Синусовий вузол (синоатріальний вузол) – це природний “водій ритму” серця, розташований у правому передсерді. Він є найважливішою частиною провідної системи серця і відповідає за автоматичне керування серцевими скороченнями.
Основною функцією синусового вузла є генерація електричних імпульсів. Це відбувається завдяки спеціальним клітинам-пейсмейкерам, які мають унікальну здатність до спонтанної деполяризації. Ці клітини автоматично створюють електричні сигнали, які ініціюють кожне серцеве скорочення без зовнішньої стимуляції.
Синусовий вузол встановлює і підтримує нормальну частоту серцевих скорочень. У здорової людини він генерує 60-100 імпульсів на хвилину в стані спокою. Завдяки цьому забезпечується регулярний і ритмічне серцебиття, які необхідні для ефективної роботи серцево-судинної системи.
Що таке СССВ і як він пов’язаний із порушенням ритму серця
Синдром слабкості синусового вузла (СССВ) — це патологічний стан, що характеризується порушенням функції водія ритму серця. Синусовий вузол, розташований у правому передсерді, є природним пейсмейкером серця, що генерує електричні імпульси для координації серцевих скорочень.
Дисфункція синусового вузла проявляється в нездатності генерувати нормальні електричні імпульси з адекватною частотою і регулярністю. Це призводить до різних порушень серцевого ритму, включаючи брадикардію (уповільнення ритму), паузи в роботі серця, а також чергування епізодів брадикардії і тахікардії.
Дане захворювання найчастіше розвивається у літніх людей, але може зустрічатися і в молодшому віці при наявності певних факторів ризику. Слабкість синусового вузла може бути вродженою або набутою патологією.
Причини розвитку синдрому слабкості синусового вузла
Синдрому слабкості синусового вузла причини такі:
Вікові зміни — найчастіша причина розвитку захворювання. Дегенеративні процеси в провідній системі серця особливо виражені в осіб старше 60 років.
Ішемічна хвороба, інфаркт міокарда, особливо задньої стінки лівого шлуночка, може пошкоджувати провідну систему серця.
Кардіоміопатії різного генезу, включаючи дилатаційну, гіпертрофічну та рестриктивну форми, можуть супроводжуватися розвитком СССВ. Запальні захворювання серця, такі як міокардит і перикардит, також можуть призводити до порушення функції водія ритму.
Медикаментозні впливи відіграють важливу роль у розвитку дисфункції синусового вузла. Бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, дигоксин, антиаритмічні препарати можуть викликати або посилювати прояви синдрому.
Симптоми СССВ
При СССВ симптоми можуть варіювати від легких проявів до важких клінічних станів. Основні прояви захворювання включають:
Запаморочення. Пацієнти скаржаться на відчуття нестійкості, потемніння в очах при зміні положення тіла або фізичному навантаженні.
Синкопальні стани (непритомність). Розвиваються при значному уповільненні серцевого ритму або тривалих паузах в роботі серця.
Слабкість і підвищена стомлюваність. Це пояснюється неадекватним прискоренням серцевого ритму при збільшенні потреби організму в кисні.
Синдром тахі-бради характеризується чергуванням епізодів повільного і швидкого серцевого ритму. Пацієнти відчувають уповільнення і прискорення серцебиття.
Задишка при фізичному навантаженні. Розвивається внаслідок нездатності серця адекватно збільшувати частоту скорочень при підвищених вимогах організму.
СССВ на ЕКГ: як виявити
При синдромі слабкості синусового вузла діагностика ґрунтується на комплексному обстеженні пацієнта. Воно охоплює збір і аналіз клінічних проявів, даних електрокардіографії та додаткових методів дослідження.
При синдромі слабкості синусового вузла ЕКГ ознаки включають різні порушення серцевого ритму і провідності. Електрокардіограма здатна розпізнати прояви зазначеної патології. У разі СССВ ЕКГ може демонструвати синусову брадикардію з частотою серцевих скорочень менш як 60 ударів на хвилину, а також синоатріальні блокади різного ступеня, зупинки синусового вузла з паузами понад 3 секунди.
Холтерівське моніторування ЕКГ є золотим стандартом діагностики цієї патології. Добовий запис електрокардіограми дозволяє виявити порушення ритму, які можуть не реєструватися при короткочасному записі. У пацієнта спостерігається неадекватне збільшення частоти серцевих скорочень у відповідь на фізичне навантаження.
Електрофізіологічне дослідження серця може знадобитися в складних діагностичних випадках. Вимірювання часу відновлення функції синусового вузла дозволяє об’єктивно оцінити ступінь його дисфункції.
Ехокардіографія необхідна для оцінки структурних змін серця і виключення інших причин порушень ритму. Дослідження дозволяє виявити ознаки кардіоміопатії, клапанних вад та інших захворювань серця.
Лікування
Лікування СССВ залежить від вираженості клінічних проявів, ступеня, наявності супутніх захворювань. Терапевтичний підхід включає як консервативні, так і інвазивні методи лікування.
Медикаментозне лікування СССВ має обмежені можливості. Основна мета консервативної терапії — усунення факторів, що сприяють розвитку дисфункції. Скасування або корекція дози препаратів, що пригнічують функцію синусового вузла, може призвести до поліпшення стану пацієнта.
Атропін та інші холінолітики використовуються для короткочасного збільшення частоти серцевих скорочень. Але їх застосування обмежене побічними ефектами і короткочасністю дії.
Імплантація штучного водія ритму (електрокардіостимулятора) є методом вибору при виражених проявах недуги. Постійна електрокардіостимуляція показана пацієнтам із симптомними брадиаритміями, синкопальними станами та синдромом тахі-бради.
Лікування брадиаритмії за допомогою електрокардіостимуляції дозволяє відновити адекватну частоту серцевих скорочень і поліпшити життя пацієнтів. Сучасні стимулятори мають функцію адаптації частоти стимуляції до фізичної активності пацієнта.
При наявності синдрому тахі-бради може знадобитися комбіноване лікування, що включає імплантацію стимулятора, призначення антиаритмічних препаратів для контролю епізодів тахікардії.
Клінічні рекомендації
У разі наявності синдрому слабкості синусового вузла клінічні рекомендації базуються на сучасних даних доказової медицини.
При СССВ рекомендації включають чіткі показання для імплантації електрокардіостимулятора. Клас I рекомендацій (повинна бути виконана) включає пацієнтів з симптоматичними брадиаритміями, задокументованими паузами більш як 3 секунд в стані неспання, хронотропною недостатністю з симптомами.
Регулярне спостереження у кардіолога необхідне всім пацієнтам з виявленою патологією. Моніторинг стану включає оцінку симптомів, контроль ЕКГ, при необхідності – холтерівське моніторування.
Пацієнтам з імплантованими електрокардіостимуляторами потрібне регулярне спостереження в спеціалізованих центрах для контролю функції пристрою, корекції параметрів стимуляції.
Профілактика тромбоемболічних ускладнень може знадобитися пацієнтам із синдромом тахі-бради, супутньою фібриляцією передсердь. Призначення антикоагулянтів проводиться з урахуванням індивідуального ризику розвитку інсульту та кровотеч.
Модифікація способу життя включає регулярну фізичну активність в межах переносимості, відмова від куріння, контроль артеріального тиску і рівня холестерину. Пацієнтам слід уникати препаратів, які можуть погіршити дисфункцію.
При підозрі або наявності симптомів порушення серцевого ритму рекомендується звернутися до фахівця. Зверніться до кардіолога для отримання кваліфікованої медичної допомоги та своєчасної діагностики захворювання.
Прогноз для пацієнтів залежить від своєчасності діагностики та адекватності лікування. При правильному підході до терапії якість життя хворих може бути значно поліпшена, а ризик серйозних ускладнень мінімізований.
Аденоїди у дитини — одна з найпоширеніших проблем, з якою стикаються батьки дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Утруднене носове дихання, хропіння, часті застуди — все це характеризує дане захворювання. Розуміння природи цього захворювання допоможе прийняти правильне рішення про лікування.
Що таке аденоїди і чому вони збільшуються
Аденоїди де знаходяться і як виглядають? Це скупчення лімфоїдної тканини, яка знаходиться за піднебінними мигдаликами в носоглотці. Ця тканина — частина імунної системи дитини. Ці утворення виконують захисну функцію, затримують і знешкоджують патогенні мікроорганізми, що потрапляють через ніс і рот.
Для чого потрібні аденоїди в організмі дитини стає зрозуміло при вивченні їх анатомії та фізіології.
У аденоїдів функції — первинний захист від інфекцій верхніх дихальних шляхів, участь у формуванні місцевого імунітету. Рясна васкуляризація забезпечує швидку імунну відповідь, але одночасно сприяє розвитку набряку при запаленні.
Причини збільшення аденоїдів різноманітні, часто пов’язані з особливостями розвитку імунної системи дитини.
Спадкова схильність — визначає індивідуальні особливості імунної відповіді та схильність до гіперплазії лімфоїдної тканини.
Екологічні фактори (забруднення повітря, алергени, хімічні подразники) — створюють хронічне антигенне навантаження на аденоїдну тканину.
Симптоми аденоїдів характерні, проте їх вираженість може варіюватися залежно від ступеня гіпертрофії, а також наявності супутніх запальних процесів.
Основні прояви збільшених аденоїдів включають насамперед порушення носового дихання, які можуть бути постійними або періодичними.
Утруднене носове дихання помітно в нічний час, коли дитина приймає горизонтальне положення. У цей період відбувається природне набрякання слизових оболонок. Хропіння під час сну — одна з ранніх ознак патології.
Часте дихання через рот стає компенсаторним механізмом при вираженій початковій обструкції. Це призводить до пересихання слизових оболонок ротової порожнини та створює передумови для розвитку гінгівітів і карієсу.
Запалені аденоїди можуть проявлятися підвищенням температури тіла, загальною слабкістю, зниженням апетиту. Локальні прояви — больові відчуття в горлі, особливо при ковтанні, відчуття стороннього тіла в носоглотці.
Гнійні аденоїди являють собою особливу форму, при якій спостерігається виділення гнійного вмісту з носа, поява неприємного запаху з рота, стікання патологічного виділення по задній стінці глотки.
Провести діагностику аденоїдів правильно може тільки кваліфікований отоларинголог. Сучасні методи обстеження включають передню і задню риноскопію, пальцеве дослідження носоглотки. Вони дозволяють оцінити консистенцію і рухливість аденоїдної тканини.
Ендоскопія аденоїдів — це золотий стандарт діагностики, що дозволяє точно оцінити ступінь розростання тканини, її топографію, наявність запальних змін і супутньої патології.
Ступені аденоїдів: детальна характеристика стадій захворювання
Патогенез аденоїдної хвороби є багатостадійним процесом, який починається з фізіологічної гіперплазії лімфоїдної тканини і може прогресувати до важких системних порушень.
1 ступінь — майже без симптомів
Ендоскопічна оцінка аденоїдів 1 і 2 ступеня дозволяє візуалізувати незначну гіперплазію тканини, яка не порушує аеродинаміку носового дихання в спокої.
Функція євстахієвих труб залишається збереженою, оскільки їх глоткові устя не перекриваються тканиною, що розрослася. Дихання через ніс зберігається, але може незначно утруднюватися під час сну або при фізичному навантаженні. Хропіння з’являється епізодично, частіше під час простудних захворювань. Порушується фізіологічний носовий цикл, але компенсаторні механізми ще справляються з підтриманням адекватної вентиляції.
2 ступінь — заважає дихати носом
Аденоїди 2 ступеня характеризуються більш вираженими симптомами. Лімфоїдна тканина досягає середини сошника, перекриваючи від 50% до 60% просвіту хоан. Порушується фізіологічний носовий цикл, розвивається компенсаторна гіпертрофія нижніх носових раковин. Це ускладнює носове дихання. Починають страждати дренажна і вентиляційна функції євстахієвих труб.
Дитина починає часто дихати через рот, особливо вночі. З’являється постійне хропіння, порушується якість сну. Голос набуває гугнявого відтінку, може знижуватися слух.
3 ступінь — вимагає втручання
Аденоїди 3 ступеня являють собою тотальну або субтотальну обструкцію носоглотки. Аденоїдна тканина досягає рівня задньої третини сосника або повністю перекриває хоани. Відбувається механічне здавлення глоткових євстахієвих труб. Розвивається ексудативний середній отит з кондуктивною туговухістю.
Носове дихання стає неможливим, дитина змушена постійно дихати через рот. Стадія ускладнень характеризується залученням суміжних анатомічних структур з розвитком вторинної імунної недостатності.
Лікування аденоїдів без операції
Батьки часто задаються питаннями: чим лікувати аденоїди і як зменшити аденоїди без хірургічного втручання? Консервативна терапія дасть результат тільки на ранніх стадіях захворювання.
Промивання носа сольовими розчинами — основа консервативної терапії. Вона забезпечує механічне видалення патогенних мікроорганізмів, алергенів, запальних медіаторів.
Антигістамінні препарати показані при алергічному компоненті аденоїдної патології. Вони блокують H1-рецептори гістаміну, запобігаючи розвитку алергічної реакції, зменшуючи набряк слизових оболонок.
Імуномодулююча терапія спрямована на відновлення балансу місцевого імунітету і підвищення резистентності до інфекцій. Препарати бактеріального походження стимулюють вироблення секреторного імуноглобуліну А та активують функцію альвеолярних макрофагів.
Ультрафіолетове опромінення носоглотки має бактерицидну дію і стимулює місцеві захисні механізми. Лазерна терапія покращує мікроциркуляцію в тканинах, має протизапальну та імуномодулюючу дію. Інгаляційна терапія з використанням муколітиків та антисептиків сприяє санації носоглотки та відновленню функції війчастого епітелію.
Дихальна гімнастика є невід’ємним компонентом консервативного лікування. Спеціальні вправи спрямовані на відновлення правильного носового дихання, зміцнення дихальної мускулатури і поліпшення вентиляції легенів.
Коли аденоїди треба видаляти
Чи потрібно видаляти аденоїди — рішення, яке приймається індивідуально для кожної дитини. Сучасна оториноларингологія дотримується принципу максимального збереження лімфоїдної тканини. Однак у ряді випадків хірургічне втручання стає єдиним способом запобігання серйозних ускладнень.
Видалення аденоїдів показано при повній відсутності носового дихання з розвитком обструктивного апное сну.
Деформація лицьового скелета (аденоїдне обличчя) розвивається при тривалому ротовому диханні. Характерне подовження нижньої третини обличчя, звуження верхньої щелепи, формування неправильного прикусу. Ці зміни можуть стати незворотними і вимагати складного ортодонтичного лікування в майбутньому.
Як видаляють аденоїди? Класична аденотомія виконується під ендотрахеальним наркозом під ендоскопічним контролем. Сучасні методики включають використання радіочастотної абляції, лазерної деструкції, коблації. Це дозволяє мінімізувати травматичність втручання.
Видалення аденоїдів в Одесі та не тільки виконується з використанням сучасного ендоскопічного обладнання високої роздільної здатності.
Як видаляють аденоїди в сучасній медицині? Втручання проводиться під загальним наркозом. Лікарі також використовують ендоскопічне обладнання. Це забезпечує точність і безпеку втручання. Видалення аденоїдів в Одесі та інших містах виконується в спеціалізованих ЛОР-відділеннях.
Що важливо знати після видалення
Після видалення аденоїдів наслідки операції мінімальні при дотриманні рекомендацій лікаря. Протягом 1-2 тижнів необхідно:
Дотримуватися щадної дієти
Уникати фізичних навантажень
Регулярно проводити гігієну носової порожнини
Виконувати дихальну гімнастику
Аденоїдна тканина може частково відновлюватися. Тому необхідне регулярне спостереження у отоларинголога і профілактика респіраторних інфекцій.
Гіпотонія – це медичний стан, коли артеріальний тиск опускається нижче нормальних показників. Що таке гіпотонія з медичної точки зору? Це патологічний стан серцево-судинної системи, який може мати як тимчасовий, так і хронічний характер. Низький тиск вважається патологічним, коли діастолічний становить – нижче 60 мм рт. ст., систолічний – нижче 90 мм рт. ст.
У медичній класифікації хвороб гіпотонія МКХ 10 має код I95, що відносить її до захворювань системи кровообігу. Цей стан вимагає уважного ставлення, оскільки може істотно впливати на якість життя людини і в деяких випадках становити серйозну загрозу для здоров’я. Знижений тиск зустрічається у людей різного віку, але частіше діагностується у молодих жінок астенічної статури і літніх людей.
Симптоми зниженого тиску
Ознаки гіпотонії можуть проявлятися по-різному в залежності від індивідуальних особливостей організму і ступеня вираженості захворювання. Симптоми гіпотонії включають запаморочення, особливо при різкій зміні положення тіла, загальну слабкість і швидку стомлюваність навіть при незначних фізичних навантаженнях.
При низькому тиску симптоми включають також головні болі, які часто носять тупий, тиснучий характер і локалізуються в потиличній або скроневій області. Пацієнти скаржаться на сонливість, апатію, зниження працездатності та концентрації уваги. Нерідко спостерігається підвищена чутливість до змін погоди.
Симптоми пониженого тиску можуть включати нудоту, особливо в ранкові години, холодність кінцівок, блідість шкірних покривів, прискорене серцебиття як компенсаторну реакцію організму. У деяких пацієнтів відзначається підвищена пітливість, дратівливість і емоційна лабільність.
Причини захворювання
Причини гіпотонії різноманітні та можуть бути пов’язані як зі спадковими факторами, так і з набутими станами. При низькому нижньому тиску причини часто криються в конституційних особливостях організму – у людей астенічної статури гіпотонія може бути варіантом фізіологічної норми.
Те, чому падає тиск може полягати в ендокринних порушеннях, таких як гіпотиреоз, недостатність надниркових залоз, цукровий діабет. Захворювання серцево-судинної системи – кардіоміопатії, аритмії, вади серця – також здатні призвести до розвитку даного стану.
Прийом деяких груп медикаментів: антигіпертензивних засобів, діуретиків, антидепресантів, протиаритмічних препаратів – також є причинами гіпотонії. Медикаментозна гіпотонія МКХ 10 має код Y57.9. Її розвиток спричинений побічними діями лікарських засобів. Зневоднення організму, крововтрата, інфекційні захворювання, анемія – все це може стати причиною зниження артеріального тиску.
Види гіпотонії
Гостра гіпотонія
Гостра гіпотонія являє собою раптове критичне зниження артеріального тиску, яке розвивається протягом декількох хвилин або годин. Пацієнт потребує негайної допомоги медиків. Розвивається при шокових станах різної етіології: кардіогенному, гіповолемічному, септичному шоку.
Гіпотонія невідкладна допомога в гострих випадках включає:
покладіть пацієнта в горизонтальне положення, підніміть йому ноги
забезпечте хворому доступ свіжого повітря
зігрійте потерпілого
Як підняти тиск при гострих станах? Негайно викличте швидку медичну допомогу і до її прибуття контролюйте життєво важливі функції.
Хронічна гіпотонія
Для хронічної форми захворювання характерний тривалий перебіг, періоди загострення і ремісії. Виражена гіпотонія може істотно обмежувати повсякденну активність пацієнта, знижувати якість життя і працездатність. Дана форма вимагає комплексного підходу до лікування і постійного медичного спостереження.
У чому полягає небезпека артеріальної гіпотензії?
Чим небезпечна гіпотонія для організму людини? Артеріальна гіпотензія це стан, при якому тривале зниження артеріального тиску призводить до порушення кровопостачання життєво важливих органів.
Чим небезпечна гіпотонія для пацієнтів будь-якого віку? В першу чергу недостатнім надходженням кисню і поживних речовин до головного мозку, серця, нирок.
Хронічна форма патології може призвести до розвитку ішемічних процесів в органах і тканинах, порушення їх функціонування. Особливо небезпечний цей стан для літніх людей, у яких вже є супутні захворювання серцево-судинної системи.
Наслідки гіпотонії
Після гіпотонії наслідки можуть бути досить серйозними за відсутності адекватного лікування. Тривалий перебіг захворювання може призвести до розвитку хронічної серцевої недостатності, порушень ритму серця, ішемічної хвороби серця.
Гіпотонія м’язів симптоми включають слабкість м’язового тонусу, що може призвести до порушення рухової активності та координації рухів. У пацієнтів з хронічною формою підвищується ризик травматизму внаслідок виникнення у пацієнта частих непритомностей і запаморочень.
Лікування та профілактика захворювання
Гіпотонія — як лікувати в першу чергу? Необхідно звернутися до лікаря для встановлення точного діагнозу і визначення причини захворювання. У відділенні сімейної медицини в нашій клініці Complimed лікарі проводять комплексну діагностику і лікування гіпотонії.
Діагноз гіпотонія встановлюється на підставі клінічних проявів, даних вимірювання артеріального тиску і додаткових методів обстеження.
Первинна діагностика починається з ретельного збору анамнезу. Лікар з’ясовує скарги пацієнта, тривалість симптомів, спадкову схильність, прийняті лікарські препарати, супутні захворювання.
Фізикальне обстеження включає:
Вимірювання артеріального тиску в положенні лежачи, сидячи і стоячи для виявлення ортостатичної гіпотензії
Підрахунок частоти серцевих скорочень
Аускультація серця і легенів
Оцінка стану шкірних покривів, наявності набряків
Пальпація периферичних артерій
Інструментальні методи діагностики:
ЕКГ для виключення порушень ритму і провідності
Ехокардіографія для оцінки структури та функції серця
Холтерівське моніторування для виявлення прихованих порушень ритму
УЗД органів черевної порожнини та щитоподібної залози
Лабораторні дослідження:
Загальний аналіз крові (для виключення анемії)
Біохімічний аналіз крові (глюкоза, електроліти, функція нирок)
Гормональні дослідження (гормони щитовидної залози, кортизол)
Аналіз сечі
Додаткові методи можуть включати тілт-тест (проба з пасивним ортостазом) для діагностики нейрогенних непритомностей, дослідження варіабельності серцевого ритму.
Правильна діагностика дозволяє визначити тип захворювання і вибрати оптимальну тактику лікування.
Препарати при гіпотонії визначаються індивідуально і тільки лікарем. При гіпотонії застосовують адаптогени рослинного походження, аналептики, мінералокортикоїди. Чим підняти тиск медикаментозно? Впоратися з проблемою допоможуть такі групи препаратів як кофеїн-бензоат натрію, мезатон, ефедрин.
При гіпотонії лікування медикаментозне доповнюється нормалізацією режиму праці та відпочинку, регулярними фізичними вправами, контрастним душем, масажем.
За наявності гіпотонії лікування передбачає корекцію способу життя, дієтичні рекомендації, фізіотерапевтичні процедури.
Кашель — один з найпоширеніших симптомів, з яким стикаються люди різного віку. Розуміння природи виникнення цього стану і правильний підхід до його лікування допоможуть швидко впоратися з проблемою і повернути комфорт у повсякденне життя.
Причини та види кашлю
Це захисний рефлекс організму, спрямований на очищення дихальних шляхів від подразників, мокротиння або сторонніх частинок. Його типи розрізняються за характером, тривалістю і причинами виникнення. Основна класифікація поділяє його на гострий (до 3 тижнів), підгострий (3-8 тижнів) і хронічний (понад 8 тижнів).
За інтенсивністю розрізняють легке покашлювання, помірний і сильний кашель, який може значно порушувати повсякденну активність. За часом виникнення виділяють ранковий, денний і нічний, кожен з яких може вказувати на різні патологічні стани.Причини виникнення рефлексу різноманітні: вірусні та бактеріальні інфекції, алергічні реакції, захворювання серцево-судинної системи, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, куріння, прийом деяких лікарських препаратів. При постійному кашлі причини можуть включати серйозні захворювання і вимагають обов’язкової консультації фахівця.
При кашлі зранку причини часто пов’язують з накопиченням мокротиння за ніч, а нічний — може свідчити про серцеву недостатність або гастроезофагеальний рефлюкс.
Сухий кашель
Сухий кашель характеризується відсутністю мокротиння, супроводжується першінням у горлі, болісними відчуттями в грудях. Цей тип кашлю особливо виснажливий, оскільки не приносить полегшення, може виникати нападами. Багато хто шукає способи як зупинити сухий кашель, адже він нерідко порушує сон і значно знижує якість життя.
Тривалість нападів — від декількох хвилин до пів години, викликаючи подразнення горла, головний біль, блювотні позиви. Особливо болісним стає наявність симптому без зупинки в нічний час. І тоді питання як зупинити кашель вночі стає критично важливим, коли горизонтальне положення тіла сприяє посиленню кашльового рефлексу.
Поширені причини: початкова стадія простудних захворювань, алергічні реакції, вплив подразнюючих речовин в повітрі, прийом деяких лікарських препаратів, куріння, перебування в задимленому приміщенні. Важливо відзначити, що сухий кашель часто передує вологому в перебігу респіраторних захворювань.
Вологий кашель
Супроводжується виділенням мокротиння різного характеру і консистенції. Є більш продуктивним, оскільки сприяє очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету. Характер мокротиння може багато розповісти про природу захворювання: прозоре слизове мокротиння часто вказує на вірусну інфекцію, жовтувате або зеленувате — на бактеріальну, іржаве — свідчить про пневмонію.
Кількість виділеного мокротиння також має діагностичне значення. При гострому бронхіті кількість мокротиння зазвичай невелика, при хронічних захворюваннях легенів досягає значних обсягів, особливо в ранкові години після пробудження.
Цей тип частіше зустрічається при бронхітах, пневмонії, хронічній обструктивній хворобі легень, бронхоектазах. Важливо не придушувати його повністю, а навпаки — сприяти розрідженню, виведенню мокротиння з дихальних шляхів за допомогою муколітичних і відхаркувальних препаратів.
Як відрізнити сухий кашель від вологого?
Чим заспокоїти кашель? Це залежить від його характеру. Сухий — звучить уривчасто, «гавкаючи», не супроводжується відходженням мокротиння, часто викликає болісні відчуття в горлі та грудях. Людина відчуває постійне бажання відкашлятися, але це не приносить полегшення.
Вологий — має більш глибокий, «булькаючий» звук. Після нападу людина може відкашляти мокроту. У дихальних шляхах відчувається рух рідини, особливо вранці після нічного сну. Звук даного різновиду патології більш приглушений і резонуючий.
Додатковою ознакою для розрізнення служить відчуття в грудях: при сухому кашлі відчувається саднення, печіння, при вологому — тяжкість і закладеність. Важливо звертати увагу на час появи симптому: ранковий з мокротою часто вказує на хронічні захворювання легенів, нічний — може свідчити про серцеву недостатність або гастроезофагеальний рефлюкс.
Чи можна позбутись кашлю в домашніх умовах
Як позбутись кашлю в домашніх умовах — питання, яке турбує багатьох. Домашні методи ефективні при легкому кашлі на початкових стадіях захворювання.
Що допоможе від кашлю природним шляхом? Зволоження повітря до 50-60%, тепле пиття, інгаляції з содою або травами. Чим заспокоїти кашель вночі? Допоможе мед з молоком або теплий чай.
Що робити при кашлі з температурою, кровохарканням або задишкою? Негайно звертатися до лікаря, оскільки домашнє лікування має свої межі.
Ліків існує безліч, але правильний вибір може зробити тільки фахівець після комплексного обстеження.
Препарати для лікування кашлю: як вибрати ефективний засіб
Для усунення сухого застосовуються протикашльові препарати, що пригнічують рефлекс, а для вологого — відхаркувальні та муколітичні засоби.
Таблетки від кашлю представлені різними групами препаратів. Протикашльові засоби центральної дії блокують кашльовий центр в головному мозку, периферичної дії — знижують чутливість рецепторів в дихальних шляхах. Таблетки від сухого кашлю повинні застосовуватися строго за показаннями та під контролем лікаря.
Сироп від кашлю особливо популярний в педіатричній практиці завдяки зручності дозування і приємному смаку. Як зменшити кашель за допомогою сиропів? — приймати їх згідно з інструкцією, не перевищуючи рекомендовані дози.
Льодяники від кашлю забезпечують місцевий вплив, зволожуючи слизову оболонку горла, зменшують подразнення. Вони містять антисептичні, протизапальні та знеболюючі компоненти. Спреї діють аналогічно, але забезпечують глибше проникнення активних речовин.
