаровуються.
• Часто спостерігаються набряки обличчя, рук і ніг, викликані затримкою рідини в організмі.
• Підвищений ТТГ нерідко супроводжується апатією, тривогою або депресивними станами через порушення роботи нервової системи.
• Може спостерігатися зниження частоти серцевих скорочень, що впливає на загальний тонус і кровообіг.
• Людина відчуває труднощі з запам’ятовуванням інформації, зосередженням на завданнях, іноді це описують як «туман у голові».
• Часто виникає закреп, оскільки уповільнюється робота шлунково-кишкового тракту.
• Знижена активність гормонів може викликати болі в м’язах, слабкість і судоми.
• Гормональний дисбаланс впливає на статевий потяг і репродуктивну функцію.
• Збільшення тканин щитоподібної залози або затримка рідини може викликати зміну голосу.
• Люди з високим рівнем ТТГ можуть відчувати труднощі із засинанням або часто прокидатися вночі.
• У деяких випадках може спостерігатися зоб, тобто збільшення розмірів залози, яке супроводжується відчуттям тиску в шиї.

Причини підвищення тиреотропного гормону

Коли ТТГ вище норми – можуть бути різні причини. Усі вони впливають на роботу щитоподібної залози, гіпофіза чи загальний гормональний баланс організму. Найпоширенішою причиною є первинний гіпотиреоз. Це може бути наслідком аутоімунного тиреоїдиту (хвороби Хашимото), при якому імунна система атакує клітини щитоподібної залози, порушуючи її функцію. Дефіцит йоду – важлива причина гіпотиреозу, адже йод необхідний для синтезу тиреоїдних гормонів. Пухлини або пошкодження тканин щитоподібної залози, вроджені патології чи запальні процеси також можуть призводити до підвищення ТТГ.

Ще однією важливою причиною підвищення гормону – вторинний гіпотиреоз, що пов’язаний із порушеннями у роботі гіпофіза або гіпоталамуса. Основні чинники виникнення: пухлини гіпофіза, травми головного мозку, інфекції чи післяопераційні ускладнення. У таких випадках гіпофіз виробляє надмірну кількість ТТГ у спробі стимулювати недостатньо активну щитоподібну залозу.

Стрес, важкі хронічні захворювання та інші несприятливі фактори можуть впливати на роботу ендокринної системи, порушуючи баланс гормонів. У рідкісних випадках підвищення ТТГ може бути обумовлено резистентністю до тиреоїдних гормонів, коли тканини організму нечутливі до їхньої дії, що також змушує гіпофіз виробляти більше гормону. 

Як лікувати підвищений ТТГ?

Якщо причина полягає в гіпотиреозі, то призначається замісна гормональна терапія препаратами тироксину (L-тироксин, левотироксин), що компенсують дефіцит гормонів щитоподібної залози. Доза підбирається індивідуально, залежно від рівня ТТГ, віку, ваги пацієнта і супутніх захворювань. Під час лікування, рівень гормонів контролюється через регулярні аналізи крові. У випадках, коли підвищення ТТГ викликане аутоімунним тиреоїдитом, можливе додаткове призначення імуномодулюючих препаратів, або засобів для зменшення запалення. Лікуванням подібного недугу займається лікар ендокринолог.

Якщо причиною є порушення роботи гіпофіза, наприклад, аденома гіпофіза, може знадобитися хірургічне втручання або радіотерапія для видалення пухлини. У разі дефіциту йоду, зокрема при ендемічному зобі, рекомендується корекція дієти із включенням йодовмісних продуктів (морська риба, морепродукти, йодована сіль) або прийняття препаратів йоду за призначенням лікаря.

Важливо скорегувати та налаштувати правильний, здоровий спосіб життя. Пацієнтам рекомендується уникати стресів, дотримуватися режиму відпочинку, правильно харчуватися і забезпечувати організм усіма необхідними вітамінами та мікроелементами. 

Ознаки нестачі тиреотропного гормону

Якщо тиреотропний гормон знижений, це впливає на весь організм. Основні ознаки дефіциту:

• Прискорене серцебиття (тахікардія);
• Зниження ваги;
• Тремор кінцівок;
• Підвищене потовиділення;
• Порушення сну;
• Дратівливість і тривожність;
• Слабкість і втома;
• Підвищений апетит;
• Проблеми з концентрацією;
• Випадіння волосся;
• Менструальні порушення у жінок; 
• Проблеми зі шкірою;
• Підвищений артеріальний тиск.

Особливістю симптомів зниженого ТТГ є їхній поступовий розвиток, що нерідко ускладнює своєчасну діагностику. Серед фізіологічних змін виділяється підвищена збудливість нервової системи, прискорений обмін речовин. 

Причини зниженого ТТГ?

Знижений рівень тиреотропного гормону в крові може бути пов’язаний із порушеннями роботи щитоподібної залози, гіпофіза або гіпоталамуса, а також із зовнішніми чинниками. Надмірна активність щитоподібної залози, коли вона виробляє занадто багато гормонів, призводить до зниження ТТГ через механізм зворотного зв’язку. Причини: 

• Токсичний дифузний зоб (хвороба Грейвса).
• Вузловий токсичний зоб.
• Підгострий або хронічний тиреоїдит.
• Передозування препаратів тироксину.
• Пухлини гіпофіза (аденома, краніофарингіома).
• Синдром Шихана (некроз гіпофіза після важких пологів).
• Черепно-мозкові травми або операції на головному мозку.
• Інфекційні захворювання центральної нервової системи.

Насправді причини можуть бути різними, та щоб встановити точно – необхідно звернутися до лікаря.

Як підвищити ТТГ?

Підвищення рівня тиреотропного гормону можливе лише після встановлення причини його зниження. Саме лікування спрямоване на корекцію основного захворювання або стану, що призвів до дисбалансу. Лікарями призначаються антитиреоїдні препарати, які здатні допомогти зменшити таке активне вироблення гормонів. 

У деяких випадках застосовують радіоактивний йод або хірургічне втручання для видалення частини щитоподібної залози. Корегується і спосіб життя: відновлення гормонального балансу залежить від якості сну. Необхідно спати не менше 7–8 годин на добу. Варто пам’ятати, що самолікування при зниженому рівні ТТГ може лише погіршити стан здоров’я, тому не варто відкладати візит до лікаря. 

Яєчники – це парні статеві залози, які є найважливішою частиною жіночої репродуктивної системи. Вони розташовані в порожнині малого таза з обох боків від матки та мають мигдалеподібну форму. Розмір кожного яєчника в нормі становить приблизно 3-5 см у довжину. Ці органи виконують дві життєво важливі функції: виробляють жіночі статеві гормони (естрогени та прогестерон) та яйцеклітини, необхідні для запліднення та продовження роду.

Запалення яєчників, яке в медичній термінології називається оофоритом, є складним та небезпечним захворюванням у гінекології, яке може серйозно вплинути на репродуктивне здоров’я жінки. Це комплексне запальне ураження, що характеризується багатофакторним походженням та різноманітними клінічними проявами. Захворювання може виникати як гостро, так і переходити в хронічну форму, створюючи тривалий дискомфорт та потенційні ризики для жіночого організму. 

Як зрозуміти, що болять яєчники?

Жіночий організм має складну будову репродуктивної системи, і відчуття болю в ділянці яєчників може бути симптомом різних захворювань. Важливо навчитися розпізнавати специфічні больові відчуття, які можуть вказувати на запалення яєчників у жінок. Зазвичай біль локалізується в нижній частині живота та може мати різний характер інтенсивності. 

Жінки часто описують його як тупий та ниючий біль, що посилюється при фізичному навантаженні або під час менструації. Важливо звернути увагу на те, що біль може бути як одностороннім, так і двостороннім, залежно від того, один чи обидва яєчники залучені до запального процесу.

Як болять яєчники при запаленні?

Біль при запаленні яєчників має характерні особливості, які допоможуть жінці зрозуміти, що з її репродуктивною системою щось не так:

• Ниючий, тупий характер болю, який може посилюватися під час рухів
• Локалізація болю в нижній частині живота, частіше з одного або обох боків
• Посилення больових відчуттів під час менструації
• Біль може бути постійним або пульсуючим
• Іноді біль іррадіює (віддає) в поперекову область або стегна
• Можливе посилення болю під час статевого акту

Причини хвороби яєчників

Причини запалення яєчників надзвичайно різноманітні та можуть бути пов’язані з впливом різних факторів.

1. Інфекційні причини:

• Хламідіоз
• Гонорея
• Мікоплазмоз
• Уреаплазмоз

2. Бактеріальні інфекції:

• Стафілококові ураження
• Стрептококові інфекції
• Кишкова паличка

3. Вторинні причини:

• Ускладнення після абортів
• Наслідки гінекологічних операцій
• Внутрішньоматкові маніпуляції
• Ускладнення після пологів

4. Додаткові фактори ризику:

• Зниження імунітету
• Гормональні порушення
• Хронічні захворювання
• Стреси
• Погане харчування
• Шкідливі звички

Симптоми запалення яєчників

Ознаки запалення яєчників можуть бути досить різноманітними та залежати від стадії захворювання, індивідуальних особливостей організму та причини виникнення.

Основні симптоми наступні:

• Біль у животі різної інтенсивності
• Підвищення температури тіла
• Порушення менструального циклу
• Загальна слабкість
• Швидка втомлюваність
• Зниження працездатності

Виділення під час запалення

Виділення при запаленні яєчників є важливим діагностичним критерієм, який допомагає лікарю визначити характер та тяжкість захворювання. Вони можуть бути різними за характером: від незначних до рясних, змінювати свій колір від білого до жовтуватого або зеленуватого відтінку. Особливу увагу слід звернути на появу неприємного специфічного запаху, який може свідчити про приєднання бактеріальної інфекції. Наявність домішок крові або гнійних включень є серйозним приводом для негайного звернення до лікаря. Часто виділення супроводжуються неприємними відчуттями: свербінням, печією або дискомфортом у ділянці статевих органів.

Що не можна при запаленні яєчників?

При хронічному запаленні яєчників категорично забороняється:

• Займатися самолікуванням
• Приховувати симптоми від лікаря
• Мати незахищені статеві контакти
• Перегрівати область таза
• Приймати гарячі ванни
• Відвідувати сауну або лазню
• Займатися важкою фізичною працею
• Нехтувати призначеннями лікаря

Чим небезпечне запалення яєчників?

Без належного лікування запальний процес яєчників може призвести до серйозних ускладнень:

• Повна або часткова втрата репродуктивної функції
• Безпліддя
• Ризик позаматкової вагітності
• Хронічний тазовий біль
• Онкологічні ризики
• Порушення гормонального балансу
• Психоемоційні розлади

Діагностика

Діагностика оофориту є комплексним процесом, який починається з детального збору анамнезу та повного гінекологічного огляду. Ультразвукова діагностика органів малого таза дозволяє оцінити стан яєчників, виявити наявність запальних змін та можливих ускладнень. Важливе значення мають лабораторні дослідження крові, які допомагають оцінити вираженість запального процесу та загальний стан організму.

Бактеріологічні посіви та ПЛР-діагностика дозволяють визначити збудника захворювання та його чутливість до антибіотиків. У складних випадках можуть знадобитися консультації суміжних спеціалістів, таких як урологів, ендокринологів або інфекціоністів.

Диференційна діагностика

Важливим етапом є диференційна діагностика, оскільки оофорит має схожі симптоми з іншими захворюваннями. Наприклад, цистит також може проявлятися болем внизу живота та порушеннями сечовипускання. Ендометрит та аднексит мають подібну симптоматику, тому необхідно провести ретельне обстеження для встановлення точного діагнозу.

Лікування запалення яєчників

Медикаментозне лікування

Медикаментозне лікування запалення яєчників є основним методом боротьби з захворюванням. Воно включає призначення антибіотиків широкого спектру дії, які підбираються з урахуванням збудника та його чутливості. При вірусній природі захворювання призначаються противірусні препарати. Важливим компонентом терапії є протизапальні медикаменти, які допомагають зменшити запальний процес та полегшити больовий синдром.

Також гінекологом можуть призначатися наступні препарати:

• Знеболювальні засоби
• Імуномодулятори
• Гормональні препарати
• Вітаміни

Хірургічне втручання

У деяких випадках при запаленні яєчників може знадобитися хірургічне лікування. Воно проводиться при наявності гнійних утворень, які не піддаються консервативному лікуванню та передбачає:

• Видалення гнійних утворень
• Некректомію
• Лапароскопічні маніпуляції
• Видалення пошкоджених ділянок яєчників

Підтримуючий догляд

Важливим компонентом лікування є підтримуючий догляд. У гострий період захворювання рекомендується дотримуватися суворого постільного режиму. Особлива увага приділяється дієті, яка повинна бути збалансованою та легкозасвоюваною. Фізіотерапевтичні процедури призначаються в період реабілітації та сприяють відновленню нормального функціонування яєчників.