Антибіотик від кашлю призначається тільки при підтвердженні бактеріальній інфекції. Самостійне застосування антибактеріальних препаратів неприпустимо і може призвести до розвитку стійкості мікроорганізмів, побічних ефектів.
Народні засоби від кашлю дорослим доповнюють основне лікування: тепле пиття, інгаляції з лікарськими травами, мед з молоком. Що допоможе від кашлю в домашніх умовах? — регулярне зволоження повітря, тепле пиття, інгаляції. Однак покладатися виключно на народні методи при серйозних захворюваннях не рекомендується — необхідна комплексна терапія під наглядом лікаря.
Сильний і тривалий кашель: коли варто звернутися до лікаря?
Якщо кашель не проходить протягом тривалого часу — це серйозний привід для медичного обстеження. Консультація терапевта необхідна при недузі, що триває понад 2-3 тижні.
Тривожні ознаки, що вимагають негайного звернення до лікаря:
зміна характеру звичайного кашлю у курців
поява прожилок крові в мокроті
втрата ваги
нічна пітливість
тривала субфебрильна температура
Особливо тривожним симптомом є поява задишки в стані спокою або при мінімальному фізичному навантаженні.
Негайного звернення до лікаря вимагають такі ситуації:
кровохаркання
висока температура тіла більш як 3 дні
виражена задишка
болі в грудях
серцевий кашель, симптоми якого включають напади в нічний час
набряки нижніх кінцівок
прискорене серцебиття
Особливої уваги вимагає наявність постійного кашльового рефлексу у дітей раннього віку, літніх людей і пацієнтів з хронічними захворюваннями. У дітей до року він є приводом для консультації педіатра. У літніх людей — може бути єдиним проявом пневмонії без підвищення температури тіла.
Засобів від кашлю існує безліч, але правильний вибір може зробити тільки фахівець після комплексного обстеження.
Що таке коліт? Це запальне захворювання товстої кишки, яке може мати різну етіологію та патогенез. По суті, він являє собою запалення слизової оболонки товстого кишківника, яке може мати як гострий, так і хронічний характер. Залежно від причини коліту виникнення та характеру патологічного процесу розрізняють кілька видів даного захворювання.
Захворювання може вражати як окремі ділянки товстої кишки, так і всю її довжину. Патологічний процес може зачепити різні шари – від поверхневого ураження слизової оболонки до трансмурального запалення, що проникає через всі шари стінки кишки.
Більш докладно про причини розвитку цього стану, методи його діагностики та усунення поговоримо в цій статті.
Причини захворювання
Виникнення даного недугу обумовлюється такими факторами:
Інфекційні агенти (бактерії, віруси, паразити)
Аутоімунні процеси
Порушення кровообігу в стінці кишківника
Побічні ефекти прийому деяких лікарських препаратів
Перенесена променева терапія
Хронічні стреси і психоемоційні навантаження
При виразковому коліті причини мають переважно аутоімунну природу, коли організм атакує власні клітини товстої кишки. При спастичному коліті на нервовому ґрунті ключову роль відіграють психосоматичні фактори, такі як хронічний стрес.
Види коліту
Залежно від етіології та патогенезу виділяють такі форми захворювання:
Неспецифічний виразковий коліт (НВК) – хронічне рецидивуюче аутоімунне захворювання. Виразковий коліт – це дифузне запалення слизової оболонки товстої кишки з утворенням виразок. Це патологія з прогресуючим перебігом, яка без адекватної терапії призводить до важких ускладнень і інвалідизації пацієнта.
Псевдомембранозний коліт – провокується бактеріями Clostridium difficile. На слизовій оболонці утворюються фібринозні плівки (псевдомембрани). Виникає як ускладнення антибіотикотерапії.
Ішемічний коліт – стан, викликаний недостатнім кровопостачанням стінки товстої кишки. Буває гострим і хронічним. Найчастіше уражаються селезінковий вигин, низхідна ободова кишка.
Мікроскопічний коліт – група захворювань, що включає колагенозний і лімфоцитарний коліт. При ендоскопічному дослідженні слизова оболонка виглядає нормальною, але при мікроскопічному дослідженні виявляються характерні зміни: потовщення субепітеліального шару колагену, збільшення кількості внутрішньоепітеліальних лімфоцитів.
Катаральний коліт – поверхневе запалення слизової оболонки з переважанням судинних порушень (гіперемія, набряк) без глибоких деструктивних змін.
Спастичний коліт – функціональний розлад, що характеризується порушенням моторики і підвищеним тонусом кишкової стінки.
Гострий коліт – характеризується раптовим початком, вираженими клінічними проявами, має інфекційну природу. При гострому коліті симптоми яскраві: різкий біль у животі, діарея з домішками крові і слизу, лихоманка, інтоксикація.
Ентероколіт – вражає тонку і товсту кишки.
Гастроентероколіт – комплексне запальне ураження органів шлунково-кишкового тракту.
Симптоми захворювання
Клінічна картина кишкового коліту може варіюватися в залежності від форми і тяжкості захворювання. Основні симптоми коліту кишечника:
Абдомінальні болі, частіше в нижніх відділах живота
Порушення стільця (діарея або запори)
Виділення слизу, крові з калом
Метеоризм, бурчання в животі
Тенезми (помилкові позиви до дефекації)
Загальна слабкість, зниження апетиту
Підвищення температури тіла (при важких формах)
При спастичній формі характерні періодичні болі спастичного характеру, які можуть посилюватися після їжі або при стресі. Також відзначається чергування запорів і діареї.
Сучасні методи лікування
При коліті лікування вимагає комплексного підходу і залежить від форми захворювання:
Медикаментозна терапія:
Протизапальні препарати для лікування коліту (5-аміносаліцилова кислота та її похідні)
Гормональні препарати (глюкокортикостероїди)
Імуносупресори
Біологічна терапія (моноклональні антитіла)
Антибактеріальні препарати (при інфекційному коліті)
Пробіотики для нормалізації кишкової мікрофлори
Дієтотерапія:
Виключення подразнюючих продуктів
Дробове харчування
При необхідності – ентеральне харчування
Хірургічне лікування – при ускладненнях захворювання (перфорація, масивна кровотеча).
Багатьох пацієнтів цікавить питання «яка тривалість життя при виразковому коліті» – при адекватній сучасній терапії тривалість життя практично не відрізняється від такої у здорових людей.
Лікування коліту кишківника повинно проводитися під наглядом лікаря-гастроентеролога, оскільки самолікування може призвести до прогресування захворювання, розвитку ускладнень.
При лікуванні коліту протокол складається індивідуально з урахуванням форми захворювання, тяжкості стану пацієнта і наявності супутньої патології. У клініці Complimed діагностикою і терапією займаються професійні гастроентерологи. Дізнатися більше про нас і методи лікування різних видів коліту ви можете на офіційному сайті клініки.
Профілактика
Профілактичні заходи спрямовані як на попередження розвитку недуги, так і на профілактику загострень при хронічному коліті кишечника. Комплекс профілактичних заходів включає:
Раціональне і здорове харчування
Нормалізація режиму харчування
Адекватна фізична активність
Контроль стресових ситуацій
Своєчасне лікування інфекційних захворювань ШКТ
Раціональне застосування антибіотиків
Регулярне спостереження у гастроентеролога
Особливу увагу слід приділити профілактиці загострень при хронічних формах Необхідно суворо дотримуватися приписів лікаря, проходити контрольні обстеження у гастроентеролога, уникати факторів, що провокують рецидиви.
У відділенні гастроентерології нашої клініки проводяться комплексні програми профілактики та лікування різних форм коліту з використанням індивідуального підходу до кожного пацієнта.
Що таке інсульт? Це порушення кровопостачання мозку. Він розвивається через закупорку або розрив судини, що призводить до пошкодження тканин мозку. Це серйозний неврологічний стан, що вимагає негайного медичного втручання. Важливо знати, як розпізнати інсульт, щоб вчасно виявити симптоми і надати першу допомогу. У цій статті ми розповімо, що таке інсульт, які причини його виникнення, способи лікування.
Як розпізнати інсульт. Перші ознаки
Те, як проявляється інсульт можна розпізнати за 5 ознаками:
На обличчі людини з’являється асиметрія: опущення куточка рота або повіки з одного боку. При інсульті лице стає асиметричним – попросіть людину посміхнутися або показати зуби – при наявності патології одна сторона обличчя залишається нерухомою.
Слабкість у кінцівках. У хворого спостерігається раптова слабкість або оніміння руки, ноги з одного боку тіла. При інсульті ліва сторона часто проявляється саме так, особливо при ураженні правої півкулі мозку.
Порушення мовлення. Людина може говорити невиразно, плутати слова або зовсім не здатна говорити і розуміти звернену до неї мовлення. Що є характерним для інсульту лівої півкулі у правші – це саме порушення мовлення, оскільки мовні центри розташовані в лівій півкулі у більшості правшів.
Погіршення зору — раптове затуманення, двоїння в очах або втрати зору на одне око.
Сильний головний біль — раптовий, сильний біль, виникає без виразної причини.
Як починається інсульт? Це можна помітити за 6 ознаками, які проявляються за кілька годин або днів до крововиливу:
Порушення мовлення
Короткочасна слабкість у кінцівках
Дзвін або шум у вухах
Запаморочення, проблеми з координацією
Нудота, блювота
Сонливість або сплутаність свідомості
Як перевірити чи був інсульт? Можна використати абревіатуру УДАР:
У — посмішка (попросіть людину посміхнутися)
Д — рух (попросіть підняти обидві руки)
А – артикуляція (попросіть повторити просте речення)
Р – рішення (якщо помітили хоча б один симптом, негайно викликайте швидку допомогу)
Тиск і інсульт тісно пов’язані – гіпертонія є одним з провідних факторів ризику. Від чого інсульт трапляється найчастіше – саме від підвищеного тиску та порушень в судинах.
Що є характерним для інсульту правої півкулі у правші – порушення просторової орієнтації, неспроможність впізнавати обличчя та предмети, а також емоційна лабільність.
Стрес — один з факторів ризику. В організмі підвищується рівень кортизолу — підвищується артеріальний тиск, збільшується згортання крові. Медитація, йога допомагають знизити негативний вплив стресу на організм.
Недостатня фізична активність збільшує ризик виникнення патології приблизно на 50%. Помірна активність, така як 30-хвилинна щоденна прогулянка швидким кроком, здатна значно знизити цей ризик. Фізична активність допомагає контролювати вагу, знижує артеріальний тиск, покращує еластичність судин і чутливість до інсуліну.
Види інсульту
Які є інсульти? Існує два основних типи — ішемічний та геморагічний. Види інсультів розрізняються за механізмом розвитку, симптомами, методами лікування.
Що таке ішемічний інсульт — це найпоширеніший тип, становить 85% всіх випадків. Виникає через закупорку кровоносної судини тромбом і емболом. Це призводить до порушення кровопостачання ділянки мозку. Причини цього стану — атеросклероз, фібриляція передсердь, цукровий діабет, гіпертонія. Обширний ішемічний інсульт може призвести до серйозних неврологічних порушень або летального результату.
Що таке геморагічний інсульт (гемороїдальний інсульт) – це крововилив в мозок внаслідок розриву кровоносної судини. Причини – високий артеріальний тиск, аневризми судин мозку, артеріовенозні мальформації.
Міні інсульт або транзиторна ішемічна атака (ТІА), – це стан, коли ознаки мікроінсульту тривають менше ніж 24 години і зазвичай не залишають постійних ушкоджень.
Тихі інсульти відбуваються без явних симптомів, але виявляються під час МРТ. Приблизно 25% людей старше 80 років мали такі безсимптомні напади, не здогадуючись про це. Ці «тихі» пошкодження можуть накопичуватися і з часом призводити до когнітивних порушень і деменції.
Види інсульту мозку також включають інсульт потиличної частини, що вражає потиличну частину мозку і часто викликає зорові порушення.
Інсульти види також включають патологію центрального стовбура, що зачіпає стовбур мозку і може бути особливо небезпечним через те, що там розташовані центри, що відповідають за дихання і серцеву діяльність.
Перша допомога
Допомога при інсульті повинна бути надана якомога швидше, оскільки «золота година» після початку симптомів є критично важливою для порятунку життя і мінімізації ушкоджень мозку.
Перша допомога при інсульті:
Негайно викличте швидку допомогу.
Покладіть хворого на спину, підніміть йому голову і плечі.
Забезпечте доступ свіжого повітря – розстебніть комір, відкрийте вікно.
Виміряти артеріальний тиск.
Запам’ятайте або запишіть час появи перших симптомів.
Допомога при гострому мозковому інсульті — перевірка прохідності дихальних шляхів, поворот потерпілого на бік для запобігання аспірації блювотних мас.
Домедична допомога при інсульті та перша допомога при інсульті в домашніх умовах повинна полягати в забезпеченні спокою потерпілому, контролі його стану до приїзду швидкої допомоги та підтримці життєво важливих функцій. Медична допомога при інсульті надається в перші 4-6 годин після нападу.
Що робити при мікроінсульті? Допомога аналогічна – необхідно терміново викликати швидку допомогу і звернутися до відділення неврології, де фахівці проведуть необхідну діагностику і призначать лікування.
Що робити при інсульті правильно? Насамперед викликати швидку та забезпечити спокій.
За наявності недуги не можна робити такі дії:
Не приймайте ніяких ліків, особливо аспірин або кроворозріджувальні засоби;
Не давайте пити і їсти;
Не намагайтеся транспортувати потерпілого самостійно – викличте швидку допомогу;
Не залишайте людину одну, контролюйте її стан;
Не намагайтеся «розбудити» потерпілого при втраті свідомості фізичними впливами.
Тривалість гострої фази – від декількох годин до декількох днів. Відновний період і повернення до повноцінного життя може зайняти місяці або роки.
Профілактика
Для попередження інсульту профілактика відіграє одну з головних ролей у запобіганні цього серйозного захворювання. Як попередити інсульт? Це комплексний підхід, який передбачає ведення здорового способу життя, контроль факторів ризику.
Вимірювання артеріального тиску
Здорове харчування
Регулярні фізичні навантаження
Відмова від куріння, вживання алкоголю
Вимірювання рівня холестерину, цукру в крові
Симптоми геморагічного інсульту та його профілактика спрямована на виявлення аневризм судин мозку.
Харчування — вживайте продукти, багаті антиоксидантами, омега-3 жирними кислотами та калієм (ягоди, жирна риба, горіхи, насіння, овочі, фрукти).
У профілактику входять аналізи крові на рівень холестерину, глюкози, ультразвукове дослідження судин шиї. Також необхідно проходити щорічні профілактичні огляди у лікаря.Зробити це можна в нашій клініці Complimed.
Мелодична інтонаційна терапія допомагає пацієнтам з афазією (порушенням мовлення) відновлювати мовленнєві функції через спів і ритмічні вправи. Музичні та мовленнєві центри в мозку частково перекриваються, і коли ушкоджено ділянки, що відповідають за звичайне мовлення, музичні центри можуть «перейняти» ці функції.
Реабілітація після перенесеного захворювання – складний і багатогранний процес, який займає від кількох місяців до кількох років. Він передбачає фізіотерапію, заняття з логопедом, ерготерапію, психологічну підтримку. Найбільш інтенсивне відновлення відбувається в перші 3-6 місяців, але позитивні зміни можуть спостерігатися і через роки за умови регулярних реабілітаційних заходів.
Рефлюкс-езофагіт — запальне ураження слизової оболонки стравоходу. Є одним із проявів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).
ГЕРХ — це хронічна рецидивуюча патологія, за якої відбувається закидання шлункового або дуоденального вмісту в стравохід. Це призводить до пошкодження дистального відділу стравоходу з розвитком у ньому запальних і дистрофічних змін.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – це стан, який серйозно впливає на якість життя пацієнтів, спричиняючи неприємні симптоми та потенційно небезпечні ускладнення.
Існує також не ерозивний рефлюкс-езофагіт, за якого візуальні зміни слизової оболонки стравоходу відсутні, незважаючи на наявність характерних симптомів захворювання.
Причини рефлюксу
Розвиток рефлюкс-езофагіту та ГЕРХ зумовлений порушенням рівноваги між захисними механізмами стравоходу й агресивними чинниками рефлюктату. Причини гастроезофагеального рефлюксутакі:
Зниження тонусу нижнього стравохідного сфінктера (НПС). НПС – це м’язове кільце, розташоване на межі стравоходу і шлунка, яке перешкоджає зворотному току шлункового вмісту.
Грижа стравохідного отвору діафрагми (ГПОД)
Психоемоційні чинники — рефлюкс-езофагіт на нервовому ґрунті розвивається внаслідок стресу, який впливає на моторику шлунково-кишкового тракту і секрецію соляної кислоти
Генетична схильність
Інфекція Helicobacter pylori
Симптоми та прояви гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
При рефлюкс-езофагіті симптоми та прояви такі:
Печія — основний і найчастіший симптом. У хворого виникає відчуття печіння за грудиною, що поширюється вгору від епігастральної ділянки до шиї. Печія виникає після приймання їжі, під час нахилу тулуба вперед, у горизонтальному положенні
Регургітація — мимовільне закидання шлункового вмісту в порожнину рота, що не супроводжується нудотою і блювотними рухами
Дисфагія — утруднення під час ковтання
Одинофагія — болісне ковтання
Відчуття клубка в горлі
Відрижка повітрям або їжею
Біль у грудній клітці — може імітувати стенокардію, що часто призводить до помилкової діагностики захворювань серцево-судинної системи
Рефлюксний кашель — поширений прояв, за якого у пацієнта присутній хронічний кашель. Виникає ночами після прийому їжі.
Який вигляд має язик за ГЕРХ: часто відзначається обкладеність язика білим або жовтуватим нальотом, іноді спостерігаються відбитки зубів по краях язика.
Ускладнення рефлюкс-езофагіту
Серед найбільш значущих ускладнень виділяють:
Стриктура (звуження) стравоходу
Стравохід Барретта
Аденокарцинома стравоходу
Кровотеча з ерозій і виразок стравоходу
Перфорація стравоходу
Аспіраційна пневмонія
Хронічні захворювання дихальних шляхів
Дентальні ерозії
Хронічний синусит, отит
Класифікація
Рефлюкс-езофагіт і ГЕРХ класифікуються за різними критеріями, що допомагає лікарям визначити тяжкість захворювання, вибрати оптимальну тактику лікування і прогнозувати результат хвороби.
Класифікація за морфологічними змінами:
Катаральний рефлюкс-езофагіт — гіперемія і набряк слизової без порушення її цілісності.
Ерозивний — наявність ерозій на слизовій.
Виразковий — формування виразкових дефектів слизової оболонки стравоходу.
Геморагічний — наявність крововиливів у слизову стравоходу.
Класифікація за характером перебігу:
Легкий перебіг: симптоми проявляються 1-2 рази на тиждень, усуваються після прийому медикаментів, не впливають життя.
Середньотяжкий перебіг: прояви турбують 3-4 рази на тиждень, потребують постійної медикаментозної терапії.
Важкий перебіг: симптоми виникають практично щодня, погано піддаються медикаментозній корекції.
Особливо виділяють рефлюкс-езофагіт типу А. Запальні зміни слизової локалізуються в ділянці кардії, і не поширюються вище на стравохід.
Рекомендації при появі симптомів рефлюксної хвороби
За появи при рефлюксу симптомів слід вжити низку заходів, які полегшать стан і запобігатимуть прогресуванню захворювання.
Зміна способу життя та дієтичні рекомендації
Дієта при рефлюксі спрямована на зниження внутрішньочеревного тиску та зменшення вироблення соляної кислоти в шлунку.
Необхідно виключити продукти, що сприяють зниженню тонусу нижнього стравохідного сфінктера: жирні та смажені страви, шоколад, каву, алкоголь, газовані напої, цитрусові, томати, м’яту, часник, цибулю. Обмежити вживання продуктів, що підвищують кислотність шлункового соку: гострі страви, маринади, консерви, копченості.
Дієта за ГЕРХ стіл 1 — це лікувальне харчування, яке передбачає механічне, хімічне і термічне щадіння слизової оболонки стравоходу і шлунка. Їжа має бути теплою (не гарячою і не холодною), приготованою на парі, відвареною або запеченою.
Медикаментозна терапія:
антациди — нейтралізують соляну кислоту в шлунку і знижують її агресивний вплив на слизову оболонку стравоходу
альгінати — створюють захисний бар’єр на поверхні вмісту шлунка
за регулярних симптомів слід звернутися до лікаря для призначення більш ефективних препаратів: інгібіторів протонної помпи, блокаторів Н2-гістамінових рецепторів, прокінетиків
Також важливо не приймати горизонтальне положення одразу після їжі, необхідно почекати щонайменше 1,5-2 години та уникати надмірного фізичного напруження.
Діагностика рефлюкс-езофагіту
Діагностика складається з таких етапів:
1. Клінічна оцінка. Під час консультації гастроентеролог збирає скарги пацієнта, аналізує фактори ризику та провокуючі фактори.
2 Інструментальні методи дослідження: езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС), рентгенологічне дослідження стравоходу і шлунка з барієм, добова pH-метрія стравоходу, багатоканальна внутрішньопросвітна імпедансометрія з pH-метрією, манометрія стравоходу, біліметрія, сцинтиграфія.
3 Лабораторні методи дослідження: загальний і біохімічний аналізи крові для виявлення анемії та запальних змін, дослідження калу на приховану кров, діагностика інфекції H. pylori.
4. Додаткові методи: бронхоскопія, ларингоскопія, ЕКГ, холтерівське моніторування, стрес-тести за кардіальних проявів для виключення захворювань серця, стоматологічне обстеження за дентальних ерозій.
5. Морфологічне дослідження біоптатів слизової оболонки стравоходу – для підтвердження діагнозу стравоходу Барретта і визначення ступеня дисплазії. Допомагає диференціювати ГЕРХ від інших захворювань стравоходу.
Особливості діагностики у різних груп пацієнтів:
Важливо зазначити, що за наявності недуги в людини спостерігається характерна зміна язика за ГЕРХ — обкладеність білим або жовтуватим нальотом, особливо біля кореня, іноді з відбитками зубів по краях.
Лікування рефлюксу
Ймовірно у вас виникло запитання: “якщо є рефлюкс — як лікувати цю патологію?”. Терапевтична стратегія лікування рефлюкс-езофагіту та ГЕРХ охоплює кілька ключових напрямів.
Немедикаментозне лікування
Зміна способу життя і харчових звичок: дотримання при рефлюксі дієти, дробове харчування — 5-6 прийомів їжі, зниження маси тіла, відмова від тютюнопаління і вживання алкоголю, техніки релаксації.
Медикаментозна терапія
Передбачає прийом груп препаратів, що впливають на різні ланки патогенезу захворювання. Як лікувати рефлюкс і чим лікувати ГЕРХ — питання, дати правильну відповідь на які можна під час консультації гастроентеролога з урахуванням тяжкості захворювання, наявності ускладнень і супутніх патологій у пацієнта.
Для усунення цього стану призначають:
Антациди й альгінати. Таблетки від рефлюкс-езофагіту з цієї групи підходять для симптоматичного лікування при епізодичних проявах захворювання
Інгібітори протонної помпи (ІПП). Від рефлюкс-езофагіту таблетки з групи ІПП ефективні для загоєння ерозій і виразок стравоходу
Блокатори H2-гістамінових рецепторів
Прокінетики
Засоби, що підвищують захисні властивості слизової оболонки
Урсодезоксихолева кислота
Хірургічне лікування
Хірургічні методи лікування ГЕРХ і рефлюкс-езофагіту розглядаються в таких випадках:
Неефективність консервативної терапії
Необхідність постійного прийому високих доз ІПП
Наявність ускладнень
Поєднання з великою грижею стравохідного отвору діафрагми
Атипові форми з респіраторними проявами, резистентними до терапії
Ендоскопічні методи
Малоінвазивні ендоскопічні методи представляють альтернативу хірургічному лікуванню:
Ендоскопічна фундоплікація з використанням спеціальних пристроїв
Ін’єкційна терапія в область нижнього стравохідного сфінктера
Ендоскопічне накладення швів на кардію
Після лікування рефлюкс-езофагіту відгуки пацієнтів свідчать про високу ефективність терапії, яка передбачає прийом медикаментів, зміну способу життя. Пацієнти відзначають значне поліпшення якості життя вже в перші дні лікування ІПП, а через 4-8 тижнів регулярної терапії у 80-90% пацієнтів настає повне загоєння ерозій і виразок стравоходу.
Однак ГЕРХ і рефлюкс-езофагіт — хронічні недуги, мають тенденцію до рецидиву. Пацієнтам необхідно дотримуватися рекомендацій і регулярно відвідувати гастроентеролога навіть за відсутності симптомів.
Гемоглобін — це білок, який транспортує кисень з легень до всіх тканин організму. Коли його рівень знижується нижче нормальних показників, виникає стан, відомий як анемія.
Нижче ми розглянемо популярні питання про те, чим підняти гемоглобін, симптоми його нестачі, можливі наслідки дефіциту, а також способи боротьби з проблемою.
Причини низького гемоглобіну
Чому низький гемоглобін розвивається в людини? Існує безліч чинників, які можуть призвести до зниження рівня білка в крові:
дефіцит заліза і вітамінів
генетичні особливості
хронічні патології
велика крововтрата
вплив токсичних речовин
аутоімунні процеси, що призводять до руйнування еритроцитів
гіперспленізм (підвищена деструкція еритроцитів у селезінці)
порушення кістковомозкового кровотворення
ендокринні захворювання (гіпотиреоз, гіпопітуїтаризм)
Симптоми низького гемоглобіну в дорослих і дітей
Як зрозуміти що в тебе низький гемоглобін? Прояви анемії залежать від ступеня зниження цього білка, швидкості розвитку стану і наявності супутніх захворювань. При зниженому гемоглобіну симптоми такі:
Блідість шкіри та слизових оболонок
Підвищена стомлюваність, слабкість
Зниження працездатності, концентрації уваги
Запаморочення
Головний біль
Задишка при фізичному навантаженні
Прискорене серцебиття (тахікардія)
Відчуття холоду в кінцівках
Підвищена сприйнятливість до інфекцій
Коли темніє в очах — це характерний симптом. Недостатнє кровопостачання головного мозку сприяє його виникненню.
Низький гемоглобін при вагітності також має деякі специфічні прояви: затримка внутрішньоутробного розвитку плода, підвищена втомлюваність, задишка за незначних фізичних навантажень, прискорене серцебиття.
У дітей за низького гемоглобіну симптоми такі:
Затримка фізичного і психомоторного розвитку
Зниження успішності в школі
Підвищена дратівливість або апатія
Зниження апетиту
Блідість шкіри, особливо помітна на вушних раковинах, долонях
Часті інфекційні захворювання
Поїдання неїстівних речовин — крейди, землі, льоду
Класифікація (ступені)
Анемія класифікується за ступенем тяжкості залежно від рівня білка в крові. У відповідь на запитання: «скільки це низький гемоглобін у вагітних, дітей та чоловіків» — наводимо нормальні показники для всіх вікових груп.
Для дорослих жінок:
Легкий ступінь: 90-110 г/л
Середній ступінь: 70-90 г/л
Важкий ступінь: 50-70 г/л
Вкрай важкий ступінь: менше ніж 50 г/л
Для дорослих чоловіків:
Легкий ступінь: 100-130 г/л
Середній ступінь: 80-100 г/л
Важкий ступінь: 60-80 г/л
Вкрай важкий ступінь: менше ніж 60 г/л
Легкий ступінь низького гемоглобіну у дітей діагностують у разі зниження рівня білка не більше ніж на 20 г/л від нижньої межі норми, середній — на 20-40 г/л, важкий — понад 40 г/л.
Дуже низький гемоглобін — менше 70 г/л. За такого стану потрібен контроль стану з боку лікаря, а також можлива госпіталізація.
Наслідки низького гемоглобіну
Чим шкідливий низький гемоглобін і які наслідки може спричинити тривале зниження рівня гемоглобіну в крові? За низького гемоглобіну наслідки залежать від ступеня тяжкості та тривалості стану.
У пацієнтів часто спостерігаються:
Зниження фізичної працездатності
Порушення когнітивних функцій
Підвищена стомлюваність
Зниження якості життя
Запаморочення, непритомність
На що впливає, якщо гемоглобін низький у довгостроковій перспективі? Хронічна анемія становить серйозну загрозу для всіх систем організму. Внаслідок цього стану в людини можуть розвинутися:
Тахікардія
Ризик розвитку серцевої недостатності
Стенокардія
Підвищена дратівливість
Депресія
Порушення сну
Зниження імунітету
Порушення менструального циклу
Еректильна дисфункція у чоловіків
Атрофія слизової оболонки шлунка та кишківника
Зниження активності травних ферментів
Якщо своєчасно не записатися на прийом до лікаря, то анемія призведе до розвитку серйозних системних порушень.
Діагностика низького гемоглобіну
Для визначення причини анемії та призначення адекватного лікування необхідна комплексна діагностика. У нашій приватній клініці Complimed тест на низький гемоглобін охоплює в себе етапи:
Анамнез і фізикальне обстеження.
Лабораторні дослідження.
Інструментальні методи.
Додаткові дослідження.
Норми гемоглобіну для жінок і чоловіків
Нормальні значення різняться залежно від статі, віку, фізіологічного стану організму.
Норми для дорослих:
Чоловіки: 130-160 г/л (13-16 г/дл)
Жінки: 120-140 г/л (12-14 г/дл)
Норми для дітей:
Новонароджені: 145-225 г/л
1 тиждень – 1 місяць: 135-215 г/л
1-6 місяців: 95-135 г/л
6 місяців – 2 роки: 105-145 г/л
2-6 років: 110-150 г/л
6-12 років: 115-155 г/л
12-18 років: поступово досягає норм дорослої людини.
Норми під час вагітності:
I триместр: 110-140 г/л
II триместр: 105-130 г/л
III триместр: 100-130 г/л
Як підняти гемоглобін?
Низький гемоглобін як підняти — питання, яке хвилює багатьох людей. Методи лікування залежать від причини анемії, її ступеня тяжкості та наявності супутніх порушень.
У боротьбі з цією проблемою допоможуть:
Медикаментозне лікування — прийом препаратів заліза, вітамінів, еритропоетину.
Спосіб усунення анемії підбирається тільки після консультації сімейного лікаря, оцінки показників обстежень і аналізів.
Продукти, які підвищують гемоглобін
У пацієнтів часто виникає питання: «чим підняти гемоглобін в домашніх умовах?». Впоратися з анемією допоможуть такі продукти:
продукти, багаті на залізо тваринного і рослинного походження (яловича печінка, телятина, яловичина, молюски, риба, яєчний жовток, бобові, гарбузове насіння, кунжут, горіхи, зелень, вівсянка, морська капуста)
продукти, що поліпшують засвоєння заліза (цитрусові, квашена капуста, натуральний йогурт)
продукти, багаті на фолієву кислоту (листові овочі, спаржа, броколі, авокадо, дріжджі)
продукти, багаті міддю (морепродукти, горіхи, насіння соняшнику, бобові, гриби, какао)
Підіб’ємо підсумки — що треба їсти щоб підняти гемоглобін? Потрібно споживати продукти, що містять велику кількість заліза.
Профілактичні заходи
Запобігання розвитку анемії включає комплекс заходів, спрямованих на підтримку нормального рівня білка. Що робити, якщо низький гемоглобін уже був діагностований раніше? Як профілактика ефективні такі методи:
раціонально харчуватися
своєчасно лікувати хронічні захворювання
під час вагітності – приймати препарати заліза як профілактику, додатково приймати фолієву кислоту. Вагітність і низький гемоглобін тісно пов’язані через підвищену потребу в залізі
Чим небезпечний низький гемоглобін — хронічна анемія призводить до серйозних порушень роботи серцево-судинної та нервової систем, погіршення якості життя й ускладнень у разі супутніх захворювань.
Зрозуміти що в тебе низький гемоглобін без медичного обстеження складно. Тільки фахівець може визначити, від чого може виникнути анемія у кожному конкретному випадку і призначити адекватне лікування.
Біологічна терапія — це метод лікування, який полягає у застосуванні лікарських засобів, створених із використанням живих організмів або їхніх компонентів. На відміну від традиційних медикаментів, які здебільшого мають хімічне походження, біологічні препарати розробляються з урахуванням механізмів розвитку хвороби на клітинному рівні, тому впливають на конкретні ланки патологічного процесу.
Для кого ця методика?
Біологічна терапія призначається пацієнтам із серйозними хронічними захворюваннями, коли традиційне лікування виявляється неефективним або має значні побічні ефекти. Зазвичай до біотерапії вдаються, якщо:
Базові методи лікування не приносять полегшення
Захворювання має агресивний перебіг
Пацієнт не переносить стандартні препарати
Необхідно швидко досягти ремісії для запобігання розвитку незворотних змін у тканинах і органах.
Як працює?
Механізм дії полягає у таргетному впливі на специфічні молекули чи клітини, що беруть участь у розвитку захворювання. Біопрепарати блокують дію запальних білків (цитокінів), пригнічують активність певних клітин імунної системи, запобігають взаємодії між різними компонентами патологічного процесу, модифікують сигнальні шляхи, що відповідають за розвиток запалення.
Завдяки такій вибірковості дії досягається висока ефективність лікування при мінімальному впливі на здорові тканини організму.
Чи безпечна?
Питання безпеки біологічної терапії викликає занепокоєння у багатьох пацієнтів. Варто зазначити, що кожен біологічний препарат проходить багаторічні клінічні дослідження перед виходом на ринок. Проте, як і будь-яке потужне лікування, біотерапія має свої ризики. Саме тому вона проводиться виключно під наглядом кваліфікованого спеціаліста та після ретельного обстеження пацієнта.
Що таке біологічні препарати?
Біологічні препарати — це складні білкові молекули, які отримують з використанням технології рекомбінантної ДНК або моноклональних антитіл. Вони здатні вибірково взаємодіяти з конкретними мішенями в організмі, що робить їх надзвичайно ефективними при лікуванні ряду захворювань.
Принцип роботи
Принцип роботи біопрепаратів ґрунтується на їхній здатності розпізнавати та блокувати молекули, які сприяють розвитку захворювання. Наприклад, при псоріазі та ревматоїдному артриті це будуть запальні цитокіни, такі як фактор некрозу пухлин альфа (TNF-α), інтерлейкіни та інші. Біологічні препарати здатні специфічно зв’язуватися з цими молекулами, нейтралізуючі їхню дію та перериваючи ланцюг патологічних реакцій.
Відмінності від традиційних медикаментів
На відміну від класичних лікарських засобів, біологічні медикаменти мають ряд унікальних характеристик:
Висока молекулярна маса (від 18 000 до 150 000 дальтон порівняно з 200-500 дальтон у традиційних ліків)
Складна тривимірна структура
Отримання шляхом біотехнологічних процесів, а не хімічного синтезу
Висока специфічність дії
Менша кількість побічних ефектів шляхом цільового впливу
Неможливість прийому перорально
Чому вони вважаються інноваційними?
Біологічні препарати вважаються інноваційними з кількох причин:
Вони діють на конкретні мішені в патогенезі захворювання, а не просто пригнічують симптоми.
Забезпечують високу ефективність у випадках, коли традиційне лікування виявляється безсилим.
Демонструють меншу токсичність для організму завдяки селективності дії.
Дозволяють досягти тривалої ремісії при хронічних захворюваннях.
Постійно вдосконалюються, з’являються нові покоління препаратів із покращеними характеристиками.
Основні типи біологічних препаратів
Існує кілька основних груп біологічних препаратів:
Інгібітори фактора некрозу пухлин (TNF-α) — найбільш поширені біологічні препарати, що застосовуються при аутоімунних захворюваннях.
Інгібітори інтерлейкінів — блокують різні типи інтерлейкінів (IL-1, IL-6, IL-12, IL-17, IL-23), які є ключовими медіаторами запалення.
Інгібітори ко-стимуляції Т-клітин — впливають на активацію Т-лімфоцитів, які сприяють розвитку аутоімунних процесів.
Інгібітори В-клітин — зменшують кількість В-лімфоцитів, які продукують антитіла, що атакують власні тканини.
Блокатори молекул адгезії — перешкоджають міграції запальних клітин у тканини.
Які хвороби лікує біологічна терапія?
Біологічна терапія застосовується при широкому спектрі системних захворювань, які характеризуються хронічним запаленням та порушенням імунної регуляції. Розглянемо основні групи захворювань, при яких доведена ефективність цього методу лікування.
Дерматологічні захворювання
У дерматології біологічна терапія псоріазу стала справжнім проривом. Псоріаз — хронічне імуноопосередковане захворювання шкіри, що характеризується прискореним оновленням клітин епідермісу та утворенням характерних висипань. При тяжких формах псоріазу біологічні препарати дозволяють досягти значного покращення стану шкіри вже через кілька тижнів після початку лікування.
Крім псоріазу, біологічна терапія ефективна при:
Атопічному дерматиті середньої та тяжкої форми
Гнійному гідраденіті
Хронічній кропив’янці, резистентній до антигістамінних препаратів
Ревматологічні захворювання
Біологічна терапія при ревматоїдному артриті змінила підходи до лікування цього виснажливого захворювання. Ревматоїдний артрит — хронічне запальне захворювання суглобів, що призводить до їх деформації та втрати функціональності. Біопрепарати не лише зменшують біль та запалення, але й уповільнюють або зупиняють структурні пошкодження суглобів.
У галузі ревматології біологічні препарати також застосовуються при:
Анкілозивному спондиліті (хворобі Бехтерева)
Псоріатичному артриті
Ювенільному ідіопатичному артриті
Системному червоному вовчаку
Інші аутоімунні стани
Спектр застосування біологічних препаратів постійно розширюється. Сьогодні вони успішно використовуються при:
Рішення про призначення біологічної терапії приймається лікарем індивідуально для кожного пацієнта після ретельної оцінки тяжкості перебігу захворювання, ефективності попереднього лікування, наявності протипоказань.
Зазвичай біологічні препарати призначаються, коли:
Традиційна терапія не дає бажаного ефекту або перестає діяти з часом
Пацієнт не переносить стандартні препарати через побічні ефекти
Захворювання має швидкопрогресуючий характер з високим ризиком незворотних ускладнень
Потрібно швидко досягти контролю над захворюванням
Діагностика перед біологічною терапією
Перед початком лікування необхідно пройти комплексне обстеження, яке дозволить виключити протипоказання та встановити початковий стан різних систем організму.
Чому важливо пройти обстеження перед початком лікування?
Ретельне обстеження перед початком біотерапії має кілька важливих цілей:
Виключення латентних інфекцій, які можуть загострюватися на фоні імуносупресії
Оцінка вихідного стану органів і систем для відстеження можливих змін під час лікування
Визначення індивідуальних особливостей пацієнта, які можуть вплинути на вибір конкретного препарату
Встановлення базових лабораторних показників для моніторингу ефективності та безпеки терапії
Які аналізи необхідно здавати?
Перед призначенням біологічної терапії пацієнту необхідно пройти комплексне обстеження, яке включає:
Загальноклінічні дослідження:
Загальний аналіз крові
Загальний аналіз сечі
Біохімічний аналіз крові
Коагулограма
Специфічні дослідження:
Скринінг на гепатити В і С
Тест на ВІЛ
Діагностика туберкульозу
Визначення антинуклеарних антитіл (ANA)
Ревмопроби (РФ, АЦЦП) при ревматичних захворюваннях
Інструментальні дослідження:
ЕКГ
УЗД органів черевної порожнини
Додаткові дослідження
Де можна здати аналізи?
Пройти необхідні обстеження можна у відділенні клініки Complimed на Пастера або в лабораторії CSD, яка забезпечує високу точність результатів. Всі необхідні дослідження доступні в одному місці, що дозволяє пацієнту заощадити час та отримати комплексну оцінку стану здоров’я.
Хто проводить консультації?
Призначенням та контролем лікування займаються вузькі спеціалісти з великим досвідом роботи у відповідній галузі. У нашій клініці проводять консультації висококваліфіковані фахівці:
Дерматолог Живилко В.В. — фахівець із лікування псоріазу, екземи та інших дерматологічних захворювань із використанням біологічних препаратів.
Ревматолог Панова Я.С. — спеціаліст у галузі лікування ревматоїдного артриту, анкілозивного спондиліту та інших ревматологічних станів.
Огляд у ревматолога перед початком дозволяє не лише оцінити активність захворювання, але й отримати детальну консультацію щодо особливостей лікування та прогнозу можливих результатів.
Як проходить лікування біологічними препаратами?
Залежно від виду препарату та захворювання, схема лікування може відрізнятися, але загальні принципи залишаються спільними.
Більшість біологічних препаратів вводяться підшкірно (самостійно пацієнтом за допомогою спеціальних шприц-ручок або автоін’єкторів) або внутрішньовенно (у медичному закладі під наглядом лікаря).
Процедура проходить у кілька етапів:
Стартова фаза з більш частими введеннями препарату.
Підтримуюча фаза з регулярними, але менш частими введеннями.
Перше введення препарату зазвичай проводиться під наглядом медичного персоналу для оцінки можливих реакцій. Пацієнти також проходять навчання щодо самостійного введення препарату, якщо це передбачено схемою лікування.
Під час терапії проводиться регулярний моніторинг клінічних симптомів захворювання, лабораторних показників та побічних ефектів.
При необхідності схема лікування може коригуватися, можлива зміна дозування або заміна препарату.
Як довго триває лікування?
Тривалість лікування індивідуальна для кожного пацієнта і залежить від:
Типу захворювання
Реакції організму
Переносимості препарату
Ризику рецидиву при припиненні терапії
У багатьох випадках біотерапія є довгостроковим лікуванням, яке може тривати роки. Питання про припинення терапії розглядається індивідуально при досягненні стійкої ремісії захворювання.
Основні типи біологічної терапії
Залежно від механізму дії, біологічні препарати можна розділити на кілька основних груп:
Інгібітори TNF-α — перше покоління біологічних медикаментів, які блокують фактор некрозу пухлин альфа — ключовий медіатор запалення при багатьох аутоімунних захворюваннях. Застосовуються при ревматоїдному артриті, анкілозивному спондиліті, псоріазі, псоріатичному артриті, хворобі Крона та виразковому коліті.
Інгібітори інтерлейкінів — блокують різні типи інтерлейкінів, залежно від конкретного препарату:
Інгібітори IL-1 — для лікування ревматоїдного артриту та кріопірин-асоційованих періодичних синдромів
Інгібітори IL-6 — переважно для ревматоїдного артриту
Інгібітори IL-12/23 та IL-17 — для псоріазу, псоріатичного артриту та хвороби Крона
Інгібітори IL-4/13 — для атопічного дерматиту та бронхіальної астми
Блокатори ко-стимуляції Т-клітин — впливають на активацію Т-лімфоцитів, застосовуються при ревматоїдному артриті.
Анти-В-клітинні препарати — призводять до деплеції В-лімфоцитів, які відіграють важливу роль у патогенезі ревматоїдного артриту, системного червоного вовчака та деяких форм васкуліту.
Блокатори інтегринів — перешкоджають міграції запальних клітин у тканини, застосовуються переважно при запальних захворюваннях кишківника та розсіяному склерозі.
Інгібітори JAK-кінази — відносно нова група препаратів, що блокують внутрішньоклітинні сигнальні шляхи, застосовуються при ревматоїдному артриті, псоріазі та виразковому коліті.
Як швидко настає ефект від терапії?
Час появи терапевтичного ефекту варіюється залежно від типу препарату, захворювання та індивідуальних особливостей пацієнта. Загалом можна виділити кілька часових проміжків:
Ранній ефект — у деяких пацієнтів покращення може спостерігатися вже через 1-2 тижні після початку лікування. Зокрема, це характерно для інгібіторів TNF-α при псоріазі.
Середньостроковий ефект — більшість пацієнтів відзначають значне покращення через 1-3 місяці терапії.
Довгостроковий ефект — максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається через 3-6 місяців з початку лікування. Саме на цьому етапі можна оцінити, наскільки успішною є обрана стратегія терапії.
Важливо розуміти, що відсутність швидкого ефекту не означає неефективність препарату. Деякі біологічні агенти, особливо при ревматологічних захворюваннях, можуть проявляти свою дію поступово.
Переваги лікування біологічними препаратами
Біологічна терапія має ряд суттєвих переваг порівняно з традиційними методами лікування:
Висока ефективність у боротьбі із захворюваннями
Цільовий вплив на конкретні ланки запального процесу.
Зниження ризику пошкодження органів
Покращення якості життя пацієнта
Зниження потреби в кортикостероїдах
Довгострокова ремісія
Зручні схеми введення
Можливі ускладнення
Як і будь-яке потужне лікування, біологічна терапія може викликати певні побічні ефекти та ускладнення, про які пацієнт повинен бути поінформований:
Інфекційні ускладнення
Реакції в місці ін’єкції (почервоніння, свербіж, біль або набряк)
Інфузійні реакції (підвищення температури, озноб, висип, задишка, зниження артеріального тиску)
Алергічні реакції
Аутоімунні реакції
Гематологічні порушення — зміни в показниках крові (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія).
Підвищення ризику злоякісних новоутворень
Порушення з боку серцево-судинної системи
Висновок
Біотерапія — це не просто черговий метод лікування, а принципово новий підхід до контролю над хронічними захворюваннями, який дозволяє змінити їх природний перебіг та запобігти розвитку незворотних змін в організмі. Саме тому вона заслужено вважається однією з найбільш перспективних галузей сучасної медицини.
Дуоденіт є одним із поширених захворювань травної системи, яке часто супроводжується іншими патологіями шлунково-кишкового тракту. Згідно з дослідженнями, близько 15-20% населення планети страждає від різних форм запалення дванадцятипалої кишки.
Своєчасне виявлення цієї патології та правильно підібране лікування дуоденіту дозволяють уникнути серйозних ускладнень та покращити якість життя пацієнта.
Що таке дуоденіт?
Дуоденіт — це запальний процес, який вражає слизову оболонку дванадцятипалої кишки. Дванадцятипала кишка є початковим відділом тонкої кишки, що безпосередньо з’єднується зі шлунком. Саме тут відбувається змішування їжі з жовчю та панкреатичним соком, що забезпечує подальше засвоєння поживних речовин.
При запаленні дванадцятипалої кишки порушується її моторна функція, секреція травних ферментів та всмоктування поживних речовин. Слизова оболонка кишки набрякає, червоніє, на ній можуть з’являтися ерозії та виразки. Це призводить до порушення процесу травлення, виникнення больового синдрому та інших неприємних симптомів.
Чим небезпечний?
Без належного лікування ця недуга може призвести до цілої низки ускладнень:
Захворювання може набути хронічної форми, яка важко піддається лікуванню;
На тлі цієї хвороби часто розвиваються ерозії та виразки, які можуть призвести до кровотечі та перфорації стінки кишки;
Тривалий запальний процес підвищує ризик виникнення онкологічних захворювань кишківника;
Порушується всмоктування поживних речовин, що може призвести до авітамінозу та інших метаболічних порушень;
Хронічне запалення здатне спровокувати рубцеві зміни тканин, що призводить до звуження просвіту кишки та порушення прохідності.
Особливу небезпеку становить ерозивний дуоденіт , при якому на слизовій оболонці утворюються множинні ерозії, що підвищує ризик виникнення кровотечі.
Види
Залежно від характеру перебігу та патологічних змін вказане захворювання класифікують на кілька видів:
Гострий дуоденіт – характеризується раптовим початком, вираженими симптомами та швидким розвитком запального процесу. Зазвичай виникає внаслідок харчового отруєння, інфекції або прийому певних медикаментів.
Хронічний дуоденіт – має тривалий перебіг із періодами загострення та ремісії. Формується внаслідок недолікованого гострого процесу або через постійний вплив негативних факторів.
Ерозивний дуоденіт – супроводжується утворенням ерозій на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки.
Катаральний – характеризується запаленням та набряком поверхневого шару слизової без глибоких пошкоджень.
Атрофічний – призводить до поступового витончення та атрофії слизової оболонки кишки, що порушує її функції.
Гастродуоденіт – комбіноване запалення шлунка і дванадцятипалої кишки, яке часто діагностується як єдиний патологічний процес через анатомічну близькість цих органів.
Окремо слід відзначити вторинний дуоденіт, який розвивається на тлі інших захворювань (панкреатиту, холециститу, гастриту) та може мати специфічні особливості перебігу.
Стадії
Процес розвитку цієї патології проходить кілька послідовних стадій:
Початкова стадія – характеризується незначним запаленням слизової оболонки, набряком та гіперемією (почервонінням). Симптоми виражені слабко, можуть виникати періодичні болі та дискомфорт.
Стадія виражених змін – запальний процес поглиблюється, з’являються більш виражені структурні зміни слизової оболонки. Симптоматика стає яскравішою, больові відчуття посилюються.
Стадія ускладнень – виникають ерозії, виразки, можливі кровотечі. При хронічній формі може розвиватися атрофія слизової оболонки.
Стадія рубцевих змін – при тривалому перебігу захворювання формуються рубці, які можуть призводити до деформації та звуження просвіту дванадцятипалої кишки.
Важливо зазначити, що гострий дуоденіт та хронічний дуоденіт мають відмінності у стадіях розвитку. При гострій формі процес розвивається швидше і може швидко прогресувати при адекватному лікуванні, тоді як хронічна форма характеризується тривалим перебігом із чергуванням періодів загострення та ремісії.
Причини виникнення
При дуоденіті причини його виникнення різноманітні, і часто захворювання розвивається під впливом кількох факторів одночасно.
Особливості будови та функціонування травної системи.
Розуміння основних причин дуоденіту дозволяє правильно підібрати лікування та розробити ефективну програму профілактики рецидивів захворювання.
Симптоми дуоденіту
При дуоденіті симптоми можуть варіюватися залежно від форми, стадії та індивідуальних особливостей організму пацієнта. Загальна клінічна картина запалення дванадцятипалої кишки наступна:
Біль у правому підребер’ї або навколо пупка, який виникає через 1,5-2 години після прийому їжі та може посилюватися вночі або натщесерце. Після прийому їжі або антацидних препаратів може тимчасово зменшуватися.
Диспепсичні розлади: ранкова нудота, відрижка кислим або гірким, печія, метеоризм та здуття живота, діарея або закреп.
Слабкість та швидка втомлюваність.
Зниження апетиту.
Зниження маси тіла при тривалому перебігу захворювання.
Залежно від форми захворювання, воно може супроводжуватися такими проявами:
Гострий дуоденіт характеризується інтенсивним болем, вираженою нудотою, можливим блюванням та підвищенням температури тіла.
Хронічний дуоденіт має менш виражені, але більш тривалі симптоми, які періодично загострюються. Характерні тупі болі, періодичні розлади травлення.
Ерозивний дуоденіт може супроводжуватися кров’ю в калі (чорний, дьогтеподібний кал) або блювотних масах, анемією через хронічну крововтрату.
Гастродуоденіт поєднує симптоми запалення шлунка і дванадцятипалої кишки – біль виникає як відразу після їжі, так і через певний час, спостерігаються різноманітні диспепсичні розлади.
Ускладнення
Без своєчасного та адекватного лікування ця патологія може призвести до серйозних ускладнень:
Формування виразок
Розвиток ерозивного дуоденіту, який є передвісником виразкової хвороби.
Кровотечі
Перфорація стінки дванадцятипалої кишки
Стеноз (звуження) просвіту дванадцятипалої кишки
Малабсорбція – порушення всмоктування поживних речовин, вітамінів та мінералів, що призводить до розвитку авітамінозу, анемії, дистрофічних змін у тканинах.
Панкреатит.
Холецистит і холангіт – порушення відтоку жовчі внаслідок набряку слизової оболонки в ділянці великого дуоденального сосочка.
Дуоденостаз – порушення моторики дванадцятипалої кишки.
Онкологічні захворювання.
Психоемоційні розлади.
Діагностика дуоденіту
Для встановлення точного діагнозу та визначення його форми необхідне комплексне обстеження, яке включає лабораторні та інструментальні методи дослідження. Діагностичний процес зазвичай починається з детального збору анамнезу та фізикального обстеження пацієнта.
Основні методи діагностики цієї патології наступні:
Лабораторні дослідження:
Загальний аналіз крові;
Біохімічний аналіз кров;
Аналіз калу на приховану кров;
Аналіз на Helicobacter pylori;
Копрограма.
Ендоскопічні методи:
Езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС);
Хромоендоскопія – дослідження з використанням барвників для виявлення змін слизової;
Ендоскопічна ультрасонографія – комбінація ендоскопії та ультразвукового дослідження для оцінки глибини ураження стінки кишки.
Біопсія – дозволяє визначити характер запального процесу, виявити атрофічні зміни, метаплазію, дисплазію та наявність H. pylori.
Рентгенографія з контрастуванням.
Комп’ютерна томографія.
Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини..
pH-метрія – вимірювання кислотності шлункового соку.
Манометрія – оцінка моторної функції дванадцятипалої кишки та тиску в її порожнині.
Дуоденальне зондування – дослідження жовчі та секрету підшлункової залози.
Для диференційної діагностики дуоденіту з іншими захворюваннями травної системи (виразкова хвороба, пухлини, функціональні розлади) може знадобитися проведення додаткових специфічних досліджень.
Комплексний підхід до діагностики дозволяє не лише підтвердити наявність дуоденіту, але й встановити його форму, стадію, виявити причини виникнення та супутні захворювання, що має вирішальне значення для призначення ефективного лікування.
Методи лікування дуоденіту
Лікування дуоденіту повинно бути комплексним і спрямованим не лише на усунення симптомів, але й на ліквідацію причин, що викликали захворювання. Терапевтичний підхід залежить від форми та стадії захворювання, наявності ускладнень та наявності супутніх патологій.
Основними напрямками в лікуванні запалення дванадцятипалої кишки є:
Медикаментозне лікування
Етіотропна терапія спрямована на усунення причини захворювання. До неї належать антибактеріальні препарати при виявленні Helicobacter pylori, такі як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол.
Антисекреторні препарати зменшують секрецію соляної кислоти в шлунку, що знижує кислотне навантаження на дванадцятипалу кишку. До цієї групи належать інгібітори протонної помпи, як-от омепразол, пантопразол та езомепразол, а також блокатори H2-гістамінових рецепторів – ранітидин та фамотидин.
Антациди та обволікаючі засоби нейтралізують соляну кислоту та захищають слизову оболонку від агресивного впливу.
Гастроцитопротектори підвищують захисні властивості слизової оболонки. До них належать сукральфат, ребаміпід та препарати цинку.
Ферментні препарати покращують процеси травлення та знижують навантаження на травну систему. Це панкреатин та його комбінації, а також комбіновані ферментні препарати з жовчними кислотами.
Прокінетики нормалізують моторику шлунка та дванадцятипалої кишки.
Спазмолітики зменшують больовий синдром за рахунок розслаблення гладкої мускулатури.
Препарати для відновлення мікрофлори кишківника включають пробіотики, пребіотики і синбіотики.
Гепатопротектори застосовуються при супутніх захворюваннях печінки та жовчного міхура. До них належать урсодезоксихолева кислота, силімарин та фосфоліпіди.
Вітамінотерапія особливо важлива при хронічному перебігу хвороби з порушенням всмоктування. Вона включає вітаміни групи В, вітамін С та комплексні полівітамінні препарати.
Хірургічне лікування
Хірургічні методи лікування дуоденіту застосовуються при розвитку ускладнень, які неможливо усунути консервативним шляхом. До таких методів терапії належать:
Ендоскопічні методи — зупинка кровотечі з ерозій та виразок за допомогою ендоскопічних методів (коагуляція, кліпування, ін’єкційний гемостаз), бужування або ендоскопічне розширення ділянок стенозу та ендоскопічна поліпектомія при виявленні поліпів.
Класичні хірургічні втручання — резекція частини дванадцятипалої кишки при множинних виразках, що не піддаються консервативному лікуванню, ушивання перфоративних отворів, операції на жовчовивідних шляхах при порушенні відтоку жовчі, ваготомія.
Реабілітація
Після успішного лікування пацієнту необхідний період реабілітації, спрямований на відновлення нормального функціонування травної системи та профілактику рецидивів захворювання:
Фізіотерапевтичні методи: електрофорез з протизапальними препаратами, магнітотерапія, лазеротерапія, озокеритотерапія.
Санаторно-курортне лікування.
Психотерапія та методи релаксації.
Лікувальна фізкультура.
Дієта
При дуоденіті дієта є одним із найважливіших компонентів лікування та реабілітації. Дієта при запаленні дванадцятипалої кишки повинна бути спрямована на зменшення подразнення слизової оболонки, нормалізацію секреторної та моторної функції кишківника.