Дієта при запаленні яєчників

Рекомендована дієта має включати:

• Багаті на вітаміни продукти
• Легкозасвоювані білки
• Кисломолочні продукти
• Овочі та фрукти
• Обмеження жирної їжі
• Достатню кількість рідини

Профілактика запалення

Профілактичні заходи:

• Регулярні огляди у гінеколога
• Безпечні статеві контакти
• Своєчасне лікування інших захворювань
• Боротьба з інфекціями, що передаються статевим шляхом
• Зміцнення імунітету
• Здоровий спосіб життя

Оофорит є серйозним захворюванням, яке потребує негайної уваги та професійного підходу. Своєчасне звернення до лікаря, дотримання всіх призначень та комплексний підхід допоможуть уникнути серйозних ускладнень та відновити репродуктивне здоров’я.

Що таке бородавки?

Бородавки — це доброякісні шкірні утворення, що розвиваються внаслідок присутності в організмі вірусу папіломи людини (ВПЛ). Вони можуть з’являтися на різних ділянках тіла, найчастіше на руках, ногах, обличчі та статевих органах. Мають різноманітні форми та розміри — від невеликих плоских до великих вузлуватих. Бородавки характеризуються шорсткою, бородавчастою поверхнею і зазвичай не викликають болю, але можуть спричиняти косметичні проблеми, особливо на відкритих ділянках.

Класифікація

Існує кілька основних типів цих утворень:

1. Звичайні бородавки — це невеликі шорсткі бугорки, що найчастіше з’являються на руках і пальцях. Вони мають характерну бородавчасту, сосочкову поверхню.
2. Підошовні бородавки — також відомі як верукози, вони розвиваються на підошвах ніг. Зазвичай вони тверді, огрубілі та можуть мати маленькі чорні цяточки в центрі.
3. Ниткоподібні бородавки — це довгі, тонкі, ниткоподібні утворення, що часто з’являються на обличчі, шиї та інших ділянках.
4. Генітальні бородавки — також звані кондиломами, вони виникають на геніталіях та анальній області та, як правило, передаються статевим шляхом.
5. Юнацькі бородавки — частіше зустрічаються у дітей та молодих людей, зазвичай на руках та обличчі.

Причини появи бородавок

Шляхи зараження

Бородавки викликаються різними штамами вірусу папіломи людини (ВПЛ). Цей вірус може передаватися через прямий контакт шкіри зі шкірою, а також опосередковано через контакт із забрудненими поверхнями або спільне використання особистих речей. Вірус особливо добре проникає в організм через невеликі порізи або пошкодження шкіри. Певні фактори, такі як ходіння босоніж у громадських місцях, гризіння нігтів та ослаблена імунна система, можуть підвищувати ризик зараження бородавками

Клінічні прояви

Бородавки можуть проявлятися на шкірі в різноманітних формах:

• Невеликі шорсткі куполоподібні бугорки, часто з властивою їм цвітною капустою;
• Товсті, огрубілі, тверді утворення на підошвах ніг;
• Довгі, тонкі, ниткоподібні вирости;
• Плоскі, бородавчасті ураження в генітальній або анальній області 

Забарвлення утворень може варіюватися від нормального кольору шкіри до коричневого або сірого. Всередині них також можуть міститися крихітні чорні точки, що являють собою зсілі кровоносні судини всередині утворення.

Ускладнення бородавок

Інколи бородавки можуть призводити до ускладнень, таких як:

• Інфікування та запалення
• Кровоточивість та біль, особливо при наявності підошовних бородавок
• Косметичні проблеми, особливо коли бородавки розташовані на відкритих ділянках
• Рідкісні випадки злоякісного переродження

Діагностика

Діагностика зазвичай здійснюється дерматологом на основі візуального огляду. Лікар оцінює зовнішній вигляд, розташування та інші характерні ознаки утворення, щоб підтвердити, що це саме бородавка.

Для виключення інших шкірних захворювань лікар також може призначити такі методи обстеження:

• Біопсія — взяття невеликого зразка тканини для мікроскопічного дослідження. Це допомагає виключити злоякісні утворення.
• Дерматоскопія — використання спеціального приладу для детального огляду поверхні шкіри. Це дає додаткову інформацію про структуру та васкуляризацію бородавки.
• Візуалізація — методи, такі як дерматосканування, можуть допомогти в діагностиці деяких типів бородавок.

Комплексний підхід до діагностики дозволяє дерматологу точно встановити тип бородавки, визначити подальшу тактику лікування та виключити інші шкірні патології.

Лікування бородавок

Способи видалення

• Лазерне видалення бородавок (випалювання бородавок) — ефективний метод, що дозволяє видаляти бородавки без рубців.
• Кріотерапія (замороження бородавок) — використання рідкого азоту для “випалювання” бородавок.
• Хірургічне видалення — при великих утвореннях.
• Електрокоагуляція — руйнування за допомогою електричного струму.
• Медикаментозне лікування — застосування спеціальних мазей та кремів.

Вибір методу лікування залежить від типу, локалізації та ступеню тяжкості бородавки, а також від індивідуальних особливостей пацієнта та його реакції на терапію.

Профілактика бородавок

Вакцинація

Для запобігання поширенню бородавок важливо уникати прямого контакту з інфікованими особами та підтримувати чистоту і захищеність шкіри. Носіння належного взуття в громадських місцях та не допущення користування особистими речами також може знизити ризик передачі. Крім того, вакцина проти ВПЛ була продемонстрована як ефективна для профілактики певних типів, особливо тих, що викликають генітальні бородавки. Вакцинація рекомендується для дітей та підлітків задля забезпечення довготривалого захисту.

Чим відрізняються бородавки від папілом?

Бородавки та папіломи — це доброякісні шкірні утворення, але вони мають важливі відмінності.

Перші спричиняються вірусом папіломи людини (ВПЛ), тоді як папіломи не пов’язані з вірусною інфекцією. Папіломи є доброякісними пухлинними розростаннями шкіри, що виникають через гіперплазію клітин.

На відміну від бородавок, папіломи не мають характерного грубого, бородавчастого вигляду. Вони, як правило, мають більш гладку поверхню та однорідну структуру.

Локалізація також відрізняється — бородавки можуть виникати на будь-якій ділянці шкіри, а папіломи частіше з’являються на шиї, пахвах, у паховій області чи на повіках.

Важливо, що папіломи не є заразними, на відміну від вірусних бородавок, які легко передаються контактним шляхом.

Що буде, якщо травмувати бородавку?

Якщо травмувати бородавку, це може призвести до наступних ускладнень:

1. Кровоточивість — пошкодження може спричинити кровотечу, особливо якщо вона розташована на ділянках, де шкіра зазнає тертя чи тиску.
2. Інфікування — травмована бородавка стає вразливішою до інфекцій, що може викликати запалення, біль та погіршення стану.
3. Злоякісне переродження — хоча рідкісне, але травмування бородавки іноді може спровокувати її злоякісну трансформацію в ракове утворення. 

Тому фахівці категорично не рекомендують самостійно видаляти або травмувати утворення. Це завжди має робитись під наглядом дерматолога або хірурга, які можуть правильно діагностувати та призначити безпечне лікування.

Артеріальний тиск — це сила, з якою кров тисне на стінки артерій під час скорочення та розслаблення серця. Він є одним з основних показників стану серцево-судинної системи та здоров’я людини загалом..

Показники артеріального тиску

Артеріальний тиск складається з двох основних показників — систолічного (максимальний тиск, який виникає під час скорочення серця) та діастолічного тиску (мінімальний тиск, який виникає під час розслаблення серця). Окрім цього, виділяють також пульсовий тиск (різниця між систолічним та діастолічним) та середньодинамічний (середній тиск протягом серцевого циклу). Усі ці показники в сукупності дають кардіологу повну картину стану серцево-судинної системи.

Нормальні рівні артеріального тиску

Норма артеріального тиску залежить від багатьох факторів, включаючи вік, стать та загальний стан здоров’я.

Для дорослих норма становить 120/80 мм рт.ст. Оптимальним вважається тиск 110-119/70-79 мм рт.ст. Цей рівень може коливатися протягом дня, підвищуючись при фізичному та емоційному навантаженні й знижуючись під час відпочинку та сну.

Для дітей та підлітків норми залежать від віку, статі та зросту. Наприклад, для 10-річних дітей нормальний артеріальний тиск становить 103-135/ 60-83 мм рт. ст.

Фактори, що впливають на артеріальний тиск

На показники можуть впливати різні фактори, такі як:

• Час доби (вранці тиск зазвичай вищий)
• Фізична активність (підвищується при навантаженнях)
• Емоційний стан 
• Харчування (надмірне споживання солі, кофеїну)
• Погодні умови (різкі зміни погоди)
• Порушення сну

Артеріальний тиск під час вагітності

Нормальні та відхилені показники артеріального тиску у вагітних

Під час вагітності організм жінки зазнає значних змін, які впливають на показники артеріального тиску. В першому триместрі він зазвичай знижується через гормональні зміни та розширення судин. У другому триместрі — стабілізується, а в третьому може дещо підвищуватися.

Норми артеріального тиску для вагітних можуть відрізнятися, але загалом нормальним вважається:

• Перший триместр: 110-120/70-80 мм рт.ст.
• Другий триместр: 100-115/65-75 мм рт.ст.
• Третій триместр: 110-130/70-85 мм рт.ст.

Причини низького та високого тиску:

• Розширення кровоносних судин
• Зменшення загального периферичного опору

• Порушення функції плаценти
• Гестаційна гіпертензія
• Прееклампсія

Симптоми низького та високого тиску

• Низький: запаморочення, слабкість, нудота
• Високий: головний біль, набряки, порушення зору

Артеріальний тиск у дітей

Норми артеріального тиску

Артеріальний тиск у дітей змінюється з віком та залежить від зросту і ваги дитини. Нормальні показники знаходяться у таких межах:

1. Новонароджені:

• Систолічний: 60-90 мм рт.ст.
• Діастолічний: 30-60 мм рт.ст.

2. Діти 1-5 років:

• Систолічний: 95-105 мм рт.ст.
• Діастолічний: 53-66 мм рт.ст.

3. Діти 6-13 років:

• Систолічний: 97-112 мм рт.ст.
• Діастолічний: 57-71 мм рт.ст.

4. Підлітки 14-17 років:

• Систолічний: 112-128 мм рт.ст.
• Діастолічний: 66-80 мм рт.ст.

Причини низького та високого тиску:

• Зневоднення, крововтрата
• Інфекційні захворювання
• Вроджені вади серця

• Ожиріння
• Хронічні захворювання нирок
• Стрес, тривога

Підвищений артеріальний тиск (гіпертензія)

Причини

Причини підвищення артеріального тиску можуть бути первинними (есенціальна гіпертензія) та вторинними (симптоматична гіпертензія). До основних причин належать:

• Спадковість
• Надмірна вага
• Малорухливий спосіб життя
• Надмірне споживання солі
• Куріння та алкоголь
• Ішемічна хвороба серця
• Захворювання нирок
• Ендокринні порушення

Симптоми та ознаки:

• Головний біль, особливо в потиличній ділянці
• Шум у вухах
• Запаморочення
• Миготіння “мушок” перед очима
• Носові кровотечі
• Задишка при фізичному навантаженні
• Біль у ділянці серця

Наслідки

• Розвиток ішемічної хвороби серця, інфарктів
• Ураження судин мозку, інсульти
• Ураження нирок, аневризми судин

Перша допомога при високому тиску:

• Спокій та відпочинок
• Обмеження фізичних навантажень
• Контроль емоцій, зниження рівня стресу
• Прийом медикаментів (за призначенням лікаря)

Знижений артеріальний тиск (гіпотонія)

Причини

Зниження артеріального тиску може бути викликане різними факторами:

• Вегето-судинна дистонія
• Серцева недостатність
• Ендокринні захворювання
• Анемія
• Зневоднення
• Прийом деяких медикаментів
• Вагітність
• Неповноцінне харчування

Симптоми

При гіпотонії можуть спостерігатися:

• Запаморочення
• Загальна слабкість
• Сонливість
• Швидка втомлюваність
• Холодні кінцівки
• Зниження працездатності
• Непритомність

Наслідки

• Порушення кровопостачання органів
• Розвиток ішемічних уражень головного мозку
• Хронічна втома, зниження працездатності

Перша допомога при зниженому тиску:

• Прийом солоної води або солодких напоїв
• Підіймання ніг вгору для поліпшення кровообігу
• Контроль за диханням, розпушення одягу
• Виклик швидкої медичної допомоги (при важких симптомах)

Профілактика проблем з артеріальним тиском

В якості профілактичних заходів рекомендується:

• Дотримуватись здорового збалансованого харчування
• Регулярно займатися фізичними вправами
• Контролювати та підтримувати нормальну масу тіла
• Обмежувати споживання солі, кофеїну, алкоголю
• Практикувати техніки релаксації для зниження стресу
• Регулярно вимірювати артеріальний тиск
• Своєчасно лікувати супутні захворювання організму

Дієта

Продукти які знижують артеріальний тиск:

• Буряк та буряковий сік
• Цільнозернові продукти
• Риба жирних сортів (лосось, скумбрія, сардини)
• Горіхи та насіння
• Ягоди
• Темний шоколад
• Оливкова олія
• Часник
• Зелений чай

Нетримання сечі – це поширена хвороба, з якою стикається велика кількість жінок (рідше – чоловіків). Систематичне ігнорування симптомів захворювання може призвести до складних наслідків цієї хвороби. Аби попередити ускладнення та запобігти розвитку хвороби, необхідно ознайомитися із симптомами, а також обрати із лікарем правильну стратегію лікування. 