Пацієнту потрібно регулярно харчуватися 4-6 разів на день, споживати їжу невеликими порціями.
Слід уникати дуже гарячої та дуже холодної їжі. Оптимальна температура страв — 37-40°C.
При загостренні захворювання страви мають бути протертими, вареними або приготованими на пару. У період ремісії можна поступово вводити подрібнену їжу.
Необхідно виключити продукти, що стимулюють секрецію шлункового соку, такі як міцні бульйони, консерви та копченості. Слід обмежити вживання солі, спецій та кислих продуктів, а також повністю виключити алкоголь, міцну каву та газовані напої.
Рекомендовані продукти: нежирні сорти м’яса та риби, кисломолочні продукти з низьким вмістом жиру, каші на воді або розведеному молоці, некислі фрукти та овочі в печеному, вареному або тушкованому вигляді. Корисними є супи на овочевому відварі, яйця, нерафіновані рослинні олії та неміцний чай з трав’яними відварами.
Слід повністю виключити з раціону жирні сорти м’яса та риби, смажені та копчені страви, консерви, ковбаси, маринади, гострі приправи, солоні та мариновані овочі, кислі фрукти та ягоди, здобне тісто, свіжу випічку, алкогольні та газовані напої, міцна кава та чай, шоколад, какао та морозиво.
Профілактика захворювання
Правильний підхід до профілактики дозволяє знизити ризик розвитку запалення та ускладнень:
Раціональне харчування з дотриманням режиму харчування (регулярні прийоми їжі, відсутність переїдання). Збалансований раціон з достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінералів..
Відмова від вживання алкоголю, куріння, обмеження вживання міцної кави та чаю.
Своєчасне лікування супутніх захворювань шлунка (гастрит), жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, підшлункової залози (панкреатит).
Уникнення стресових ситуацій.
Регулярне проходження профілактичних медичних оглядів, консультація гастроентеролога при появі перших симптомів захворювань травної системи.
Підтримка нормальної маси тіла.
Зміцнення імунітету шляхом загартовування, приймання вітамінів.
Санаторно-курортне лікування.
Ефективна профілактика захворювання можлива лише за умови комплексного підходу та постійного дотримання здорового способу життя.
Дуоденіт – це серйозне захворювання травної системи, яке потребує уважного ставлення як з боку пацієнта, так і з боку лікаря. Запалення дванадцятипалої кишки може суттєво погіршувати якість життя та призводити до серйозних ускладнень, якщо вчасно не діагностувати та не лікувати його.
Комплексний підхід, що включає медикаментозне лікування патології, дієтотерапію, корекцію способу життя та усунення етіологічних факторів, дозволяє досягти стійкої ремісії навіть при хронічному дуоденіті.
Сьогодні пацієнтів з діагнозом гастрит можна зустріти значно частіше, ніж протягом останніх 5 років. Виною тому сучасний спосіб життя і темпи урбанізації, що дало змогу «омолодити» середній вік хвороби до 18-35 років. Ба більше, останнім часом захворювання стало серйозно прогресувати навіть у дітей віком від 8 до 13 років.
Розберімося, що таке гастрит, який він буває і що робити в разі його виявлення.
Говорячи науковими термінами, гастрит — це запалення слизової оболонки шлунку, які призводять до порушення роботи його основних функцій. Наявність у людини цієї хвороби вказує на погану перероблюваність їжі, що надходить, що безпосередньо впливає на всмоктуваність корисних речовин організмом. Іншими словами, уражений шлунково-кишковий тракт (ШКТ) людини не може нормально функціонувати.
Причини та види гастриту
У сучасній медичній практиці існує два види гастритів:
Гострий гастрит
Хронічний гастрит
Поділ на такі категорії пов’язаний із причинами гастриту виникнення того чи іншого захворювання.
Так, гостра форма характеризується різким запалення шлунку, яке спричиняють сильні подразники. До останніх належать неякісна та заражена мікроорганізмами їжа, хімічно активні речовини (луги та кислоти), а також деякі лікарські препарати (НПЗЗ та Преднізолон).
Найпоширенішим типом гострого гастриту є катаральний або простий. Виникає він унаслідок неправильного харчування та харчових отруєнь. Його характерними рисами є дистрофічні зміни епітелію, запальна гіперемія, а також інфільтрація лейкоцитів у слизову оболонку шлунка.
Водночас прояви гастриту залежать від великої кількості чинників. Ключові з них іменуються екзогенними. До них належать:
Паління і вживання алкогольних напоїв у не нормованій кількості
Наявність хронічного стресу та емоційного перенапруження
Систематичне порушення режиму харчування при гастриті
Приймання препаратів, що подразнюють слизову оболонку шлунка
Бактерії Helicobacter pylori
Крім екзогенних чинників, виникнення хронічного гастриту також може залежати й від ендогенних (внутрішніх). Такими є такі:
Недостатня кількість вітамінів в організмі (гіповітаміноз)
Наявність хронічних інфекційних захворювань
Схильність на генетичному рівні
Наявність ендогенних інтоксикацій
Рефлюкторний вплив на шлунок інших захворювань шлунково-кишкового тракту (хронічний холецистит, панкреатит тощо)
Наявність порушень обміну речовин в організмі
Класифікація гастриту досить широка. Виділяють:
Атрофічний гастрит — стоншення слизової оболонки та скорочення числа функціонуючих клітин (атрофія)
Рефлюкс гастрит — потрапляння в шлунок лізолецитину і жовчних кислот
Неатрофічний гастрит — утворення невеликих ерозій на слизовій шлунка
Гіпоацидний — знижена секреторна функція залоз
Гіперацидний — гастрит із підвищеною кислотністю
Антральний — спричинений діяльністю бактерій Helicobacter pylori
Поверхневий гастрит — підвищена секреторна функція залоз
Аутоімунний гастрит — утворення антитіл в обкладочних клітинах шлунка
Анацидний — гастрит зі зниженою кислотністю.
Гіперпластичний гастрит — розростання слизової оболонки з розростанням кіст і аденом (патологічний процес)
Варто зазначити, що хронічний гастрит потенційно є передраковим захворюванням, тому вчасна та кваліфікована допомога дає змогу запобігти можливості більш сумного діагнозу.
Загострення гастриту може призвести до запального захворювання пілоричної зони шлунка та дванадцятипалої кишки. У наукових колах воно відоме під назвою гастродуоденіт.
Симптоми гастриту
Симптоми при гастриті не менш різноманітні.
Найчастіше він проявляється зниженням апетиту, неприємним присмаком у роті (навіть гіркотою), нудотою і постійною печією через виділення шлункового соку (особливо в ранкові та нічні години). Усі ці основні симптоми гастриту супроводжуються ниючим слабким або інтенсивним болем при гастриті в ділянці живота, що виникає після вживання їжі або натщесерце. Температура при гастриті може досягати 37-37.3°C.
Водночас присутня важкість безпосередньо після їжі, а також відчуття швидкого наповнення шлунка. Досить рідко, але захворювання може супроводжуватися блювотою шлунковим вмістом.
Важливо зазначити, що симптоми можуть варіюватися залежно від типу захворювання. При гострій формі прояви більш яскраві та інтенсивні – різкий біль, сильна нудота, можлива багаторазова блювота, діарея та різке підвищення температури. Натомість хронічна форма часто має стерті ознаки гастриту шлунку – тупий біль, періодична печія, відрижка, метеоризм та загальне відчуття дискомфорту.
Прояви гастриту можуть також включати відчуття пекучого болю у верхній частині живота, що посилюється при фізичних навантаженнях або в положенні лежачи. У пацієнтів можуть спостерігатись порушення сну, швидка втомлюваність та загальна слабкість – ці симптоми є наслідком поганого засвоєння поживних речовин через порушення функцій шлунка.
Діагностика гастриту
Щоб визначити наявність патології, необхідно пройти низку діагностичних процедур. Крім загального клінічного аналізу (кров, сеча, кал) не зайвим стане процес біохімічного аналізу крові на наявність лужної фосфатази, печінкових проб і холестерину.
Детальнішу картину може дати ендоскопічна діагностика шлунку. До того ж можуть знадобитися рентгенографії шлунка, стравоходу та органів грудної клітки у двох проєкціях, а також ультразвукове дослідження (УЗД) черевної порожнини та заочеревинного простору.
Тест на наявність бактерії Helicobacter pylori є невід’ємною частиною діагностики гастриту. Існує кілька методів виявлення цієї бактерії: дихальний тест, аналіз калу на антиген, серологічний аналіз крові та пряме виявлення бактерій під час біопсії. Позитивний результат тесту часто вказує на необхідність антибактеріальної терапії в схемі лікування.
Для диференційної діагностики та виключення інших захворювань шлунково-кишкового тракту, які можуть маскуватися під гастрит, можуть бути призначені додаткові дослідження: рН-метрія (визначення кислотності шлункового соку), манометрія (вимірювання тиску в різних відділах шлунка), сцинтиграфія шлунка (оцінка швидкості спорожнення). При підозрі на аутоімунний тип захворювання важливим є аналіз на антитіла до парієтальних клітин шлунка та внутрішнього фактора Касла.
Комплексний підхід до діагностики дозволяє не лише встановити точний діагноз, але й визначити тип захворювання (атрофічний, рефлюкс, поверхневий тощо), що має вирішальне значення для призначення ефективного лікування та прогнозування перебігу хвороби.
Лікування гастриту
Ключовим моментом у лікування гастриту гострої та хронічної форми захворювання є дотримання раціонального харчування при гастриті та підтримання здорового способу життя. Для цього хворому необхідно:
Виключити вживання їжі при гастриті в пізні години та у великих кількостях
Відмовитися від вживання сильногазованих і алкогольних напоїв
Відмовитися від тютюнопаління
Знизити масу тіла в разі ожиріння
У разі відсутності прогресу за цих методів немедикаментозного лікування ухвалюють рішення про застосування лікарських препаратів. До останнього рекомендується вдаватися при виникненні перших ознак гастриту.
Наявність у слизовій оболонці шлунка бактерій Helicobacter pylory передбачає застосування схеми медикаментозне лікування гастриту за участю антибактеріальних препаратів. При цьому підбір тієї чи іншої процедури лікування відбувається індивідуально, оскільки багато що залежить від загального стану організму пацієнта та наявності супутніх захворювань.
До стандартних методів лікування належать препарати вісмуту, антибіотики пеніцилінового ряду, а також інгібітори протонної помпи.
Профілактика гастриту
З огляду на зростання темпів «омолодження» захворюваності, питання профілактики гастриту необхідно вирішувати ще в ранньому віці. Ключовою в цьому плані має стати нормалізація процесу харчування, а саме:
Відмова від вживання продуктів, насичених хімікатами
Дотримання певного режиму в прийомі їжі
Дробове харчування — частіше і потроху
Відмова від звички довгого жування жувальної гумки
При цьому введення порційної дієти при гастриті з пропусканням сніданку або вечері також не доцільне.
Якщо вже проявляються перші симптоми при гастриті запалення слизової оболонки шлунка, ліпше вживати менше (або взагалі відмовитися) смаженої та гострої їжі при гастриті, шоколаду й кави.
Ба більше, фахівцями гастроентерології рекомендується регулярна перевірка на наявність паразитарних інвазій. Через часті атаки на травну систему їх виявлення має підкріплюватися якісним і своєчасним лікуванням.
Допомогти у вирішенні цієї проблеми покликаний фахівець — гастроентеролог який досконально обізнаний про симптоми та причини патології. Однак підібрати якісного експерта не так просто, особливо в місті Одеса.
Клініка Complimed володіє як кваліфікованими лікарями, так і сучасним обладнанням для вирішення проблем абсолютно будь-якого ступеня тяжкості.
Панічні атаки – це раптові епізоди сильного страху, які можуть виникнути навіть без очевидної причини. Вони супроводжуються фізичними та емоційними симптомами та впливають на якість життя людини. У цій статті ми розглянемо основні причини виникнення панічних атак, та як їм запобігти.
Що таке панічна атака?
Панічна атака є нападом інтенсивного страху, дискомфорту, що супроводжується сильними фізичними та емоційними симптомами. Вона може виникнути без очевидних причин, навіть у спокійній обстановці, і тривати від кількох хвилин до пів години. Часто панічні атаки плутають із серцевими нападами через схожість симптомів, таких як прискорене серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, пітливість і відчуття втрати контролю.
Причини виникнення панічних атак різноманітні: стрес, хронічне перевтомлення, травматичні події або навіть генетична схильність. У деяких випадках напади можуть бути спровоковані певними медичними станами, як гормональний дисбаланс чи порушення роботи нервової системи.
Чи небезпечні панічні атаки?
Панічні атаки самі по собі не становлять загрози для життя, проте їх вплив на фізичне та психічне здоров’я не варто недооцінювати. Ознаками панічної атаки є: сильне серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, біль у грудях та навіть відчуття втрати контролю чи страх смерті.
Такі симптоми можуть викликати сильний дискомфорт, але фізично вони не завдають шкоди організму. Важливо розуміти: панічна атака сама по собі не є небезпечною для життя, але її регулярне повторення може значно впливати на психологічний стан та знижувати якість життя. Люди, що стикаються з цим явищем, часто уникають певних місць або ситуацій, побоюючись повторення приступу паніки. Це може призвести до розвитку тривожного розладу або агорафобії.
Основна небезпека панічних атак полягає у психологічних наслідках. Часті напади можуть призводити до розвитку тривожних розладів, депресії або фобій, зокрема страху повторення нападів (панічний розлад).
Види панічних атак
Панічні атаки класифікують за кількома критеріями залежно від їхніх проявів, тригерів і особливостей перебігу.
Спонтанні панічні атаки. Цей вид виникає без видимої причини або конкретного тригера. Приступ може трапитися в будь-який момент, навіть коли людина перебуває у спокійній обстановці чи займається повсякденними справами. Спонтанні панічні атаки часто пов’язані із внутрішніми факторами, як стрес чи гормональні коливання.
Ситуаційні панічні атаки. Вони виникають у відповідь на конкретну ситуацію чи тригер, наприклад, перебування у закритому просторі, натовпі чи під час авіаперельоту. Ситуаційні атаки часто мають зв’язок із минулим досвідом, коли певна подія викликала сильний страх або тривогу.
Умовно-ситуаційні панічні атаки. Такі напади провокуються певними факторами, що не завжди очевидні, наприклад, прийомом алкоголю, кофеїну або певних медикаментів. Умовно-ситуаційні атаки залежать від індивідуальних особливостей організму та реакції на зовнішні подразники.
Нічні панічні атаки. Виникають під час сну або одразу після пробудження. Людина може прокинутися від відчуття сильного страху, серцебиття та задухи. Нічні панічні атаки – нерідко наслідок хронічного стресу або підсвідомого страху.
Що викликає панічні атаки?
Панічні атаки виникають через сукупність біологічних, психологічних і зовнішніх факторів.
Однією з головних причин є хронічний стрес, що виснажує нервову систему та знижує здатність організму до адаптації.
Генетична схильність також відіграє важливу роль: якщо у родині були випадки панічних атак, ризик їх виникнення зростає.
Травматичні події, такі як втрата близької людини, фізичне або емоційне насильство, можуть залишити глибокий слід у психіці та спричиняти напади.
Гормональний дисбаланс, наприклад, під час вагітності, менопаузи або через порушення роботи щитоподібної залози, також може бути тригером.
Фізичні фактори, як-от вживання алкоголю, кофеїну або певних медикаментів, здатні посилювати схильність до панічних атак.
Навіть такі зовнішні обставини, як перебування у натовпі або в замкнутому просторі, можуть викликати раптовий напад.
Фактори ризику
Панічні атаки можуть розвиватися під впливом різних факторів ризику, які збільшують ймовірність їх виникнення. Якщо в родині були випадки тривожних розладів або панічних атак, ризик для інших членів зростає. Вплив мають й психологічні травми та стресові ситуації, як втрата близької людини, насильство чи серйозні життєві зміни.
Фізіологічні чинники: гормональний дисбаланс, порушення роботи нервової системи, також збільшують ймовірність нападів. Хронічне перевтомлення, недосипання та виснаження послаблюють здатність організму справлятися зі стресом. Вживання стимулюючих речовин, як кофеїн чи алкоголь – це все створює сприятливе середовище для розвитку панічних атак.
Деякі медичні стани, наприклад, серцево-судинні або ендокринні захворювання, також можуть виступати факторами ризику. Зверніть увагу на зовнішні обставини: життя в постійній напрузі, соціальний тиск або часті конфлікти збільшують ймовірність панічних атак.
Симптоми панічних атак
Панічна атака супроводжується інтенсивними фізичними, емоційними та когнітивними симптомами, що виникають раптово та досягають піку протягом декількох хвилин.
Фізичні симптоми
Серед фізичних проявів найпоширенішими є прискорене серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, тремтіння, пітливість та біль у грудях. Часто людина може відчувати приливи жару або холоду, нудоту, слабкість чи поколювання в кінцівках.
Психологічні симптоми
Емоційні симптоми включають сильний страх, відчуття втрати контролю чи страх смерті. У деяких випадках виникає відчуття нереальності того, що відбувається, або відсторонення від власного тіла (дереалізація та деперсоналізація). Когнітивні симптоми панічної атаки характеризуються плутаністю думок, нездатністю зосередитися та відчуттям неминучої небезпеки. Людина може помилково сприймати фізичні прояви панічної атаки як ознаки серйозного захворювання, наприклад, серцевого нападу, що ще більше підсилює тривогу.
Тест виявлення панічних атак
Тест на панічні атаки базується на аналізі симптомів, їхньої інтенсивності та частоти. Його слід проводити лише під наглядом кваліфікованого спеціаліста, такого як психіатр чи клінічний психолог.
Тест складається з опитування пацієнта, під час якого оцінюються:
Фізичні симптоми: частота появи прискореного серцебиття, пітливості, задишки, відчуття задухи, тремтіння або слабкості.
Психоемоційний стан: раптовий страх, тривога, відчуття втрати контролю, дереалізація.
Тривалість нападів (зазвичай 10–30 хвилин) та частота їх виникнення.
Тригери: визначення ситуацій або умов, які провокують напади (наприклад, перебування у натовпі, стресові події чи фізичне виснаження).
Соматичні виключення: перевірка можливості інших медичних станів, таких як серцево-судинні або ендокринні захворювання.
Для точнішої діагностики можуть бути використані стандартизовані шкали, наприклад, Panic Disorder Severity Scale (PDSS) або Beck Anxiety Inventory (BAI). Вони допомагають кількісно оцінити рівень тривожності та інтенсивність панічних атак.
Самодіагностика панічних атак не рекомендується. Якщо у вас виникають підозри на панічний розлад, необхідно звернутися до сімейного лікаря для проходження детального медичного обстеження та виключення органічних причин симптомів.
Як відрізнити панічну атаку від інших хвороб?
Панічні атаки зазвичай супроводжуються раптовим і сильним страхом, що досягає піку протягом 10–20 хвилин. Водночас інші хвороби, наприклад, серцево-судинні, мають подібні симптоми, проте зазвичай виникають у відповідь на фізичне навантаження чи хронічні стани.
Різниця між панічною атакою та інсультом
Для виключення соматичних захворювань, таких як інфаркт міокарда, аритмія, тиреотоксикоз або гіпервентиляційний синдром, необхідно провести медичне обстеження під наглядом кардіолога. Результати електрокардіограми (ЕКГ), аналізів крові та інших фізіологічних тестів залишаються у межах норми при панічній атаці. На відміну від інших хвороб, панічна атака часто супроводжується сильним відчуттям страху смерті, втрати контролю чи реальності.
Панічна атака та інсульт мають деякі схожі симптоми, але їх причини, механізми розвитку та наслідки суттєво відрізняються. Такі симптоми, як дереалізація та деперсоналізація є характерними саме для панічних розладів. Інсульт же виникає через порушення кровообігу в мозку (ішемічний інсульт через тромбоз або геморагічний через розрив судини). Інсульт завжди супроводжується фізичними пошкодженнями мозкової тканини, а панічний напад часто має раптовий початок і зникає самостійно без структурного пошкодження мозку.
Різниця між панічною атакою та гіпертонією
Панічні атаки зазвичай тривають від 10 до 30 хвилин, а симптоми поступово зникають самостійно. Для порівняння, гіпертонія має довготривалий стан, що потребує постійного контролю та лікування і може призвести до серйозних ускладнень.
Панічна атака часто виникає у відповідь на стресові ситуації, емоційне виснаження або тривогу. Якщо симптоми з’являються без чіткої причини, регулярно повторюються у певних умовах – це може вказувати на тривожний розлад. Гіпертонія – це хронічне захворювання, спричинене порушенням роботи серцево-судинної системи. Основними факторами є генетична схильність, нездоровий спосіб життя (надмірна вага, малорухливість, неправильне харчування), стрес та супутні захворювання (наприклад, діабет).
Наслідки
Панічні атаки самі по собі не становлять прямої загрози для життя, але їхній вплив на фізичний, психологічний та соціальний стан може бути серйозним. Паніка сприяє розвитку розладу, при якому людина живе у постійному страху повторення епізодів.
На фізичному рівні панічні атаки викликають виснаження організму через постійне навантаження на нервову і серцево-судинну системи. Часті панічні атаки супроводжуються безсонням, головним болем, підвищеним тиском і загальним погіршенням самопочуття. Соціальні наслідки панічних атак включають зниження працездатності, втрату концентрації, труднощі у професійному та особистому житті. Люди, що страждають від панічних атак, часто змушені витрачати значні фінансові ресурси на медичне обстеження та терапію. Без належного лікування панічні атаки можуть значно обмежити життєві можливості людини, проте своєчасна допомога спеціаліста дозволяє повернути контроль над своїм життям і запобігти серйозним ускладненням.
Як впоратися з панічною атакою самостійно?
Панічна атака навіть у дорослих може здатися неконтрольованою, серйозно налякати, проте є ефективні способи впоратися з нею самостійно. Перш за все, важливо усвідомити, що панічна атака не загрожує життю, а її симптоми є тимчасовими.
Медитації
Медитація – ефективний інструмент для зменшення симптомів панічної атаки. Вона допомагає знизити рівень тривоги та відновити контроль над власним станом. Людина може зосередитися на моменті «тут і зараз», заспокоїти розум і тіло. Ці вправи допомагають відновити рівне дихання, зменшуючи фізичні прояви тривоги при панічній атаці. Для цього:
Знайдіть зручне місце для сидіння або ляжте, якщо є можливість.
Закрийте очі та почніть повільно вдихати через ніс, рахуючи до чотирьох.
Затримайте дихання на кілька секунд, а потім повільно видихайте через рот, також рахуючи до чотирьох.
Зосередьте всю увагу на відчуттях дихання: як повітря входить і виходить із тіла. Продовжуйте вправу 5-10 хвилин або до відчуття полегшення.
Дихальні вправи
Зосередження на диханні – один із найефективніших методів. Повільне, глибоке вдихання через ніс і видихання через рот допомагає знизити частоту серцебиття та зменшити відчуття задухи. Щоб заспокоїтись, можна використовувати метод «дихання у квадраті»: вдих на 4 секунди, затримка дихання на 4 секунди, видих на 4 секунди, знову затримка на 4 секунди.
Як допомогти людині з панічною атакою?
Коли людина переживає панічну атаку, важливо залишатися спокійним і підтримувати її емоційний стан. Що включає перша допомога при панічних атаках:
Спочатку переконайте її, що напад не є небезпечним для життя і мине найближчим часом.
Говоріть спокійно, використовуючи короткі й заспокійливі фрази, щоб допомогти людині відчути вашу підтримку.
Спрямуйте її увагу на контроль дихання: попросіть повільно вдихати через ніс на чотири секунди, затримати дихання на кілька секунд і видихнути через рот на чотири секунди. Це допоможе стабілізувати серцебиття та зменшити відчуття задухи.
Спробуйте відволікти людину, попросивши її описати предмети навколо або зосередитися на чомусь приємному.
Якщо ви перебуваєте у людному місці, знайдіть спокійний куточок, де можна уникнути зайвих подразників.
Не применшуйте почуттів людини і не змушуйте її “заспокоїтися”, адже це може погіршити стан.
Дайте їй час, щоб відчути себе краще, і залишайтеся поруч, поки напад не мине.
Коли звертатися по професійну допомогу?
Звернутися до спеціаліста слід, якщо панічні атаки повторюються регулярно, заважають повсякденному життю або супроводжуються постійним страхом їх повторення. Якщо симптоми, такі як прискорене серцебиття, задуха, запаморочення чи біль у грудях, з’являються без очевидної причини і не зникають навіть після застосування технік самозаспокоєння, це може свідчити про розвиток панічного розладу.
Важливо отримати професійну допомогу, якщо людина починає уникати певних місць або ситуацій через страх нападів, що може призвести до соціальної ізоляції або агорафобії. У випадках, коли гостра панічна атака супроводжується депресією, постійною тривогою, безсонням або думками про самозаподіяння шкоди, звернення до лікаря є обов’язковим.
Діагностика
Діагностика панічних атак спрямована на визначення їх причин, виключення інших захворювань і розробку ефективного плану лікування. Першим етапом є детальний збір анамнезу пацієнта: опис симптомів, їхню частоту, тривалість та обставини виникнення.
Який лікар лікує панічні атаки?
Психіатр займається діагностикою та лікуванням панічних атак, часто призначаючи медикаментозну терапію, якщо симптоми є інтенсивними або значно впливають на життя. Це можуть бути антидепресанти, заспокійливі засоби чи інші препарати, що регулюють роботу нервової системи. При приступах паніки можна пройти діагностику у невролога.
Психотерапевт працює з пацієнтом, використовуючи немедикаментозні методи, такі як когнітивно-поведінкова терапія, яка допомагає змінити сприйняття тривожних ситуацій і навчитися контролювати симптоми. У випадках, коли панічні атаки пов’язані із психологічними травмами, ефективною може бути гештальт-терапія або методи психоаналізу.
Лікування
Психотерапія – основний метод лікування. Найефективнішою вважається когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Вона допомагає виявити й змінити негативні думки та поведінкові патерни, що провокують панічні атаки. Застосовуються методи експозиційної терапії, що вчать поступово долати страх перед тригерними ситуаціями.
Медикаментозне лікування панічних атак призначається лікарем у випадках, коли панічні атаки впливають на якість життя або супроводжуються іншими розладами, такими як депресія чи генералізована тривога.
Медикаменти підбираються індивідуально та вимагають суворого дотримання рекомендацій лікаря.
Профілактика
Профілактика панічних атак спрямована на зменшення ризику їх виникнення, збереження емоційної стабільності та підтримку психічного здоров’я. Основний спосіб профілактики – ведення здорового способу життя. Регулярний сон, збалансоване харчування та фізична активність знижують рівень стресу, підтримують стабільну роботу нервової системи. Необхідно уникати стимуляторів: кофеїн, нікотин і алкоголь. Вони підвищують рівень тривоги.
Намагайтеся керувати стресом. Використовуйте практики релаксації: медитація, йога, дихальні вправи та прогулянки на свіжому повітрі. Не нехтуйте розвитком емоційного інтелекту та навичок саморегуляції: завдяки ним справлятися зі стресовими ситуаціями стає простіше.
Підвищений рівень холестерину є поширеною причиною серцево-судинних захворювань. В сьогоднішньому матеріалі розповімо про фактори ризику, на які ознаки високого холестерину необхідно звернути увагу, та розберемо, що яку роль виконує холестерин в людському організмі.
Що таке холестерин?
Холестерин є органічною речовиною, яка належить до групи ліпідів. Це – життєво необхідний компонент для нормального функціонування організму. Холестерин входить до складу клітинних мембран та формує їхню міцність, гнучкість, бере участь у виробленні деяких гормонів, як тестостерон, естрогени та кортизол. Сполука необхідна для синтезу жовчних кислот, що допомагають перетравлювати жири, і утворення вітаміну D під впливом сонячного світла.
Джерела холестерину в організмі – це дві основні групи:
Ендогенний холестерин, що виробляється печінкою (близько 80% від загальної кількості).
Екзогенний холестерин, що надходить з їжею (близько 20%). Продукти, багаті насиченими жирами та трансжирами, як-от жирне м’ясо, масло, фастфуд, підвищують рівень «поганого» холестерину.
Чим небезпечний високий рівень холестерину у крові?
Високий рівень холестерину, особливо ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), призводить до накопичення жирових відкладень на стінках артерій, відомих як атеросклеротичні бляшки. Це призводить до звуження просвіту судин, погіршує кровотік та постачання кисню до органів та тканин.
Головна небезпека – підвищення ризику серцево-судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця, що може проявлятися у вигляді стенокардії або закінчитися інфарктом міокарда. Якщо бляшка розривається, це провокує утворення тромбу, який може повністю перекрити артерію. Такий механізм також лежить в основі розвитку ішемічного інсульту, коли тромб блокує кровопостачання мозку.
Звуження судин у кінцівках спричиняє захворювання периферичних артерій, які супроводжуються болем, слабкістю та поганим загоєнням ран.
Гіперхолестеринемія стимулює хронічні запальні процеси в організмі.
Норма холестерину у крові в жінок та чоловіків
Нормальні показники залежать від віку, статі та загального стану організму, тому важливо знати рекомендовані межі.
Загальний холестерин у дорослих повинен бути нижче 5,2 ммоль/л. Для «поганого» холестерину (ЛПНЩ) оптимальні значення становлять до 3,0 ммоль/л, а рівень «хорошого» холестерину (ЛПВЩ) має бути не нижче 1,0 ммоль/л у чоловіків і 1,2 ммоль/л у жінок.
У жінок рівень холестерину може дещо коливатися через гормональні зміни, особливо під час вагітності чи менопаузи. Після 50 років ризик виявлення високого рівня холестерину в крові у жінок зростає через зниження рівня естрогенів, що допомагають регулювати ліпідний обмін. У чоловіків рівень холестерину зазвичай стабільніший, однак після 40 років також починає зростати.
Які захворювання можуть бути спричинені підвищеним холестерином?
Одним із найпоширеніших наслідків є атеросклероз. Іншим серйозним ускладненням є інсульт, що виникає через блокування кровопостачання мозку тромбом або звуженням мозкових судин. Розглянемо інші серйозні захворювання:
Захворювання периферичних артерій, при якому погіршується кровотік у кінцівках, також пов’язане з підвищеним рівнем холестерину.
Підвищений холестерин впливає на розвиток гіпертонії, адже звуження судин збільшує навантаження на серце та здатне призвести до підвищення артеріального тиску. Ускладнення в роботі нирок виникають через погіршення кровопостачання.
Проведені дослідження вказують на зв’язок між високим рівнем холестерину та підвищеним ризиком жовчнокам’яної хвороби.
Холестерин бере участь у формуванні каменів у жовчному міхурі.
Гіперхолестеринемія може сприяти хронічному запаленню, яке погіршує стан судин і тканин.
Різновиди холестерину
Холестерин у крові не існує в чистому вигляді, а транспортується у складі ліпопротеїнів – сполук, що складаються з жирів і білків. Загальна класифікація:
Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) – «поганий» холестерин. Він переносить холестерин із печінки до тканин, але його надлишок може відкладатися на стінках судин. Це є основний чинник ризику розвитку серцево-судинних хвороб.
Ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ) – «хороший» холестерин. Він виводить надлишковий холестерин із тканин і судин, транспортує його до печінки для утилізації.
Ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ) – транспортують тригліцериди (інший тип жирів) і невелику кількість холестерину з печінки до тканин.
Тригліцериди – не є холестерином, але часто згадуються разом із ним. Це основний тип жирів, що організм використовує для зберігання енергії.
Здоровий баланс між ЛПНЩ і ЛПВЩ важливий для профілактики серцево-судинних захворювань. Низький рівень ЛПНЩ і тригліцеридів у поєднанні з високим ЛПВЩ зменшує ризик виникнення атеросклерозу. Водночас надлишок «поганого» холестерину може спричинити звуження судин, підвищуючи ризик інфаркту чи інсульту.
Причини високого рівня холестерину
Однією з основних причин є незбалансоване харчування з насиченими жирами та трансжирами, що містяться в жирному м’ясі, молочних продуктах високої жирності, “фастфуді” та випічці.
Фактори підвищення
Недостатня фізична активність відіграє значну роль. Малорухливий спосіб життя уповільнює метаболізм та призводить до накопичення ліпідів у крові та ожиріння.
Визначальними у розвитку гіперхолестеринемії можуть бути генетичні фактори. Сімейна (спадкова) гіперхолестеринемія викликана мутаціями генів, відповідальних за обмін холестерину, що призводить до високих рівнів ЛПНЩ з народження.
Шкідливі звички – куріння та надмірне вживання алкоголю, негативно впливають на ліпідний профіль.
Захворювання щитоподібної залози (гіпотиреоз), цукровий діабет другого типу, захворювання нирок і печінки впливають на ліпідний обмін і можуть збільшувати рівень «поганого» холестерину.
З віком метаболізм сповільнюється, а рівень холестерину має тенденцію до зростання.
У жінок після менопаузи рівень підвищений холестерин може бути через зниження рівня естрогенів, які впливають на ліпідний обмін.
Хронічний стрес впливає на гормональний баланс, а стресові ситуації часто призводять до нездорової поведінки, що додатково погіршує ситуацію.
Симптоми
Підвищений рівень холестерину зазвичай не має явних симптомів на початкових стадіях. Він може роками залишатися непоміченим, доки не виникнуть серйозні ускладнення. Які симптоми високого рівня холестерину не можна ігнорувати:
Поява жирових відкладень під шкірою, що можуть з’являтися у вигляді жовтуватих вузликів, зазвичай на ліктях, колінах, руках або повіках.
Больові відчуття у грудях (стенокардія).
Погіршення кровообігу у кінцівках. Часто проявляється болем, слабкістю або відчуттям холоду в ногах, особливо під час фізичної активності.
Крім фізичних ускладнень, високий холестерин в крові може спричиняти хронічне запалення судин і тканин, що ще більше ускладнює стан здоров’я.
Діагностика
Основним методом визначення рівня холестерину є лабораторний аналіз крові, відомий як ліпідограма.
Ліпідограма надає детальну інформацію про такі показники:
Загальний холестерин (TC) – відображає сумарну кількість холестерину в крові. Нормальний рівень становить ≤5,2 ммоль/л.
Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ, LDL) – показник «поганого» холестерину. Оптимальне значення ≤3 ммоль/л.
Ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ, HDL) – «хороший» холестерин, рівень якого має бути ≥1,0 ммоль/л для чоловіків і ≥1,2 ммоль/л для жінок.
Тригліцериди (TG) – основний вид жирів у крові, нормальний рівень ≤1,7 ммоль/л.
Окрім ліпідограми, можуть застосовуватися додаткові методи діагностики:
Клінічне обстеження. Оцінка анамнезу пацієнта, із врахуванням факторів ризику (спадковість, дієта, фізична активність) та наявність супутніх захворювань (цукровий діабет, гіпертонія).
Ультразвукове дослідження судин (УЗД).
Коронарографія. Інвазивний метод, який використовується для візуалізації коронарних артерій з метою виявлення звуження.
Генетичні дослідження. Призначаються при підозрі на сімейну гіперхолестеринемію для виявлення мутацій у генах.
Індекс атерогенності (ІА). Розраховується як співвідношення ЛПНЩ до ЛПВЩ, дозволяє оцінити ризик атеросклерозу. Оптимальний ІА становить ≤3,0.
Регулярний скринінг ліпідного профілю рекомендований для всіх дорослих, починаючи з 20 років, принаймні раз на 4-6 років. Пацієнтам із факторами ризику або наявністю серцево-судинних захворювань ліпідограма виконується частіше.
Як знизити рівень холестерину?
Харчування є дуже важливим у регуляції рівня холестерину. Необхідно дотримуватися правильного харчування.
Регулярна фізична активність сприяє підвищенню рівня ЛПВЩ і зменшенню загального холестерину. Аеробні вправи, такі як ходьба, біг, плавання чи їзда на велосипеді, повинні виконуватися не менше 150 хвилин на тиждень.
Зниження надмірної ваги, особливо абдомінального типу, покращує ліпідний профіль. Навіть втрата 5-10% маси тіла може знизити рівень ЛПНЩ.
Куріння знижує рівень ЛПВЩ і сприяє пошкодженню судин. Відмова від цієї звички покращує ліпідний профіль і зменшує ризик серцево-судинних захворювань. Споживання алкоголю слід обмежити або виключити, оскільки великі дози підвищують рівень тригліцеридів.
При значному підвищенні рівня холестерину в крові лікар може призначити статини – препарати, що блокують синтез холестерину в печінці. Інші медикаменти, такі як інгібітори абсорбції холестерину або фібрати, застосовуються залежно від клінічної ситуації.
Важливо контролювати супутні захворювання. Цукровий діабет, гіпертонія та захворювання щитоподібної залози впливають на ліпідний обмін.
Лікування підвищеного холестерину
Лікування гіперхолестеринемії спрямоване на зниження рівня ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) та корекцію загального ліпідного профілю з метою зменшення ризику серцево-судинних ускладнень. Основою терапії є зміна способу життя. У пацієнтів із високим ризиком або при значному підвищенні холестерину застосовуються медикаментозні засоби.
Основними препаратами для лікування є статини, що інгібують фермент ГМГ-КоА редуктазу, який відповідає за синтез холестерину в печінці. Їх призначає виключно лікар кардіолог. Це призводить до зниження рівня ЛПНЩ і, відповідно – зменшення атерогенності. Статини мають плейотропні ефекти, протизапальну дію та стабілізацію атеросклеротичних бляшок, знижують ризик тромботичних ускладнень. При непереносимості статинів або недостатній їх ефективності можуть застосовуватися інгібітори абсорбції холестерину, як езетіміб, що блокують всмоктування холестерину в тонкому кишківнику.
У пацієнтів із високими рівнями тригліцеридів застосовують фібрати, що активують рецептори PPAR-α, знижують синтез тригліцеридів у печінці та підвищують рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ).
Дієта при високому рівні холестерину
Основу дієти при високому холестерині становлять продукти, багаті на харчові волокна, поліненасичені жири, антиоксиданти та фітостероли. Вони сприяють зменшенню абсорбції холестерину, покращують метаболічні процеси.
Рекомендується обмежити споживання насичених жирів, що містяться в жирному м’ясі, вершковому маслі, сирах та інших молочних продуктах високої жирності. Харчування при високому холестерині повністю передбачає виключення трансжирів, які присутні у фастфуді, кондитерських виробах і маргаринах.
Важливим компонентом меню при високому холестерині є рослинні продукти, багаті на розчинні волокна: вівсянка, ячмінь, бобові, яблука, цитрусові та морква. Подібні волокна зв’язують холестерин у кишківнику й виводять з організму. Поліненасичені жирні кислоти, зокрема Омега-3, що містяться в жирній рибі (лосось, скумбрія, сардини), горіхах та насінні льону, знижують рівень тригліцеридів.
Споживання червоного м’яса замінюється на нежирну птицю, рибу, рослинні білки (соя, нут тощо). Молочні вироби слід обирати з низьким рівнем жирності. Яйця можуть залишатися в раціоні, проте їх кількість варто обмежити: в жовтках міститься велика кількість холестерину.
Рекомендовано зменшене споживання солі для підтримки здоров’я серцево-судинної системи. Надлишок натрію здатний підвищувати артеріальний тиску.
Як підтримувати здоровий баланс холестерину?
Підтримання здорового балансу холестерину починається зі зміни способу життя. Передусім, збалансоване харчування має стати звичкою, аби контролювати вагу, та надавати організму всі необхідні поживні речовини. Особливо важливими є розчинні харчові волокна, які знижують абсорбцію холестерину, та фітостероли, що блокують його всмоктування.
Медикаментозна терапія може бути необхідною, якщо зміни способу життя недостатньо. Статини залишаються основними препаратами, що знижують ЛПНЩ, тоді як езетіміб або інгібітори PCSK9 застосовуються у складніших випадках. Для підтримки здоров’я усієї родини, варто звернутися до клініки сімейної медицини Complimed.
Регулярний моніторинг рівня холестерину за допомогою ліпідограми дозволяє вчасно виявляти відхилення. Люди з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань мають перевіряти ліпідний профіль щороку. Таким чином, ви зможете вчасно виявити ознаки підвищеного холестерину, та запобігти розвитку хвороби.
Підозра на вагітність – це завжди хвилюючий момент, а тому тест на вагітність став надійним помічником для жінок, які хочуть дізнатися про свій стан якомога раніше. Сучасне визначення вагітності за допомогою тестів – це простий та доступний спосіб, який можна провести самостійно вдома. Проте важливо розуміти, що точність результату залежить від багатьох факторів: правильного вибору тесту, часу проведення та дотримання інструкції.
У нашій статті ми детально розглянемо всі аспекти проведення тестування, щоб ви могли отримати максимально точний результат.
Як працює тест на вагітність?
Тест на вагітність базується на виявленні гормону хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) в сечі. Цей гормон починає вироблятися після імплантації заплідненої яйцеклітини в стінку матки, що відбувається приблизно через 7-10 днів після овуляції. Концентрація ХГЛ подвоюється кожні 2-3 дні протягом перших тижнів вагітності, що дозволяє виявити її на ранніх термінах.
Сучасні тести здатні визначити навіть мінімальну кількість гормону. Чутливість тесту на вагітність вимірюється в міжнародних одиницях (мМО/мл) – чим менше це значення, тим раніше можна виявити вагітність. Найчутливіші тести реагують на концентрацію ХГЛ від 10 мМО/мл, що дозволяє визначити вагітність ще до затримки менструації.
Важливо розуміти, що після овуляції має пройти певний час для імплантації та початку вироблення гормону. Тому тест на вагітність з першого дня зачаття не дасть достовірного результату – організму потрібен час для продукування достатньої кількості гормону.
Основні етапи роботи тесту:
Реакція тестової смужки на наявність ХГЛ.
Поява контрольної лінії, що підтверджує справність тесту.
Формування результату (поява другої смужки або цифрового показника).
Як обрати тест на вагітність?
На ринку представлені різні види тестів на вагітність, кожен з яких має свої особливості. При виборі важливо враховувати не лише ціну, але й чутливість тесту, зручність використання та спосіб відображення результату.
Струменевий тест на вагітність є найбільш популярним варіантом завдяки простоті використання. Він не вимагає додаткового обладнання та може використовуватися в будь-яких умовах. Такі тести часто мають ергономічний дизайн та спеціальне покриття, що захищає від протікання.
Тест-смужка на вагітність залишається економічним варіантом, який при правильному використанні забезпечує високу точність результатів. Цей тип вимагає збору сечі в чисту ємність та точного дотримання часу занурення смужки. Основна перевага такого тесту — доступна ціна.
Цифровий та електронний тести на вагітність — це найсучасніші варіанти з максимально простою інтерпретацією результатів. Вони показують чіткий результат у вигляді слів “Вагітна”/”Не вагітна” або відповідних символів, що виключає можливість неправильного трактування. Деякі моделі навіть можуть орієнтовно визначити термін вагітності.
Коли тест на вагітність найточніший?
Точність тесту на вагітність суттєво залежить від декількох факторів. Найважливішим є правильний вибір часу для проведення дослідження. Оптимальним періодом вважається час після затримки менструації, коли концентрація гормону у сечі досягає рівня, який можуть виявити більшість тестів. У цей період точність тестування може сягати 99%.
Тест на вагітність на ранніх термінах можливий завдяки високочутливим тестам, які здатні виявити мінімальні концентрації ХГЛ. Їх можна використовувати вже через 7-10 днів після передбачуваного запліднення, проте важливо розуміти, що в цей період вірогідність хибних результатів значно вища. Це пов’язано з тим, що рівень гормону може бути недостатнім для достовірного визначення.
Міфом є можливість провести тест на вагітність з першого дня зачаття. Після запліднення яйцеклітини має пройти певний час для її імплантації в стінку матки та початку продукування ХГЛ. Цей процес зазвичай займає близько тижня, тому раннє тестування може призвести до хибно негативного результату.
Коли робити тест на вагітність?
Експрес-тест на вагітність найефективніший при використанні першої ранкової сечі, коли концентрація гормону максимальна. У цей час гормон накопичується в організмі протягом ночі, що підвищує шанси отримати достовірний результат. Якщо немає можливості провести тестування вранці, важливо утриматися від вживання рідини протягом 4 годин перед процедурою.
Швидкий тест на вагітність можна проводити в будь-який день після затримки менструації. Проте, якщо результат негативний, а симптоми вагітності присутні, рекомендується повторити тестування через 2-3 дні. Це пов’язано з тим, що рівень ХГЛ постійно зростає і може досягти визначального значення пізніше.
Для жінок, які спостерігаються з приводу безпліддя, особливо важливо проводити тестування під наглядом спеціалістів відділення гінекології. Це дозволить вчасно виявити можливі проблеми та розпочати необхідне лікування.
Як підготуватись до тесту?
Правильна підготовка до тестування значно впливає на його точність. Інструкція до тесту на вагітність містить важливі рекомендації, які необхідно уважно вивчити перед проведенням дослідження. Перед використанням важливо перевірити цілісність упаковки та термін придатності тесту, оскільки прострочений тест може давати недостовірні результати.
Для максимальної точності результату рекомендується:
Використовувати першу ранкову сечу
Дотримуватися температурного режиму зберігання тесту
Не відкривати упаковку до моменту використання
Проводити тест у спокійній обстановці, щоб уникнути помилок
Як правильно робити тест на вагітність?
Що робити, щоб тест показав максимально точний результат?
Проведення тесту на вагітність вимагає чіткого дотримання інструкції. Для струменевих тестів важливо тримати тест під струменем сечі саме стільки секунд, скільки вказано в інструкції. Для тестів-смужок необхідно дотримуватися вказаного часу занурення в сечу.
Після проведення тестування важливо покласти тест горизонтально на чисту суху поверхню та дочекатися вказаного в інструкції часу для інтерпретації результату. Передчасна або запізніла оцінка результату може призвести до неправильної інтерпретації.
Як зрозуміти, що тест на вагітність позитивний?
Позитивний результат тесту на вагітність визначається появою двох чітких смужок або відповідного цифрового показника. Навіть якщо друга смужка слабка або бліда, це може свідчити про вагітність, особливо на ранніх термінах. Важливо розуміти, що інтенсивність забарвлення другої смужки не вказує на термін вагітності чи стан здоров’я плоду – вона залежить від концентрації гормону у сечі.
При використанні цифрових тестів результат відображається у вигляді чітких символів або слів, що робить інтерпретацію максимально простою та однозначною. Деякі сучасні електронні тести можуть додатково показувати приблизний термін вагітності, базуючись на концентрації ХГЛ.
У випадку позитивного результату рекомендується провести повторне тестування через кілька днів та звернутися до лікаря-гінеколога для підтвердження вагітності та початку спостереження.
Коли результат тесту на вагітність може бути хибним?
Недійсний тест на вагітність може бути результатом різних факторів. Найчастіше це пов’язано з порушенням правил використання або зберігання тесту. Негативний тест на вагітність не завжди означає відсутність вагітності, особливо якщо тестування проведено занадто рано.
Точність результату залежить від багатьох факторів, включаючи якість тесту, правильність його зберігання та використання, час проведення тестування відносно передбачуваного запліднення, концентрацію ХГЛ в сечі та індивідуальні особливості організму жінки.
Причини помилкових результатів
Хибно позитивний результат
Хибно позитивний результат може виникнути при прийомі деяких лікарських препаратів, що містять ХГЛ, при певних захворюваннях, які впливають на гормональний фон, або при недотриманні інструкції з використання тесту. Також фальшиво позитивний результат може з’явитися при оцінці результату пізніше вказаного в інструкції часу.
Важливо враховувати, що деякі захворювання, зокрема пухлини трофобластичної тканини, можуть призводити до підвищення рівня ХГЛ в організмі. При отриманні позитивного результату без затримки менструації варто проконсультуватися з лікарем для виключення патологічних станів.
Хибно негативний результат
Найпоширенішою причиною хибно негативного результату є проведення тестування занадто рано, коли рівень гормону ще недостатній для визначення. Також на результат може вплинути надмірне розведення сечі при великій кількості випитої рідини або неправильне зберігання тесту.
Іноді хибно негативний результат може бути пов’язаний з індивідуальними особливостями перебігу вагітності, коли рівень гормону зростає повільніше звичайного. У таких випадках рекомендується повторити тестування через кілька днів.
Висновок
Сучасні тести на вагітність – це надійний інструмент для раннього виявлення вагітності, але важливо пам’ятати про фактори, які можуть вплинути на точність результату. Для отримання максимально достовірного результату необхідно:
Правильно обрати час для проведення тестування
Використовувати якісні тести з відповідним терміном придатності
Чітко дотримуватися інструкції
При необхідності провести повторне тестування
При будь-яких сумнівах або питаннях рекомендується звернутися до кваліфікованого лікаря-гінеколога для професійної консультації та подальшого спостереження. Тільки спеціаліст може достовірно підтвердити вагітність та оцінити стан здоров’я майбутньої мами.
Низька температура тіла або гіпотермія — це патологічний стан організму, при якому відбувається зниження температури тіла нижче 35°C. Він виникає внаслідок різних факторів та потребує серйозної уваги, оскільки може призвести до небезпечних наслідків для здоров’я. У нормі температура тіла людини коливається в межах 36,5-37,2°C, і такий діапазон забезпечує оптимальне функціонування всіх систем організму. При зниженні температури нижче норми порушуються важливі біохімічні процеси, що може призвести до серйозних порушень роботи внутрішніх органів та систем.
Понижена температура тіла у дитини є особливо небезпечним станом, оскільки дитячий організм має недосконалі механізми терморегуляції та більш чутливий до змін температури навколишнього середовища. У дітей процеси теплопродукції та тепловіддачі ще не повністю сформовані, що робить їх більш вразливими до переохолодження. Особливо це стосується новонароджених та дітей раннього віку, у яких площа поверхні тіла відносно велика порівняно з масою тіла, що призводить до швидшої втрати тепла. Крім того, у дітей менше підшкірного жиру, який виконує теплоізоляційну функцію.
Види
Знижена температура тіла класифікується за різними критеріями, що допомагає лікарям правильно оцінити стан пацієнта та призначити відповідне лікування.
При первинній гіпотермії організм не може підтримувати нормальну температуру через вплив зовнішніх факторів, таких як холодне повітря, вода або вітер. Цей тип найчастіше зустрічається у людей, які потрапили в екстремальні погодні умови без належного захисту.
Вторинна гіпотермія розвивається як ускладнення різних захворювань або травм, які порушують механізми терморегуляції організму. Цей тип може виникнути навіть при нормальній температурі навколишнього середовища. Особливо небезпечною є вторинна гіпотермія у пацієнтів з ендокринними порушеннями, неврологічними захворюваннями або після серйозних травм. У таких випадках організм втрачає здатність правильно регулювати температуру тіла, що може призвести до серйозних ускладнень.
Залежно від механізму розвитку розрізняють наступні види гіпотермії:
Екзогенна — виникає під впливом низьких температур навколишнього середовища;
Ендогенна — розвивається внаслідок захворювань або травм;
Штучна — викликається навмисно в медичних цілях.
Причини зниження
Найчастіше причини пониженої температури тіла людини пов’язані з переохолодженням організму внаслідок тривалого перебування на холоді або контакту з холодною водою. При цьому організм втрачає тепло швидше, ніж здатний його виробляти. Особливо небезпечним є поєднання низької температури повітря з високою вологістю та сильним вітром — це значно прискорює процес охолодження тіла.
Внутрішні причини зниження температури тіла часто пов’язані з порушеннями роботи ендокринної системи, зокрема хворобами щитовидної залози. Гіпотиреоз, при якому знижується вироблення тиреоїдних гормонів, може призвести до хронічного зниження температури тіла. Також причиною можуть стати порушення роботи гіпофіза, надниркових залоз та інших ендокринних органів. Крім того, знижена температура тіла, причини якої пов’язані з серцево-судинними захворюваннями, може виникати через погіршення кровообігу та порушення постачання кисню до тканин.
Фактори ризику
Особливо вразливими до зниження температури тіла є люди похилого віку, оскільки з віком знижується здатність організму регулювати температуру тіла та зменшується інтенсивність обміну речовин. Крім того, літні люди часто мають хронічні захворювання, які можуть погіршувати терморегуляцію. Також до групи підвищеного ризику належать маленькі діти, особливо новонароджені, через незрілість механізмів терморегуляції та відносно велику площу поверхні тіла порівняно з масою.
Важливим фактором ризику є вживання алкоголю, особливо в холодну погоду. Алкоголь розширює периферичні кровоносні судини, що призводить до підвищеної втрати тепла, при цьому створюючи хибне відчуття тепла. Це може призвести до того, що людина не помічає початкових ознак переохолодження. Крім того, алкоголь порушує здатність організму генерувати тепло через тремтіння м’язів, що є важливим механізмом терморегуляції.
Супутні симптоми
При розвитку цього стану спостерігається комплекс характерних ознак гіпотермії, які змінюються залежно від ступеня важкості стану. На початкових етапах організм намагається компенсувати втрату тепла через посилення м’язової активності, що проявляється тремтінням. Також спостерігається звуження периферичних кровоносних судин, що призводить до блідості шкіри та зниження температури кінцівок.
При подальшому зниженні температури тіла можуть з’явитися порушення координації рухів, сплутаність свідомості та сонливість. Особливо небезпечним є те, що людина може не усвідомлювати серйозність свого стану через порушення когнітивних функцій.
При важкій гіпотермії симптоми стають більш вираженими та небезпечними. Сповільнюється частота серцевих скорочень та дихання, може розвинутися аритмія. Шкіра стає холодною та набуває синюшного відтінку через порушення кровообігу. У критичних випадках можлива втрата свідомості та розвиток коми. Важливо розуміти, що відсутність тремтіння при важкій гіпотермії є поганою прогностичною ознакою, оскільки це означає, що організм вже не здатний боротися з переохолодженням.
Наслідки низької температури
Загальне переохолодження може призвести до серйозних ускладнень, якщо вчасно не надати медичну допомогу. При тривалій гіпотермії порушується робота всіх органів та систем організму, що може призвести до незворотних змін. Особливо чутливою до зниження температури є центральна нервова система. При тривалому переохолодженні можуть розвинутися порушення пам’яті, концентрації уваги та інших когнітивних функцій. У важких випадках можливе пошкодження головного мозку через недостатнє кровопостачання та кисневе голодування.
Також до небажаних наслідків зниженої температури тіла відносяться:
Порушення роботи серця;
Проблеми з диханням;
Неврологічні розлади;
Пошкодження внутрішніх органів;
Обмороження кінцівок.
Що робити коли низька температура?
Перша допомога при переохолодженні тіла повинна бути надана максимально швидко та правильно, оскільки від цього може залежати життя людини.
Насамперед необхідно перемістити постраждалого в тепле приміщення, захищене від протягів. Якщо одяг мокрий, його слід обережно зняти, уникаючи різких рухів. Важливо пам’ятати, що при важкій гіпотермії різкі рухи можуть спровокувати порушення серцевого ритму. Постраждалого потрібно поступово зігрівати, починаючи з тулуба.
Особливу увагу слід приділити тому, як саме проводиться зігрівання. Не можна використовувати гарячу воду або розміщувати людину біля прямих джерел тепла, таких як обігрівач чи батарея. Різке зігрівання може призвести до термічного шоку та погіршення стану. Замість цього рекомендується використовувати теплі ковдри, термоковдри або спеціальні грілки, загорнуті в тканину.
Якщо людина при свідомості, можна дати їй теплі напої, але категорично забороняється давати алкоголь, оскільки він може погіршити стан.
Коли необхідно підвищувати температуру тіла?
При виявленні низької температури тіла у дорослого нижче 35°C необхідно починати заходи щодо її підвищення. Особливо важливо звертати увагу на супутні симптоми, такі як порушення свідомості, сплутаність мислення, сильне тремтіння або, навпаки, його відсутність при явному переохолодженні. У дитини зниження температури тіла навіть на кілька десятих градуса нижче норми може бути приводом для занепокоєння та потребувати медичної консультації.
Слід пам’ятати, що причини пониженої температури тіла людини можуть бути різними, і не завжди переохолодження є основною причиною. Якщо знижена температура спостерігається протягом тривалого часу без явних причин, це може бути симптомом серйозних захворювань, таких як порушення роботи щитовидної залози, надниркових залоз або інших ендокринних органів. У таких випадках необхідно провести повне медичне обстеження для виявлення першопричини стану.
Як підняти знижену температуру тіла?