Під нетриманням (інконтиненцією) розуміють мимовільне виділення сечі з сечовивідного каналу. Інконтиненція – це хвороба, яка виникає частіше у жінок, ніж у чоловіків, та має кілька форм перебігу.

Типи нетримання сечі

В медичній сфері прийнято виділяти кілька типів такого захворювання, як нетримання сечі. Серед них:

• Підтікання сечі внаслідок сильних навантажень, або стресове нетримання сечі. Це – виділення сечі під час різноманітних навантажень на організм, будь-то спортивна активність, чи звичайне чхання.
• Патологія гіперактивного сечового міхура, або імперативне нетримання сечі. Характеризується сильним покликом до сечовипускання, яке зумовлено порушенням нервової регуляції сечового міхура.
• Ситуаційне сечовипускання – підтікання сечі під час статевого акту, сміху.
• Енурез у жінок – вивільнення сечі під час сну, або нічне нетримання сечі. Може зустрічатись у дітей.

Кожен випадок індивідуальний, тож причина може бути не одна: зустрічається поєднання кількох типів. 

Причини нетримання сечі

Причин нетримання сечі у жінок і виникнення такого патологічного стану може бути багато. Серед них найчастіші причини нетримання сечі:

• Настання клімаксу у жінок. Внаслідок перебудов в організмі жінки та старіння слизових оболонок, проявляється мимовільне сечовипускання.
• Прояв хвороби у вигляді ускладнення іншого недугу, або травми, що стосуються нервової системи;
• Зміна анатомічного співвідношення органів малого таза. Найчастіше виникає після важких пологів, при ожирінні.

Фактори ризику

До факторів ризику виникнення неконтрольованого сечовипускання відносять:

• Більше ніж одні пологи у жінок;
• Вагітність;
• Генетична спадковість;
• Професійні заняття спортом, надмірну фізична активність;
• Надлишкову вагу, яка призводить до ожиріння;
• Шкідливі звички: вживання алкоголю, куріння сигарет;
• Закрепи;
• Неврологічні травми, внаслідок яких страждає спинний мозок;
• Слабкість організму і зношування тканин, порушення сечовипускання і гормонального фону внаслідок старіння.

Симптоми

До симптомів нетримання сечі безпосередньо відносять мимовільне виділення сечі із сечовивідного каналу. За симптомами та факторами прояву класифікують ступені важкості хвороби: 

• При легкому ступені сеча може вивільнятися під час швидкої ходьби, невеликому навантаженні на організм (чханні чи кашлі);
• Середній ступінь важкості – це виділення сечі під час помірних навантажень на організм та не швидкій ходьбі. 
• Важкий ступінь – безконтрольне підтікання сечі на регулярній основі.

Класифікують ці ступені також за добовими об’ємами вивільнення сечі При легкій формі вивільняється до 20 мл, тоді як при важкій формі цей показник сягає понад 80 мл. 

Усі ці симптоми впливають на людину не тільки фізично, але й морально. Пацієнт, без своєчасного звернення до лікаря, перестає жити звичним життям, схильний до замикання в собі. Такі люди здебільшого припиняють спілкування з близькими, без нагальної потреби можуть не залишати будинок. Аби запобігти цьому, необхідно вчасно звернутися по допомогу фахівців, пройти діагностику, та почати лікування.

Наслідки при несвоєчасному лікуванні

Через те, що це захворювання є делікатною проблемою, велика кількість пацієнтів може ігнорувати проблему, не розуміти, що таке нетримання сечі, не звертатися до фахівців. Дехто може не придавати симптомам великого значення при легкій формі, вважаючи нетримання сечі у жінок похилого віку нормою вікових змін. Проте проблема погіршується, симптоми стають дедалі виразнішими, і заважають жити звичним життям. 

Від нетримання сечі утворюється потрібне середовище для розмноження мікроорганізмів. Організм слабшає, у результаті чого починають виникати запальні процеси через потрапляння у сфінктер мікробів. Спостерігається подальше ускладнення хвороби. В поєднанні із закритим способом життя, яке починає вести людина на фоні нетримання сечі, значно страждає здоров’я психічне та фізичне. 

Діагностика

В медичній практиці існує кілька варіантів діагностики цього захворювання. 

1. Огляд лікарем та збір анамнезу в пацієнта. В результаті цього дослідження, фахівець дізнається, як часто себе проявляє проблема, встановлює форму складності, отримує необхідну інформацію про пацієнта.
2. Аналіз сечі. Лікарем збирається аналіз, з метою виключення ймовірності інших інфективних захворювань.  
3. Проба з кашлем – пацієнтку, яка перебуває в гінекологічному кріслі або стоїть із наповненим сечовим міхуром, просять кашляти. Якщо виявляється нетримання сечі при кашлі – діагностується нетримання.
4. З метою виявлення точних об’ємів втрати сечі на добу, пропонують тест із прокладкою. Протягом одного дня носіння пацієнткою прокладки збирається сеча, пізніше – проводиться її зваження та встановлюється, скільки мілілітрів було втрачено. 
5. Найчастіше призначається УЗД сечовидільної системи. Після цього аналізу можна встановити, чи є це ургентне нетримання сечі.

Методи лікування нетримання сечі

Насамперед – не можна займатися самолікуванням. При перших проявах недугу необхідно звернутися до лікаря, який точно встановить діагноз та призначить правильне лікування, яке не нашкодить вашому організму. Для лікування нетримання сечі у жінок застосовують кілька сучасних методів лікування нетримання сечі:

• Корекція способу життя пацієнта. Виключають погані звички, як паління чи вживання алкоголю, призначається правильне харчування;
• Медикаментозне лікування нетримання сечі, при виявленні інфекції, може включати антибактеріальні препарати. 
• Призначають спеціальні вправи при нетриманні сечі для органів малого таза, яке можна проводити як самостійно, так і під наглядом фахівця.

Таке лікування нетримання сечі у жінок може принести користь в разі, якщо ступінь важкості легкий. Коли не працює консервативне лікування, призначається операція на нетримання сечі. Хірургічне лікування передбачає встановлення петлі через вагінальний доступ для зміцнення уретральних стінок. Лікування ін’єкціями проводиться гінекологами відділення Естетичної гінекології, а також лазерне лікування нетримання сечі. 

Профілактика захворювання

Для того, аби не дати розвинутись такій хворобі, як неконтрольоване сечовипускання у жінок, необхідно дотримуватися кількох нескладних правил. 

• Своєчасно проходити діагностику у лікаря та притримуватися лікування будь-яких хвороб;
• Слідкувати за масою тіла, виконувати помірні фізичні вправи;
• Налагодити харчування. Не вживати напоїв, які можуть містити велику кількість кофеїну;
• Підтримувати гігієну та вчасно вивільняти сечовий міхур. В жодному разі не можна терпіти. 
• Виключити погані звички зі свого життя;
• При нетриманні сечі у вагітних, невідкладне звернення до гінеколога.
• Слідкувати, аби не було переохолодження.

Рекомендовано проходити регулярне обстеження 1-2 рази на рік. Своєчасне звернення до лікаря допоможе уникнути усіх неприємних наслідків сечонетримання. У приватній лікарні Complimed можна отримати якісну консультацію у відділенні урології та гінекології, здати аналізи, отримати ефективну медичну допомогу, аби жити повноцінним життям.

Велика кількість людей стикається з такою хворобою, як анемія. Більшість з них не знає, що вони мають цю хворобу, а наявні симптоми дуже часто списують на втому. сьогодні розповімо про те, що це за захворювання, як воно проявляється, та як вчасно його помітити, щоб надалі запобігти його розвитку.

Що таке анемія?

Анемія – це захворювання, або ж група захворювань, що викликані недостатнім вмістом еритроцитів і гемоглобіну. В давні часи таку хворобу часто називали недокрів’ям, оскільки це буквальне розуміння того, як перебігає ця хвороба.

Анемією прийнято вважати захворювання крові, які спричинені зниженням вмісту гемоглобіну у крові. Залізодефіцит – надзвичайно розповсюджене: на нього хворіє чи не третина людей у світі. Основна група ризику – діти, підлітки, жінки (особливо під час вагітності), люди поважного віку. 

Як анемія впливає на організм людини?

Захворювання на анемію чинить серйозний вплив на організм людини. Це – розповсюджені симптоми при анемії, проте більшість списує їх часто на втому. Вплив на організм можна поділити за віком та статтю людини: в кожного він проявляється по-своєму

Новонароджені діти

Хвороба анемія може виникнути як в людини похилого віку, так і в новонароджених. В останніх, наприклад, часто фіксується низький показник еритроцитів під час народження. Здебільшого їм не потрібно повноцінне лікування з боку медиків, оскільки вони можуть набути елементів, що не дістає під час годування.

Анемія у немовлят

Засвоєння такої речовини, як залізо, може бути поганим у дітей цього віку. Це пов’язано з переходом на тверду їжу, адже з молока матері (або суміші), залізо засвоюється організмом немовляти набагато краще. 

Діти та підлітки

Анемія у дітей та підлітків через незбалансоване харчування спостерігається часто. Організм, що росте потребує більше заліза, ніж отримує його з їжі. Тут анемія помітно відіграє роль у розвитку дитини, як фізичному, так і моральному. Наприклад, школярі можуть відчути складність у засвоєнні інформації на уроках, а в дітей меншого віку може початися затримка розвитку.

Жінки

Через інтенсивні менструальні виділення жінка втрачає велику кількість крові. Це може стати причиною розвитку анемії. Сюди ж відносяться й інші гінекологічні захворювання, як-от міома матки, що призводить до хронічної втрати крови. Часто трапляється анемія у вагітних. Через залізодефіцит, в жінки можуть виникнути проблеми під час пологів, а також передчасне народження дитини. 

Люди поважного віку

Люди дорослого, похилого віку дуже часто обмежують свою дієту, не отримуючи достатню кількість заліза в основних прийомах їжі. Таким чином, дуже швидко розвивається недокрів’я та навіть інфекційні захворювання.

Люди з хронічними захворюваннями

Ще одна група ризику – люди, які мають хронічні захворювання. Сюди відносяться не тільки аутоімунні недуги, але й онкологія. Тоді хвороба також перетікає у хронічну анемію. 

Щоб вчасно запобігти розвитку захворювання, надзвичайно важливо вчасно звернутися до лікаря, пройти необхідне обстеження. Все це можна зробити у приватній клініці Complimed.

Класифікація

Класифікація анемії поділяється на три основні групи. Насамперед анемія може бути викликана неправильним харчуванням (наслідком відсутності в організму необхідних речовин), а може стати наслідком прояву сторонніх захворювань. 

На які три основні групи поділяють захворювання за його виникненням:

• Внаслідок сильної крововтрати;
• Через порушення утворення червоних кров’яних клітин;
• Спричинене підвищеним руйнуванням червоних кров’яних клітин;

Виходячи з колірного показника крові, який відображає рівень насиченості еритроцитів гемоглобіном і зазвичай становить 0,86–1,1, можна виділити такі типи анемій:

• Гіпохромні;
• Нормохромні;
• Гіперхромні.

Гіпохромні види анемій – ті, що відрізняються зниженим вмістом гемоглобіну в еритроцитах, через що зменшується їхня колірна насиченість. Гіпохромні анемії виникають внаслідок порушень у процесі синтезу гемоглобіну. Сюди ж відносять сидеробластну анемію – рідкісну її форму, а також таліссемію – спадкову форму цього захворювання.

Нормохромні анемії – це тип анемій, при яких еритроцити містять нормальну кількість гемоглобіну, але їх загальна кількість або об’єм крові знижені. Нормохромні анемії відрізняються від гіпохромних тим, що колірний показник крові залишається нормальним.

Гіперхромні анемії – це тип анемій, при яких еритроцити містять підвищену кількість гемоглобіну. Еритроцити мають аномальну форму або розмір, і їх кількість в крові зменшена, внаслідок чого знижено загальну здатність крові переносити кисень.

Ступені вираженості

Класифікація стадій анемії і її вираженості залежить від рівня гемоглобіну. Ступені анемії за гемоглобіном: чим він вищий – тим простіше проходить хвороба. Чим нижчий – то гостріше буде форма захворювання. Категорії ступенів анемії:

1. Легкий ступінь. Він характеризується рівнем гемоглобіну від 110 до 130 г/л у чоловіків, а в жінок – 110 до 120 г/л. При анемії легкого ступеня симптоми можуть бути зовсім непомітними, або зовсім не будуть проявлятися. Найпоширеніші – втома, сонливість, млявість, рідше – запаморочення.
2. Середній ступінь. Рівень гемоглобіну коливається від 90 до 110 г/л в представників обох статей при анемії у дорослих. Симптоми яскраво виражені: блідість шкіри та слизових, спостерігається тахікардія і задишка. При анемії середнього ступеня часто є головні болі, ламкість нігтів, тьмяність волосся і його випадіння.
3. Важкий ступінь. Рівень гемоглобіну становить 90 г/л. Значно посилюються симптоми середнього ступеня, додаються запаморочення, непритомність, сильна блідість шкіри, серцева недостатність. При гострій анемії необхідна негайна медична допомога.

Причини анемії

Причин виникнення анемії насправді багато. Виникнення хвороби може залежати від способу життя людини, а може бути вродженим. Етіологія анемії:

• нестача необхідних речовин у харчуванні, відмова від білкової їжі;
• кровотечі;
• розвиток захворювання на фоні іншого: онкологія, захворювання щитоподібної залози, білкове виснаження.

Серед факторів, які можуть сприяти розвитку захворювання:

• незбалансований та нерегулярний раціон харчування;
• нестача вітамінів в організмі;
• донорство;
• шкідливі звички;
• особливості віку.

Симптоми захворювання

Симптоми анемії відрізняються залежно від ступеня вираженості захворювання. Більшість з них непомітні, на них не часто звертають увагу. До найпоширеніших ознак анемії можна віднести:

• Запаморочення та головокружіння;
• Блідий колір шкіри та слизових;
• Сонливість і млявість;
• Зниження працездатності;
• “Мушки” перед очима та шум у вухах;
• Випадіння волосся, тонкі нігті, біла пляма посеред нігтьової пластини;
• Загальна слабкість та поганий апетит.

Варто врахувати, що на ранніх стадіях захворювання, симптоми можуть і зовсім не проявлятися. Саме тому вчасна планова перевірка, діагностика анемій при перших ознаках допоможуть попередити їх розвиток. 

Ускладнення

Якщо довго не лікувати хворобу, можуть виникнути ускладнення, боротися з якими деколи важче, ніж із самою хворобою. Кілька найпоширеніших наслідків анемії після хвороби:

• погіршення імунітету;
• зростання ймовірності виникнення серцевих патологій;
• погіршення фізичного та розумового розвитку в дітей різного віку;
• анемія при вагітності викликає проблеми при народженні дитини;

Варто взяти до уваги те, що часто анемія крові це маркер іншої хвороби в організмі людини. Якщо ігнорувати перші її прояви – може розвиватися інша хвороба. Тому не слід нехтувати вчасним зверненням по медичну допомогу, здати аналізи. 

Діагностика анемії

Діагностикою такого захворювання, як анемія крові, займається лікар-гематолог. Він назначає обстеження, у яке входить розгорнутий аналіз крові при анемії, сюди ж може додатися:

• УЗД;
• Колоноскопія.

Однак обстеження відрізняються в залежності від випадку, тому їх лікар призначає в індивідуальному порядку. Можуть бути задіяні й лікарі інших профілів, щоб виявити причину появи того чи іншого симптома.

В клініці Complimed є можливість пройти повне обстеження, здати аналізи на анемію та отримати відповіді на свої питання від професіоналів. 

Лікування анемії

Лікування такого захворювання, як анемія, є індивідуальним. Найчастіше спершу будуть лікувати те захворювання, яке спричинило появу анемії. Проте у випадку крововтрати для лікування анемії може знадобитися стаціонар, медичні операції. Може бути призначена дієта при легкій формі, а при важкій – може знадобитися переливання крові при анемії.

Харчування при анемії

Незалежно від причини анемії, необхідно харчуватися правильно. Серед основних продуктів, на які потрібно звернути увагу:

• Продукти, що багаті залізом: червоне м’ясо, печінка, яйця, шпинат, бобові тощо.
• Додати в раціон білок (потрібен вітамін B12): м’ясо, риба, яйця, молочні продукти.
• Надважливим є вживання фолієвої кислоти: листові овочі, бобові, цитрусові.

Дієта при анемії має бути збалансованою, включати комплекс вітамінів.

Профілактика

У профілактику анемії входять усі дії, що спрямовані на підтримку нормального рівня гемоглобіну в організмі людини. Потрібно:

• Дотримуватися правильного харчування. Слідкувати за збалансованістю раціону, не пропускати прийоми їжі. Споживати залізовмісні продукти.
• Підтримувати здоровий спосіб життя. Позбутися шкідливих звичок, регулярно займатися фізичною активністю.
• Проходити медичні обстеження. Регулярні обстеження у лікаря допоможуть попередити ряд захворювань і підтримувати контроль анемії. 

Що таке анальна тріщина?

Анальна тріщина — це пошкодження слизової оболонки, що супроводжується болем під час дефекації та кровотечею. Відділ медицини, що займається лікуванням цієї хвороби – проктологія. Захворювання зустрічається у 13% пацієнтів, які звертаються до проктологів, і може вражати людей будь-якого віку та статі, включно – тріщини ануса у дітей. 

Без належного лікування тріщини прямої кишки, захворювання може стати хронічним, викликаючи постійний дискомфорт, кровотечі, деформацію каналу, інфекції. Виникатимуть ускладнення, такі як абсцеси, свищі чи анемія через втрату крові.

Класифікація захворювання

В медицині прийнято поділяти це захворювання за типом прояву, тривалістю і причинами появи. Класифікують такі види анальних тріщин:

• Гостра анальна тріщина. Так розрізняють рану, яка тільки утворилась. Вона завдає сильного дискомфорту, а її неприємні симптоми можуть тривати до кількох місяців.
• Хронічна анальна тріщина. Це – наслідок того, що вчасно не було звернення до лікаря із гострою фазою. На цьому етапі можуть з’явитися виразки, а хворого дедалі буде турбувати сильний біль. 
• Рецидив анальної тріщини. Виникає після того, як було проведено хірургічну операцію, а хвороба знову повернулась.
• Післяпологова тріщина заднього проходу – це хвороба, що виникає у жінок під час народження дитини через сильне напруження. проявляється або одразу, або з часом. 
• Тріщина у задньому проході внаслідок онкологічного захворювання.

Не слід плутати анальну тріщину та геморой. Це – різні недуги, які потребують різного лікування й іншого підходу.

Стадії ректальної тріщини

Захворювання на ректальну тріщину проходить за різними стадіями. Розрізняють дві стадії: гостра та хронічна тріщина заднього проходу.

• Гостра стадія характеризується інтенсивним болем, під час або після дефекації. Біль може бути короткочасним, але сильним. На цьому етапі лікування, як правило, ефективне, і тріщина анального отвору може загоїтися без ускладнень при належній терапії
• Хронічна стадія наступає тоді, коли тріщина ануса не загоїлась протягом 6 тижнів. В області ушкодження з’являються рубці та виразки, біль набуває періодичного або постійного характеру. 

Ці стадії відрізняються за типом лікування. Гостру тріщину заднього проходу можна вилікувати шляхом медикаментозного втручання, а хронічну – лише хірургією. 

Причини

Причини анальної тріщини доволі різноманітні. Кілька найбільш розповсюджених причин виникнення тріщин біля ануса:

• Діарея або закрепи;
• Незбалансоване та неправильне харчування. Відсутність балансу поживних речовин у раціоні, або переважання певного харчового елементу над усіма іншими;
• Наслідок стороннього захворювання (гастрит, виразка);
• Посидючий та малоактивний спосіб життя;
• Хвороба Крона;
• Надто сильне напруження під час дефекації, а також великий обсяг калу. 
• Травмування після народження дитини.

Симптоми тріщини заднього проходу

Таке захворювання, як тріщина заднього проходу, доволі легко виявити по симптомах. Серед основних ознак недугу:

• Дискомфорт та біль коло ануса;
• Спазми сфінктера;
• Поява кровотечі;
• Біль під час випорожнення кишківника;
• В деяких випадках – свербіж та зуд.

Хронічна анальна тріщина і її симптоми:

• кал з домішками крові;
• гнійні виділення;
• біль під час тривалого сидіння на одному місці;
• поява закрепів.

Як відрізнити гемороїдальні тріщини від геморою? При геморої біль не настільки виражений, як під час тріщини біля заднього проходу. Біль триває не настільки довго, на відміну від ректальної тріщини. При появі будь-яких симптомів тріщини заднього проходу, болю, кровотечі, необхідно звернутися по медичну допомогу.

Ускладнення

Найгірше ускладнення такої хвороби, як тріщини навколо заднього проходу

 – прояв інших хвороб. Це не тільки погіршує життя і приносить незручність, але й призводить до ускладнень. Подекуди ускладнення і наслідки хвороби вилікувати набагато важче, ніж основну хворобу. Ось які симптоми анальної тріщини має запущений випадок:

• прояв абсцесів;
• поява анальних свищів, що створюють дискомфорт не тільки під час дефекації, але навіть при кашлі;
• постійний біль, що не зупиняється;
• виникають запальні процеси, ширяться інфекції;
• у чоловіків може розвитися простатит.

При перших проявах будь-яких симптомів анальної тріщини потрібно негайно звернутися до лікаря, щоб не допустити ускладнень.

Діагностика анальної тріщини

Діагностувати подібний недуг можуть досвідчені фахівці у лікарнях. Лікуванням анальної тріщини займається лікар-проктолог. Щоб поставити діагноз проводиться:

1. Обстеження анальної зони;
2. інструментальна діагностика.

Надзвичайно важливо правильно встановити діагноз. Не завжди анальну тріщину видно під час відкриття сідниць. Тому застосовують такі інструменти ректальної діагностики:

• Ендоскопічні дослідження;
• Аноскопія;
• Колоноскопія;
• Ректороманоскопія.

Лікування анальних тріщин

Після правильного визначення діагнозу, починають невідкладне лікування тріщин в анальному отворі. Воно відрізняється в залежності від стадії захворювання:

• При гострій анальній тріщині назначають препарати та ін’єкції. Вони призначають індивідуально лікарем.
• Для лікування тріщин заднього проходу у хронічній формі, медикаментозний спосіб не буде ефективним. Щоб усунути пошкодження, вдаються до хірургічного втручання. 

У приватній клініці Complimed анальні тріщини лікують сучасними методами, що максимально ефективно допомагають побороти недуг. Лікар назначає індивідуальне лікування, керуючись доказовими медичними методами.

Операції під час анальної тріщини

Для лікування ректальних тріщин у хронічній формі проводять оперативне втручання. Серед них найбільш поширеною є латеральна внутрішня сфінктеротомія. Під час неї хірург робить невеликий розріз у внутрішньому анальному сфінктері, щоб зменшити спазм м’язів і полегшити тиск на тріщину.

Операція фіссуректомія полягає у тому, що хірург проводить видалення анальної тріщини та уражені довкола неї тканини, щоб формувалися нові та здорові.

Найбільш сучасний метод лікування – висічення анальної тріщини лазером.

Реабілітація

Реабілітація у післяопераційний період повинна проходити під наглядом лікаря-проктолога. У переважної більшості пацієнтів не спостерігається рецидиву анальної тріщини.

Дієта при анальній тріщині

Однією з причин виникнення анальної тріщини є неправильний раціон. Ось якою має бути дієта при анальній тріщині:

• присутність їжі, багатою на клітковину;
• м’яка їжа;
• не обсмажувати їжу;
• виключити солоне, копчене, гостре і солодке;
• випивати достатню кількість води на добу.

Профілактика захворювання

Профілактика тріщини прямої кишки передбачає ряд нескладних, але важливих дій. Якщо ви страждаєте на закрепи, необхідно вчасно позбутися цієї проблеми. Найкраще – звернутись до лікаря.

Важливо збалансувати свій раціон харчування, пити достатню кількість води. Додати у своє життя фізичну активність та слідкувати за загальним самопочуттям. 

Третій триместр вагітності – останній етап, коли жінка і дитина готуються до народження. В цей період проходять найважливіші етапи, які відбуваються з двома організмами. Це – чудовий, але важкий етап, коли потрібно пильно слідкувати за своїм самопочуттям і станом.

Коли починається третій триместр?

Третій триместр триває з 27 до 40 тижня і є завершальним етапом вагітності, коли організми матері й дитини готові до пологів. Хоча пологи очікуються на 40 тиждень, народження після 37 тижня вважається нормальним, але при пологах до 37 тижня важливо звернутися до лікаря.