Підвищення температури тіла при гіпотермії повинно відбуватися поступово та контрольовано. Першим кроком є забезпечення теплого приміщення з температурою повітря близько 22-24°C. Важливо уникати протягів та забезпечити комфортну вологість повітря. Людину слід укрити теплою ковдрою, бажано використовувати багатошаровий принцип утеплення. Між шарами ковдр можна розмістити грілки або пляшки з теплою водою, але не гарячою, щоб уникнути опіків.
Понижена температура тіла у дорослого потребує комплексного підходу до зігрівання. Важливим елементом є внутрішнє зігрівання через вживання теплих напоїв. Найкраще підходять трав’яні чаї, теплий бульйон або просто тепла вода. Напої не повинні бути гарячими, оптимальна температура – близько 36-37°C. Також важливо забезпечити легке вуглеводне харчування, оскільки організму потрібна енергія для відновлення нормальної температури. При можливості рекомендується легка фізична активність, наприклад, ходьба по кімнаті або нескладні фізичні вправи, якщо стан людини це дозволяє.
Діагностика гіпотермії
Гіпотермія, симптоми якої можуть варіюватися залежно від ступеня важкості, вимагає комплексного діагностичного підходу. У приватній клініці Complimed в Одесі діагностика починається з ретельного збору анамнезу та фізикального обстеження пацієнта. Важливо встановити обставини, що призвели до переохолодження, тривалість впливу низької температури та наявність супутніх захворювань. Особлива увага приділяється вимірюванню температури тіла, яке повинно проводитися спеціальними термометрами, здатними показувати низькі значення температури. Звичайні побутові термометри можуть бути недостатньо точними при гіпотермії.
Також лікар може призначити додаткові методи обстеження, наприклад, аналізи. Лабораторна діагностика включає розгорнутий аналіз крові, який може виявити зміни, характерні для переохолодження, такі як згущення крові, зміни електролітного балансу та кислотно-лужного стану. Також проводиться біохімічний аналіз крові для оцінки функції нирок, печінки та інших внутрішніх органів, оскільки загальне переохолодження може призвести до поліорганної недостатності. Обов’язковим є проведення ЕКГ для виявлення можливих порушень серцевого ритму, які часто супроводжують гіпотермію.
Лікування гіпотермії
Для лікування даного стану та запобігання виникненню можливих ускладнень слід звернутися до лікаря сімейної медицини. Після проведення детальної діагностики спеціаліст оцінює загальний стан пацієнта та призначає необхідну терапію.
Методи лікування гіпотермії:
Пасивне та активне зігрівання проводиться при легкій гіпотермії (температура 35-32°C): перебування у теплому приміщенні, наявність сухого одягу та ковдр.
Інфузійна терапія — здійснюється за допомогою інфузій теплих розчинів та зігрітого зволоженого кисню.
Медикаментозна підтримка — пацієнту призначаються препарати для покращення кровообігу, підтримки серцевої діяльності та дихання. При необхідності проводиться корекція водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану.
Лікування ускладнень. У важких випадках може знадобитися проведення реанімаційних заходів.
Профілактика
Профілактика загального переохолодження тіла включає комплекс заходів, спрямованих на запобігання розвитку гіпотермії. Основою профілактики є правильний підбір одягу відповідно до погодних умов та планованої активності. Одяг повинен бути багатошаровим, що дозволяє краще зберігати тепло. Верхній шар має бути водонепроникним для захисту від дощу та снігу. Особливу увагу слід приділяти захисту кінцівок та голови, оскільки через них відбувається значна втрата тепла.
Важливим аспектом профілактики є контроль за станом здоров’я, особливо щитовидної залози, оскільки її дисфункція може призвести до порушення терморегуляції. Також необхідно правильно харчуватися. Раціон повинен містити достатню кількість калорій та поживних речовин. Це допомагає організму підтримувати нормальну температуру тіла.
Естроген — це група стероїдних гормонів, які відіграють фундаментальну роль у розвитку та функціонуванні репродуктивної системи людини. Естрогени належать до категорії жіночі статеві гормони та синтезуються переважно в яєчниках під контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи. Ці гормони виробляються в меншій кількості надниркових залозах, жировій тканині та, у чоловіків, в яєчках.
Гормони жіночої статевої системи є складною біохімічною системою, де естрогени взаємодіють з іншими гормонами, такими як прогестерон та тестостерон, для підтримки оптимального гормонального балансу. Ця взаємодія забезпечує правильний розвиток та функціонування репродуктивної системи, підтримку здоров’я кісткової тканини, регуляцію метаболізму та багато інших важливих процесів в організмі.
Естрогени також відіграють важливу роль у формуванні вторинних статевих ознак під час статевого дозрівання, впливають на розподіл жирової тканини в організмі та беруть участь у регуляції водно-сольового балансу.
За що відповідають естрогени?
У жінок
Естрогени у жінок виконують широкий спектр життєво важливих функцій, які впливають на всі системи організму:
Регулюють менструальний цикл та овуляцію
Забезпечують розвиток та функціонування матки
Підтримують здоров’я піхви та її слизової оболонки
Впливають на якість цервікального слизу
Стимулюють розвиток молочних залоз
Впливають на розподіл жирової тканини за жіночим типом
Підтримку здоров’я шкіри, покращення її еластичності
Регулюють роботу сальних залоз
Впливають на ріст та якість волосся, нігтів
У чоловіків
Естроген у чоловіків присутній у значно менших кількостях, але виконує важливі функції:
Бере участь у регуляції сперматогенезу
Впливає на якість сперматозоїдів
Регулює лібідо та статеву функцію
Підтримує здоров’я передміхурової залози
Регулює жировий обмін
Впливає на чутливість до інсуліну
Бере участь у метаболізмі холестерину
Впливає на формування та міцність кісток
Бере участь у регуляції м’язової маси
Сприяє правильному розвитку суглобів
Види естрогену
Існує три основні види естрогену, кожен з яких має свої особливості та функції:
Естрадіол (E2): найактивніша форма естрогену. Це основний естроген репродуктивного віку, який відповідає за розвиток жіночих статевих ознак.
Естрон (E1): менш активна форма естрогену, переважає в менопаузі. Утворюється переважно в жировій тканині, може конвертуватися в естрадіол, важливий для підтримки гормонального балансу.
Естріол (E3): найслабша форма естрогену, яка домінує під час вагітності. Виробляється плацентою, має захисні властивості для плоду. Сприяє правильному розвитку молочних залоз.
Яка норма естрогенів в організмі?
Рівень естрогену значно варіюється залежно від багатьох факторів:
У жінок репродуктивного віку:
Фолікулярна фаза: 30-120 пг/мл
Овуляторна фаза: 130-370 пг/мл
Лютеїнова фаза: 70-250 пг/мл
Вагітність: до 7000 пг/мл
Менопауза: менше ніж 30 пг/мл
У чоловіків:
Нормальний рівень: 10-40 пг/мл
Може змінюватися з віком
Залежить від рівня тестостерону
До факторів що впливають на рівень естрогену належать вік, фаза менструального циклу, вага тіла, фізична активність, харчування, наявність супутніх захворювань.
Як дізнатися свій рівень естрогену?
Аналіз на жіночі статеві гормони проводяться в медичних лабораторіях натщесерце. У відділенні ендокринологія приватної клініки Complimed спеціалісти допоможуть визначити оптимальний час для здачі аналізів та інтерпретувати результати. Для отримання точних результатів важливо дотримуватися рекомендацій щодо підготовки до аналізу:
Здавати кров натщесерце
Не приймати гормональні препарати
Уникати фізичних навантажень
Не вживати алкоголь за кілька днів до здачі аналізів
Причини підвищеного естрогену
Підвищений естроген у жінок найчастіше пов’язаний із порушеннями в роботі ендокринної системи. Гормональний дисбаланс може виникати через надмірну активність яєчників, що призводить до надлишкового синтезу естрогену. Полікістоз яєчників, який характеризується утворенням множинних кіст, часто супроводжується підвищенням рівня естрогену в організмі.
Надмірна вага суттєво впливає на рівень естрогену, оскільки жирова тканина здатна синтезувати та накопичувати цей гормон. При ожирінні збільшується конверсія андрогенів у естрогени в жировій тканині. Метаболічний синдром та інсулінорезистентність також можуть призводити до порушення гормонального балансу.
Захворювання печінки порушують процес метаболізму естрогенів. При цирозі та інших хронічних захворюваннях печінки знижується здатність органу інактивувати надлишок естрогену. Порушення роботи ферментних систем печінки призводить до накопичення активних форм гормону в організмі.
Стрес активує надниркові залози, що може призвести до надмірного синтезу стероїдних гормонів. Хронічний стрес порушує нормальний баланс кортизолу та інших гормонів, що впливає на рівень естрогену. Психоемоційні перевантаження можуть спровокувати гормональні порушення через вплив на гіпоталамо-гіпофізарну систему.
Пухлини яєчників та надниркових залоз здатні автономно синтезувати естрогени. Гормонально-активні новоутворення призводять до значного підвищення рівня естрогену незалежно від регуляторних механізмів організму. Ендометріоз, при якому тканина ендометрію розростається за межами матки, також супроводжується підвищенням рівня естрогену.
Вплив ксеноестрогенів із зовнішнього середовища становить серйозну проблему. Ці речовини містяться в пластиковому посуді, косметиці, пестицидах та інших промислових продуктах. Потрапляючи в організм, ксеноестрогени імітують дію природних естрогенів та порушують гормональний баланс.
Деякі медикаменти, особливо гормональні контрацептиви та препарати для замісної гормональної терапії, можуть призводити до підвищення рівня естрогену. Безконтрольний прийом фітоестрогенів та біологічно активних добавок також здатен порушити природний баланс гормонів. Важливо приймати гормональні препарати тільки під наглядом лікаря.
Порушення роботи щитовидної залози впливає на метаболізм статевих гормонів. При гіпотиреозі сповільнюється виведення естрогенів з організму, що призводить до їх накопичення. Гіпертиреоз може стимулювати надмірний синтез естрогену через активацію периферичної конверсії гормонів.
Симптоми підвищеного естрогену
Надлишок рівня естрогену може проявлятися наступним чином:
Набряки
Збільшення ваги
Болючість грудей
Головні болі
Втома
Болісні менструації
Нерегулярний цикл
Міома матки
Ендометріоз
Порушення сну
Тривожність
Депресивні стани
Дратівливість
Зниження лібідо
Причини зниження рівня естрогену
Дефіцит естрогену може розвиватися під впливом різноманітних фізіологічних та патологічних процесів. Природне старіння організму призводить до поступового зниження синтезу гормонів у яєчниках. Генетичні особливості можуть спричиняти передчасне виснаження яєчників та раннє настання менопаузи. Етнічні фактори також впливають на індивідуальні особливості гормонального фону.
Хірургічні втручання, особливо видалення яєчників, спричиняють різке падіння рівня естрогену в організмі. Променева терапія та хіміотерапія онкологічних захворювань негативно впливають на функцію яєчників. Травми органів малого тазу можуть порушувати нормальну роботу репродуктивної системи. Запальні процеси в яєчниках часто призводять до порушення синтезу гормонів.
Аутоімунні захворювання, такі як системний червоний вовчак та ревматоїдний артрит, можуть вражати яєчники та порушувати їх функцію. Хронічні запальні процеси виснажують резерви організму та знижують синтез гормонів. Ендокринні розлади, включаючи захворювання щитовидної залози, впливають на загальний гормональний баланс.
Надмірні фізичні навантаження, особливо у професійних спортсменок, можуть призвести до порушення менструального циклу та зниження рівня естрогену. Недостатнє харчування, суворі дієти та розлади харчової поведінки негативно впливають на гормональний фон. Хронічний стрес виснажує надниркові залози та порушує синтез стероїдних гормонів.
Екологічні фактори, включаючи вплив токсичних речовин та радіації, можуть пошкоджувати яєчники. Професійні шкідливості, зокрема робота з хімічними речовинами, підвищують ризик гормональних порушень. Вживання певних медикаментів, особливо антиестрогенних препаратів при лікуванні раку молочної залози, призводить до зниження рівня естрогену.
Метаболічні розлади, такі як цукровий діабет та ожиріння, порушують синтез та метаболізм естрогенів. Захворювання печінки впливають на інактивацію гормонів та їх циркуляцію в організмі. Порушення функції щитовидної залози змінюють загальний гормональний баланс та впливають на репродуктивну систему.
Як підвищити рівень естрогену?
При низькому рівні естрогену необхідно звернутися до ендокринолога, який проведе відповідне обстеження та призначить лікування. Підвищити рівень естрогену можна за допомогою лікарських препаратів, шляхом корекції способу життя та дотриманням дієти. Розглянемо кожен підхід більш детально.
Медикаментозна терапія включає в себе:
Препарати для підвищення естрогену
Гормонозамісну терапію
Фітоестрогени
Вітамінні комплекси
Мінеральні добавки
До заходів зміни способу життя належать:
Збалансоване харчування
Помірні фізичні навантаження
Нормалізація ваги
Здоровий сон
Щодо рекомендацій з харчування, то пацієнтам слід включити в раціон продукти з фітоестрогенами, споживати достатню кількість білка, омега-3 жирних кислот, вітамінів групи В та вітаміну D.
Симптоми низького рівня естрогену
До симптомів дефіциту естрогену належать такі ознаки:
Сухість шкіри та слизових
Припливи
Пітливість
Прискорене серцебиття
М’язова слабкість
Нерегулярний менструальний цикл
Зниження лібідо
Проблеми з зачаттям
Порушення метаболізму
Також можуть спостерігатися психоемоційні прояви: депресія, тривожність, дратівливість, порушення сну, зниження концентрації.
Як знизити рівень естрогену?
Знизити рівень цього гормону можна медикаментозно або за допомогою корекції способу життя. У будь-якому випадку необхідно звернутися до лікаря, який призначить ефективну терапію. Займатися самолікуванням не можна.
До препаратів для зниження естрогену належать:
Інгібітори ароматази
Антиестрогенні препарати
Модулятори естрогенових рецепторів
Прогестерони
Фітопрепарати
До немедикаментозних заходів зниження рівня естрогену належать наступні: контроль ваги, регулярні фізичні вправи, відмова від алкоголю, покращення якості сну.
Також ефективною може бути дієта, а саме:
Обмеження продуктів з фітоестрогенами
Збільшення споживання клітковини
Включення у раціон овочів родини Хрестоцвітні, зеленого чаю
Продукти, багаті на індол-3-карбінол
Як підтримувати нормальний рівень естрогену?
Для підтримання нормального рівня гормону слід дотримуватися наступних заходів:
Збалансована дієта
Достатнє споживання білка, вітамінів та мінералів
Регулярні помірні тренування
Силові вправи
Йога
Піші прогулянки
Що відбувається з естрогенами при клімаксі?
Під час клімаксу відбувається поступове зниження вироблення естрогенів яєчниками. Цей процес починається приблизно за 5-7 років до настання менопаузи та продовжується після неї. Яєчники поступово втрачають здатність виробляти достатню кількість естрогену, що призводить до різних симптомів: приливів, пітливості, зміни настрою, сухості слизових оболонок, остеопорозу та інших проявів клімактеричного синдрому. Рівень естрогену може коливатися протягом цього періоду, створюючи нестабільний гормональний фон.
До яких лікарів звертатися для діагностики та лікування?
У першу чергу необхідно звернутися до гінеколога. Цей спеціаліст проведе первинну діагностику, призначить необхідні аналізи на гормони та розробить індивідуальний план лікування. Також лікар може скерувати пацієнта до інших спеціалістів:
Ендокринолог — для оцінки роботи щитовидної залози та інших ендокринних органів
Мамолог — для контролю стану молочних залоз, особливо перед призначенням гормональної терапії
Травматолог — для діагностики та профілактики остеопорозу
Кардіолог — при наявності серцево-судинних симптомів
Невролог — якщо турбують мігрені, безсоння, тривожність
Психотерапевт — при виражених емоційних розладах
Коли потрібно приймати препарати з естрогеном?
Препарати з естрогеном (менопаузна гормональна терапія) призначаються при наявності виражених симптомів клімаксу, які значно погіршують якість життя жінки. Показаннями є сильні припливи, безсоння, перепади настрою, урогенітальні розлади, ранній початок менопаузи (до 45 років), а також для профілактики остеопорозу. Важливо, що терапія призначається тільки після ретельного обстеження та оцінки індивідуальних ризиків лікарем, оскільки існують протипоказання до застосування гормональних препаратів.
Продукти які містять естроген
Природними джерелами фітоестрогенів є соя та соєві продукти (особливо місо, темпе, соєве молоко), насіння льону, кунжут, гранат, яблука, морква, пшениця, рис, часник, цільнозернові продукти. Також естрогеноподібні речовини містяться в бобових (сочевиця, горох, квасоля), хмелі, червоній конюшині, солодці.
Продукти які підвищують та знижують рівень естрогену
Для підвищення рівня естрогену рекомендується вживати продукти, багаті фітоестрогенами, а також продукти з високим вмістом вітамінів групи B, D, E та цинку. Знижувати рівень естрогену можуть продукти, що містять індол-3-карбінол: капуста (всі види), броколі, цвітна капуста, брюссельська капуста. Також зниженню рівня естрогену сприяють продукти з високим вмістом клітковини, які прискорюють виведення надлишку гормонів з організму. До них відносяться цільнозернові крупи, овочі, фрукти та ягоди. Важливо пам’ятати, що будь-які дієтичн
Гепатит А, відомий також як «хвороба брудних рук», є одним із найпоширеніших типів вірусного гепатиту, що передається через забруднені харчові продукти, воду або контакт із зараженими поверхнями. Це захворювання може розвиватися поступово, тому важливо знати його симптоми, щоб виявити його на ранніх стадіях і уникнути ускладнень.
У цій статті ми розглянемо основні симптоми хвороби Боткіна, щоб допомогти вам розпізнати захворювання на ранніх етапах і вжити необхідних заходів.
Що таке гепатит А?
Гепатит А – це гостре вірусне захворювання, що вражає печінку і викликається вірусом гепатиту А (HAV). Дана хвороба передається фекально-оральним шляхом, тобто через споживання забрудненої їжі, води або при контакті з зараженими поверхнями.
Основною особливістю гепатиту А є його здатність викликати запалення печінки, що впливає на її функції, як-от детоксикація організму та синтез білків. Хвороба може проявлятися загальною слабкістю, нудотою, пожовтінням шкіри (жовтяницею) та болем у правому підребер’ї.
Гепатит А не переходить у хронічну форму, проте у важких випадках може призводити до гострої печінкової недостатності або тривалого холестазу. Протягом інкубаційного періоду симптоми часто непомітні. На ранніх стадіях гепатит А часто проявляється загальною слабкістю, втомою, нудотою, втратою апетиту, розладами травлення та субфебрильною температурою.
Як передається гепатит А?
Гепатит А передається переважно фекально-оральним шляхом, що робить це захворювання особливо поширеним у регіонах із недостатнім рівнем санітарії та гігієни.
Основним механізмом зараження є потрапляння вірусу в організм через забруднену їжу, воду або контакт із поверхнями, на яких є часточки вірусу.
Найчастіше інфікування відбувається через споживання немитих фруктів і овочів, сирої чи погано термічно обробленої їжі, зокрема морепродуктів, які могли контактувати із забрудненою водою.
Зараження може статися через питну воду, якщо вона не проходить належного очищення, або під час купання у забруднених водоймах.
Контакт із хворою людиною – частий шлях передачі вірусу, особливо якщо порушуються правила особистої гігієни. Інфекція може передаватися в побутових умовах через спільний посуд, рушники або інші предмети, до яких торкалася інфікована особа.
Ризик зараження зростає у місцях із високою концентрацією людей: у школах, дитячих садках, таборах чи гуртожитках.
Класифікація
Класифікація хвороби Боткіна здійснюється за різними критеріями, враховуючи клінічний перебіг, тяжкість захворювання, стадії та епідеміологію. Вірус гепатиту А має одну серологічну групу, хоч може проявлятися у різних клінічних формах. Багато залежить від стану імунної системи хворого, віку та супутніх захворювань.
Залежно від клінічного перебігу, гепатит А класифікується як:
Типова форма – характеризується поетапним розвитком симптомів, таких як слабкість, нудота, жовтуха та збільшення печінки. Ця форма найчастіше спостерігається у дорослих.
Атипова форма – проявляється без жовтяниці (аніктерична форма) або з мінімальними симптомами. Частіше зустрічається у дітей.
Залежно від стадії, гепатит А проходить такі фази:
інкубаційний період гепатиту А триває 14-28 днів, без виражених симптомів. Вірус активно розмножується.
Продромальний (початковий) період. Виникають неспецифічні симптоми, такі як слабкість, втома, втрата апетиту, нудота.
Іктеричний період. З’являється жовтяниця, темна сеча, знебарвлений кал, а також збільшення печінки.
Реконвалесценція. Симптоми поступово зникають, функції печінки відновлюються.
За ступенем тяжкості гепатит А поділяється на:
Легкий перебіг;
Середньо-тяжкий перебіг;
Тяжкий перебіг.
Епідеміологічно гепатит А класифікується як антропоноз, який передається фекально-оральним шляхом. Найчастіше уражає дітей і підлітків, у яких перебіг хвороби здебільшого легкий, часто супроводжується сезонністю (осінь-зима).
Причини розвитку гепатиту
Найпоширенішими причинами гепатиту є вірусні інфекції, які викликаються збудниками різних типів, таких як гепатит А, В, С, D та Е. Гепатит А поширюється фекально-оральним шляхом через забруднену їжу чи воду. Крім вірусних причин, вплив чинять токсини – алкоголь, який є основним фактором токсичного гепатиту.
Тривале надмірне споживання алкоголю руйнує клітини печінки, призводячи до її запалення. Велику роль відіграють аутоімунні порушення, коли імунна система починає атакувати клітини печінки, викликаючи хронічне запалення.
Метаболічні розлади, такі як гемохроматоз або хвороба Вільсона, спричиняють накопичення металів у печінці, порушують її функції. Інфекції, як лептоспіроз або бруцельоз, здатні уражати печінку, наслідком чого є вторинний гепатит.
Додаткові фактори – застій жовчі, тромбоз печінкових судин або серцева недостатність.
Шляхи зараження
Найбільш поширеними шляхами передачі гепатитами є фекально-оральний, контакт із зараженою кров’ю, статевий, вертикальний (від матері до дитини) та побутовий.
Для гепатиту А та Е характерний фекально-оральний шлях, коли вірус потрапляє в організм через забруднену їжу, воду або контакт із зараженими предметами.
Недотримання правил гігієни, споживання сирих продуктів чи купання у забруднених водоймах.
Найбільшу небезпеку становлять процедури, пов’язані з використанням нестерильних медичних інструментів.
Статевий шлях характерний для гепатиту В, особливо у випадках незахищеного статевого контакту або наявності інших інфекційних захворювань, що передаються статевим шляхом.
Вертикальний шлях, коли вірус гепатиту передається від матері до дитини, можливий під час пологів або в період вагітності. Найчастіше, це стосується гепатиту В і рідше гепатиту С.
Хто в зоні ризику?
До зони ризику зараження гепатитом потрапляють різні групи людей. Насамперед уразливими є особи, що нехтують правилами гігієни. Діти, які часто не дотримуються гігієнічних норм, а також працівники дитячих установ, мають підвищений ризик зараження формами гепатиту А та Е.
До зони ризику входять також люди, що ведуть активне статеве життя. Особливо – за умови частих змін партнерів, незахищених статевих контактів.
Основні симптоми захворювання
Хвороба зазвичай має три стадії: продромальну, іктеричну та стадію одужання. Розберемо основні симптоми:
Продромальний період – це початкова стадія захворювання, коли з’являються неспецифічні симптоми. Їх можна сплутати із застудою або харчовим отруєнням. Цей період триває від декількох днів до одного тижня.
загальна слабкість і швидка втомлюваність;
нудота, іноді блювання;
втрата апетиту та дискомфорт у животі;
легка діарея або розлади травлення;
підвищення температури до субфебрильних показників (37-38°C);
головний біль та ломота в м’язах.
Іктеричний період – на цій стадії з’являються конкретні ознаки, пов’язані із порушенням роботи печінки:
пожовтіння шкіри, слизових оболонок і білків очей, яке виникає через накопичення білірубіну в крові;
через підвищений рівень білірубіну сеча набуває кольору темного;
порушення відтоку жовчі призводить до блідо-сірого відтінку калу;
біль або тяжкість у правому підребер’ї. Викликані збільшенням печінки (гепатомегалія);
свербіж шкіри через накопичення жовчних кислот.
Жовтяниця зазвичай триває від одного до трьох тижнів, а її вираженість залежить від ступеня ураження печінки.
Стадія одужання – ця фаза характеризується поступовим зникненням симптомів і відновленням нормальної роботи печінки.
Жовтяниця зникає, шкіра та слизові оболонки повертають природний колір.
Поліпшується загальний стан, відновлюється апетит.
Функції печінки нормалізуються.
Ускладнення
Гепатит А має гострий перебіг і не переходить у хронічну форму. Проте в окремих випадках, особливо у людей з ослабленою імунною системою, супутніми хронічними захворюваннями печінки або в літньому віці, можуть виникати ускладнення.
Гостра печінкова недостатність
Це рідкісне, але найбільш серйозне ускладнення гепатиту А. Воно виникає внаслідок масового ураження клітин печінки (гепатоцитів), призводить до порушення її основних функцій:
підвищується рівень токсинів у крові (печінкова енцефалопатія);
з’являється кровотеча через порушення синтезу білків, відповідальних за згортання крові;
накопичується рідина в черевній порожнині (асцит).
Тривалий холестаз
У деяких пацієнтів гепатит А може викликати порушення відтоку жовчі, що супроводжується:
затяжною жовтяницею;
інтенсивним свербежем шкіри;
порушенням травлення через недостатнє надходження жовчі в кишківник.
Рецидивуючий перебіг
Хоча гепатит А зазвичай протікає як одноразовий епізод, у рідкісних випадках можливий рецидив симптомів через кілька тижнів або місяців після одужання.
Вторинні інфекції
Порушення функції печінки та ослаблення імунітету можуть сприяти розвитку супутніх інфекцій:
бактеріальні ураження жовчовивідних шляхів (холангіт);
Ускладнення у людей із хронічними захворюваннями печінки
У пацієнтів з уже наявним цирозом або хронічним гепатитом (наприклад, гепатитом В або С), гепатит А ускладнить стан і підвищить ризик розвитку печінкової недостатності.
Аби запобігти появі ускладнень, необхідно вчасно звернутися по медичну допомогу гастроентерологів.
Діагностика гепатиту А
Діагностика гепатиту А базується на клінічних симптомах, епідеміологічному анамнезі та лабораторних аналізів.
Визначають рівень печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), які сильно підвищуються при ураженні печінки.
Підвищений рівень білірубіну, порушення згортання крові та альбуміну, допомагають оцінити ступінь ураження печінки.
Для виключення інших типів гепатиту або супутніх патологій проводять диференціальну діагностику.
Ультразвукове дослідження печінки застосовують для оцінки її стану.
Диференціальна діагностика
Диференціальна діагностика хвороби Боткіна спрямована на виключення інших захворювань, що мають подібні клінічні прояви. Найбільш важливим є розмежування гепатиту А з іншими типами вірусного гепатиту (B, C, D, E), токсичним або медикаментозним гепатитом, аутоімунними ураженнями печінки та метаболічними захворюваннями, як жировий гепатоз чи хвороба Вільсона.
Для підтвердження гепатиту А проводиться серологічний аналіз крові на антитіла класу IgM до HAV, які специфічно вказують на цю інфекцію. Інші типи вірусних гепатитів виключаються за допомогою тестів на HBsAg (гепатит B), антитіла до HCV (гепатит C), маркери інших вірусів.
Лікування хвороби
Більшість випадків гепатиту А лікується амбулаторно, але при тяжкому перебігу або загрозі ускладнень може знадобитися госпіталізація.
Основні принципи лікування:
Режим та дієта;
Підтримка водного балансу організму;
Медикаментозна терапія;
Контроль функцій печінки.
У більшості випадків гепатит А має сприятливий прогноз, і повне одужання настає вже через кілька тижнів або місяців.
Профілактика
Профілактика гепатиту А базується на запобіганні зараженню вірусом через дотримання правил гігієни, санітарних норм. Рекомендовано:
Регулярне миття рук із милом, особливо перед прийомом їжі та після відвідування туалету.