На 32 тижні вагітності усі внутрішні органи дитини вже сформовані, тож плід готовий до життя поза материнської утроби. Удосконалюються рефлекси – ковтання та хапання. Завдяки сформованості цих рефлексів, дитина буде готова до того, щоб харчуватися та вдало розвиватися. Лікарі рекомендують слідкувати за тонусом матки при вагітності у 3 триместр, щоб запобігти передчасним пологам.

У третьому триместрі плід продовжує рости, і на момент народження вага дитини може бути від 3 до 4 кг, залежно від генетики. Близько 35 тижня плід зазвичай займає потрібне положення, але це не завжди відбувається вчасно, оскільки кожен випадок індивідуальний.

Розвиток дитини на останніх термінах

3 триместр вагітності – це час, коли дитина продовжує активно розвиватися. На 37 тижні вже остаточно формуються легені. Після 37 тижня дитина зможе самостійно дихати В цей час зміцнюється скелет малюка, накопичується підшкірний жир, покращується імунітет. В цей час дитина вбирає в себе максимально поживних речовин, щоб бути готовою до життя у світі.

В останній триместр вагітності дитина опускається до таза, і більшість займає головне передлежання — це найкраще і правильне положення для пологів, що знижує ризик ускладнень.

Існують й інші положення плоду. Деякі діти народжуються обличчям вгору, що може дещо ускладнити пологи, але не є небезпечним. Найризикованіше — народження ногами вперед, оскільки це підвищує ризик ускладнень для дитини та матері. У таких випадках лікарі часто рекомендують кесарів розтин.

Зміни в організмі матері: симптоми та відчуття

Зміни відбуваються не тільки в організмі дитини, але й в матері. Через збільшення живота, жінка може відчувати дискомфорт. Можуть спостерігатися наступні симптоми:

• Набряки в 3 триместрі. Жінки відчувають сильні набряки, відбувається затримка води організмом. 
• Відбувається набір ваги в 3 триместрі. В міру росту дитини, жінка також починає активно набирати вагу. Відчувається нудота в третьому триместрі вагітності.
• Стає важко дихати, відчувається печія при вагітності у третій триместр. Плід давить на внутрішні органи матері, тому часто шлунковий сік підіймається, відбувається тиск на діафрагму. 
• Спостерігаються порушення сну. Жінці буває важко знайти правильну позу, інколи проблемою є головні болі.
• Перейми. Через те, що організм готується до народження дитини, жінка може відчувати перейми. 
• Тривожність і втома. Жінки в цей триместр можуть активно готувати будинок до появи дитини, переживати та відчувати стрес. через що швидко втомлюються.

Третій триместр може бути важким для матері, тому зараз як ніколи потрібна підтримка з боку близьких людей та лікарів, які забезпечують ведення вагітності. Цей період потребує активного піклування про свій організм.

Обстеження на пізніх термінах

На останніх тижнях вагітності лікар акушер може призначати додаткові обстеження, щоб переконатися, чи все в порядку з плодом та матір’ю. Завдяки цим обстеженням можна зрозуміти, чи пройдуть вдало вагінальні пологи, чи є потреба призначати кесарів розтин. Гінекологія у приватній клініці Complimed допоможе виявити, чи потрібно призначати кесарів.

Для моніторингу вагітності лікарі часто призначають кілька аналізів та обстежень. Серед них – УЗД в третьому триместрі. Його проводять для оцінки стану дитини, переконатися, що все добре.

Скринінг третього триместру передбачає перевірку на деякі хвороби, зокрема – на стрептокок. Це обстеження проводиться шляхом збирання з піхви мазку. Для матері ця хвороба не несе загрози, проте може передаватися дитині під час народження.

Проводиться повторне обстеження на групу хвороб, таких як гепатит та сифіліс. Це пов’язано з тим, що в цих хвороб є інкубаційний період, тож потрібно мінімізувати ризики.

Також перевіряється рівень глюкози, частота серцевих скорочень в малюка, перевіряється стан шийки матки.

Поширені ускладнення третього триместру

У третьому триместрі можуть виникати труднощі через значне навантаження на організм матері. Дискомфорт, болі в шиї та попереку через вагу дитини є звичними, оскільки м’язи розтягуються. Може виникнути головний біль.

Передчасні пологи може спричинити ряд причин. Їх усіх можна уникнути, якщо прислухатись до лікарів, проходити вчасно усі обстеження, здавати аналізи. Може виникнути така проблема, як зовнішній геморой на 3 триместрі. Варто звернути увагу, що матка може “почати підготовку” до народження дитини – може відчуватися біль. Це є нормальним явищем, проте не можна терпіти сильний біль, обов’язково повідомте про це свого акушера. 

Щоб полегшити загальний стан, варто включити гімнастику для вагітних на 3 триместрі.

Лікування застуди та інших захворювань

Виникнення застуди в останні тижні вагітності – поширене явище. Це зумовлено тим, що організм жінки в цей час природно ослаблений. Застуда не несе серйозної загрози, однак погіршує і без того утруднене дихання, підвищується температура при вагітності у третій триместр, організм матері слабшає ще більше. Як же впоратися з грипом у 3 триместр вагітності, щоб не нашкодити дитині?

1. Пити достатню кількість води. При застуді дуже важливо підтримувати водний баланс.
2. Трав’яні чаї (з ромашки чи м’яти) – гарний варіант для подолання застуди.
3. Ліки. Обов’язково зверніться до лікаря і проконсультуйтесь, які краще ліки приймати, щоб не нашкодити дитині та підтримати свій організм.

Застуда при вагітності у 3 триместр – не єдина проблема, яка може виникнути. Інколи організм матері потерпає від інших, більш серйозних недугів. Захворювання, як-от інфекції сечовивідних шляхів або гіпертонія, молочниця в третьому триместрі вагітності,  можуть також виникнути в третьому триместрі. Лікування таких станів повинно здійснюватися під суворим контролем фахівця.

Секс у третьому триместрі: безпека та рекомендації

Якщо вагітна на останньому триместрі активна і почувається добре, варто підтримувати інтимне життя. Інтимна близькість має проходити у зручних позах. Сьогодні лікарі не вважають, що секс під час вагітності є причиною передчасних пологів. Найголовніше – слідкувати за своїм самопочуттям, досягти максимального комфорту, якщо є больові відчуття – зупинитись.

Виділення: коли це тривожний симптом?

Звертайте особливу увагу на виділення під час вагітності у третій триместр. Якщо виділення однорідні, білого кольору і без неприємного запаху – це нормально. Але якщо з’явився різкий запах, гній або кров, це може свідчити про інфекцію. У такому разі слід негайно звернутися до лікаря для діагностики та лікування. 

Звертайте увагу на водянисті виділення – вони можуть сигналізувати про початок пологів.

Харчування та вітаміни наприкінці вагітності

Протягом вагітності раціон матері повинен бути повністю збалансований. Потрібна у великій кількості білкова їжа, клітковина, а також корисні жири. Дієта для вагітних у 3 триместр має включати рибу, м’ясо, овочі та крупи, авокадо. Часто вагітним хочеться особливих поєднань смаків – це може свідчити про нестачу певних вітамінів.

Які вітаміни повинні обов’язково бути в раціоні:

• Вітаміни С, Е, В;
• Омега-3;
• Вітаміни К, D, йод;
• Фолієва кислота, залізо, кальцій.

Підготовка до пологів: що очікувати?

В очікуванні пологів потрібно добре підготуватись. Має бути сумка, в яку складено всі необхідні для пологів речі. Дитина в 3 триместр вагітності може народитись в будь-який момент – потрібно бути готовим.

При початку пологів відійде слизова пробка, а перейми ставатимуть все сильнішими. Якщо розірветься плідний міхур і “відійдуть води” — це однозначний початок народження. Найголовніше – не панікувати й одразу вирушити у лікарню, де пологи пройдуть під наглядом акушерів. 

Що таке розацеа?

Розацеа — це запальне захворювання шкіри, яке здебільшого вражає центральну частину обличчя. Ця хвороба розацеа характеризується періодичними загостреннями та ремісіями, що значно впливає на якість життя пацієнтів. Розацеа на обличчі проявляється у вигляді стійкого почервоніння, видимих розширених кровоносних судин (телеангіектазій) та запальних елементів, які часто називають рожевими вуграми.

Це захворювання найчастіше зустрічається у людей зі світлою шкірою, особливо у жінок віком від 30 до 50 років, хоча може вражати людей будь-якого віку та статі. Розацеа обличчя може суттєво впливати на самооцінку та соціальне життя пацієнтів, тому вчасна діагностика та лікування є критично важливими.

Класифікація розацеа

Захворювання розацеа має кілька підтипів, кожен з яких має свої особливості та вимагає специфічного підходу до лікування:

• Еритематозно-телеангіектатична розацеа характеризується стійким почервонінням центральної частини обличчя та видимими розширеними кровоносними судинами. Пацієнти часто скаржаться на відчуття жару та печіння;
• Папуло-пустульозна розацеа проявляється появою запальних папул та пустул на тлі еритеми. Цей підтип часто плутають з акне, але на відміну від акне, при розацеа відсутні комедони;
• Фіматозна розацеа є найважчою формою захворювання. Вона характеризується потовщенням шкіри та формуванням нодулярних утворень, найчастіше на носі (ринофіма). Цей підтип частіше зустрічається у чоловіків;
• Очна розацеа вражає очі та повіки, викликаючи почервоніння, подразнення та сухість очей. У деяких випадках може призвести до серйозних офтальмологічних проблем.

Стадії патології

Патогенез розацеа включає кілька послідовних стадій, кожна з яких має свої особливості:

1. Стадія передрозацеа характеризується тимчасовим почервонінням обличчя, яке виникає у відповідь на певні тригери, такі як гаряча їжа, алкоголь або емоційний стрес. На цій стадії симптоми швидко проходять.
2. Судинна стадія проявляється стійкою еритемою та телеангіектазіями. Почервоніння стає більш інтенсивним та тривалим, а кровоносні судини стають помітними на поверхні шкіри.
3. Запальна стадія характеризується появою папул та пустул на тлі еритеми. На цій стадії розацеа часто плутають з акне, але важливо розрізняти ці два захворювання, оскільки вони вимагають різних підходів до лікування.
4. Пізня стадія може призвести до значних змін текстури шкіри, включаючи потовщення та формування вузлів, особливо в області носа (ринофіма).

Причини виникнення розацеа

Точна етіологія розацеа залишається предметом наукових досліджень, але вважається, що захворювання виникає внаслідок складної взаємодії генетичних, екологічних та імунологічних факторів. До факторів, які можуть спровокувати або погіршити стан шкіри з розацеа, відносяться порушення роботи вродженої імунної системи. Це призводить до надмірної запальної реакції на зовнішні подразники.

Розлади травної системи, зокрема наявність бактерії Helicobacter pylori, також розглядаються як потенційний фактор розвитку розацеа. Порушення гормонального фону або гормональний дисбаланс може стати провокуючим фактором розвитку цієї недуги у жінок.

Надмірне споживання гострої їжі та алкоголю може провокувати загострення розацеа через розширення кровоносних судин. Вплив ультрафіолетового випромінювання вважається одним з основних тригерів захворювання, оскільки УФ-промені можуть пошкоджувати кровоносні судини та сполучну тканину шкіри.

Хронічний стрес може погіршувати перебіг розацеа, впливаючи на імунну систему та посилюючи запальні процеси в організмі. Психосоматика розацеа також відіграє важливу роль у розвитку та перебігу захворювання, тому важливо звертати увагу на психоемоційний стан пацієнта.

Симптоми розацеа

Ознаки розацеа можуть варіюватися залежно від підтипу та стадії захворювання, але загальні симптоми цієї патології такі: 

• постійне почервоніння обличчя, особливо в центральній частині. Воно може посилюватися під впливом тригерів — зміна температури, емоційний стрес або споживання певних продуктів;
• видимі кровоносні судини, або телеангіектазії. Вони проявляються у вигляді тонких червоних ліній на шкірі обличчя, особливо на щоках та носі.
• рожеві вугрі на щоках та інших частинах обличчя — типовий прояв папуло-пустульозної форми розацеа. Ці вугрі можуть бути болючими та призводити до дискомфорту;
• Набряк та підвищена чутливість шкіри до косметичних засобів та засобів для догляду за шкірою;
• Пацієнти також часто скаржаться на печіння та зуд при розацеа. Ці симптоми можуть посилюватися під впливом зовнішніх факторів, таких як вітер або різка зміна температури;
• Сухість та лущення шкіри.

Як виглядає розацеа, її прояви можна побачити на численних фото розацеа в медичних джерелах та атласах дерматологічних захворювань. Ці зображення допомагають лікарям та пацієнтам краще розуміти різні прояви захворювання.

Ускладнення хвороби

Без належного лікування, розацеа може призвести до серйозних ускладнень, які значно погіршують якість життя пацієнтів. Ринофіма, або збільшення та деформація носа, є одним з найбільш серйозних ускладнень розацеа. Це стан, при якому відбувається потовщення шкіри носа, що призводить до його збільшення та спотворення форми. Ринофіма частіше зустрічається у чоловіків і може вимагати хірургічного втручання для корекції.