Вживання лише ретельно вимитих овочів і фруктів, достатньо термічно обробленої їжі та безпечної питної води.
Підтримка чистоти житлових і громадських приміщень, регулярна дезінфекція поверхонь і контроль якості питної води.
Вакцина проти гепатиту А – найбільш ефективний спосіб профілактики.
У разі виявлення хворого на гепатит А, важливо помістити його в карантин до повного одужання.
Вакцинація проти гепатиту A
Вакцинація – найбільш ефективний спосіб профілактики гепатиту A. Завдяки вакцинації, формується стійкий імунітет до цього вірусу. Вакцина містить інактивований вірус гепатиту A, що не викликає захворювання, проте стимулює імунну систему виробляти антитіла.
Вакцина від гепатиту А має високу ефективність: понад 95% вакцинованих вже після першої дози вже мають захист. Побічні ефекти, як правило, мінімальні. Вакциновані відчувають лише легкий біль у місці ін’єкції, незначне підвищення температури або втому.
Вітрянка або вітряна віспа — одне з найпоширеніших інфекційних захворювань, яке частіше зустрічається у дітей, але може вражати й дорослих. Вітрянка у дорослих зазвичай протікає важче і може призвести до серйозних ускладнень. Розглянемо детально особливості перебігу цього захворювання у дорослому віці.
Що таке вітрянка?
Вітряна віспа — це захворювання, що викликається вірусом Varicella-zoster. Збудник вітряної віспи належить до сімейства герпесвірусів і характеризується здатністю залишатися в організмі людини протягом усього життя. Вірус вітряної віспи особливо небезпечний для дорослих, оскільки їхня імунна система реагує на інфекцію більш агресивно, що може призвести до серйозніших симптомів та ускладнень.
Особливістю вірусу є його здатність швидко поширюватися в організмі через кровотік та лімфатичну систему, що призводить до системного ураження. В результаті виникає характерний поліморфний висип на шкірі та слизових оболонках, який проходить кілька стадій розвитку. Важливо розуміти, що вірус може вражати не тільки шкіру, але й внутрішні органи.
Статистика показує, що близько 90% населення переносить вітрянку в дитячому віці, однак приблизно 10% дорослих залишаються вразливими до цієї інфекції. У дорослому віці захворювання характеризується більш тяжким перебігом та вищим ризиком розвитку ускладнень. Особливо небезпечною вітрянка в дорослих може бути для людей з ослабленим імунітетом, вагітних жінок та осіб із хронічними захворюваннями.
Як передається?
Шляхи передачі вітрянки включають повітряно-краплинний та контактний механізми. Заразність вітрянки надзвичайно висока — вірус легко поширюється через кашель, чхання та навіть звичайне дихання інфікованої людини. Період зараження починається за 1-2 дні до появи висипу і триває до повного загоєння всіх елементів висипу.
Важливо відзначити, що вірус може зберігати життєздатність у зовнішньому середовищі протягом кількох годин, особливо в умовах високої вологості та помірної температури. Це створює додаткові ризики зараження через контаміновані предмети побуту, особливо в закритих приміщеннях з великим скупченням людей, таких як офіси, навчальні заклади чи громадський транспорт.
Особливу небезпеку становить контакт з хворим у період, коли симптоми ще не проявилися, але вірус вже активно виділяється в навколишнє середовище. В цей час людина може не підозрювати про свою заразність і продовжувати вести звичайний спосіб життя, що сприяє поширенню інфекції серед оточуючих.
Види вітряної віспи
Форми вітряної віспи можуть суттєво відрізнятися за тяжкістю перебігу.
Легка форма вітрянки характеризується помірною температурою та незначним висипом. Цей різновид захворювання зустрічається приблизно у 25% випадків серед дорослих пацієнтів. При цьому спостерігається помірне підвищення температури до 38°C, незначний свербіж та відносно невелика кількість елементів висипу. Загальний стан пацієнта залишається задовільним, а період одужання настає швидше порівняно з іншими формами захворювання.
Тяжка форма вітряної віспи характеризується високою температурою тіла (понад 39°C), вираженою інтоксикацією, рясним висипом, який може з’являтися на слизових оболонках рота, очей та статевих органів. У таких випадках часто спостерігаються порушення роботи внутрішніх органів та підвищується ризик розвитку серйозних ускладнень.
Стадії хвороби
Стадії вітрянки включають кілька послідовних етапів розвитку захворювання.
Початкова стадія вітрянки характеризується підвищенням температури та загальним нездужанням. Перебіг вітрянки має чітку періодизацію та особливості на кожному етапі розвитку захворювання.
На продромальному етапі пацієнти відчувають перші неспецифічні симптоми: підвищення температури, загальну слабкість, головний біль та зниження апетиту. Цей період триває 24-48 годин і часто може бути прийнятий за звичайну застуду, що ускладнює ранню діагностику захворювання.
Період висипань характеризується появою типових елементів на шкірі та слизових оболонках. Висип з’являється поетапно, нові елементи можуть виникати протягом 4-5 днів, що створює характерну картину “зоряного неба”, коли на шкірі одночасно присутні елементи висипу різних стадій розвитку.
Який вигляд має висип при вітрянці?
Висип при вітрянці має характерний вигляд: спочатку з’являються червоні плями, які швидко перетворюються на везикули (пухирці), наповнені прозорою рідиною. Елементи висипу проходять послідовні стадії розвитку.
Характерною особливістю є поліморфізм висипу, коли на шкірі одночасно присутні елементи різних стадій розвитку. Розташування висипу може бути генералізованим, але частіше спостерігається більша концентрація елементів на тулубі та волосистій частині голови.
Важливою діагностичною ознакою є свербіж, який супроводжує появу висипу. Інтенсивність свербежу може варіюватися від помірної до дуже сильної, що часто призводить до розчухування елементів висипу та підвищує ризик бактеріального інфікування та утворення рубців після загоєння.
Причини виникнення вітрянки
Хвороба вітрянка виникає внаслідок інфікування вірусом Varicella-zoster. Інкубаційний період триває від 10 до 21 дня, протягом якого відбувається активне розмноження вірусу в організмі людини, хоча симптоми ще відсутні.
Потрапляючи в організм, вірус спочатку розмножується в клітинах слизової оболонки верхніх дихальних шляхів та регіональних лімфатичних вузлах. Через 4-6 днів відбувається первинна віремія – проникнення вірусу в кровотік, що призводить до його поширення по всьому організму та інфікування внутрішніх органів.
Після завершення гострої фази захворювання вірус не покидає організм повністю, а переходить у латентний стан, зберігаючись у нервових гангліях. При ослабленні імунітету можлива його реактивація, що призводить до розвитку оперізувального герпесу – іншої форми прояву цієї вірусної інфекції.
Шляхи зараження
Шляхи зараження вітряною віспою різноманітні, але основним є повітряно-краплинний механізм передачі. Вірус здатний поширюватися на значні відстані з потоками повітря, що робить його надзвичайно контагіозним збудником.
Контактно-побутовий шлях передачі реалізується через предмети побуту, іграшки, постільну білизну, які були заражені вірусом від хворої людини. Особливо важливо враховувати цей шлях передачі в сімейних осередках та організованих колективах, де ризик зараження суттєво підвищується.
Існує також можливість внутрішньоутробного інфікування плода при захворюванні вагітної жінки. Особливо небезпечним є інфікування в перші місяці вагітності, коли вірус може викликати серйозні порушення розвитку плода або призвести до переривання вагітності.
Симптоми
Симптоми вітрянки у дорослих та дітей проявляються комплексно і мають певну послідовність розвитку. Ознаки вітрянки можуть варіювати за інтенсивністю, але загальна клінічна картина досить характерна.
Захворювання починається з підвищення температури тіла до 38-39°C, появи загальної слабкості, головного болю та зниження апетиту. Біль у горлі при вітрянці часто супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів, особливо шийної та потиличної груп. Ці симптоми можуть з’явитися за 1-2 дні до появи характерного висипу.
На тлі загальних проявів починає з’являтися висип, який швидко поширюється по всьому тілу.
Ускладнення захворювання
Ускладнення вітряної віспи у дорослих зустрічаються значно частіше, ніж у дітей. Наслідки вітрянки у дорослих можуть бути досить серйозними та потребувати тривалого лікування і реабілітації.
Одним з найчастіших ускладнень є бактеріальне інфікування внаслідок порушення цілісності шкіри при розчухуванні. Це може призвести до розвитку місцевих гнійних процесів, формування глибоких рубців та тривалого загоєння уражених ділянок шкіри. У важких випадках можливий розвиток флегмони або бешихового запалення.
Особливо небезпечним ускладненням є вітряночна пневмонія, яка розвивається приблизно у 20% дорослих пацієнтів. Вона характеризується важким перебігом, вираженою дихальною недостатністю та може потребувати інтенсивної терапії. У вагітних жінок це ускладнення особливо небезпечне і може становити загрозу для життя.
Методи діагностики
Діагностика вітряної віспи включає оцінку клінічної картини, лабораторні дослідження та інструментальні методи обстеження. Для встановлення точного діагнозу слід звернутися до клініки сімейної медицини, де лікар проведе повне обстеження та призначить відповідне лікування.
У більшості випадків діагноз встановлюється на підставі характерної клінічної картини: наявності типового висипу, що проходить всі стадії розвитку, та відповідних симптомів інтоксикації. Однак у складних випадках або при атиповому перебігу захворювання можуть знадобитися додаткові методи діагностики.
До лабораторної діагностики належать: загальний аналіз крові, який показує характерні зміни (лімфоцитоз, помірна лейкопенія), визначення специфічних антитіл до вірусу методом ІФА та виявлення ДНК вірусу за допомогою ПЛР. Ці дослідження особливо важливі при нетиповому перебігу захворювання або при необхідності диференційної діагностики.
Лікування вітрянки
Лікування вітряної віспи вимагає комплексного підходу, який враховує тяжкість перебігу захворювання та наявність ускладнень. Терапія повинна бути спрямована як на боротьбу з вірусом, так і на полегшення симптомів.
Противірусна терапія є обов’язковою складовою лікування вітрянки у дорослих. Застосовуються препарати ацикловір або валацикловір, які призначаються в перші 24-48 годин від початку захворювання.
Симптоматичне лікування передбачає застосування жарознижуючих препаратів при високій температурі, антигістамінних засобів для зменшення свербежу, а також місцеве лікування елементів висипу спеціальними розчинами та мазями.
Який вигляд має вітрянка при одужанні?
При правильному лікуванні елементи висипу поступово підсихають і утворюють кірочки. Тривалість хвороби зазвичай становить 2-3 тижні до повного одужання, хоча цей період може варіюватися залежно від імунного статусу пацієнта та тяжкості перебігу захворювання.
Процес загоєння елементів висипу відбувається поступово, в тій же послідовності, в якій вони з’являлися. Спочатку везикули починають каламутніти, потім підсихають і перетворюються на кірочки коричневого кольору. Важливо не зривати кірочки, оскільки це може призвести до формування рубців. На місці загоєних елементів висипу можуть залишатися тимчасові пігментні плями, які поступово зникають протягом кількох місяців.
Профілактика
Профілактика вітрянки передбачає застосування комплексу заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекції та захист вразливих груп населення. Протиепідемічні заходи при вітряній віспі мають особливе значення в організованих колективах.
Основним методом специфічної профілактики є вакцинація проти вітряної віспи. Вона особливо рекомендована особам, які не хворіли на вітрянку в дитинстві, працівникам медичних та освітніх закладів, а також жінкам, які планують вагітність.
Неспецифічна профілактика включає ізоляцію хворих, регулярне провітрювання приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів. Особливу увагу слід приділяти гігієні рук та уникненню контакту з хворими на вітрянку, особливо вагітним жінкам та особам з імунодефіцитними станами.
Вакцинація проти вітряної віспи
Щеплення від вітрянки проводиться як дітям, так і дорослим, які не хворіли на цю хворобу та не мають протипоказань до вакцинації.
Сучасні вакцини містять живий ослаблений вірус, який стимулює формування стійкого імунітету. Вакцинація проводиться за схемою, яка включає введення двох доз препарату з інтервалом 6-8 тижнів для дорослих. Імунітет формується протягом 4-6 тижнів після завершення курсу вакцинації.
Ефективність вакцинації досягає 95% при проведенні повного курсу. У рідкісних випадках можливе захворювання вакцинованих осіб, але воно протікає в легкій формі та з меншим ризиком розвитку ускладнень.
Тиреотропний гормон – це гормон, що виконує важливу роль у розвитку внутрішніх органів людини, бере участь в процесах росту самого організму. Під час порушення синтезування цього гормону, необхідно якомога швидше звернутися до ендокринолога за консультацією.
Що таке ТТГ (тиреотропний гормон)?
ТТГ, або тиреотропін, – це гормон, який відіграє важливу роль у регуляції роботи щитоподібної залози. Він виробляється гіпофізом – маленькою залозою, розташованою в головному мозку. Основна функція ТТГ – це стимуляція щитоподібної залози до вироблення двох гормонів: тироксину (T4) і трийодтироніну (T3), що здатні впливати на обмін речовин, енергетичний баланс, серцево-судинну систему, функцію нервової системи та загальний стан організму.
Рівень ТТГ у крові змінюється залежно від потреб організму. Якщо рівень тироксину та трийодтироніну в крові знижується – гіпофіз підвищує вироблення ТТГ, щоб стимулювати щитоподібну залозу. І навпаки: коли рівень гормонів перевищує норму, вироблення ТТГ зменшується. Таким чином, між ТТГ та гормонами щитоподібної залози існує тісний взаємозв’язок.
Аналіз крові на ТТГ – один з дуже важливих інструментів для діагностики захворювань щитоподібної залози, таких як гіпотиреоз (знижена функція залози) або гіпертиреоз (підвищена активність залози). Підвищений рівень ТТГ може свідчити про недостатність функції щитоподібної залози, тоді як низький рівень часто вказує на її гіперактивність.
Дослідження рівня ТТГ є швидким, безболісним і рекомендованим при підозрі на порушення роботи ендокринної системи. Своєчасна діагностика та УЗД щитоподібної залози – ключ до успішного усунення проблеми.
Вплив на щитовидну залозу?
Гормон ТТГ безпосередньо впливає на роботу щитоподібної залози, виконуючи роль головного регулятора її функцій. Під дією ТТГ збільшується активність і розмір клітин щитоподібної залози, завдяки чому вона ефективніше виконує свої функції. Механізм зворотного зв’язку між ТТГ і тиреоїдними гормонами забезпечує підтримку їхнього рівня в межах норми. При дефіциті Т3 і Т4 рівень ТТГ підвищується, тому стимулює залозу до активної роботи, а при надлишку – знижується. Отже, тиреотропний гормон відіграє важливу роль у підтримці здоров’я щитоподібної залози та всього організму в цілому.
Які функції виконує тиреотропний гормон в організмі?
Тиреотропний гормон виконує в організмі декілька важливих функцій, основна з яких – регуляція роботи щитоподібної залози. ТТГ забезпечує синтез і секрецію тироксину (T4) і трийодтироніну (T3) – гормонів, які впливають на обмін речовин, енергетичний баланс, ріст і розвиток клітин, роботу нервової, серцево-судинної й травної систем. ТТГ також стимулює розмір і активність клітин щитоподібної залози, а отже – забезпечує її нормальне функціонування.
Він здатний підтримувати оптимальний рівень гормонів у крові завдяки механізму зворотного зв’язку. Гормон впливає на терморегуляцію, психоемоційний стан, рівень енергії та загальну життєздатність організму.
Як здавати аналіз на тиреотропний гормон?
Аналіз на ТТГ – важливий інструмент під час діагностики захворювань щитоподібної залози та оцінки роботи ендокринної системи загалом. Особливість аналізу полягає в тому, що цей гормон впливає на всі основні процеси в організмі, включно метаболізм, ріст клітин і функцію органів. Щоб здати аналіз на тиреотропний гормон з максимальною точністю, дотримуйтесь нескладних рекомендацій:
Аналіз проводиться вранці, з 7:00 до 11:00, оскільки концентрація ТТГ у крові найбільша в цей період.
Перед забором крові не можна їсти протягом 8-12 годин. Можна пити лише чисту воду, а от чай, кава та інші напої – виключаються.
Якщо ви приймаєте препарати, особливо гормональні або йодовмісні, обговоріть їх тимчасове припинення з лікарем за 48 годин до здачі аналізу.
Напередодні аналізу уникайте фізичних навантажень і стресових ситуацій, які можуть вплинути на рівень гормону.
Відмовтеся від алкоголю за 48 годин до аналізу, а курити не можна за 2-3 години до забору крові.
Якщо ви вже лікуєтеся від захворювань щитоподібної залози, кров для аналізу здається до приймання ранкової дози ліків.
Для жінок час циклу не має значного впливу на результати аналізу, але лікар може рекомендувати певний день залежно від специфіки обстеження.
Відхилення рівня ТТГ від норми може свідчити про гіпотиреоз (знижену функцію щитоподібної залози) або гіпертиреоз (підвищену активність). Цей аналіз рекомендується здавати при симптомах, таких як хронічна втома, зміни ваги, випадіння волосся, дзвін у вухах, проблеми зі шкірою, перепади настрою, безсоння, зниження концентрації уваги.
Для максимально точного результату, аналіз проводиться натщесерце вранці, оскільки рівень ТТГ змінюється протягом доби. Аналіз ТТГ можуть доповнювати дослідженнями рівня T4, T3, антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО), щоб отримати повну картину роботи щитоподібної залози. Додаткові аналізи допомагають точно визначити причини порушення гормонального фону: аутоімунні захворювання, дефіцит йоду чи інші патології.
Норми тиреотропного гормону
Норми тиреотропного гормону – показник, що дасть змогу оцінити стан ендокринної системи та роботу щитоподібної залози. Норми аналізу ТТГ варіюються залежно від вікових і фізіологічних чинників, як-от вагітність, і навіть від методів дослідження, що використовуються в лабораторії.
Відхилення від нормального рівня ТТГ можуть свідчити про різні патології. Підвищений рівень ТТГ, що перевищує 4,0 мМО/мл у дорослих, зазвичай вказує на гіпотиреоз – стан, при якому щитоподібна залоза працює недостатньо активно і не виробляє достатньої кількості гормонів Т3 і Т4. Причинами підвищення ТТГ можуть бути аутоімунний тиреоїдит, дефіцит йоду, пухлини гіпофіза, хронічні захворювання або навіть побічні ефекти деяких ліків. У важких випадках гіпотиреоз може призвести до серйозних ускладнень, включаючи мікседему.
Низький ТТГ, що менший за 0,4 мМО/мл, зазвичай сигналізує про гіпертиреоз або тиреотоксикоз – стани, коли щитоподібна залоза виробляє вже надмірну кількість гормонів. Часто причини виникнення – це вузловий токсичний зоб, хвороба Грейвса, запальні процеси у щитоподібній залозі або передозуванням гормональних препаратів. Симптоми ТТГ нижче норми – це прискорене серцебиття, втрата ваги, тривожність, підвищене потовиділення та безсоння.
ТТГ у жінок
Тиреотропний гормон у жінок особливо впливає на основні системи організму: метаболізм, енергетичний баланс, серцево-судинну, нервову, репродуктивну функції та стан шкіри, волосся й нігтів. Норма ТТГ у жінок становить 0,4–4,0 мМО/мл, але цей показник може варіюватися залежно від віку, фізіологічного стану (вагітність, менопауза) тощо.
ТТГ у чоловіків
У чоловіків рівень ТТГ стабільніший порівняно з жінками. Це можна пояснити відсутністю кількох чинників: відсутністю менструального циклу чи вагітності. Однак рівень ТТГ може змінюватися під впливом віку, фізичної активності, стресу або захворювань. Норма становить 0,4–4,0 мМО/мл.
У молодих чоловіків рівень ТТГ зазвичай знаходиться у нижній межі норми, що свідчить про активну роботу щитоподібної залози. У чоловіків же старшого віку рівень ТТГ може зростати через зниження функції щитоподібної залози або інших вікових змін у гормональному фоні.
ТТГ у дітей
У новонароджених рівень ТТГ найвищий і становить 1,1–17,0 мМО/мл. Це обумовлено інтенсивним розвитком організму в перші тижні життя. Протягом першого місяця рівень ТТГ поступово знижується, і до року він становить 0,4–7,0 мМО/мл. Тиреотропний гормон у дітей від 1 до 6 років зменшується до 0,4–6,0 мМО/мл, у віці 7–12 років – до 0,4–5,0 мМО/мл. У підлітків і дорослих людей рівень стабілізується і зазвичай знаходиться в межах 0,4–4,0 мМО/мл.
При вагітності
Для вагітних жінок характерні знижені показники ТТГ – від 0,2 до 3,5 мМО/мл. Це пов’язано з впливом хоріонічного гонадотропіну (ХГЛ), який стимулює вироблення тироксину для підтримки розвитку плода. Особливо низький рівень ТТГ спостерігається в першому триместрі вагітності. Це – нормальне фізіологічне явище. Надмірно низький або високий рівень ТТГ під час вагітності може сигналізувати про проблеми зі щитоподібною залозою і вимагає медичного втручання.
Важливо враховувати, що рівень ТТГ може змінюватися під впливом таких чинників, як стрес, фізичне навантаження, зміна часу доби, прийняття ліків чи гормональні зміни в організмі. Тому перед здачею аналізу варто утриматися від інтенсивних фізичних вправ, шкідливих звичок і приймання ліків, які можуть вплинути на результат.
Симптоми підвищеного ТТГ
Коли тиреотропний гормон підвищений – це часто ознака гіпотиреозу – стану, при якому щитоподібна залоза виробляє недостатню кількість гормонів. Це призводить до уповільнення багатьох процесів в організмі. Симптоми підвищеного ТТГ можуть бути як загальними, так і специфічними. Усе залежить від ступеня порушення функцій щитоподібної залози. Ось основні симптоми:
Людина постійно відчуває хронічну втому і слабкість, навіть після тривалого відпочинку. Знижена енергійність пов’язана із порушенням сну та сповільненням метаболізму.
При підвищеному ТТГ часто спостерігається неконтрольоване збільшення ваги, яке важко коригується дієтою чи фізичною активністю.
Люди з високим рівнем ТТГ часто мерзнуть навіть при комфортній температурі, оскільки знижується терморегуляція.
Шкіра стає грубою, сухою, може тріскатися. Волосся стає ламким, випадає, а нігті слабшають і розшаровуються.
Часто спостерігаються набряки обличчя, рук і ніг, викликані затримкою рідини в організмі.
Підвищений ТТГ нерідко супроводжується апатією, тривогою або депресивними станами через порушення роботи нервової системи.
Може спостерігатися зниження частоти серцевих скорочень, що впливає на загальний тонус і кровообіг.
Людина відчуває труднощі з запам’ятовуванням інформації, зосередженням на завданнях, іноді це описують як «туман у голові».
Часто виникає закреп, оскільки уповільнюється робота шлунково-кишкового тракту.
Знижена активність гормонів може викликати болі в м’язах, слабкість і судоми.
Гормональний дисбаланс впливає на статевий потяг і репродуктивну функцію.
Збільшення тканин щитоподібної залози або затримка рідини може викликати зміну голосу.
Люди з високим рівнем ТТГ можуть відчувати труднощі із засинанням або часто прокидатися вночі.
У деяких випадках може спостерігатися зоб, тобто збільшення розмірів залози, яке супроводжується відчуттям тиску в шиї.
Причини підвищення тиреотропного гормону
Коли ТТГ вище норми – можуть бути різні причини. Усі вони впливають на роботу щитоподібної залози, гіпофіза чи загальний гормональний баланс організму. Найпоширенішою причиною є первинний гіпотиреоз. Це може бути наслідком аутоімунного тиреоїдиту (хвороби Хашимото), при якому імунна система атакує клітини щитоподібної залози, порушуючи її функцію. Дефіцит йоду – важлива причина гіпотиреозу, адже йод необхідний для синтезу тиреоїдних гормонів. Пухлини або пошкодження тканин щитоподібної залози, вроджені патології чи запальні процеси також можуть призводити до підвищення ТТГ.
Ще однією важливою причиною підвищення гормону – вторинний гіпотиреоз, що пов’язаний із порушеннями у роботі гіпофіза або гіпоталамуса. Основні чинники виникнення: пухлини гіпофіза, травми головного мозку, інфекції чи післяопераційні ускладнення. У таких випадках гіпофіз виробляє надмірну кількість ТТГ у спробі стимулювати недостатньо активну щитоподібну залозу.
Стрес, важкі хронічні захворювання та інші несприятливі фактори можуть впливати на роботу ендокринної системи, порушуючи баланс гормонів. У рідкісних випадках підвищення ТТГ може бути обумовлено резистентністю до тиреоїдних гормонів, коли тканини організму нечутливі до їхньої дії, що також змушує гіпофіз виробляти більше гормону.
Як лікувати підвищений ТТГ?
Якщо причина полягає в гіпотиреозі, то призначається замісна гормональна терапія препаратами тироксину (L-тироксин, левотироксин), що компенсують дефіцит гормонів щитоподібної залози. Доза підбирається індивідуально, залежно від рівня ТТГ, віку, ваги пацієнта і супутніх захворювань. Під час лікування, рівень гормонів контролюється через регулярні аналізи крові. У випадках, коли підвищення ТТГ викликане аутоімунним тиреоїдитом, можливе додаткове призначення імуномодулюючих препаратів, або засобів для зменшення запалення. Лікуванням подібного недугу займається лікар ендокринолог.
Якщо причиною є порушення роботи гіпофіза, наприклад, аденома гіпофіза, може знадобитися хірургічне втручання або радіотерапія для видалення пухлини. У разі дефіциту йоду, зокрема при ендемічному зобі, рекомендується корекція дієти із включенням йодовмісних продуктів (морська риба, морепродукти, йодована сіль) або прийняття препаратів йоду за призначенням лікаря.
Важливо скорегувати та налаштувати правильний, здоровий спосіб життя. Пацієнтам рекомендується уникати стресів, дотримуватися режиму відпочинку, правильно харчуватися і забезпечувати організм усіма необхідними вітамінами та мікроелементами.
Ознаки нестачі тиреотропного гормону
Якщо тиреотропний гормон знижений, це впливає на весь організм. Основні ознаки дефіциту:
Прискорене серцебиття (тахікардія);
Зниження ваги;
Тремор кінцівок;
Підвищене потовиділення;
Порушення сну;
Дратівливість і тривожність;
Слабкість і втома;
Підвищений апетит;
Проблеми з концентрацією;
Випадіння волосся;
Менструальні порушення у жінок;
Проблеми зі шкірою;
Підвищений артеріальний тиск.
Особливістю симптомів зниженого ТТГ є їхній поступовий розвиток, що нерідко ускладнює своєчасну діагностику. Серед фізіологічних змін виділяється підвищена збудливість нервової системи, прискорений обмін речовин.
Причини зниженого ТТГ?
Знижений рівень тиреотропного гормону в крові може бути пов’язаний із порушеннями роботи щитоподібної залози, гіпофіза або гіпоталамуса, а також із зовнішніми чинниками. Надмірна активність щитоподібної залози, коли вона виробляє занадто багато гормонів, призводить до зниження ТТГ через механізм зворотного зв’язку. Причини:
Токсичний дифузний зоб (хвороба Грейвса).
Вузловий токсичний зоб.
Підгострий або хронічний тиреоїдит.
Передозування препаратів тироксину.
Пухлини гіпофіза (аденома, краніофарингіома).
Синдром Шихана (некроз гіпофіза після важких пологів).
Черепно-мозкові травми або операції на головному мозку.
Інфекційні захворювання центральної нервової системи.
Насправді причини можуть бути різними, та щоб встановити точно – необхідно звернутися до лікаря.
Як підвищити ТТГ?
Підвищення рівня тиреотропного гормону можливе лише після встановлення причини його зниження. Саме лікування спрямоване на корекцію основного захворювання або стану, що призвів до дисбалансу. Лікарями призначаються антитиреоїдні препарати, які здатні допомогти зменшити таке активне вироблення гормонів.
У деяких випадках застосовують радіоактивний йод або хірургічне втручання для видалення частини щитоподібної залози. Корегується і спосіб життя: відновлення гормонального балансу залежить від якості сну. Необхідно спати не менше 7–8 годин на добу. Варто пам’ятати, що самолікування при зниженому рівні ТТГ може лише погіршити стан здоров’я, тому не варто відкладати візит до лікаря.