Очні проблеми, такі як кон’юнктивіт та блефарит, часто супроводжують очну форму розацеа. Ці стани можуть призвести до сухості очей, почервоніння, свербіжу та навіть порушень зору, якщо не лікуються вчасно.

Психологічні проблеми, включаючи низьку самооцінку та депресію, є частими супутниками розацеа. Видимі зміни на обличчі можуть призвести до соціальної ізоляції та зниження якості життя. Тому психологічна підтримка часто є важливою складовою комплексного лікування розацеа.

Діагностика розацеа

Діагностика розацеа зазвичай базується на візуальному огляді шкіри та аналізі симптомів. Спеціаліст з дерматології оцінює характер та розташування уражень, наявність телеангіектазій та інших характерних ознак захворювання. Важливо зібрати детальний анамнез, включаючи інформацію про тривалість симптомів, можливі тригери та сімейну історію.

У деяких випадках може знадобитися біопсія шкіри для виключення інших захворювань, таких як червоний вовчак або саркоїдоз. Біопсія також може допомогти визначити наявність демодекозу – ураження шкіри кліщами роду Demodex, які можуть погіршувати перебіг розацеа.

Додаткові методи діагностики можуть включати дерматоскопію для детального огляду поверхні шкіри та судин, а також лабораторні тести для виключення інших захворювань або виявлення супутніх станів, які можуть впливати на перебіг розацеа.

Лікування розацеа

Терапія цього захворювання є комплексним процесом, який зазвичай включає комбінацію медикаментозної терапії та зміни способу життя. Ефективне лікування розацеа спрямоване на контроль симптомів, запобігання загостренням та покращення зовнішнього вигляду шкіри.

Топічні препарати є основою лікування легких та помірних форм розацеа. Метронідазол та азелаїнова кислота є найбільш часто використовуваними засобами, які допомагають зменшити запалення та почервоніння. Івермектин використовується у лікуванні папуло-пустульозної форми розацеа.

Пероральні антибіотики, такі як доксициклін у субантимікробних дозах, можуть бути призначені при більш важких формах захворювання або при неефективності місцевої терапії. Вони допомагають зменшити запалення та контролювати симптоми розацеа.

Лазерне лікування розацеа є ефективним методом для зменшення видимих кровоносних судин та загального почервоніння обличчя. Імпульсні лазери на барвниках та інтенсивне імпульсне світло (IPL) є найбільш часто використовуваними технологіями для цієї мети.

Лікування рожевих вугрів передбачає використання спеціальних кремів та гелів з антибактеріальними та протизапальними властивостями. У деяких випадках може бути рекомендовано використання ретиноїдів для контролю запалення та покращення текстури шкіри.

Лікування розацеа обличчя повинно проводитися під наглядом кваліфікованого дерматолога, який може розробити індивідуальний план лікування з урахуванням особливостей кожного пацієнта. Успішне лікування розацеа часто вимагає тривалого часу та послідовності, а також готовності пацієнта дотримуватися рекомендацій лікаря щодо догляду за шкірою та способу життя.

Профілактика

Профілактика загострень розацеа є ключовим аспектом управління цим захворюванням. Важливо навчитися розпізнавати та уникати індивідуальних тригерів, які можуть провокувати спалахи симптомів. Для багатьох пацієнтів це означає обмеження впливу сонця, уникнення стресових ситуацій та виключення з раціону певних продуктів та напоїв.

Використання сонцезахисних засобів з високим SPF є обов’язковим, оскільки УФ-випромінювання може значно погіршити стан шкіри..

Правильний догляд при розацеа необхідний: використання м’яких, неабразивних засобів для очищення та зволоження шкіри. Уникайте продуктів, що містять у своєму складі спирт, ментол або інші подразнюючі інгредієнти.

Також пам’ятайте про регулярні візити до дерматолога, аби вчасно коригувати план лікування та запобігати прогресуванню захворювання. 

Дієта

Дієта при розацеа відіграє важливу роль у контролі проявів патології. тому варто узгодити раціон разом дієтологом та дерматологом. 

Харчування при розацеа має бути збагачене продуктами, які містять омега-3 жирні кислоти та антиоксиданти. Пробіотики, які знаходяться в йогурті та кефірі, можуть допомогти покращити стан шкіри.

Варто уникати жирних, смажених, гострих та пряних страв, алкоголю. Підтримка належного рівня гідратації є важливою, тому варто пити достатньо води. Деякі люди знаходять корисним вести щоденник харчування, щоб виявити індивідуальні тригери. Також рекомендується обмежити споживання кофеїну, цукру та рафінованих вуглеводів.

Що таке мігрень?

Мігрень — це складне неврологічне захворювання, яке вражає мільйони людей по всьому світу. Ця недуга  – це не просто сильний головний біль, а комплексний стан, що характеризується періодичними нападами інтенсивного, часто пульсуючого болю, який зазвичай локалізується в одній половині голови. Мігренню страждає близько 12% населення, причому жінки схильні до цього захворювання втричі частіше за чоловіків.

Важливо розуміти, що мігрень — це не просто фізичний симптом, але й нейробіологічний розлад, який може суттєво впливати на якість життя людини. Пацієнти з мігренню часто відчувають не лише фізичний дискомфорт, але й емоційні та соціальні наслідки свого стану.

Як відрізнити мігрень від головного болю?

Відрізнити мігренозний головний біль від звичайного головного болю може бути складно, особливо на початкових стадіях захворювання. Однак існують характерні ознаки мігрені, які допомагають у діагностиці:

1. Інтенсивність болю: мігрень зазвичай викликає сильний, часто нестерпний біль, який може перешкоджати повсякденній діяльності.
2. Характер болю: він часто описується як пульсуючий або стукаючий, на відміну від тупого або стискаючого болю при звичайному головному болі.
3. Локалізація: мігрень часто вражає одну сторону голови, хоча може поширюватися і на обидві сторони.
4. Тривалість: за відсутності лікування напад мігрені може тривати від 4 до 72 годин. У свою чергу, звичайний головний біль зазвичай проходить швидше.
5. Супутні симптоми: недуга часто супроводжується нудотою, блювотою, підвищеною чутливістю до світла (фотофобією) та звуку (фонофобією).

Деякі пацієнти також можуть відчувати комплекс неврологічних симптомів, наприклад, порушення зору, мови або відчуттів.

Види мігрені

Існує кілька видів мігрені, кожен з яких має свої особливості:

1. Проста — найпоширеніший тип, характеризується головним болем без попередніх неврологічних симптомів.
2. Мігрень з аурою (класична мігрень): Мігрень з аурою — це різновид захворювання, при якому головному болю передують або супроводжують його тимчасові неврологічні симптоми. Аура при мігрені може проявлятися у вигляді візуальних порушень (спалахи світла, сліпі плями), сенсорних відчуттів (поколювання або оніміння) або мовних порушень.
3. Хронічна мігрень: Діагностується, коли головний біль виникає 15 або більше днів на місяць протягом більш як три місяці, причому принаймні 8 з цих днів мають характеристики мігренозного болю.
4. Абдомінальна мігрень: Цей тип  частіше зустрічається у дітей і характеризується періодичними нападами болю в животі та пов’язаними з ним вегетативними симптомами.
5. Вестибулярна мігрень: Характеризується епізодами запаморочення, що супроводжуються або не супроводжуються головним болем.
6. Базилярна мігрень: Рідкісний тип, що впливає на стовбур мозку і може викликати серйозні симптоми, такі як втрата рівноваги, двоїння в очах та втрата свідомості.
7. Геміплегічна мігрень: Рідкісна форма, що супроводжується тимчасовим паралічем однієї сторони тіла.

Причини мігрені

Причини мігрені досі не повністю зрозумілі, але дослідження вказують на комплекс факторів, що можуть сприяти розвитку цього стану. Розглянемо найрозповсюдженіші причини виникнення мігрені:

1. Генетичні фактори: ця патологія часто має сімейну історію, що вказує на генетичну схильність до цього захворювання.
2. Нейробіологічні зміни: дослідження показують, що під час нападу мігрені відбуваються зміни в активності певних ділянок мозку та рівнях нейротрансмітерів, особливо серотоніну.
3. Гормональні фактори: у жінок цей стан часто пов’язаний з менструальним циклом, вагітністю або менопаузою, що вказує на роль гормональних змін.
4. Екологічні тригери:
   • стрес та емоційні навантаження;
   • зміни режиму сну;
   • певні харчові продукти та напої (наприклад, алкоголь, кофеїн, шоколад, сири);
   • сенсорні стимули (яскраве світло, гучні звуки, сильні запахи);
   • зміни погоди або атмосферного тиску;
   • фізичні навантаження.
5. Зміни в судинах: раніше вважалося, що мігрень є чисто судинним розладом, проте сучасні дослідження показують, що зміни в мозкових судинах є скоріше наслідком, ніж причиною цієї патології.

Симптоми мігрені

Симптоми мігрені можуть варіюватися від людини до людини й навіть від нападу до нападу в однієї й тієї ж особи. Однак існують характерні симптоми мігрені голови, які допомагають відрізнити це захворювання від інших видів головного болю:

1. Інтенсивний, часто пульсуючий біль, який зазвичай починається з однієї сторони голови, але може поширюватися на обидві сторони.
2. Нудота та блювота.
3. Підвищена чутливість до світла (фотофобія) та звуку (фонофобія).
4. Запаморочення та порушення рівноваги.
5. Візуальні порушення — при мігрені з аурою можуть виникати спалахи світла, сліпі плями або зигзагоподібні лінії в полі зору.
6. Оніміння або поколювання в руках, ногах.
7. Труднощі з концентрацією та мовленням.
8. Підвищена втомлюваність.

Симптоми мігрені у жінок можуть мати деякі особливості, пов’язані з гормональними змінами. Наприклад, мігрень при місячних часто буває більш інтенсивною та тривалою, ніж в інші дні циклу. 

Симптоми при мігрені можуть проявлятися в різних комбінаціях та з різною інтенсивністю, що підкреслює важливість індивідуального підходу до діагностики та лікування цього захворювання.

Що робити при загостренні болю?

Коли виникає напад мігрені, важливо діяти швидко та ефективно. Ось кілька рекомендацій щодо допомоги при мігрені:

1. Знайдіть тихе, темне місце — мінімізуйте вплив світла та звуку, які можуть посилити симптоми.
2. Застосуйте холодний або теплий компрес.
3. Прийміть ліки: якщо у вас є призначені лікарем препарати для лікування мігрені, прийміть їх якомога швидше після початку нападу.
4. Гідратація: пийте достатньо води, оскільки зневоднення може посилити головний біль.
5. Зробіть легкий масаж скронь або шиї.
6. Відпочиньте — якщо можливо, спробуйте поспати, оскільки сон часто допомагає полегшити симптоми.
7. Практикуйте техніки релаксації: Глибоке дихання, медитація або прогресивна м’язова релаксація можуть допомогти зменшити стрес та біль.
8. Уникайте тригерів: Якщо ви знаєте, що певні продукти або діяльність провокують у вас мігрень, намагайтеся їх уникати.

При нестерпній мігрені або якщо ваші звичайні методи лікування не допомагають, не соромтеся звертатися за медичною допомогою.

Можливі ускладнення

Хоча ця недуга сама по собі не є небезпечним для життя станом, вона може призвести до серйозних ускладнень. До небажаних наслідків мігрені належать:

• Хронічна мігрень: Часті мігрені можуть трансформуватися в хронічну форму, коли головний біль виникає 15 або більше днів на місяць;
• Статус мігрені: Мігренозний статус — це тривалий напад, який триває понад 72 години та не піддається звичайному лікуванню. У такій ситуації необхідна негайна медична допомога;
• Абузусний головний біль: Надмірне використання знеболюючих препаратів може призвести до розвитку постійного головного болю;
• Інсульт: Люди з мігренню, особливо з аурою, мають дещо підвищений ризик інсульту.
• Депресія та тривожність: Хронічний біль та порушення повсякденного життя можуть призвести до розвитку психологічних проблем;
• Порушення сну: Мігреневі болі можуть суттєво впливати на якість сну, що, своєю чергою, може посилювати симптоми.
• Зниження якості життя: Приступи мігрені можуть суттєво впливати на роботу, соціальне життя та загальне самопочуття людини.

До якого лікаря звертатись?

При підозрі на мігрень або якщо ви страждаєте від частих головних болів, важливо звернутися до відповідного спеціаліста. Основним лікарем, який займається діагностикою та лікуванням мігрені, є невролог.

Спеціалісти з неврології мають глибокі знання про функціонування нервової системи та можуть найбільш точно діагностувати мігрень та призначити ефективне лікування мігрені. 

У деяких випадках може знадобитися консультація інших спеціалістів, особливо якщо мігрень супроводжується іншими симптомами, такими як шум у вухах або порушення сну.