Яєчники – це парні статеві залози, які є найважливішою частиною жіночої репродуктивної системи. Вони розташовані в порожнині малого таза з обох боків від матки та мають мигдалеподібну форму. Розмір кожного яєчника в нормі становить приблизно 3-5 см у довжину. Ці органи виконують дві життєво важливі функції: виробляють жіночі статеві гормони (естрогени та прогестерон) та яйцеклітини, необхідні для запліднення та продовження роду.
Запалення яєчників, яке в медичній термінології називається оофоритом, є складним та небезпечним захворюванням у гінекології, яке може серйозно вплинути на репродуктивне здоров’я жінки. Це комплексне запальне ураження, що характеризується багатофакторним походженням та різноманітними клінічними проявами. Захворювання може виникати як гостро, так і переходити в хронічну форму, створюючи тривалий дискомфорт та потенційні ризики для жіночого організму.
Як зрозуміти, що болять яєчники?
Жіночий організм має складну будову репродуктивної системи, і відчуття болю в ділянці яєчників може бути симптомом різних захворювань. Важливо навчитися розпізнавати специфічні больові відчуття, які можуть вказувати на запалення яєчників у жінок. Зазвичай біль локалізується в нижній частині живота та може мати різний характер інтенсивності.
Жінки часто описують його як тупий та ниючий біль, що посилюється при фізичному навантаженні або під час менструації. Важливо звернути увагу на те, що біль може бути як одностороннім, так і двостороннім, залежно від того, один чи обидва яєчники залучені до запального процесу.
Як болять яєчники при запаленні?
Біль при запаленні яєчників має характерні особливості, які допоможуть жінці зрозуміти, що з її репродуктивною системою щось не так:
Ниючий, тупий характер болю, який може посилюватися під час рухів
Локалізація болю в нижній частині живота, частіше з одного або обох боків
Посилення больових відчуттів під час менструації
Біль може бути постійним або пульсуючим
Іноді біль іррадіює (віддає) в поперекову область або стегна
Можливе посилення болю під час статевого акту
Причини хвороби яєчників
Причини запалення яєчників надзвичайно різноманітні та можуть бути пов’язані з впливом різних факторів.
Ознаки запалення яєчників можуть бути досить різноманітними та залежати від стадії захворювання, індивідуальних особливостей організму та причини виникнення.
Основні симптоми наступні:
Біль у животі різної інтенсивності
Підвищення температури тіла
Порушення менструального циклу
Загальна слабкість
Швидка втомлюваність
Зниження працездатності
Виділення під час запалення
Виділення при запаленні яєчників є важливим діагностичним критерієм, який допомагає лікарю визначити характер та тяжкість захворювання. Вони можуть бути різними за характером: від незначних до рясних, змінювати свій колір від білого до жовтуватого або зеленуватого відтінку. Особливу увагу слід звернути на появу неприємного специфічного запаху, який може свідчити про приєднання бактеріальної інфекції. Наявність домішок крові або гнійних включень є серйозним приводом для негайного звернення до лікаря. Часто виділення супроводжуються неприємними відчуттями: свербінням, печією або дискомфортом у ділянці статевих органів.
Що не можна при запаленні яєчників?
При хронічному запаленні яєчників категорично забороняється:
Займатися самолікуванням
Приховувати симптоми від лікаря
Мати незахищені статеві контакти
Перегрівати область таза
Приймати гарячі ванни
Відвідувати сауну або лазню
Займатися важкою фізичною працею
Нехтувати призначеннями лікаря
Чим небезпечне запалення яєчників?
Без належного лікування запальний процес яєчників може призвести до серйозних ускладнень:
Повна або часткова втрата репродуктивної функції
Безпліддя
Ризик позаматкової вагітності
Хронічний тазовий біль
Онкологічні ризики
Порушення гормонального балансу
Психоемоційні розлади
Діагностика
Діагностика оофориту є комплексним процесом, який починається з детального збору анамнезу та повного гінекологічного огляду. Ультразвукова діагностика органів малого таза дозволяє оцінити стан яєчників, виявити наявність запальних змін та можливих ускладнень. Важливе значення мають лабораторні дослідження крові, які допомагають оцінити вираженість запального процесу та загальний стан організму.
Бактеріологічні посіви та ПЛР-діагностика дозволяють визначити збудника захворювання та його чутливість до антибіотиків. У складних випадках можуть знадобитися консультації суміжних спеціалістів, таких як урологів, ендокринологів або інфекціоністів.
Диференційна діагностика
Важливим етапом є диференційна діагностика, оскільки оофорит має схожі симптоми з іншими захворюваннями. Наприклад, цистит також може проявлятися болем внизу живота та порушеннями сечовипускання. Ендометрит та аднексит мають подібну симптоматику, тому необхідно провести ретельне обстеження для встановлення точного діагнозу.
Лікування запалення яєчників
Медикаментозне лікування
Медикаментозне лікування запалення яєчників є основним методом боротьби з захворюванням. Воно включає призначення антибіотиків широкого спектру дії, які підбираються з урахуванням збудника та його чутливості. При вірусній природі захворювання призначаються противірусні препарати. Важливим компонентом терапії є протизапальні медикаменти, які допомагають зменшити запальний процес та полегшити больовий синдром.
Також гінекологом можуть призначатися наступні препарати:
Знеболювальні засоби
Імуномодулятори
Гормональні препарати
Вітаміни
Хірургічне втручання
У деяких випадках при запаленні яєчників може знадобитися хірургічне лікування. Воно проводиться при наявності гнійних утворень, які не піддаються консервативному лікуванню та передбачає:
Видалення гнійних утворень
Некректомію
Лапароскопічні маніпуляції
Видалення пошкоджених ділянок яєчників
Підтримуючий догляд
Важливим компонентом лікування є підтримуючий догляд. У гострий період захворювання рекомендується дотримуватися суворого постільного режиму. Особлива увага приділяється дієті, яка повинна бути збалансованою та легкозасвоюваною. Фізіотерапевтичні процедури призначаються в період реабілітації та сприяють відновленню нормального функціонування яєчників.
Дієта при запаленні яєчників
Рекомендована дієта має включати:
Багаті на вітаміни продукти
Легкозасвоювані білки
Кисломолочні продукти
Овочі та фрукти
Обмеження жирної їжі
Достатню кількість рідини
Профілактика запалення
Профілактичні заходи:
Регулярні огляди у гінеколога
Безпечні статеві контакти
Своєчасне лікування інших захворювань
Боротьба з інфекціями, що передаються статевим шляхом
Зміцнення імунітету
Здоровий спосіб життя
Оофорит є серйозним захворюванням, яке потребує негайної уваги та професійного підходу. Своєчасне звернення до лікаря, дотримання всіх призначень та комплексний підхід допоможуть уникнути серйозних ускладнень та відновити репродуктивне здоров’я.
Наближення пологів — надзвичайно важливий період у житті вагітної жінки, сповнений хвилювань, очікувань та фізіологічних змін. Передвісники пологів — це унікальний комплекс сигналів, які організм надсилає напередодні народження дитини. Розуміння особливостей третього триместру вагітності допоможе майбутній мамі підготуватися до одного з найважливіших моментів у її житті.
Що таке передвісники пологів?
Передвісники пологів — це комплексні фізіологічні та психоемоційні зміни в організмі вагітної жінки, які відбуваються безпосередньо перед початком пологової діяльності. Ці передродові симптоми — природний механізм підготовки організму матері та дитини до народження.
Передвісники характеризуються індивідуальністю прояву, поступовістю змін, поєднанням фізичних та психологічних симптомів, а також поступовим налаштуванням організму на пологову діяльність.
Коли з’являються передвісники пологів?
Строки появи передвісників пологів можуть суттєво різнитися залежно від індивідуальних особливостей організму, перебігу вагітності та інших факторів. При першій вагітності передвісники зазвичай з’являються приблизно за 2-4 тижні до пологів, маючи більш виражені та тривалі симптоми.
При повторній вагітності передвісники часто з’являються за 1-2 тижні до пологів, мають більш стислі терміни підготовки та м’якші, менш помітні прояви. Це пов’язано з тим, що організм жінки вже має досвід попередніх пологів і реагує більш злагоджено.
Чи відрізняються передвісники пологів при перших та повторних пологах?
Передвісники пологів при першій вагітності мають принципові відмінності від передвісників пологів при другій вагітності. Розглянемо більш детально ці особливості.
Перша вагітність:
Більша тривалість передродового періоду
Чіткіша послідовність змін
Більша інтенсивність фізіологічних процесів
Вищий рівень емоційного занепокоєння
Повторна вагітність:
Скорочені терміни передродового періоду
Більш м’який перебіг змін
Знижена емоційна напруга
Швидша реакція організму
Симптоми передвісників пологів
Опущення живота
Опущення живота перед пологами — важливий передвісник, який свідчить про підготовку організму до народження. Цей процес характеризується зміщенням центру тяжіння, полегшенням дихання, зменшенням тиску на діафрагму та посиленням тиску на таз і нижні кінцівки.
Жінка може відчувати легкість у верхній частині тіла та збільшення навантаження на нижню частину живота. Це відбувається через те, що голівка плода опускається в малий таз, готуючись до народження.
Підвищення тонусу матки
Матка поступово готується до пологової діяльності. З’являються легкі переймоподібні відчуття, збільшується частота та інтенсивність скорочень, зростає еластичність м’язів матки. Ці відчуття можуть бути схожі на легкі менструальні спазми.
Зміна інтенсивності рухів дитини
Рухова активність плода змінюється: зменшується амплітуда рухів, стають більш локалізованими, змінюється характер та частота рухів. Це пов’язано з обмеженням простору в матці та підготовкою плода до народження.
Виділення слизової пробки
Провісники пологів часто супроводжуються появою слизових або слизово-кров’яних виділень, поступовим руйнуванням слизової пробки шийки матки та підготовкою родових шляхів. Ці виділення можуть бути прозорими, білими або з легким рожевим відтінком.
Зміни в настрої та фізичному стані
Психоемоційні та фізичні трансформації включають підвищену емоційність, фізичну втому, нестачу сил, нервозність, бажання усамітнення та гормональну перебудову. Жінка може відчувати внутрішню підготовку до важливої життєвої події.
Що робити при передвісниках пологів?
Алгоритм дій для майбутньої мами:
Вести щоденник спостережень
Фіксувати зміни в самопочутті
Контролювати інтенсивність та регулярність переймів
Підтримувати зв’язок з лікарем
Психологічно налаштуватися на пологи
Підготувати документи та необхідні речі
Як відрізнити передвісників від справжніх пологів?
Ознаки пологів, що наближаються, включають регулярність переймів, поступове розкриття шийки матки, відхід навколоплідних вод, появу болю в попереку та посилення схваток. На відміну від передвісників, справжні пологи мають чітку періодичність та наростаючу інтенсивність.
Коли звертатися в пологовий будинок?
Негайні показання для звернення в пологовий будинок:
Часті регулярні болісні перейми
Розрив навколоплідного міхура
Кров’яні виділення
Різке зменшення рухів плода
Поява сильного болю
Підготовка до пологів
Найкращим рішенням для майбутньої мами стане звернення до спеціаліста для комплексного ведення вагітності. Проте загальні поради з підготовки до пологів наступні:
наявність усієї необхідної медичної документації
особисті речі для мами
одяг для немовляти
предмети гігієни
психологічна готовність
Консультації у гінекологів та ретельне вивченняознак наближення пологів, дозволять вам впевнено та спокійно підготуватися до з’явлення малюка на світ.
Бородавки — це доброякісні шкірні утворення, що розвиваються внаслідок присутності в організмі вірусу папіломи людини (ВПЛ). Вони можуть з’являтися на різних ділянках тіла, найчастіше на руках, ногах, обличчі та статевих органах. Мають різноманітні форми та розміри — від невеликих плоских до великих вузлуватих. Бородавки характеризуються шорсткою, бородавчастою поверхнею і зазвичай не викликають болю, але можуть спричиняти косметичні проблеми, особливо на відкритих ділянках.
Класифікація
Існує кілька основних типів цих утворень:
Звичайні бородавки — це невеликі шорсткі бугорки, що найчастіше з’являються на руках і пальцях. Вони мають характерну бородавчасту, сосочкову поверхню.
Підошовні бородавки — також відомі як верукози, вони розвиваються на підошвах ніг. Зазвичай вони тверді, огрубілі та можуть мати маленькі чорні цяточки в центрі.
Ниткоподібні бородавки — це довгі, тонкі, ниткоподібні утворення, що часто з’являються на обличчі, шиї та інших ділянках.
Генітальні бородавки — також звані кондиломами, вони виникають на геніталіях та анальній області та, як правило, передаються статевим шляхом.
Юнацькі бородавки — частіше зустрічаються у дітей та молодих людей, зазвичай на руках та обличчі.
Причини появи бородавок
Шляхи зараження
Бородавки викликаються різними штамами вірусу папіломи людини (ВПЛ). Цей вірус може передаватися через прямий контакт шкіри зі шкірою, а також опосередковано через контакт із забрудненими поверхнями або спільне використання особистих речей. Вірус особливо добре проникає в організм через невеликі порізи або пошкодження шкіри. Певні фактори, такі як ходіння босоніж у громадських місцях, гризіння нігтів та ослаблена імунна система, можуть підвищувати ризик зараження бородавками
Клінічні прояви
Бородавки можуть проявлятися на шкірі в різноманітних формах:
Невеликі шорсткі куполоподібні бугорки, часто з властивою їм цвітною капустою;
Товсті, огрубілі, тверді утворення на підошвах ніг;
Довгі, тонкі, ниткоподібні вирости;
Плоскі, бородавчасті ураження в генітальній або анальній області
Забарвлення утворень може варіюватися від нормального кольору шкіри до коричневого або сірого. Всередині них також можуть міститися крихітні чорні точки, що являють собою зсілі кровоносні судини всередині утворення.
Ускладнення бородавок
Інколи бородавки можуть призводити до ускладнень, таких як:
Інфікування та запалення
Кровоточивість та біль, особливо при наявності підошовних бородавок
Косметичні проблеми, особливо коли бородавки розташовані на відкритих ділянках
Рідкісні випадки злоякісного переродження
Діагностика
Діагностика зазвичай здійснюється дерматологом на основі візуального огляду. Лікар оцінює зовнішній вигляд, розташування та інші характерні ознаки утворення, щоб підтвердити, що це саме бородавка.
Для виключення інших шкірних захворювань лікар також може призначити такі методи обстеження:
Біопсія — взяття невеликого зразка тканини для мікроскопічного дослідження. Це допомагає виключити злоякісні утворення.
Дерматоскопія — використання спеціального приладу для детального огляду поверхні шкіри. Це дає додаткову інформацію про структуру та васкуляризацію бородавки.
Візуалізація — методи, такі як дерматосканування, можуть допомогти в діагностиці деяких типів бородавок.
Комплексний підхід до діагностики дозволяє дерматологу точно встановити тип бородавки, визначити подальшу тактику лікування та виключити інші шкірні патології.
Лікування бородавок
Способи видалення
Лазерне видалення бородавок (випалювання бородавок) — ефективний метод, що дозволяє видаляти бородавки без рубців.
Кріотерапія (замороження бородавок) — використання рідкого азоту для “випалювання” бородавок.
Хірургічне видалення — при великих утвореннях.
Електрокоагуляція — руйнування за допомогою електричного струму.
Медикаментозне лікування — застосування спеціальних мазей та кремів.
Вибір методу лікування залежить від типу, локалізації та ступеню тяжкості бородавки, а також від індивідуальних особливостей пацієнта та його реакції на терапію.
Профілактика бородавок
Вакцинація
Для запобігання поширенню бородавок важливо уникати прямого контакту з інфікованими особами та підтримувати чистоту і захищеність шкіри. Носіння належного взуття в громадських місцях та не допущення користування особистими речами також може знизити ризик передачі. Крім того, вакцина проти ВПЛ була продемонстрована як ефективна для профілактики певних типів, особливо тих, що викликають генітальні бородавки. Вакцинація рекомендується для дітей та підлітків задля забезпечення довготривалого захисту.
Чим відрізняються бородавки від папілом?
Бородавки та папіломи — це доброякісні шкірні утворення, але вони мають важливі відмінності.
Перші спричиняються вірусом папіломи людини (ВПЛ), тоді як папіломи не пов’язані з вірусною інфекцією. Папіломи є доброякісними пухлинними розростаннями шкіри, що виникають через гіперплазію клітин.
На відміну від бородавок, папіломи не мають характерного грубого, бородавчастого вигляду. Вони, як правило, мають більш гладку поверхню та однорідну структуру.
Локалізація також відрізняється — бородавки можуть виникати на будь-якій ділянці шкіри, а папіломи частіше з’являються на шиї, пахвах, у паховій області чи на повіках.
Важливо, що папіломи не є заразними, на відміну від вірусних бородавок, які легко передаються контактним шляхом.
Що буде, якщо травмувати бородавку?
Якщо травмувати бородавку, це може призвести до наступних ускладнень:
Кровоточивість — пошкодження може спричинити кровотечу, особливо якщо вона розташована на ділянках, де шкіра зазнає тертя чи тиску.
Інфікування — травмована бородавка стає вразливішою до інфекцій, що може викликати запалення, біль та погіршення стану.
Злоякісне переродження — хоча рідкісне, але травмування бородавки іноді може спровокувати її злоякісну трансформацію в ракове утворення.
Тому фахівці категорично не рекомендують самостійно видаляти або травмувати утворення. Це завжди має робитись під наглядом дерматолога або хірурга, які можуть правильно діагностувати та призначити безпечне лікування.
Артеріальний тиск — це сила, з якою кров тисне на стінки артерій під час скорочення та розслаблення серця. Він є одним з основних показників стану серцево-судинної системи та здоров’я людини загалом..
Показники артеріального тиску
Артеріальний тиск складається з двох основних показників — систолічного (максимальний тиск, який виникає під час скорочення серця) та діастолічного тиску (мінімальний тиск, який виникає під час розслаблення серця). Окрім цього, виділяють також пульсовий тиск (різниця між систолічним та діастолічним) та середньодинамічний (середній тиск протягом серцевого циклу). Усі ці показники в сукупності дають кардіологу повну картину стану серцево-судинної системи.
Нормальні рівні артеріального тиску
Норма артеріального тиску залежить від багатьох факторів, включаючи вік, стать та загальний стан здоров’я.
Для дорослих норма становить 120/80 мм рт.ст. Оптимальним вважається тиск 110-119/70-79 мм рт.ст. Цей рівень може коливатися протягом дня, підвищуючись при фізичному та емоційному навантаженні й знижуючись під час відпочинку та сну.
Для дітей та підлітків норми залежать від віку, статі та зросту. Наприклад, для 10-річних дітей нормальний артеріальний тиск становить 103-135/ 60-83 мм рт. ст.
Фактори, що впливають на артеріальний тиск
На показники можуть впливати різні фактори, такі як:
Час доби (вранці тиск зазвичай вищий)
Фізична активність (підвищується при навантаженнях)
Нормальні та відхилені показники артеріального тиску у вагітних
Під час вагітності організм жінки зазнає значних змін, які впливають на показники артеріального тиску. В першому триместрі він зазвичай знижується через гормональні зміни та розширення судин. У другому триместрі — стабілізується, а в третьому може дещо підвищуватися.
Норми артеріального тиску для вагітних можуть відрізнятися, але загалом нормальним вважається:
Перший триместр: 110-120/70-80 мм рт.ст.
Другий триместр: 100-115/65-75 мм рт.ст.
Третій триместр: 110-130/70-85 мм рт.ст.
Причини низького та високого тиску:
Розширення кровоносних судин
Зменшення загального периферичного опору
Порушення функції плаценти
Гестаційна гіпертензія
Прееклампсія
Симптоми низького та високого тиску
Низький: запаморочення, слабкість, нудота
Високий: головний біль, набряки, порушення зору
Артеріальний тиск у дітей
Норми артеріального тиску
Артеріальний тиск у дітей змінюється з віком та залежить від зросту і ваги дитини. Нормальні показники знаходяться у таких межах:
Новонароджені:
Систолічний: 60-90 мм рт.ст.
Діастолічний: 30-60 мм рт.ст.
Діти 1-5 років:
Систолічний: 95-105 мм рт.ст.
Діастолічний: 53-66 мм рт.ст.
Діти 6-13 років:
Систолічний: 97-112 мм рт.ст.
Діастолічний: 57-71 мм рт.ст.
Підлітки 14-17 років:
Систолічний: 112-128 мм рт.ст.
Діастолічний: 66-80 мм рт.ст.
Причини низького та високого тиску:
Зневоднення, крововтрата
Інфекційні захворювання
Вроджені вади серця
Ожиріння
Хронічні захворювання нирок
Стрес, тривога
Підвищений артеріальний тиск (гіпертензія)
Причини
Причини підвищення артеріального тиску можуть бути первинними (есенціальна гіпертензія) та вторинними (симптоматична гіпертензія). До основних причин належать:
Нетримання сечі – це поширена хвороба, з якою стикається велика кількість жінок (рідше – чоловіків). Систематичне ігнорування симптомів захворювання може призвести до складних наслідків цієї хвороби. Аби попередити ускладнення та запобігти розвитку хвороби, необхідно ознайомитися із симптомами, а також обрати із лікарем правильну стратегію лікування.
Під нетриманням (інконтиненцією) розуміють мимовільне виділення сечі з сечовивідного каналу. Інконтиненція – це хвороба, яка виникає частіше у жінок, ніж у чоловіків, та має кілька форм перебігу.
Типи нетримання сечі
В медичній сфері прийнято виділяти кілька типів такого захворювання, як нетримання сечі. Серед них:
Підтікання сечі внаслідок сильних навантажень, або стресове нетримання сечі. Це – виділення сечі під час різноманітних навантажень на організм, будь-то спортивна активність, чи звичайне чхання.
Патологія гіперактивного сечового міхура, або імперативне нетримання сечі. Характеризується сильним покликом до сечовипускання, яке зумовлено порушенням нервової регуляції сечового міхура.
Ситуаційне сечовипускання – підтікання сечі під час статевого акту, сміху.
Енурез у жінок – вивільнення сечі під час сну, або нічне нетримання сечі. Може зустрічатись у дітей.
Кожен випадок індивідуальний, тож причина може бути не одна: зустрічається поєднання кількох типів.
Причини нетримання сечі
Причин нетримання сечі у жінок і виникнення такого патологічного стану може бути багато. Серед них найчастіші причини нетримання сечі:
Настання клімаксу у жінок. Внаслідок перебудов в організмі жінки та старіння слизових оболонок, проявляється мимовільне сечовипускання.
Прояв хвороби у вигляді ускладнення іншого недугу, або травми, що стосуються нервової системи;
Зміна анатомічного співвідношення органів малого таза. Найчастіше виникає після важких пологів, при ожирінні.
Фактори ризику
До факторів ризику виникнення неконтрольованого сечовипускання відносять:
Більше ніж одні пологи у жінок;
Вагітність;
Генетична спадковість;
Професійні заняття спортом, надмірну фізична активність;
Надлишкову вагу, яка призводить до ожиріння;
Шкідливі звички: вживання алкоголю, куріння сигарет;
Закрепи;
Неврологічні травми, внаслідок яких страждає спинний мозок;
Слабкість організму і зношування тканин, порушення сечовипускання і гормонального фону внаслідок старіння.
Симптоми
До симптомів нетримання сечі безпосередньо відносять мимовільне виділення сечі із сечовивідного каналу. За симптомами та факторами прояву класифікують ступені важкості хвороби:
При легкому ступені сеча може вивільнятися під час швидкої ходьби, невеликому навантаженні на організм (чханні чи кашлі);
Середній ступінь важкості – це виділення сечі під час помірних навантажень на організм та не швидкій ходьбі.
Важкий ступінь – безконтрольне підтікання сечі на регулярній основі.
Класифікують ці ступені також за добовими об’ємами вивільнення сечі При легкій формі вивільняється до 20 мл, тоді як при важкій формі цей показник сягає понад 80 мл.
Усі ці симптоми впливають на людину не тільки фізично, але й морально. Пацієнт, без своєчасного звернення до лікаря, перестає жити звичним життям, схильний до замикання в собі. Такі люди здебільшого припиняють спілкування з близькими, без нагальної потреби можуть не залишати будинок. Аби запобігти цьому, необхідно вчасно звернутися по допомогу фахівців, пройти діагностику, та почати лікування.
Наслідки при несвоєчасному лікуванні
Через те, що це захворювання є делікатною проблемою, велика кількість пацієнтів може ігнорувати проблему, не розуміти, що таке нетримання сечі, не звертатися до фахівців. Дехто може не придавати симптомам великого значення при легкій формі, вважаючи нетримання сечі у жінок похилого віку нормою вікових змін. Проте проблема погіршується, симптоми стають дедалі виразнішими, і заважають жити звичним життям.
Від нетримання сечі утворюється потрібне середовище для розмноження мікроорганізмів. Організм слабшає, у результаті чого починають виникати запальні процеси через потрапляння у сфінктер мікробів. Спостерігається подальше ускладнення хвороби. В поєднанні із закритим способом життя, яке починає вести людина на фоні нетримання сечі, значно страждає здоров’я психічне та фізичне.
Діагностика
В медичній практиці існує кілька варіантів діагностики цього захворювання.
Огляд лікарем та збір анамнезу в пацієнта. В результаті цього дослідження, фахівець дізнається, як часто себе проявляє проблема, встановлює форму складності, отримує необхідну інформацію про пацієнта.
Аналіз сечі. Лікарем збирається аналіз, з метою виключення ймовірності інших інфективних захворювань.
Проба з кашлем – пацієнтку, яка перебуває в гінекологічному кріслі або стоїть із наповненим сечовим міхуром, просять кашляти. Якщо виявляється нетримання сечі при кашлі – діагностується нетримання.
З метою виявлення точних об’ємів втрати сечі на добу, пропонують тест із прокладкою. Протягом одного дня носіння пацієнткою прокладки збирається сеча, пізніше – проводиться її зваження та встановлюється, скільки мілілітрів було втрачено.
Найчастіше призначається УЗД сечовидільної системи. Після цього аналізу можна встановити, чи є це ургентне нетримання сечі.
Методи лікування нетримання сечі
Насамперед – не можна займатися самолікуванням. При перших проявах недугу необхідно звернутися до лікаря, який точно встановить діагноз та призначить правильне лікування, яке не нашкодить вашому організму. Для лікування нетримання сечі у жінок застосовують кілька сучасних методів лікування нетримання сечі:
Корекція способу життя пацієнта. Виключають погані звички, як паління чи вживання алкоголю, призначається правильне харчування;
Медикаментозне лікування нетримання сечі, при виявленні інфекції, може включати антибактеріальні препарати.
Призначають спеціальні вправи при нетриманні сечі для органів малого таза, яке можна проводити як самостійно, так і під наглядом фахівця.
Таке лікування нетримання сечі у жінок може принести користь в разі, якщо ступінь важкості легкий. Коли не працює консервативне лікування, призначається операція на нетримання сечі. Хірургічне лікування передбачає встановлення петлі через вагінальний доступ для зміцнення уретральних стінок. Лікування ін’єкціями проводиться гінекологами відділення Естетичної гінекології, а також лазерне лікування нетримання сечі.
Профілактика захворювання
Для того, аби не дати розвинутись такій хворобі, як неконтрольоване сечовипускання у жінок, необхідно дотримуватися кількох нескладних правил.
Своєчасно проходити діагностику у лікаря та притримуватися лікування будь-яких хвороб;
Слідкувати за масою тіла, виконувати помірні фізичні вправи;
Налагодити харчування. Не вживати напоїв, які можуть містити велику кількість кофеїну;
Підтримувати гігієну та вчасно вивільняти сечовий міхур. В жодному разі не можна терпіти.
Виключити погані звички зі свого життя;
При нетриманні сечі у вагітних, невідкладне звернення до гінеколога.
Слідкувати, аби не було переохолодження.
Рекомендовано проходити регулярне обстеження 1-2 рази на рік. Своєчасне звернення до лікаря допоможе уникнути усіх неприємних наслідків сечонетримання. У приватній лікарні Complimed можна отримати якісну консультацію у відділенні урології та гінекології, здати аналізи, отримати ефективну медичну допомогу, аби жити повноцінним життям.