Діагностика мігрені

Діагностика мігрені — важливий крок, що допомагає визначити тип захворювання та розробити найбільш ефективний план лікування. Для встановлення мігрень діагноз лікар може використовувати наступні методи:

1. Детальний збір анамнезу: Лікар ретельно розпитає вас про характер, частоту та тривалість головного болю, а також супутні симптоми.
2. Неврологічне обстеження: включає в себе перевірку рефлексів, чутливості, координації рухів та інші неврологічних функцій.
3. Візуалізаційні методи: МРТ або КТ головного мозку можуть знадобитися для виключення інших причин мігренозних болів, як-от пухлини або крововиливи.
4. Аналізи крові: У деяких випадках лікар може призначити аналізи крові, щоб перевірити наявність інших захворювань, що можуть спровокувати головний біль.
5. Консультації інших спеціалістів: При необхідності лікар може направити вас до офтальмолога, ендокринолога або отоларинголога для виключення інших причин симптомів.

Методи лікування мігрені

Лікування мігрені може включати як медикаментозні, так і немедикаментозні підходи. Вибір методів залежить від типу недуги, частоти та інтенсивності нападів, а також індивідуальної реакції пацієнта.

Медикаментозна терапія

1. Препарати для купірування нападу:
   • Знеболювальні (НПЗЗ, парацетамол)
   • Триптани (суматриптан, ризатриптан)
   • Ерготаміни
2. Профілактичні препарати:
   • Бета-блокатори (пропранолол, метопролол)
   • Антидепресанти (амітриптилін, венлафаксин)
   • Антиконвульсанти (топірамат, валькроат натрію)
   • Блокатори кальцієвих каналів (флунаризин)
3. Препарати для лікування супутніх симптомів:
   • Антиблювотні (домперидон, метоклопрамід)
   • Транквілізатори (діазепам)

Немедикаментозне лікування

1. Релаксаційні методики:
   • Медитація
   • Дихальні вправи
   • Прогресивна м’язова релаксація
2. Фізіотерапевтичні методи:
   • Акупунктура
   • Магнітна стимуляція
   • Біологічний зворотний зв’язок
3. Когнітивно-поведінкова терапія:
   • Управління стресом
   • Корекція дисфункціональних моделей поведінки
4. Хірургічне лікування:
   • Ботулінотерапія (ін’єкції ботоксу)
   • Деякі суто оперативні втручання (рідко)

Комбінація медикаментозної та немедикаментозної терапії часто є найефективнішим підходом до лікування мігрені, особливо при хронічних, важкоконтрольованих формах захворювання.

Мігрень при вагітності вимагають особливої уваги через обмеження у використанні певних препаратів. Мігрень у дітей може супроводжуватися болями у животі. Мігрень при місячних та мігрені при клімаксі часто пов’язані з гормональними змінами та можуть вимагати специфічного підходу до лікування.

Профілактика мігрені

Оскільки мігрень — це хронічне рецидивуюче захворювання, важливу роль у його веденні відіграє профілактика мігрені. Ось основні рекомендації:

1. Уникнення тригерів:
   • Ідентифікація та усунення особистих тригерних факторів (стрес, певні продукти, зміни погоди тощо)
   • Дотримання регулярного режиму харчування, сну та фізичної активності
2. Фармакологічна профілактика:
   • Приймання профілактичних препаратів (бета-блокатори, антидепресанти, антиконвульсанти)
   • Ботокс від мігрені — ін’єкції ботулінічного токсину для зменшення частоти нападів
3. Немедикаментозні методи:
   • Регулярна аеробна фізична активність
   • Техніки релаксації (йога, медитація, дихальні вправи)
   • Когнітивно-поведінкова терапія
4. Моніторинг та ведення щоденника:
   • Ведення детального щоденника головного болю для виявлення тригерів
   • Регулярний контроль та обговорення стану з лікарем

Комплексний підхід до профілактики мігрені, що поєднує усунення тригерів, медикаментозне та немедикаментозне лікування, є найбільш ефективним у довгостроковій перспективі.

Дієта при мігрені

Дієта відіграє важливу роль у профілактиці та зменшенні симптомів мігреневих болів. Певні продукти можуть виступати в ролі тригерів, провокуючи або посилюючи напади мігрені, тому дотримання відповідної дієтичної схеми є компонентом комплексного лікування.

Рекомендується обмежити споживання продуктів, що містять тирамін, такі як витримані сири, ковбаси, квашена капуста, соя, червоне вино та шоколад. Кофеїн, який міститься в каві, чаї, безалкогольних напоях та шоколаді, також може бути потужним тригером для деяких пацієнтів, тому його вживання слід зменшити. Необхідно уникати алкоголю, особливо червоного вина, оскільки він може провокувати або посилювати головний біль.

Важливо підтримувати належний рівень гідратації, адже зневоднення може бути тригером мігрені. Рекомендується пити достатню кількість води протягом дня. Крім того, варто регулювати режим харчування, споживаючи їжу невеликими порціями регулярно, уникаючи голодування, а також обмежити вживання важких і жирних страв.

Корисно доповнити раціон свіжими фруктами, овочами та цільнозерновими продуктами, які багаті на вітаміни, мінерали та антиоксиданти, що можуть допомогти зменшити симптоми мігрені. Рекомендується додати раціон продукти, що містять магній, таких як горіхи, насіння, риба та оливкова олія.

Ведення щоденника харчування та відстежування реакції організму на різні продукти допоможе виявити ваші особисті тригери та розробити індивідуальну дієту для профілактики та полегшення мігренозних нападів.

Що таке застуда?

Застуда — вірусне захворювання верхніх дихальних шляхів, яке характеризується запаленням слизової оболонки носа, горла та придаткових пазух носа. Важливо розуміти, що застуда — це не одне конкретне захворювання, а група схожих симптомів, викликаних різними вірусами.

Ця недуга зазвичай не є серйозним захворюванням, але може значно впливати на якість життя людини протягом кількох днів. Вона може виникати в будь-яку пору року, хоча найчастіше зустрічається в холодні місяці.

Основні збудники захворювання

Існує понад 200 різних вірусів, які можуть викликати застуду. Однак, основними збудниками є:

1. Риновіруси (найпоширеніші) — відповідальні за близько 50% всіх випадків застуди.
2. Коронавіруси — викликають близько 20% випадків застуди. Важливо відзначити, що це не ті ж самі коронавіруси, які викликають COVID-19.
3. Аденовіруси — можуть викликати як застуду, так і більш серйозні респіраторні інфекції.
4. Віруси парагрипу — часто асоціюються з більш серйозними симптомами, особливо у дітей.
5. Респіраторно-синцитіальний вірус (RSV) — особливо небезпечний для немовлят та людей похилого віку.

Кожен з цих вірусів може викликати дещо різні симптоми, але загальна клінічна картина залишається схожою.

Чи передається застуда?

Застуда є висококонтагіозним захворюванням, тобто вона легко передається від людини до людини. 

Основні шляхи передачі такі:

• Повітряно-крапельний шлях. Коли інфікована людина кашляє, чхає або навіть просто розмовляє, вона виділяє в повітря дрібні краплі, що містять вірус. Чхання при застуді може поширювати вірус на відстань до 2 метрів.
• Контактний шлях. Віруси застуди зберігають свою життєздатність протягом кількох годин. Коли здорова людина торкається забрудненої поверхні, а потім торкається свого обличчя, вона може заразитися. Рукостискання з інфікованою людиною також може призвести до передачі вірусу.
• Самозараження. Якщо людина торкається свого носа або очей брудними руками, вона може занести вірус у свій організм.

Важливо зазначити, що людина може бути заразною ще до появи перших симптомів застуди, що ускладнює контроль за поширенням захворювання.

Види застуди

Хоча застуда загалом має схожі симптоми, її можна класифікувати за типом вірусу, який її викликав. Це важливо для розуміння можливого перебігу захворювання та потенційних ускладнень.

1. Риновірусна застуда — найпоширеніший тип, характеризується сильним нежитем та чханням.
2. Коронавірусна застуда — часто супроводжується більш вираженими симптомами з боку верхніх дихальних шляхів.
3. Аденовірусна застуда — може викликати більш серйозні симптоми, включаючи кон’юнктивіт та діарею.
4. Парагрипозна застуда — супроводжується більш вираженим кашлем та можливим розвитком крупу у дітей.
5. RSV-застуда — небезпечна для немовлят та людей похилого віку, може призвести до серйозних ускладнень.

Кожен тип застуди має свої особливості, але загальний підхід до лікування залишається схожим.

Стадії розвитку застуди

Зазвичай хвороба розвивається поступово, проходячи наступні стадії:

1. Інкубаційний період: триває 1-3 дні. Протягом цього часу вірус потрапляє в організм і починає розмножуватися. Ознаки застуди ще відсутні, але людина вже може бути заразною.
2. Початкова стадія (1-2 дні): з’являються перші симптоми — легкий дискомфорт у горлі, невелика втома. 
3. Розпал захворювання (3-5 днів): симптоми досягають свого піку. Це період найбільш вираженого нежитю, кашлю, болю в горлі та загального нездужання.
4. Стадія одужання: триває 5-7 днів, симптоми поступово зменшуються, загальне самопочуття покращується. Однак, кашель може зберігатися ще протягом кількох тижнів.

Причини виникнення застуди

Виникнення недуги зумовлене комплексом факторів, які сприяють проникненню вірусу в організм та послаблюють імунний захист. 

1. Контакт з інфікованою людиною — основний шлях передачі вірусу. Особливо високий ризик зараження в місцях скупчення людей — громадському транспорті, офісах, навчальних закладах.
2. Ослаблення імунної системи. Коли імунітет ослаблений, організм стає більш вразливим до вірусних інфекцій. Це може бути пов’язано з хронічними захворюваннями, стресом, недосипанням.
3. Переохолодження організму: відбувається послаблення місцевого імунітету слизових оболонок, полегшується проникнення вірусу.
4. Стрес: Тривалий стрес негативно впливає на імунну систему, роблячи організм більш сприйнятливим до інфекцій.
5. Недостатнє харчування: Нестача вітамінів та мінералів також негативно впливає на стан імунної системи людини.
6. Нестача сну — регулярний недосип знижує здатність організму боротися з інфекціями.
7. Сезонність: застуда частіше виникає в холодну пору року, коли люди проводять більше часу в закритих приміщеннях, де віруси легше поширюються.
8. Куріння — пошкоджує слизові оболонки дихальних шляхів, полегшуючи проникнення вірусів.

Симптоми застуди

Симптоми застуди залежать від типу вірусу, який викликав захворювання та стану імунної системи конкретної людини. Однак, існує ряд типових ознак, які характерні для більшості випадків застуди.

• нежить:на початку виділення з носа можуть бути прозорими та водянистими, але згодом можуть стати більш густими і змінити колір;
• біль у горлі: варіюється від легкого дискомфорту до сильного болю при ковтанні;
• сухий та дратівливий кашель;
• чхання при застуді є типовим симптомом, особливо на початкових стадіях захворювання.
• закладеність носа;
• головний біль;
• слабкість та втома;
• температура;
• сльозотеча при застуді виникає внаслідок подразнення слизової оболонки.

Ознаки застуди можуть відрізнятися у різних людей та залежати від віку пацієнта. Важливо звертати увагу на індивідуальні особливості перебігу захворювання.

Симптоми застуди у дорослих

Симптоми застуди у дорослих зазвичай наступні:

• Біль у горлі
• Нежить
• Кашель
• Закладеність носа
• Легке підвищення температури
• Загальна слабкість та втома
• Головний біль
• Зниження апетиту

У дорослих хвороба зазвичай проходить легше, ніж у дітей, і рідше призводить до серйозних ускладнень. Однак, важливо не ігнорувати симптоми та вживати відповідних заходів для полегшення стану та прискорення одужання.

Симптоми застуди у дітей

Симптоми застуди у дітей можуть бути більш вираженими:

• Висока температура (може підійматися до 39°C)
• Втрата апетиту
• Дратівливість
• Сонливість
• Виражений нежить
• Кашель, який може бути більш інтенсивним, ніж у дорослих
• Біль у вухах (особливо у маленьких дітей)
• Збільшення лімфатичних вузлів

У дітей застуда може протікати важче і частіше призводить до ускладнень, тому батькам важливо уважно стежити за станом дитини й вчасно звертатися до лікаря при погіршенні симптомів.

Ускладнення застуди

Хоча застуда зазвичай проходить сама по собі без серйозних наслідків, іноді можуть виникнути ускладнення. Ризик ускладнень вищий у дітей, людей похилого віку та осіб з ослабленим імунітетом.

• Синусит: Запалення придаткових пазух носа, яке може супроводжуватися болем в області обличчя та густими виділеннями з носа;
• Отит: Запалення середнього вуха, яке характеризується болем у вусі та можливим погіршенням слуху;
• Бронхіт: проявляється тривалим кашлем та можливим утрудненням дихання;
• Пневмонія: Запалення легень, яке може розвинутися як ускладнення застуди, особливо у людей з ослабленим імунітетом;
• Тонзиліт: Запалення мигдалин, супроводжується сильним болем у горлі та підвищенням температури;
• Загострення хронічних захворювань.

Важливо уважно стежити за перебігом застуди та при появі нових або посиленні існуючих симптомів звертатися до лікаря. 

Діагностика застуди

Процес діагностики застуди включає:

1. Збір анамнезу — лікар розпитує пацієнта про наявні симптоми, їх тривалість та інтенсивність. Також важливо з’ясувати, чи був контакт з хворими людьми.
2. Фізичний огляд — лікар оглядає горло, вуха, ніс пацієнта, прослуховує легені, перевіряє лімфатичні вузли.
3. Вимірювання температури тіла: Температура при застуді зазвичай не перевищує 38°C. Більш висока температура може вказувати на грип або інші інфекції.

У деяких випадках, особливо при підозрі на ускладнення, можуть бути призначені додаткові обстеження:

• Загальний аналіз кров — дозволяє встановить наявність вірусної або бактеріальної інфекції;
• Рентген грудної клітки: призначається при підозрі на пневмонію або інші ускладнення з боку легень;
• ПЛР тест: використовується для визначення конкретного типу вірусу, наприклад, грип або COVID-19.
• Мазок з горла: призначається для виявлення стрептококової інфекції.

Лікування застуди

Лікування застуди спрямоване на полегшення симптомів, оскільки специфічного лікування проти вірусів, що викликають застуду, не існує. Важливо розуміти, що антибіотики неефективні проти вірусних інфекцій і не повинні використовуватися для лікування недуги за відсутності бактеріальних ускладнень.

Лікування у дорослих

Терапія для дорослих передбачає вжиття наступних заходів:

1. Відпочинок: організму необхідний час на відновлення, достатній сон допомагає імунній системі боротися з інфекцією.
2. Достатнє вживання рідини — допомагає запобігти зневодненню та розріджує слиз, полегшуючи його виведення з організму.
3. Протизапальні препарати: ібупрофен або парацетамол можуть допомогти зняти біль та знизити температуру.
4. Жарознижувальні засоби — ефективні при високій температурі.
5. Спреї для носа: сольові розчини допомагають зволожити слизову оболонку носа та полегшити дихання. Судинозвужувальні спреї можуть використовуватися короткочасно для зняття набряку.
6. Таблетки від кашлю: при сухому кашлі можуть бути корисні препарати, що пригнічують кашльовий рефлекс. При вологому кашлі — препарати, що полегшують відхаркування.
7. Полоскання горла теплою солоною водою або спеціальними розчинами полегшує біль у горлі.

Лікування у дітей

Для лікування захворювання у дітей використовуються такі методи:

1. Уникнення прийому аспірину: ця речовина може викликати рідкісне, але серйозне захворювання —  синдром Рея у дітей та підлітків.
2. Використання ліків, які призначені саме для дітей, і точно дотримання точного дозування.
3. Використання жарознижуючих препаратів, призначених саме для дітей.
4. Використання зволожувача повітря для полегшення дихання та зменшення кашлю.
5. Споживання достатньої кількості рідини для запобігання зневодненню.
6. Носовий аспіратор — для маленьких дітей, які не вміють сякатися, можна використовувати носовий аспіратор для очищення носових ходів.

Лікування при вагітності

Лікування застуди при вагітності вимагає особливої обережності. Лікування вагітних при застуді може включати:

1. Полоскання горла теплою солоною водою, інгаляції з використанням безпечних для вагітних ефірних олій.
2. Приймання медикаментів, призначених лікарем.
3. Підвищений контроль за станом здоров’я та самопочуття.
4. Достатній відпочинок та гідратація.

Профілактика застуди

Профілактика застуди передбачає перелік заходів, спрямованих на зміцнення імунітету та зменшення ризику зараження:

• Регулярне миття рук з милом;
• Уникнення контакту з хворими людьми;
• Регулярні фізичні вправи;
• Відмова від шкідливих звичок;
• Збалансоване харчування — вживання достатньої кількості фруктів, зелені та овочів;
• Достатня кількість сну;
• Використання зволожувача повітря;
• Уникнення переохолодження;
• Вакцинація;
• Використання масок у період підвищеної захворюваності;
• Регулярне провітрювання приміщення.

У разі виникнення серйозних симптомів або ускладнень застуди, варто звернутися до клініки сімейної медицини. Сімейний лікар зможе провести повне обстеження, поставити точний діагноз та призначити відповідне лікування, враховуючи індивідуальні особливості пацієнта та його історію хвороби.

Що таке хвороба Крона?

Хвороба Крона — це хронічне запальне захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ), яке належить до групи запальних захворювань кишківника (ЗЗК). Ця патологія може уражати будь-яку частину ШКТ — від рота до ануса, хоча найчастіше вражає термінальний відділ тонкої кишки та товсту кишку. Особливістю цієї патології є те, що запалення може проникати через усі шари стінки кишківника, що призводить до формування глибоких виразок, фістул та рубців.

Класифікація хвороби Крона

Класифікація хвороби Крона є важливим аспектом для розуміння особливостей перебігу захворювання у конкретного пацієнта та вибору оптимальної стратегії лікування. Основними критеріями класифікації є локалізація уражень, характер перебігу та наявність ускладнень.

За локалізацією цю патологію можна розділити на кілька форм:

1. Ілеїт (ураження тонкої кишки).
2. Коліт (ураження товстої кишки).
3. Ілеоколіт (ураження тонкої та товстої кишки).
4. Гастродуоденальна форма (ураження шлунка та дванадцятипалої кишки).
5. Єюноілеїт (ураження клубової кишки).

Характер перебігу хвороби може варіюватися від легкої до тяжкої форми. Наявність ускладнень є важливим критерієм класифікації, розділяючи захворювання на неускладнену та ускладнену форми.

Причини хвороби Крона

Точна причина виникнення цього захворювання досі залишається невідомою, але вчені вважають, що недуга розвивається внаслідок взаємодії кількох факторів.

Генетична схильність відіграє значну роль у розвитку недуги. Дослідження показали, що люди, які мають близьких родичів з цим захворюванням, мають підвищений ризик його розвитку. Було ідентифіковано кілька генів, пов’язаних з підвищеним ризиком хвороби Крона, включаючи ген NOD2, який відповідає за розпізнавання бактерій імунною системою.

Порушення імунної відповіді є ключовим фактором у патогенезі хвороби Крона. При цьому захворюванні імунна система помилково атакує власні тканини кишківника, викликаючи хронічне запалення. 

Куріння є одним з найбільш значущих факторів ризику, який не лише підвищує ймовірність розвитку захворювання, але й погіршує його перебіг. Дієта з високим вмістом жирів та рафінованих вуглеводів також може сприяти розвитку запалення в кишечнику. Крім того, тривале вживання нестероїдних протизапальних препаратів може підвищувати ризик розвитку хвороби.

Зміни мікрофлори кишечника також розглядаються як важливий фактор у розвитку захворювання Крона. Дослідження показують, що у пацієнтів з цим захворюванням спостерігається дисбаланс кишкової мікрофлори, який може сприяти розвитку запалення.

Симптоми хвороби Крона

Перебіг недуги характеризується чергуванням періодів загострень та ремісій. Під час загострень симптоми хвороби Крона можуть бути інтенсивними та виснажливими, тоді як під час ремісій пацієнти можуть відчувати полегшення або навіть повне зникнення симптомів.

Хронічна діарея — один з найчастіших симптомів, який може супроводжуватися болем у животі та спазмами. Випорожнення часто містять слиз або кров, що є результатом запалення та виразок у кишківнику. Абдомінальний біль може варіюватися від легкого дискомфорту до інтенсивного болю, особливо в правому нижньому квадранті живота, де найчастіше локалізується запалення при ілеїті. Зниження апетиту, нудота та блювота також можуть бути присутні, особливо при ураженні верхніх відділів ШКТ.

Втрата ваги може бути результатом як зниження апетиту, так і порушення всмоктування поживних речовин у кишківнику. Підвищена втомлюваність також є поширеним симптомом, який може бути пов’язаний з анемією або загальним виснаженням організму внаслідок хронічного запалення. Лихоманка є ознакою активного запального процесу.

Артрит є одним з найчастіших позакишкових проявів. Також у пацієнтів часто спостерігаються ураження шкіри — вузлова еритема (болючі, червоні вузли на шкірі) або гангренозна піодермія (глибокі, болючі виразки на шкірі). Ураження печінки та жовчних шляхів, хоча і рідше, але також може бути пов’язане з хворобою Крона.

Важливо зазначити, що ознаки хвороби Крона можуть змінюватися з часом, і не всі пацієнти відчувають всі перераховані симптоми. Деякі люди можуть мати тривалі періоди ремісії, коли симптоми майже або повністю відсутні, тоді як інші можуть страждати від частих загострень. 

Ускладнення хвороби Крона

Це захворювання може призводити до ряду серйозних ускладнень, які значно впливають на якість життя пацієнтів.

Ускладнення хвороби Крона включають:

1. Кишкові ускладнення:
   • Стриктури (звуження) кишківника
   • Фістули
   • Абсцеси
   • Перфорація кишківника
   • Токсичний мегаколон
2. Позакишкові ускладнення:
   • Остеопороз
   • Тромбоемболічні ускладнення
   • Амілоїдоз
   • Затримка росту та статевого розвитку у дітей
3. Підвищений ризик колоректального раку

Ці наслідки хвороби Крона підкреслюють важливість своєчасної діагностики та адекватного лікування захворювання. За появи перших ознак недуг слід якомога скоріше звернутися до спеціаліста в галузі гастроентерології за медичною допомогою.

Діагностика хвороби Крона

Діагностика хвороби Крона включає комплекс методів, спрямованих на виявлення характерних змін у кишківнику та оцінку загального стану організму.

Основні методи лабораторної діагностики

1. Загальний аналіз крові.
2. Біохімічний аналіз крові.
3. Визначення С-реактивного білка та швидкості осідання еритроцитів.
4. Аналіз калу на приховану кров.
5. Визначення фекального кальпротектину.
6. Серологічні маркери (ASCA, pANCA).

Інструментальні методи діагностики

1. Ендоскопічні дослідження:
   • Колоноскопія;
   • Езофагогастродуоденоскопія;
   • Капсульна ендоскопія;
   • Балонна ентероскопія;
   • Гастроскопія.
2. Рентгенологічні методи:
   • Комп’ютерна томографія (КТ);
   • Магнітно-резонансна томографія (МРТ);
   • Рентгенографія з контрастуванням.
3. Ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини.
4. Біопсія тканин для гістологічного дослідження.

Лікування хвороби Крона

Лікування хвороби Крона спрямоване на контроль запалення, полегшення симптомів та профілактику ускладнень. Розглянемо такі два типи терапії — медикаментозне та хірургічне лікування.

Медикаментозне лікування

При цьому методі лікування пацієнту призначаються протизапальні препарати, імуносупресори, біологічні препарати та антибіотики (при наявності інфекційних ускладнень).

Також пацієнту даються рекомендації щодо дієти, проводиться корекція способу життя.

Хірургічне лікування хвороби Крона

Цей спосіб лікування призначається у випадках, коли приймання медикаментів не дає необхідного результату. Оперативне втручання передбачає:

• Резекцію ураженої ділянки кишківника;
• Стриктуропластику;
• Лікування фістул та абсцесів.

Реабілітація після хвороби Крона

Для повернення пацієнта до повсякденного життя застосовуються наступні заходи:

1. Дієтотерапія.
2. Фізіотерапія.
3. Психологічна підтримка.
4. Санаторно-курортне лікування.
5. Поступове відновлення фізичної активності.
6. Регулярне спостереження у гастроентеролога.

Профілактика

Профілактика цього захворювання полягає у регулярному відвідуванні лікаря для раннього виявлення проблеми, дотриманні призначеної терапії, відмові від куріння й надмірного споживання алкоголю, збалансованому харчуванні, достатній фізичній активності, вакцинації згідно з календарем щеплень.

Дієта при хворобі Крона 

Дієта при хворобі Крона відіграє важливу роль у контролі симптомів та підтримці ремісії. Раціон повинен бути індивідуально підібраним та враховувати особливості перебігу захворювання у конкретного пацієнта.

Загальні рекомендації щодо харчування при хворобі Крона включають:

• дробне харчування (5-6 разів на день);
• уникнення споживання великих об’ємів їжі;
• достатнє вживання рідини;
• обмеження жирної, гострої та важкої для перетравлення їжі;
• виключення продуктів, що провокують загострення.

Пам’ятайте, що хвороба Крона — це серйозне захворювання, яке вимагає професійного медичного спостереження та лікування. Якщо у вас є підозра на цю патологію або ви вже маєте діагноз, обов’язково зверніться до кваліфікованого гастроентеролога для отримання повної інформації та розробки індивідуального плану лікування.